Судове рішення у кримінальній справі може базуватися на показаннях із чужих слів ЛИШЕ у разі наявності інших належних, допустимих і достовірних доказів (ККС/ВС у справі № 732/760/19 від 22.04.2021)

Фабула судового акту: У цій справі особу визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України (крадіжка).

Захисник засудженого подав касаційну скаргу, де, серед іншого, посилався на те, що апеляційний суд визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого.

У даному випадку відповідний свідок не міг бути допитаний у судовому засіданні у зв’язку зі смертю.

З цього приводу ВС зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 97 КПК України показання із чужих слів могли бути використані у якості доказу, проте такі мають бути наявні поряд іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.

Законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Також ВС звернувся до стандарту доведення поза розумним сумнівом, вказавши, що у цій справі її не було дотримано, адже показання із чужих слів стали фактично основними доказами.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов’язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Аналізуйте судовий акт: ВС/ККС: Невідкладний обшук можна проводити ЛИШЕ за необхідності врятування життя людей та майна або у разі безпосереднього переслідування підозрюваного (ВС/ККС у справі № 573/2028/19 від 08.04.2021)

У випадку зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа (ККС/ВС у справі № 288/1418/17 від 14.04.2021)

ОП/ККС: Недотримання процедури передачі кримінального провадження для розслідування іншому органу тягне за собою визнання доказів недопустимими (ОП/ККС у справі № 640/5023/19)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 732/760/19

провадження № 51-245км20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Голубицький С.С.,

Яновська О.Г.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Матюшева О.В.,

захисник Савицький І.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Савицького І.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019270110000059, стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився та проживає у АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) про скасування судових рішень через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанням можливості їх отримати.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник посилається на те, що апеляційний суд не врахував вказівок суду касаційної інстанції, наведених у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року, щодо дослідження доказів у провадженні з урахуванням того, що засуджений та його захисник просили їх оцінити по-іншому, та щодо перевірки всіх доводів апеляційних скарг. Допущені апеляційним судом порушення завадили ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у цьому кримінальному провадженні з викладенням у ньому аналізу доказів і ґрунтовних мотивів його прийняття.

Зазначає, що ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом не усунуто істотних суперечностей у показаннях свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , з одного боку, та засудженого і потерпілого - з іншого, не надано цьому жодної правової оцінки всупереч вимогам ст.374 КПК України, не наведено обґрунтувань та мотивів неврахування показань свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , наданих безпосередньо в суді апеляційної інстанції, які спростовують пред`явлене обвинувачення ОСОБА_1 за ч.3 ст.15 і ч.3 ст.185 КК України. Вирок суду та матеріали кримінального провадження не містять жодних показань, документів і підтвердження недостовірності їх показань, наданих безпосередньо в судовому засіданні, як це передбачено ч.2 ст.96 КПК України.

Стверджує, що судом апеляційної інстанції не був допитаний потерпілий, а його показання не були предметом перевірки у вироку апеляційної інстанції в питанні доведення винуватості засудженого, однак апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на показання потерпілого ОСОБА_5 , який був допитаний у суді першої інстанції та пояснив суду, що про всі обставини вчиненого злочину йому докладно розповів батько ОСОБА_6 . Таким чином, апеляційний суд визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_5 .

Вважає, що висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року, на який посилались суди, жодним чином не вказує на причетність засудженого до інкримінованих йому злочинів і не є доказом його вини, а лише встановлює вартість понесеної матеріальної шкоди потерпілим, та заява про вчинення злочину також не вказує на причетність ОСОБА_1 до інкримінованих злочинів, оскільки потерпілий звернувся до Городнянського відділення поліції та просив провести перевірку факту крадіжки телевізора з будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , і не містить жодних вказівок про вчинення злочину саме ОСОБА_1 .

Зазначає, що судом апеляційної інстанції не зараховано в строк відбування покарання перебування ОСОБА_1 під вартою в період з 05 червня 2020 року по 09 червня 2020 року, оскільки постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року було скасовано та звільнено ОСОБА_1 з-під варти, вирок Городянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року не набрав законної сили, а ОСОБА_1 продовжував перебувати попередньо ув`язненим за місцем відбування покарання ДУ «Райківська виправна колонія(№73)» до 09 червня 2020 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 9 жовтня 2019 року ОСОБА_1 виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки емальованої каструлі та виправдано у зв`язку з недоведеністю його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, за фактом крадіжки лещат.

За цим вироком ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки;

- ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання про процесуальні витрати та речові докази у провадженні.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року цей вирок змінено в частині призначеного покарання.

ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі за:

- ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки;

- ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 27 лютого 2018 року, та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

У решті вирок суду залишено без зміни.

Постановою Верховного Суду від 04 червня 2020 року касаційну скаргу захисника Савицького І.О. задоволено частково. Ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Звільнено ОСОБА_1 з-під варти.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Савицького І.О. залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Городнянського відділу Менської місцевої прокуратури Деркача Я.В. задоволено частково.

Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_1 скасовано в частині призначеного покарання, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі за:

- ч.3 ст.15, ч.3 ст.185 КК України - на строк 3 роки;

- ч.3 ст.185 КК України - на строк 3 роки 3 місяці.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

Відповідно до ст.71 КК України до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Городнянського районного суду від 27 лютого 2018 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк перебування його під вартою з 16 год. 30 хв. 04 червня 2019 року по 4 червня 2020 року.

У решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 4 лютого 2019 року приблизно о 17:00, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, розбив віконне скло, відчинив замок вхідних дверей зсередини та проник до жилого будинку на АДРЕСА_2 , звідки намагався таємно викрасти телевізор «Samsung» вартістю 739,38 грн та цифровий ефірний приймач «НD» вартістю 320 грн, загальною вартістю 1059,38 грн, що належать ОСОБА_5 , однак не зміг вчинити всіх дій, необхідних для доведення злочину до кінця, оскільки був викритий ОСОБА_6

4 лютого 2019 року приблизно о 17:30 ОСОБА_1 через раніше розбите віконне скло відчинив вхідні двері та проник до будинку на АДРЕСА_2 , звідки таємно, повторно викрав телевізор «Samsung» вартістю 739,38 грн та цифровий ефірний приймач «НD» вартістю 320 грн, які належать ОСОБА_5 , чим завдав потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 1059,38 грн.

Судові рішення в частині виправдання ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України не було оскаржено.

Позиції учасників судового провадження

Захисник касаційну скаргу в інтересах засудженого підтримав, просив задовольнити вимоги скарги в повному обсязі.

Прокурор у судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не прибув, надіслав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі та зазначив, що претензій матеріального та морального характеру до засудженого ОСОБА_1 не має.

Мотиви Суду

Щодо доведеності винуватості поза розумним сумнівом

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Водночас касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених у касаційних скаргах, чи були додержані судами першої та апеляційної інстанцій положення кримінального процесуального закону, що регулюють розгляд судами пред`явленого обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

При вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою суди мають керуватися стандартом доведення, визначеним частинами 2 та 4 статті 17 КПК України, за змістом яких ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Отже обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Суд не вбачає підстав у цій справі відступати від сформульованих раніше висновків Верховного Суду щодо дотримання стандарту доведення винуватості, викладених у постановах від 12 червня 2018 року (справа № 712/13361/15), від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к) та від 20 лютого 2020 року (справа № 360/2303/17).

Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений ОСОБА_1 своєї вини у вчиненні інкримінованих йому злочинів не визнавав, у поданій в його інтересах захисником апеляційній скарзі зазначав про свою непричетність до вчинення крадіжки та замаху на неї, а також вказав на відсутність у справі належних та допустимих доказів, які би доводили його винуватість.

Апеляційний суд під час нового судового розгляду погодився з висновками суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 , дослідивши і проаналізувавши показання самого засудженого, потерпілого ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також заяву про вчинення злочину від 09 лютого 2019 року, висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року та протокол огляду місця поді від 09 лютого 2019 року.

Однак у ході судового розгляду в судах першої та апеляційної інстанцій засуджений ОСОБА_1 , заперечував свою вину та вказував, що 04 лютого 2019 року у вечірній час він на прохання ОСОБА_6 знайти покупця на телевізор зателефонував знайомому таксисту ОСОБА_4 та запропонував купити вказаний телевізор, на що останній погодився. На подвір`ї ОСОБА_2 вони перевіряли справність телевізора.

Що стосується показань свідків, на які суд послався як на доказ доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, то вони не підтверджують його винуватість.

Так, свідок ОСОБА_2 зазначила, що 04 лютого 2019 року ОСОБА_6 просив її та ОСОБА_1 допомогти йому знайти покупця на телевізор та тюнер. ОСОБА_1 зателефонував знайомому, який приїхав до неї на автомобілі та перевіряв справність телевізора в її будинку. Наступного дня приїхав син ОСОБА_6 - потерпілий ОСОБА_5 , який запросив її до будинку та вимагав повернути телевізор та тюнер. Свідок повідомила, що ОСОБА_6 сам просив її та ОСОБА_1 продати вказані речі, сам виносив їх з будинку, але в присутності її та сина ОСОБА_5 останній заперечував, що дозволяв продати майно.

Свідок ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_6 особисто просив ОСОБА_2 продати телевізор та тюнер. Вказані речі він передавав сам та просив на виручені кошти придбати йому спиртне. Ці речі він передав ОСОБА_1 , який продав їх своєму знайомому. Перед продажем телевізор занесли до будинку ОСОБА_2 , де перевіряли його справність.

Свідок ОСОБА_4 повідомив, що 04 лютого 2019 року йому зателефонував ОСОБА_1 та запропонував придбати телевізор і тюнер, на що він погодився. Він під`їхав до приватного будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , де його зустрів ОСОБА_1 з невідомим йому чоловіком та повідомив, що майно не крадене. На його прохання вони зайшли до будинку, біля якого чекав ОСОБА_1 , та перевірили справність телевізора, і він віддав ОСОБА_1 грошові кошти.

Таким чином, показання вказаних свідків, на які під час нового розгляду послався апеляційний суд, не є доказом доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, а навпаки, доводять його невинуватість.

Також є обґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про те, що зазначені в судових рішеннях письмові докази, а саме заява ОСОБА_5 про вчинення злочину від 09 лютого 2019 року до Городнянського відділення поліції, висновок судової товарознавчої експертизи №153 від 26 лютого 2019 року не вказують на причетність ОСОБА_1 до інкримінованих злочинів і не є доказом його вини, оскільки в заяві ОСОБА_5 просив провести перевірку за фактом крадіжки телевізора марки «Самсунг» з будинку, розташованого на АДРЕСА_2 , в ній немає жодних вказівок на вчинення злочину саме ОСОБА_1 , а висновок судової товарознавчої експертизи лише встановлює вартість понесеної матеріальної шкоди потерпілим.

Дані, що містяться в протоколі огляду місця події від 09 лютого 2019 року, також не підтверджують факт вчинення крадіжки саме засудженим.

Щодо дотримання правил допустимості доказу (показання із чужих слів) та невиконання вказівок суду касаційної інстанції

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Положенням ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Доводи захисника про порушення апеляційним судом правил допустимості такого доказу як показання із чужих слівта невиконання вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду є обґрунтованими та підтверджені в ході касаційного провадження.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок, не дотримався наведених вимог закону.

Так, Суд своєю постановою від 04 червня 2020 року частково задовольнив касаційну скаргу захисника Савицького І.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 та скасував ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

У мотивувальній частині постанови Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою доводи сторони захисту в частині неправильної оцінки доказів, а також вимоги ст. 85 КПК України, формально підійшов до оцінки доказів, досліджених судом першої інстанції на предмет вирішення усіх питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відкинув доводи про невинуватість ОСОБА_1 в інкримінованих кримінальних правопорушеннях без належної мотивації і обґрунтування, визнав допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_5 , поклавши їх в основу обвинувального вироку.

Проте, як убачається з матеріалів провадження, під час нового апеляційного розгляду в основу ухваленого обвинувального вироку суд апеляційної інстанції знову поклав показання потерпілого ОСОБА_5 , які є показаннями, наданими із чужих слів. Потерпілий в суді першої інстанції зазначив, що на початку лютого 2019 року у вечірній час йому зателефонував батько ОСОБА_6 та повідомив, що того дня виявив у будинку ОСОБА_1 , при цьому бачив, що телевізор та тюнер переміщені зі звичайного місця та підготовлені до виносу. Наступного дня в ранковий час він прибув до м. Городні та переконався в тому, що телевізор та тюнер відсутні, виявив розбите скло на веранді, опитав батька, який повідомив йому, що зранку зайшов до будинку та побачив, що телевізор та тюнер зникли.

Свідок ОСОБА_6 не був допитаний в судовому засіданні в зв`язку зі смертю.

Одним із видів показань є показання з чужих слів, під якими розуміють висловлювання, здійснене в усній, письмовій? або іншій? формі щодо певного факту, яке ґрунтується на поясненнях іншої особи. За своєю суттю показання з чужих слів є похідними доказами.

Положеннями ч. 3 ст. 97 КПК України встановлено випадки, в яких первинні показання можуть бути замінені показаннями із чужих слів у зв`язку з тим, що суд визнає неможливість безпосереднього допиту особи в суді. Зокрема, суд має право визнати неможливим допит особи, якщо вона відсутня під час судового засідання внаслідок смерті або через тяжку фізичну чи психічну хворобу.

Водночас, показання із чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України.

Тобто законність та обґрунтованість судового рішення має визначатися в такому разі підтвердженням показань із чужих слів сукупністю інших належних, допустимих і достовірних доказів.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці щодо визнання показання із чужих слів допустим доказом також звертав увагу на те, що показання із чужих слів не можуть бути вирішальними та єдиними під час винесення судового рішення, а мають бути підтверджені іншими допустимими доказами (п. 55 рішення у справі «Корнєв і Карпенко проти України» (Заява № 17444/04) від 21 жовтня 2010 року).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, визнавши допустимим доказом показання із чужих слів потерпілого ОСОБА_5 та поклавши їх в основу обвинувального вироку як вирішальні докази винуватості ОСОБА_1 за відсутності інших належних доказів, визнаних допустимими згідно з правилами, відмінними від положень ч. 2 ст. 97 КПК України, істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «indubioproreo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості.

Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення доведена.

Проте судові рішення відносно ОСОБА_1 вказаним вимогам закону не відповідають, факт вчинення крадіжки саме засудженим не доведено об`єктивними та беззаперечними доказами у справі.

Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду дійшла переконання, що докази, покладені судом в основу обвинувального вироку в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України, як кожен окремо, так і в сукупності між собою не містять жодних даних, які б поза розумним сумнівом доводили вчинення інкримінованих йому злочинів.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення і призвели до безпідставного засудження ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 440 КПК України суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені статтею 284 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

У силу п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпані можливості їх отримати.

Беручи до уваги викладене, Суд дійшов висновку про те, що доводи в касаційній скарзі захисника є обґрунтованими в частині недоведення винуватості засудженого ОСОБА_7 поза розумним сумнівом.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року - скасуванню із закриттям кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 185 КК України на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Керуючись статтями 433 434 436 437 438 441 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника Савицького О.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити.

Вирок Городнянського районного суду Чернігівської області від 09 жовтня 2019 року та вирок Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 скасувати і закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. С. Стефанів С.С. Голубицький О. Г. Яновська