ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1111/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л. В.,

судді: Кондратова І. Д., Ткач І. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту"

на постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий - Алданова С. О., судді - Мартюк А. І., Ходаківська І. П. )

від 28.10.2020,

за заявою ОСОБА_1

про забезпечення позову у справі № 911/1111/20

за позовом ОСОБА_1,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача ОСОБА_2,

про стягнення 18 299 909,05 грн,

ВСТАНОВИВ:

у травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення вартості частини майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" пропорційно до його частки в статутному капіталі у розмірі 17 464 000,00 грн. Також просив стягнути з відповідача 346 417,05 грн 3% річних та 488 992,00 грн інфляційних втрат.

18.08.2020 позивач подав до суду заяву про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, що знаходяться на відкритому в ПАТ КБ "Приватбанк" рахунку IBAN НОМЕР_1, на відкритому в АТ "ПУМБ" рахунку IBAN НОМЕР_2 та на його інших рахунках, що будуть виявлені під час виконання ухвали суду про накладення арешту в межах суми 13 328 737,33 грн з правом здійснення видаткових операцій з виплат заробітної плати, податків та інших обов'язкових платежів до бюджету України; на належні відповідачу легкові автомобілі, а саме: легковий універсал-В Renault Logan, днз НОМЕР_3,2018 р. в., легковий універсал-В Renault Lodgy, днз НОМЕР_4,2017 р. в.

Вказана заява обґрунтована тим, що ухвалою Господарського суду Київської області від 06.05.2020, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2020 у справі, накладено арешт на нерухоме майно ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" (з забороною його відчуження), що знаходиться в м. Переяслав-Хмельницький. Незважаючи на наявність вказаних судових рішень, відповідач продовжує вчиняти дії щодо продажу майна, розміщуючи відповідні оголошення на спеціалізованих сайтах. Зазначає, що через 2 дні після отримання заяви ОСОБА_1 про вихід з товариства, громадянкою ОСОБА_3, з якою ОСОБА_4 (керівник та одноосібний учасник відповідача) перебуває у шлюбі та спільно проживають, була зареєстрована нова юридична особа - ТОВ "Юасафеті", вид діяльності якої повністю збігається з видом діяльності ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту". Вважає, що відповідач вчиняє дії щодо відчуження майна через виведення активів на іншу юридичну особу, пов'язану з керівником та єдиним засновником ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту". Зазначає про існування реальних ризиків відчуження відповідачем майна без здійснення розрахунку з ОСОБА_1. Оскільки відповідач дійсно виводить активи та активно позбавляється майна, до якого відносяться і кошти (причому не для здійснення розрахунків із позивачем) і їх кількість на час виконання рішення суду може суттєво зменшитись або взагалі можуть бути відсутніми на рахунку відповідача, що дійсно утруднить або зробить неможливим виконання рішення суду, позивач просить задовольнити заяву про забезпечення позову згідно з вимог ст.ст. 136, 137, 138, 139 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.08.2020 у задоволенні заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та легкові автомобілі відповідача відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020 скасовано частково ухвалу Господарського суду Київської області від 21.08.2020.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на кошти ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту", що знаходяться на відкритому в ПАТ КБ "Приватбанк" рахунку IBAN НОМЕР_1, на відкритому в АТ "ПУМБ" рахунку IBAN НОМЕР_2 та на його інших рахунках, що будуть виявлені під час виконання ухвали суду про накладення арешту, в межах суми 13 328 737,33 грн з правом здійснення видаткових операцій з виплати заробітної плати, податків та інших обов'язкових платежів до бюджету України.

В задоволенні іншої частини заяви про забезпечення позову відмовлено.

05.11.2020 ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" подало касаційну скаргу на постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2020, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а ухвалу Господарського суду Київської області від 21.08.2020 залишити в силі.

Підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції зазначає порушення апеляційним судом норми процесуального права, а саме ст.ст. 96, 136, 137 ГПК України. Стверджує про неврахування судом апеляційної інстанції такого: ухвалою місцевого господарського суду від 06.05.2020 вже було забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом накладення арешту на нерухоме майно, належне товариству; надані позивачем докази не відповідають критеріям належності, допустимості та достовірності (зокрема, оголошення про продаж майна є роздруківками з мережі Інтернет, до яких відповідач немає жодного відношення; крім того з них неможливо встановити автора цієї інформації). Вважає, що подання позивачем третьої заяви про забезпечення позову є зловживанням останнім своїми правами та наміром заблокувати господарську діяльність відповідача з метою усунення конкурента з ринку (ОСОБА_1, який і досі значиться посадовою особою відповідача, була зареєстрована юридична особа ТОВ "Унафорт", код ЄДРПОУ 42160399, основним видом діяльності якої є неспеціалізована оптова торгівля, тобто ТОВ "Унафорт" повністю копіює діяльність відповідача і є конкурентом на ринку). Стверджує, що відповідач не вчиняє протиправні дії з безоплатного відчуження своїх основних засобів, а доводи позивача з цього приводу базуються виключно на перекручуванні даних балансу товариства. Також, на думку відповідача, безпідставними є доводи позивача про безоплатну передачу основних засобів та торгової марки ТОВ "Юасафеті". Зазначає, що у відповідача є земельні ділянки, цілісний майновий комплекс в м. Переяслав-Хмельницький, інші основні засоби, оборотні акти, грошові кошти тощо, а тому у нього наявна повноцінна можливість виконати рішення суду у випадку задоволення позову. Також, на думку скаржника, вжиті апеляційним господарським судом заходи забезпечення позову є тотожними задоволенню позовних вимог. Посилається на постанови Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 910/1762/20, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення з наведених у відзиві підстав. Вважає, доводи касаційної скарги безпідставними, такими, що спростовуються дійсними фактичними обставинами справи, зводяться до переоцінки доказів і незгоди відповідача з висновком апеляційного суду.

30.11.2020 до Верховного Суду від третьої особи ОСОБА_2 надійшло клопотання про закриття провадження у справі з огляду на те, що скаржником подано касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню (таке судове рішення не зазначено в п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України), що підтверджується ухвалами Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 916/801/18, від 21.01.2019 у справі № 916/195/18, від 06.08.2018 у справі № 916/801/18. Також, як підставу для закриття касаційного провадження зазначає, що ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" не наводить підстав, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, необхідних для касаційного оскарження судових рішень.

Однак, клопотання ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Перелік судових рішень, що можуть бути оскаржені в касаційному порядку, наведений у ч. 1 ст. 287 ГПК України.

Так, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у ч. 1 ст. 287 ГПК України (щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову), після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення (ч. 1 ст. 287 ГПК України).

У ч. 1 ст. 255 ГПК України серед об'єктів апеляційного оскарження виокремлені ухвали про забезпечення позову (п. 3) і про відмову у забезпеченні позову (п. 4). Тобто, за змістом зазначеного припису ухвалою щодо забезпечення позову є ухвала про таке забезпечення, а ухвалою щодо відмови у забезпеченні позову-ухвала про відмову у такому забезпеченні. Аналогічно згідно з п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України у касаційному порядку можливо оскаржити, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції щодо забезпечення позову, тобто про таке забезпечення, і неможливо оскаржити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо відмови у забезпеченні позову, тобто про таку відмову.

Незважаючи на відмінність форми судового рішення, в якій апеляційний суд може вирішити питання про забезпечення позову, за юридичними наслідками постанова апеляційного суду, згідно з якою він скасував ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та вжив певні заходи забезпечення позову, а також ухвала суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, постановлена за наслідками розгляду відповідної заяви учасника справи, не відрізняються.

Критерієм для касаційного оскарження постанов апеляційного суду за наслідками перегляду ухвал суду першої інстанції про забезпечення позову або про відмову у такому забезпеченні є зміст дій апеляційного суду, а саме те, чи підтримав він висновки суду першої інстанції про забезпечення позову, або чи забезпечив позов за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні. Якщо на питання відповісти ствердно, відповідні постанови апеляційного суду можуть бути предметом касаційного оскарження. Іншими словами, крім ухвали суду апеляційної інстанції про забезпечення позову (п. 3 ч. 1 ст. 287 ГПК України), у касаційному порядку можна оскаржити ухвалу суду першої інстанції про забезпечення позову та постанову апеляційного суду про залишення зазначеної ухвали без змін, а також постанову апеляційного суду про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17)

Оскільки предметом касаційного оскарження у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції, якою було частково скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову та вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, то така постанова в частині забезпечення позову підлягає касаційному оскарженню.

Щодо посилання третьої особи на ухвали Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 916/801/18, від 21.01.2019 у справі № 916/195/18 (відмовлено у відкритті касаційного провадження) та на ухвалу Верховного Суду від 06.08.2018 у справі № 916/801/18 (закрито провадження у справі) з огляду на те, що предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції, винесена за наслідками перегляду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позов, яка не підлягає оскарженню (не зазначена в п. 2 ч. 1 ст. 287 ГПК України), то необхідно зазначити таке.

Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції необхідно виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок щодо можливості оскарження в касаційному порядку постанови суду апеляційної інстанції про забезпечення позову, прийняту за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції про відмову у такому забезпеченні, то суд касаційної інстанції не вбачає підстав для закриття провадження у справі з огляду на наявність вказаних судових рішень суду касаційної інстанції.

Також, необхідно зазначити, що в абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Оскільки скаржником в касаційному порядку оскаржується постанова суду апеляційної інстанції, якою було скасовано ухвалу суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову, то така постанова підлягає касаційному оскарженню, на що вказала Велика Палата Верховного Суду у справі № 753/22860/17.

Скаржник згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначив норми процесуального права, які на його думку, було неправильно застосовано апеляційним судом при ухваленні постанови і він не зобов'язаний зазначати ще й підстави касаційного оскарження, встановлені ч. 2 ст. 287 ГПК України, на що помилково вказує третя особа.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними доказами не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, а саме: вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, в тому числі і дій, спрямованих на реалізацію належних відповідачу транспортних засобів, безпідставного витрачання відповідачем коштів, приховування активів, тощо. На думку суду першої інстанції, наведені позивачем обставини та доводи щодо ухилення відповідача від виплати належної позивачу частки в статутному капіталі товариства понад два роки є спірним предметом дослідження за позовом у справі та не є підставами для вжиття заходів забезпечення позову у розумінні ст. 136 ГПК України.

Скасовуючи частково ухвалу суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що надані позивачем на обґрунтування заяви про забезпечення позову документи підтверджують, що вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які обліковуються на рахунках у банківських або в інших кредитно-фінансових установах відповідача, у межах розміру суми позовних вимог є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам. Окрім цього, на думку апеляційного суду, накладення арешту на кошти є тим заходом забезпечення позову, який в розумінні приписів ст. 136 ГПК України, є ефективним для захисту оспорюваних прав заявника та таким, що відповідає змісту порушеного права останнього. Щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на легкові автомобілі, перелік яких наведений у заяві позивача, то апеляційний суд, залишаючи в силі в цій частині ухвалу суду першої інстанції, виходив з того, що позивачем не було доведено вчинення відповідачем дій із підготовки, відчуження легкових автомобілів третім особам. Вказав, що довідка із інтернет-сайту //htth: www. unda. com. ua// щодо перебування у власності відповідача транспортних засобів не є належним і допустимим доказом в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, оскільки вказаний сайт не є офіційним джерелом зберігання відповідних відомостей реєстрації права власності на рухоме майно, а лист Головного сервісного центру МВС від 29.01.2020 № 31/69аз про реєстрацію за відповідачем транспортних засобів станом на 29.01.2020 не доводить наявності у ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" права власності на зазначені автомобілі на час подання позивачем заяви про забезпечення позову від
18.08.2020.

Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції в частині забезпечення позову з огляду на таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених стаття 136 ГПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів, насамперед, відповідача в інтересах забезпечення належного виконання в майбутньому рішення суду щодо суті спору.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Як вбачається із матеріалів справи, цей спір стосується, зокрема, виконання відповідачем зобов'язань з виплати учаснику, що подав заяву про вихід, частини майна товариства, інфляційних втрат, 3 % річних на загальну суму 18 299 409,05
грн.

Отже, виконання судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо пов'язано із наявністю у боржника коштів у присудженій до стягнення сумі.

На необхідність вжиття заходів забезпечення позову у справі позивач посилається на таке:

- зі змісту розміщеної на інтернет-сайті prozorro звітності (балансів) ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" вбачається здійснення останнім діяльності, пов'язаної із зменшення основних засобів (балансом станом на червень 2018 року підтверджується, що вартість основних засобів становила 6 426 тис. грн, однак станом на 2019 рік зменшилась до 1 335 тис. грн); відбулось зменшення оборотних активів товариства майже на 14%;

- готівкові кошти, які знаходились на рахунку відповідача станом на дату подання позивачем зави про вихід, обліковувались в сумі 6 818 тис. грн, а станом на вересень 2019 року - у сумі 1 677 тис. грн, що свідчить про витрачання відповідачем коштів, що не пов'язано з розрахунками за наявними зобов'язаннями перед позивачем;

- погіршення майнового стану ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" є результатом свідомих дій відповідача, спрямованих на виведення активів на користь іншої юридичної особи, пов'язаної з керівником та єдиним учасником товариства (зокрема, дружиною учасника товариства було створено ТОВ "Юасафеті", якому було безоплатно передано торгівельну марку TRIARMA, що підтверджується долученим до заяви витягом із інтернет-сайту prozorro щодо перебування вказаної торгової марки у власності товариства);

- на балансі ТОВ "Юасафеті" за договорами оренди перебувають основні засоби, які належать відповідачу (на думку позивача, відповідач в особі його єдиного учасника здійснює спланований намір підміни ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту" на ринку засобів безпечних умов праці іншим суб'єктом господарювання, передавши йому певну сукупність активів, зокрема, і право на торгову марку, яка позитивно зарекомендувала себе на відповідному ринку з 2013 року).

На підтвердження вказаних вище обставин, позивачем до заяви про забезпечення позову додано такі документи: роздруковані з інтернет-сайту prozorro баланси за формою № 1 та звіти про фінансові результати за формою № 2 за II-IV квартали 2018 року та за III-IV квартали 2019 року (опубліковані відповідачем); копію свідоцтва на знак для товарів і послуг № 174579; витяг бібліографічних даних свідоцтва на знак для товарів і послуг, тощо.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не надано доказів в спростування вказаних доводів позивача.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оскільки наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що відповідачем вчиняються дії щодо зменшення основних засобів товариства, виводяться активи на користь іншої юридичної особи, витрачаються кошти не для здійснення розрахунків з позивачем, то такі заходи забезпечення позову, як накладення арешту на кошти у межах ціни позову, є обґрунтованими, адекватними та співмірними заявленим позовним вимогам, забезпечать збалансованість інтересів сторін, реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову, а також не призведуть до втручання у господарську діяльність відповідача.

Крім того, немає підстав вважати, що застосування такого заходу призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишається в володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Отже, апеляційний суд, надавши належну оцінку наявним у матеріалам справи доказам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, керуючись ст.ст. 136, 137 ГПК України, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на кошти ТОВ "Промислові засоби індивідуального захисту", що знаходяться на відкритому в ПАТ КБ "Приватбанк" рахунку IBAN НОМЕР_1, на відкритому в АТ "ПУМБ" рахунку IBAN НОМЕР_2 та на його інших рахунках, що будуть виявлені під час виконання ухвали суду про накладення арешту, в межах суми 13 328 737,33 грн з правом здійснення видаткових операцій з виплати заробітної плати, податків та інших обов'язкових платежів до бюджетів України.

Щодо посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 910/1762/20, від 03.04.2020 у справі № 904/4511/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, то необхідно зазначити, що у цих справах було відмовлено у задоволенні заяв про вжиття заходів забезпечення позову з огляду на встановлення судами недоведення заявником обставин для їх вжиття. Висновки у вказаних справах і справі, що переглядається, зроблені судами з урахуванням різних фактичних обставин, які формують зміст правовідносин.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі ст. 300 ГПК України.

В частині відмови у забезпеченні позову правильність висновків апеляційного суду ніким не оскаржується та постанова суду в цій частині не є предметом касаційного оскарження з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для її скасування і залишення в силі ухвали суду першої інстанції, яка не відповідає вимогам законодавства, немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові засоби індивідуального захисту" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі за № 911/1111/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач