"Cпіраль" війни пішла на друге коло

Попри виділення американської допомоги й обіцянки інших наших партнерів про підтримку, українське суспільство перебуває у депресії. Бо окупанти хоч і повільно, але просуваються, а наші військові вимушено відступають. Багато хто задумується, що ж буде далі, а голоси скептиків та панікерів лунають все гучніше. 

Дійсно, а що може статися? В нас вже достатньо ретроспективних і нових верифікованих даних, щоб над цим трохи подумати й зробити… ні, не прогноз (за цим краще до тарологів), а гіпотезу щодо можливих сценаріїв на поточний рік та на долю війни у цілому. І якщо коротко, то в нас почався "другий 2022-й рік", бо ситуація, скоріше за все, матиме схожі тренди, але з меншою "амплітудою" змін.

Ось дивіться, перша половина 2022 року пройшла за повного домінування ВС РФ по всіх показниках, окрім, хіба що, особового складу. І це ще залежно від того, як рахувати, бо Україна вступала у війну з 280 тис. військом (але це загалом, разом з обслуговуючим персоналом), а росіяни – з 150-200 тис. (але це лише комбатанти, без урахування логістики). Тобто РФ була підготовлена значно краще для свого "бліцкригу". Але потім Україна провела мобілізацію, отримала зброю від партнерів і здобула перевагу. 

У росіян тоді стався "касовий розрив", адже на складах і у мобрезерві у них всього було вдосталь, але безпосередньо на фронті цього не було. Бо стару радянську техніку ще треба відновити, нову зброю - виробити (а поставки західних комплектуючих контрабандою – тобто, "паралельним імпортом" - не дуже цьому сприяють), а людей - мобілізувати й навчити. 

Україна, після перших поразок, змогла цим "касовим розривом" окупантів скористатися й зробити свій хід, який у Кремлі назвали "Харківською катастрофою". Мова про деокупацію значної частини Слобожанщини й частини Донбасу.

Потім була деокупація Херсону, але росіяни вже встигли краще підготуватися, й динаміка звільнення українських земель сповільнилася. 

Тоді в України був шанс на перемогу у війні. Але Захід почав зволікати, розповідати про "неможливість ескалації" та поставили за мету "не дати Росії перемогти" (замість "надати все, щоб Україна перемогла"). Через відсутність єдиної цілі та стратегії всі пересварилися. Причому як країни між собою, так і чиновники всередині кожної західної країни окремо. І це дало час Кремлю на перегрупування та контратаку наступного року.

Звісно, був ще український "контрнаступ" на Півдні. Який не був надто успішним саме через зволікання Заходу – результати партнери вимагали, але все необхідне не надали. У першу чергу, мова про авіацію та сучасні танки, які тоді були дуже потрібні. Через це не лише "забуксував" контрнаступ, але й було витрачено ресурс, який наші партнери поновити не змогли через все ті ж зволікання. 

Тим не менш, кінець 2022 та початок 2023 років пройшли за ініціативи саме української сторони. Так тривало, доки РФ не змогла перейти до глухої оборони та накопичити свій ресурс, досить швидко відновлюючи старі радянські резерви, а потім і отримуючи підтримку від Ірану та КНДР. І тоді стався Бахмут. А згодом і Авдіївка. 

Просування в Авдіївці та зараз вже західніше окупованого міста сталося через те, що тепер "касовий розрив" наздогнав і нас.

Тільки різниця у тому, що РФ 2022-го року потрібен був час на відновлення радянської зброї зі "схронів", а нам тепер потрібно чекати, щоб європейці відновили та створили нові військові виробництва. 

За умов мирного часу (адже війна йде у нас, а не у ЄС чи США) всі процеси збройових закупівель та ліцензування на Заході відбуваються вкрай повільно. Адже там діє ринок, і виробники не знають, чи не збанкрутують після завершення війни, коли ці нові виробництва можуть виявитися нікому не потрібними. 

Ми розуміємо, що світ перейшов до епохи нової мілітаризації, подібної до тої, що була перед Першою та перед Другою світовими війнами. Але західні оборонні компанії пройшли через радикальне урізання ВПК після розпаду СРСР та завершення Холодної війни, і тому постійно вагаються. Можна сказати, що західний військово-промисловий комплекс переживає "фантомні болі" минулого. Що заважає мілітарі-підприємцям дивитися у майбутнє. 

Змінити це могли б гарантії урядів та довгострокові контракти, але в Європі вибори – як до Європарламенту, так і у багатьох країнах окремо. А у передвиборчий рік у політиків завжди у фокусі уваги проблеми внутрішні, а не зовнішні.

Бо виборець потребує уваги. І грошей. Які за звичайних умов могли б піти на якісь стратегічні питання, як, наприклад, допомога Україні. 

На відміну від Заходу, РФ - країна авторитарна, з великим "креном" у бік тоталітаризму. Там всі процеси відбуваються швидше, бо проходять у "наказному" порядку, з порушенням будь-яких законів чи постанов, не кажучи вже про якісь там правила ринку. Тим не менш, Кремль обмежений власними ресурсами. 

Росія швидше розгорнула виробництво та відновлення величезного радянського спадку, який СРСР накопичував ще з 1945 року. Але загалом ресурсу вона має значно менше, ніж колективний Захід. 

Лише зараз великі країни-партнери починають переходити на "військові рейки", надаючи виробникам гарантії та довгострокові контракти саме для допомоги Україні, а не просто на потреби ринку, як було раніше. Так, європейський бізнес продавав, наприклад, снаряди третім країнам, а не відправляв до ЗСУ, бо мав відповідні контракти. Хоча європейські виробничі потужності достатні для створення паритету ЗСУ з ВС РФ. 

Ситуацію зрушили з мертвої точки з ініціативи чехів та французів. Перші допомогли своєю "снарядною ініціативою", а Париж – розмовами про можливу відправку до України військових (мова поки що лише про технічний персонал та інструкторів). І вже британський прем’єр п’ять днів тому повідомив, що промисловість Британії переходить на "військові рейки". 

Щоправда, в самій Британії влітку місцеві вибори, а у Сунака дуже низькі рейтинги, і оглядачі прогнозують, що його можуть змістити з посади, а в разі поглиблення кризи у Об’єднаному Королівстві можлива взагалі зміна правлячої партії. Хто б не був при владі у Лондоні, підтримка України збережеться. Але це знов може створити затримки у часі.

Тим не менш, замовлення робляться, виробничі потужності відновлюються, а допомога до України йде. І так майже по всіх наших ключових партнерах. Питання лише у часі. 

Це Кремль добре розуміє. І тому поспішає, відчуваючи, що "вікно можливостей" скоро закриється. Але поспішає не лише через це. Як і навесні 2022 року, коли Путін вірив у швидку перемогу, вони "зточують" чи не всі свої резерви, щойно ті потрапляють до війська. 

У 2022-му, наприклад, за різними оцінками, росіяни вистрілювали до 70 тис. снарядів за добу. Зараз же кількість пострілів складає близько 12-15 тисяч, і це лише завдяки поставкам з Ірану та КНДР, бо власне виробництво може забезпечити їм десь 3-5 тисяч щоденних пострілів великих калібрів. А партнери теж продають Кремлю лише старе й лише з націнкою. Вони мілітаристи, але не СРСР. Це джерело не є "бездонним". 

Так, Росія, як повідомляють ЗМІ, вже використовує снаряди калібром 130 мм, яких в неї не було. Вони призначені для гармат М46 (де "46" означає дату розробки – 1946 рік), які досі використовує Іран. За даними OSINT-оглядачів, таких як Jompy, бази зберігання країни-агресорки спустошуються просто шаленими темпами. 

Наприклад, РФ мала 637 БМД (бойові машини десанту) та машин на їхній основі на зберіганні на початок вторгнення до України. Зараз їх нарахували лише 244, з яких 58 - це машини, які не є бойовими. Через це російська "десантура" у своїх "фірмових" блакитних "чепчиках", змушена використовувати навіть броньовані тягачі МТ-ЛБ, яких, станом на 2021 рік, у РФ було 2461 на зберіганні, а зараз залишилося 921. 

І так можна перелічувати дуже довго. І по танках, і по авіації, до речі, теж, бо літаки виходять з ладу не лише через "сприяння" українського ППО, але й через вік та зношеність. 

Загалом "болотна імперія" мала на 2021 рік більш ніж 14 тис. різних бойових броньованих машин на зберіганні, у тому числі й небойових, таких як МТ-ЛБ (військових тягачів). За даними того ж Jompy, їх залишилося 3821 на різних майданчиках, які моніторяться з космосу. З них 58% - у "розібраному стані" - тобто просто брухт. Цікаво, що на базах зберігання поступово зникають не лише відносно актуальні "мотолиги" чи БМП з МБД, але й навіть такі "динозаври" як БТР-50, розроблений 1952 року, який був знятий з озброєння ще у 70-ті. Зі 125 одиниць їх залишилося лише 50, й ті у вкрай жалюгідному стані. 

Динаміка на нашу користь. А куди ж діваються всі ті ББМ, танки та гармати? Якщо вірити іншим "осінтерам" (а ми віримо, бо OSINT від пропаганди тим і відрізняється, що під кожний факт має фото чи відео-доказ), то вони у величезних кількостях "спаюються" на полі бою. 

Відтак, "осінтер" Naalsio лише у Кринках нарахував втрати сторін у техніці 206:36 у з початку року. На покровському напрямку співвідношення ще більш вражаюче - 748:109 на користь ЗСУ. Загальновизнаний Oryx повідомляє, що за 24-27 квітня співвідношення втрат техніки становило 48:19. 

Щодо втрат особового складу, ми бачимо щоденну статистику від Генштабу, яка вже наближається до 470 тис. окупантів. Звісно, це статистика, скоріше, не "знищених" окупантів, а "підтверджених влучань" (дехто виживає, і чим більша цифра, тим більша похибка), але вона показує динаміку.

Зараз втрати РФ перевищують тисячу осіб на день. Динаміку боїв за офіційними показниками відстежувати досить зручно.

Додайте до цього, що РФ не лише будує, але й втрачає деякі виробничі потужності й НПЗ, за що потрібно дякувати нашій "довгій руці" - дронам. До того ж, попри збільшення доходів від зростання цін на нафту, рубль втрачає вартість, а ліквідні російські резерви постійно скорочуються – ще взимку там залишалося 5 трильйонів "ліквідних" резервів. Це менше половини від того, що було до вторгнення в Україну. 

Насправді, "ліквідними" вони є вкрай умовно, адже це переважно юані (які можна витрачати виключно у КНР), а також цінні папери російських держкомпаній, якими нікому ні зарплату не видати, ні закупити на них щось корисне. 

І ось тут, в якості підсумку, ми переходимо до прогнозування. Травень та червень будуть для нас вкрай важкими, адже саме зараз ми стикаємося з тим самим "касовим розривом" - зброя вже їде, але для насичення війська потрібен час. Як і для мобілізації й навчання нових людей. РФ буде "лізти" буквально з усіх щілин, користуючись цим шансом. 

Вони вважають, що після перемоги Трампа на американських виборах зможуть отримати "заморозку" й зафіксувати всі територіальні захоплення. Власне, тому й поспішають. Бо хочуть до можливої зміни влади у США захопити якнайбільше і - що для нас головне - взагалі не рахуються з втратами. 

Вони пішли "ва-банк", так само, як це було навесні й влітку 2022 року. Тоді цей самообман Путіна призвів до "Харківської катастрофи". Зараз поки ще невідомо, де буде нова російська "катастрофа2 (найкращий кандидат - це гирло Дніпра біля Херсону), але те, що вона точно буде - це майже гарантовано. Адже війна - це не окрема подія, а процес. І після виснаження однієї сторони йде крок опонента. І наша сторона до цього кроку активно готується за сприяння партнерів. 

Так, ми переживаємо складний період, і настрій у багатьох такий собі. Але це тимчасово. Після такої масштабної атаки росіяни фізично не зможуть відновити всі свої втрати без багаторічної "заморозки", а отже – стануть вразливими. 

Все буде добре й Україна переможе. Просто це відбудеться не прямо зараз. 

Андрій Попов