Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, належність і допустимість доказів алкогольного сп’яніння (ВС/КЦС, справа № 333/5649/16-ц, 25.07.18)

Фабула судового акта: Звільнення за появу на роботі у нетверезому стані, - цієї теми стосується судова справа, рішення в який викладене нижче. Рішенням районного суду позивачу, що працював провідником пасажирського вагону, у задоволенні позову до підрозділу залізниці про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення у зв’язку із перебування на роботі в нетверезому стані, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовлено. Як видно з рішення суду, що факт сп'яніння позивача підтверджувався медичним висновком, виданим Львівським обласним державним наркологічним диспансером.

Між тим, апеляційним судом позов був задоволений частково, оскільки, як вважав суд, факт «перебування позивача на роботі у нетверезому стані ґрунтується на припущеннях», а позивачем надано належний та допустимий доказ на спростування факту його перебування на роботі у нетверезому стані. Йдеться про те, що згідно з актом, складеним у медпункті вокзалу, у позивача рівень алкоголю складав 0,2 %, що є нормою, а за результатами проведеного огляду та проби на апараті «Алконт-01» (сертифіковане обладнання) ознак вживання алкоголю не виявлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду залишив в силі саме рішення суду першої інстанції, зазначивши, зокрема, що відповідно до пункту 1.7 діючого до цього часу наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 08 вересня 1988 року № 694 «Про заходи з подальшого вдосконалення медичного освідування для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння» та пункту 2 Тимчасової інструкції про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння, затвердженої Міністерством охорони здоров'я СРСР від 01 вересня 1988 року № 06-14/33-14, медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння робиться в спеціалізованих кабінетах наркологічних дипансерів (відділень) лікарями психіатрами-наркологами або в лікувально-профілактичних установах лікарями психіатрами-наркологами і лікарями інших спеціальностей, що пройшли підготовку.

Таким чином, проведення медогляду позивача лікарем обласного державного клінічного наркологічного диспансеру, відповідає вимогам щодо проведення таких медоглядів.

При цьому акт складений у медпункті вокзалу не є належним доказом, який би підтверджував факт перебування позивача у тверезому стані, оскільки обстеження відповідно до вимог проведення медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння не проводилося, особи, що підписали та склали акт не є фахівцями в галузі медицини. Суд також враховує і те, що стан алкогольного сп'яніння (рівень алкоголю в крові) можна визначити тільки спеціальними засобами та особою, яка має медичну освіту.

Доречно нагадати, що у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 роз’яснено, що вирішуючи справи про поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано на підставі п. 7 ст. 40 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння у будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов’язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановлену загальну тривалість вважається робочим.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів (ст.27 ЦПК ), яким суд має дати відповідну оцінку.

Аналізуйте судовий акт:

ВС/КЦС: Висновки медичної комісії щодо встановлення факту алкогольного сп'яніння є лише фіксацією порушення трудової дисципліни, не носять характеру обов'язкових для виконання і не є предметом оскарження(ВС/КЦС,справа № 604/725/14-ц, 20.06.18)

Одного Протоколу замало для підтвердження стану алкогольного сп’яніння водія і без належних доказів суд закриває справу (Постанова Деснянського районного суду м. Києва від 9 листопада 2016р., суддя Броновицька О.В )

Якщо в матеріалах справи відсутнє направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп'яніння - це свідчить про те, що поліцейський у встановленому законом порядку не направляв водія у заклад охорони здоров'я для проходження огляду

Особа вважається невинуватою у вчиненні адмін. правопорушення, якщо співробітники поліції порушили процедури огляду на стан сп’яніння та складення протоколу про адмін. правопорушення (Апеляційний суд Житомирської області, 11 січня 2017 року)

СУД: Показники приладу Алкофор № 307 НЕ можуть вважатися допустимим доказом щодо стану алкогольного сп'яніння водія (Справа № 404/2267/18 від 3 липня 2018р)

Постанова

Іменем України

25 липня 2018 року

м. Київ

справа № 333/5649/16-ц

провадження № 61-15634св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

СтупакО. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідачі: структурний підрозділ «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», регіональна філія «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Дзярука М. П.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Українська залізниця»), регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», ПАТ «Українська залізниця» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 03 лютого 2014 року між ним та ДП «Придніпровська залізниця» в особі начальника відокремленого структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо «Запоріжжя-1» укладений контракт № 3029 про прийняття його на роботу провідником пасажирського вагону резерву провідників. Строк дії контракту встановлено з 03 лютого 2014 року по 03 лютого 2015 року. Додатковою угодою дію контракту продовжено до 03 лютого 2018 року. Наказом від 27 вересня 2016 року № 957/ОС припинено трудовий договір (контракт) за пунктом 7 статті 40 КЗпП України. Підставою звільнення, як зазначено в наказі є подання в.о. начальника депо від 22 вересня 2016 року, протокол профкому від 22 вересня 2016 року № 11, медична довідка від 19 вересня 2016 року № 002323 та його пояснювальна записка. Вважає вказані підстави незаконними, такими, що не відповідають дійсним обставинам, оскільки він не з'являвся на роботу в нетверезому стані. Зазначає, що 18 вересня 2016 року він працював провідником вагону 18 потягу № 119-120 «Запоріжжя-Львів». На телефон контакт-центру ПАТ «Укрзалізниця» надійшла скарга про нібито нетверезий стан провідників. У зв'язку з цією скаргою, начальником потягу на станції «Тернопіль» викликана чергова по станції для проведення його огляду на стан алкогольного сп'яніння, про що складено акт від 19 червня 2016 року, згідно з яким він знаходився у тверезому стані. По прибутті на станцію «Львів», він у супроводі працівників поліції та чергового вокзалу, пройшов огляд у медпункті станції, де також склали акт, в якому зазначено, що він не був у стані алкогольного сп'яніння. На пропозицію працівників поліції пройти перевірку у медичному закладі м. Львів, а саме Львівському обласному державному клінічному наркологічному диспансері для підтвердження відсутності стану алкогольного сп'яніння, він дав згоду. Під час складання висновку від 19 вересня 2016 року № 002323 він не був із ним ознайомлений, оскільки поспішав на потяг, який мав відходити від станції «Львів» за 15 хвилин. Вважає, що викладене у висновку не відповідає дійсним обставинам, відповідач незаконно отримав інформацію, що містить лікарську таємницю, а також порушив законодавство про захист персональних даних.

Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати незаконним та скасувати наказ (розпорядження) від 27 вересня 2016 року № 954/ОС про припинення трудового договору (контракту) в.о. начальника структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», поновити його на посаді провідника пасажирського вагону резерву провідників,стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 48 337,08 грн. та моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

ПАТ «Українська залізниця» позов не визнало та пояснило суду, що відповідно до висновку від 19 вересня 2016 року № 002323, виданого Львівським обласним державним наркологічним диспансером, встановлено факт знаходження позивача у стані алкогольного сп'яніння. Звільнення позивача відбулося згідно з вимогами чинного трудового законодавства.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства і підстави для поновлення його на роботі відсутні.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 Визнано незаконним наказ (розпорядження) від 27 вересня 2016 року № 954/ОС про припинення трудового договору (контракту) в.о. начальника структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Поновлено ОСОБА_3 на посаді провідника пасажирського вагону Структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Стягнуто з ПАТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 38 059,43 грн та моральну шкоду у розмірі 3 000,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць. Вирішено питання судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив із того, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем достовірно встановлено перебування позивача на роботі у нетверезому стані ґрунтується на припущеннях, оскільки позивачем надано належний та допустимий доказ на спростування факту його перебування на роботі у нетверезому стані.

У травні 2017 року ПАТ «Українська залізниця» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року, в якій просило скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Зокрема, вказує на те, що факт сп'яніння позивача підтверджується медичним висновком від 19 вересня 2016 року № 002323 виданим Львівським обласним державним наркологічним диспансером, що затверджений печаткою медичного закладу. Позивачем не надано жодного доказу про скасування або визнання недійсним чи оскарження цього висновку. Згідно з актом від 19 вересня 2016 року у медпункті станції «Львів» здійснена перевірка ОСОБА_4 та виявлено: тиск 140/80, серце - 95 ударів за хвилину, алкоголь 0,2 %. Цей акт підписав начальник потягу ОСОБА_5, лікар ОСОБА_6 та чергова вокзалу ОСОБА_7 Акт засвідчує наявність алкоголю у крові та не містить висновку лікаря про стан ОСОБА_4 як того вимагає «Тимчасова інструкція про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння». При вирішенні питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку судом апеляційної інстанції врахована довідка про доходи від 10 жовтня 2016 року № 532, а не довідка про середньомісячний заробіток від 23 січня 2017 року № 38. У довідці № 532 вказаний загальний дохід, в який враховано роз'їзні та матеріальну допомогу, тому для розрахунку середньої заробітної плати ця довідка не може бути використана.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою від 19 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За правилами статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Судом установлено, що позивач із 03 лютого 2014 року працював на посаді провідника пасажирського вагону на підставі укладеного контракту № 3029 та наказу від 03 лютого 2014 року № 70/ос.У подальшому строк дії контракту продовжено до 03 лютого 2015 року, 03 лютого 2016 року та 03 лютого 2018 року з викладенням назви роботодавця у новій редакції: структурний підрозділ «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця», відповідно до додаткових угод до контракту № 3029 № № 2, 3, 4.

18 та 19 вересня 2016 року позивач виконував трудові обов'язки працював провідником 18 вагону потягу № 119/120 сполученням «Запоріжжя-Львів». На телефон контакт-центру ПАТ «Укрзалізниця» надійшли скарги на те, що провідники цього потягу знаходяться у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим, начальником потягу на станції «Тернопіль» викликана чергова по станції для проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння безпосередньо у потязі, про що складений акт від 19 червня 2016 року, відповідно до якого, позивач знаходився у тверезому стані.

По прибуттю до станції «Львів» до вагону № 18 потягу № 119/120 сполученням «Запоріжжя-Львів» підійшли працівники поліції, чергова по вокзалу та супроводили ОСОБА_3 до медпункту для встановлення факту алкогольного сп'яніння. Згідно з актом, складеним у медпункті вокзалу, у позивача рівень алкоголю складав 0,2 %, що є нормою.

За результатами проведеного огляду та проби на апараті «Алконт-01» ознак вживання алкоголю не виявлено. Обладнання, яким проводився огляд, сертифіковане.

Після цього працівники поліції запропонували позивачу отримати висновок у Львівському обласному державному клінічному наркологічному диспансері, на що він дав свою згоду. В диспансері лікарем наданий висновок від 19 вересня 2016 року № 002323 о 14.10 год. про алкогольне сп'яніння позивача (0,81 %).

27 вересня 2016 року позивачу вручено копію наказу (розпорядження) № 957/ОС в.о. начальника структурного підрозділу «Пасажирське вагонне депо Запоріжжя-1» регіональної філії «Придніпровська залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору (контракту) за пунктом 7 статті 40 КЗпП України. Підстава: пояснювальна записка ОСОБА_3, подання в.о. начальника депо від 22 вересня 2016 року, згода профкому (протокол від 22 вересня 2016 року № 11), медична довідка від 19 вересня 2016 року № 002323.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

Вирішуючи позови поновлення на роботі осіб, трудовий договір з якими розірвано за пунктом 7 статті 40 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що з цих підстав можуть бути звільнені з роботи працівники за появу на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння в будь-який час робочого дня, незалежно від того, чи були вони відсторонені від роботи, чи продовжували виконувати трудові обов'язки. Для працівника з ненормованим робочим днем час знаходження на роботі понад встановленої його загальну тривалість вважається робочим.

Нетверезий стан працівника або наркотичне чи токсичне сп'яніння можуть бути підтверджені як медичним висновком, так і іншими видами доказів яким суд має дати відповідну оцінку.

Беручи до уваги наведені вимоги законодавства та обставини справи в їхній сукупності, суд вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку, що звільнення ОСОБА_3 із посади провідника пасажирського проведено з порушенням вимог чинного трудового законодавства.

Відповідно до пункту 1.7 наказу Міністерства охорони здоров'я СРСР від 08 вересня 1988 року № 694 «Про заходи з подальшого вдосконалення медичного освідування для встановлення факту вживання алкоголю та стану сп'яніння» та пункту 2 Тимчасової інструкції про порядок медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння, затвердженої Міністерством охорони здоров'я СРСР від 01 вересня 1988 року № 06-14/33-14, медичний огляд для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння робиться в спеціалізованих кабінетах наркологічних дипансерів (відділень) лікарями психіатрами-наркологами або в лікувально-профілактичних установах лікарями психіатрами-наркологами і лікарями інших спеціальностей, що пройшли підготовку.

Таким чином, проведення медогляду позивача лікарем Львівського обласного державного клінічного наркологічного диспансеру, відповідає вимогам щодо проведення таких медоглядів.

При цьому акт складений у медпункті вокзалу «Львів» не є належним доказом, який би підтверджував факт перебування ОСОБА_3 у тверезому стані, оскільки обстеження відповідно до вимог проведення медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння не проводилося, особи, що підписали та склали акт не є фахівцями в галузі медицини. Суд також враховує і те, що стан алкогольного сп'яніння (рівень алкоголю в крові) можна визначити тільки спеціальними засобами та особою, яка має медичну освіту.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, ПАТ «Українська залізниця» за рахунок держави необхідно компенсувати судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 090,80 грн ((551,20 х 2 + 640,00) х 120%)

Керуючись статтями 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 04 квітня 2017 року скасувати, рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2017 року залишити в силі.

Публічному акціонерному товариству «Українська залізниця» компенсувати судовий збір у розмірі 2 090,80 грн за рахунок держави.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов

С.О. Погрібний

О.В. Ступак

Г. І.Усик