ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2018 року Київ К/9901/1793/18

826/26336/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання - Головко О.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шопіной Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/26336/15

за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, стягнення моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Міністерства внутрішніх справ України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 24 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Петрика І.Й., суддів: Ісаєнко Ю.А., Мельничука В.П.,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, в якому, з урахуванням уточнень від 15.03.2016 року, просила: визнати протиправним та скасувати наказ МВС від 06.11.2015 року №2365 о/с дск в частині звільнення позивача; поновити позивача на посаді старшого уповноваженого центрального апарату МВС України або на рівноцінній посаді в органах МВС України з 06.11.2015 року; стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 3000 грн.; постанову суду в частині поновлення позивача на посаді допустити до негайного виконання.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що діями відповідача щодо звільнення позивача із займаної у МВС посади порушено конституційні, соціальні та трудові права, адже перед винесенням оскаржуваного наказу не враховано перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Також зауважено, що перед звільненням у встановленому чинним законодавством порядку її не було повідомлено про можливе скорочення, не запропоновано жодного іншого робочого місця, в той же час посаду, з якої звільнено позивача, за її словами, не скорочено, на неї не зараховано іншу особу. Між тим, позивачем також відмічено, що штат працівників департаменту, в якому вона працювала, розширено.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача з огляду на відсутність фактичного волевиявлення позивача щодо проходження подальшої служби у новоствореній Національній поліції України були достатні правові підстави для звільнення позивача у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Національну поліцію», а тому наказ МВС України від 06.11.2015 р. №2365 о/с дск в частині звільнення ОСОБА_3 не є протиправним та скасуванню не підлягає.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 червня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року за № 2365 о/с дск про звільнення в запас Збройних Сил за п. 64 «г» ОСОБА_3. Поновлено ОСОБА_3 на посаді старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів Міністерства внутрішніх справ України з 06 листопада 2015 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Міністерством внутрішніх справ України обов'язку щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_3 виконано не було, а тому відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Міністерство внутрішніх справ України звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції при винесенні рішення не надав належної оцінки доказам у справі, невірно встановив фактичні обставини та не правильно застосував норми матеріального права.

Представник ОСОБА_3 направив на адресу Вищого адміністративного суду України письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити касаційну скаргу без задоволення, постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року - без змін.

04 січня 2018 року касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2018 року призначено справу до касаційного розгляду в судовому засіданні на 14 лютого 2018 року о 12 годині 30 хвилин.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заперечила проти задоволення касаційної скарги та повідомила, що відповідачем рішення суду апеляційної інстанції виконано. Поновлено ОСОБА_3 на посаді. Також надала до суду копію свідоцтва про шлюб від 13 січня 2017 року Серії НОМЕР_1, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3. Відповідно до свідоцтва про шлюб позивач змінила прізвище на «ОСОБА_3».

Представник відповідача у судовому засіданні підтримала вимоги касаційної скарги та просила їх задовольнити. Також підтвердила, що рішення суду апеляційної інстанції виконано. ОСОБА_3 поновлено на посаді на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно запису у особовій справі №73, на підставі рапорту позивача та свідоцтва про народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві від 04.02.2014 р. НОМЕР_2, наказом МВС України від 28.04.2014 р. №732 о/с дск ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку з 26.04.2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до висновку Комісії МВС України про встановлення вислуги років (періодів роботи, навчання) для виплати відсоткової надбавки за вислугу років стаж позивача на службі в ОВС становить 3 роки 05 місяців та 19 днів.

Як вбачається з наявного у справі витягу з наказу від 06.11.2015 р. №2365 о/с дск «По особовому складу Департаменту оперативно-технічних заходів» (а.с. 29) згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ ОСОБА_3 (М-150065) старшого лейтенанта міліції, старшого оперуповноваженого 2-го відділу 3-го управління Департаменту оперативно-технічних заходів МВС України, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, звільнено з 06.11.2015 р. в запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Листом від 06.11.2015 р. №38/1/8-1257 начальником Департаменту МВС України повідомлено позивача про звільнення з ОВС з 06.11.2015 р. та запропоновано прибути до департаменту для отримання трудової книжки та здійснення розрахунку.

Вважаючи вищевказаний наказ протиправним, а звільнення незаконним, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням доводів касаційної скарги, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді виходить з наступного.

Порядок проходження публічної служби в органах внутрішніх справ регулюється Законом України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-XII (який був чинний на час звільнення позивача) та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення №114).

Відповідно до вимог пункту 64 «г» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ та набрав законної сили Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIІI (далі - Закон № 580-VIІI).

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що будь-якого додаткового обов'язку щодо попередження позивача про наступне звільнення з боку роботодавця МВС України не передбачено.

Згідно пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

За змістом пункту 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Враховуючи, що Закон України «Про національну поліцію» не містить положень щодо гарантій вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, то в даному випадку до спірних правовідносин повинні бути застосовані норми Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини 3 статті 184 Кодексу законів про працю України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Зазначена норма надає гарантію щодо обмежень на звільнення жінок, які мають дітей віком до трьох років. Так, звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст. 184 Кодексу законів про працю України, має певні особливості, зокрема, таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві відповідно до її спеціальності.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Міністерством внутрішніх справ України обов'язку щодо подальшого працевлаштування ОСОБА_3 виконано не було, тобто позивачу при звільненні не було запропоновано іншу посаду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідачем були порушені права позивача в частині звільнення її зі служби в органах внутрішніх справ, в зв'язку з чим, оскаржуваний наказ є протиправним і підлягає скасуванню.

За таких обставин, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді вважає, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі в частині задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог у касаційному порядку не оскаржується, а тому висновки апеляційного суду щодо відшкодування моральної шкоди не підлягають правовому аналізу в межах даного касаційного провадження.

Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом апеляційної інстанції винесено законне і обґрунтоване рішення, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, стягнення моральної шкоди - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх