ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

м. Київ

Справа № 908/2229/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Погребняк В.Я. (головуючий), Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Співака С.В.,

учасники справи:

боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт",

представник боржника - не з'явився,

кредитор - Головне управління ДФС у Запорізькій області

представник кредитора - Пархоменко А.А. (довіреність № 27/8-01-10-06 від 22.02.2018), в режимі відеоконференції

розпорядник майна Войтанович О.Й. - не з'явився,

розглянув касаційну скаргу (в режимі відеоконференції)

Головного управління ДФС у Запорізькій області,

на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018

у складі колегії суддів: Геза Т.Д. (головуючий), Дучал Н.М., Склярук О.І.

у справі за заявою

Головного управління ДФС у Запорізькій області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

07.11.2017 до господарського суду Запорізької області звернулося Головне управління ДФС у Запорізькій області із заявою про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт" (далі по тексту ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", боржник).

Заяву про порушення справи про банкрутство ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" Головне управління ДФС у Запорізькій області обґрунтовує наявністю у боржника податкового боргу в сумі 15 570 477,05 грн., який підтверджується постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2016 у справі № 808/6456/15, що набрала законної сили; доказами вжиття заходів щодо погашення заборгованості за відповідною процедурою, передбаченою Податковим кодексом України; сформованими інкасовими дорученнями від 30.08.2016 для примусового стягнення коштів в рахунок погашення податкового боргу до фінансових установ, що обслуговують ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", повернуті банком з помітками "без виконання".

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.11.2017 у справі № 908/2229/17 за результатами підготовчого засідання, порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", визнано безспірні вимоги Головного управління ДФС у Запорізькій області до боржника в сумі 15 570 477,05 грн., введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна призначено Войтановича Олександра Йосиповича та вирішено інші процедурні питання.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що матеріалами справи доведено неплатоспроможність боржника, заборгованість не погашена протягом трьох місяців від дати пред'явлення інкасових доручень, сформованих на виконання рішення суду.

Постановою господарського суду Донецької області від 20.03.2018 у справі № 908/2229/17 апеляційну скаргу боржника ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" задоволено, ухвалу місцевого господарського суду про порушення справи про банкрутство останнього скасовано, у задоволенні заяви Головного управління ДФС у Запорізькій області - відмовлено.

Постанова суду мотивована тим, що заявником не доведено вжиття всіх необхідних заходів щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою Податковим кодексом України протягом 3-місячного строку, встановленого ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв'язку з чим заява про порушення справи про банкрутство ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" не відповідає змісту, визначених Законом про банкрутство вимог, що є підставою для відмови у порушенні провадження у справі про банкрутство.

Не погоджуючись з постановою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018, Головне управління ДФС у Запорізькій області звернулося з касаційною скаргою про скасування постанови та з вимогою залишити ухвалу місцевого господарського суду від 20.11.2017, якою порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", в силі. Одночасно скаржник просив суд касаційної інстанції забезпечити розгляд справи № 908/2229/17 у режимі відеоконференції.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції ст. 95 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 10, ч. 7 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту Закон про банкрутство).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 908/2229/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: Погребняка В.Я. - головуючий, Пєскова В.Г., Катеринчук Л.Й. (протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.04.2018 у матеріалах справи).

Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2018 прийнято справу № 908/2229/17 господарського суду Запорізької області до провадження; відкрито касаційне провадження у справі № 908/2229/17 господарського суду Запорізької області за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018; призначено розгляд касаційної скарги на 26.06.2018 у режимі відеоконференції; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19.06.2018; доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги

Учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом, визначеним ст.ст. 42, 295 Господарського процесуального кодексу України, відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подали.

В судовому засіданні 26.06.2018, яке відбулося в режимі відеоконференції, представник Головного управління ДФС у Запорізькій області підтримав доводи і вимоги касаційної скарги, надав відповідні пояснення.

Інші учасники даної справи в судове засідання 26.06.2018 явку повноважних представників не забезпечили. Про дату, час та місце розгляду касаційних скарг сторони були повідомлені належним чином. Оскільки, явка представників сторін не була визнана обов'язковою, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю повноважних представників інших учасників цієї справи.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та представника кредитора, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

За приписами ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону про банкрутство перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Законом.

Частинами 2 та 3 ст. 16 Закону про банкрутство визначено, що у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, а також вирішує інші питання, пов'язані з розглядом справи. Якщо справа порушується за заявою кредитора, господарський суд перевіряє обґрунтованість його вимог, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження.

Згідно з ч. 6 ст. 16 Закону про банкрутство за наслідками розгляду заяви про порушення справи про банкрутство та відзиву боржника господарський суд виносить ухвалу про: порушення провадження у справі про банкрутство; відмову у порушенні провадження у справі про банкрутство.

Частиною 7 статті 16 Закону про банкрутство визначено підстави за якими суд відмовляє у порушенні провадження у справі про банкрутство, зокрема, якщо заявником не доведено наявності підстав для порушення провадження у справі про банкрутство; відсутня хоча б одна з підстав, передбачених частиною третьою статті 10 цього Закону.

Частинами 2, 3 ст. 10 Закону про банкрутство встановлено, що право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Безспірні вимоги кредиторів - грошові вимоги кредиторів, підтверджені судовим рішенням, що набрало законної сили, і постановою про відкриття виконавчого провадження, згідно з яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Згідно ч. 7 ст. 11 Закону про банкрутство до заяви кредитора додаються також, зокрема, копія виконавчого документа; до заяви кредитора - органу державної податкової служби чи інших органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, додаються докази вжиття заходів до отримання відповідної заборгованості у встановленому законодавством порядку.

Пунктом 41.2 статті 41 Податкового кодексу України регламентовано, що органами стягнення є виключно контролюючі органи, уповноважені здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску у межах повноважень, а також державні виконавці у межах своїх повноважень.

Спеціальний порядок стягнення податкового боргу платників податків регулюється статтями 95 - 99 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з абз.1 п. 95.3 ст. 95 Податкового Кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Механізм виконання судових рішень про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу на момент формування інкасових доручень був передбачений главою 12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, який передбачає оформлення інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 12.4 зазначеної Інструкції (в редакції, що діяла в період оформлення інкасових доручень), судове рішення, на підставі якого з платника податків стягуються кошти, до банку не подається. Натомість реквізити відповідного судового рішення зазначаються в самому інкасовому дорученні.

Згідно абз. 2, 3 п. 95.3 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу.

Відтак, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" та Податкового кодексу України, примусове виконання рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу платника податків - юридичної особи за законом покладено виключно на контролюючі органи (органи доходів і зборів) за визначеною Податковим кодексом України процедурою, без залучення до неї органів державної виконавчої служби.

Таким чином, виходячи із вимог ст. 95 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 10, ч. 7 ст. 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", доказами в підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили; інкасові доручення для примусового стягнення коштів в дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу; докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України.

Крім того, перебіг трьохмісячного строку, передбаченого ч. 3 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, оформленого стягувачем (контролюючим органом) на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Тобто, строк невиконання боржником податкового зобов'язання, для визначення неплатоспроможності боржника, починається з моменту прийняття банком платника (боржника) інкасового доручення для примусового стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу, оскільки списання коштів здійснюється відповідно до умов і порядку, визначених Податковим кодексом України, а не Законом України "Про виконавче провадження".

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у Заводському районі м. Запоріжжя вжито заходи щодо погашення податкового боргу боржника шляхом звернення до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про стягнення коштів з рахунків платника податків.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2016 у справі № 808/6456/15 вирішено стягнути з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" кошти з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих підприємство, суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 7 912 643,00 грн., податкового боргу з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7 407 790,32 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 31.08.2015 року по справі № 808/4092/15 вирішено стягнути з ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт" кошти з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих підприємство, суму податкового боргу з податку на додану вартість у розмірі 17 584,25 грн., податкового боргу з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 3 071,88 грн.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки щодо ідентифікаційних даних по ТОВ "Буд-Енерго-Стандарт", суд апеляційної інстанції встановив, що боржник має відкриті банківські рахунки у ПАТ "Діамантбанк"; ПАТ "УкрСиббанк"; АТ "Таскомбанк"; Запопорізькому РУ ПАТ "Приватбанк" м. Запоріжжя; ПАТ "Сбербанк"; АТ "Райффайзен банк Аваль" у м. Києві.

На виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 22.02.2016 у справі № 808/6456/15, Головним управлінням ДФС у Запорізькій області були сформовані інкасові доручення:

- на рахунки, відкриті у ПАТ "Діамантбанк" №№ 63, 64, 65 на суму у розмірі 7 912 643,00 грн.; №№ 60, 61 62 на суму у розмірі 7 407 790,32 грн. від 30.08.2016, які направлено до ПАТ "Діамантбанк";

- на рахунки, відкриті у ПАТ "УкрСиббанк" - № 58 на суму у розмірі 7 912 643,00 грн., № 59 на суму у розмірі 7 407 790,32 грн. від 30.08.2016, які направлено до ПАТ "УкрСиббанк";

- на рахунки, відкриті у АТ "Таскомбанк" - №№ 73, 74, 75, 76 на суму у розмірі 7 912 643,00 грн.; №№ 66, 67, 69, 70 на суму у розмірі 7 407 790,32 грн. від 30.08.2016, які направлено до АТ "Таскомбанк";

- на рахунки, відкриті у Запорізькому РУ ПАТ "Приватбанк" м. Запоріжжя - № 56 на суму у розмірі 7 912 643,00 грн., № 57 на суму у розмірі 7 407 790,32 грн. від 30.08.2016, які направлено до ПАТ "Приватбанк" м Запоріжжя;

- на рахунки, відкриті у ПАТ "Сбербанк" - №№ 77, 78, 79 на суму у розмірі 7 912 643,00 грн.; №№ 68, 71, 72 на суму у розмірі 7 407 790,32 грн. від 30.08.2016, які направлено до ПАТ "Сбербанк".

Судом апеляційної інстанції встановлено, що інкасові доручення від 30.08.2016 із зазначених банків повернуто без виконання 09.09.2016, 12.09.2016, 20.09.2016 не у зв'язку з відсутністю грошових коштів, а з інших підстав.

Так, з ПАТ КБ "Приватбанк", АТ "Укрсиббанк", ПАТ "Діамантбанк", АТ "Таскомбанк", ПАТ "Сбербанк" повернуто у зв'язку з тим, що на кошти клієнта накладено арешти згідно іншого виконавчого документа відповідно до п. 10.9, 12.11 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 № 22.

З ПАТ "Діамантбанк" повернуто відповідно до п. 9.5 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" від 12.11.2003 № 492.

З АТ "Таскомбанк" повернуто на підставі п. 12.11 Постанови Правління Національного банку України "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" від 21.01.2004 № 22, у зв'язку з закриттям рахунку.

Проте, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність доказів вжиття ініціюючим кредитором заходів щодо стягнення заборгованості із рахунку боржника, відкритого в АТ "Райффайзен банк Аваль".

Водночас спеціальним податковим законодавством, окрім стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, передбачено й інші заходи погашення податкового боргу за рахунок майна боржника (на підставі відповідного судового рішення), а саме: продаж майна платника податків, яке перебуває у податковій заставі; стягнення готівкових коштів; стягнення дебіторської заборгованості платника податків.

При цьому передбачений законодавством широкий арсенал відповідних заходів надає органу доходів і зборів, наряду з заставними кредиторами, пріоритет в отриманні задоволення своїх грошових вимог перед іншими кредиторами боржника.

Зокрема, згідно п. 95.22. ст. 95 Податкового Кодексу України контролюючий орган звертається до суду щодо стягнення з дебіторів платника податку, що має податковий борг, сум дебіторської заборгованості, строк погашення якої настав та право вимоги якої переведено на контролюючі органи, у рахунок погашення податкового боргу такого платника податків.

Тільки вжиття всіх наведених вище заходів у сукупності, якщо вони не призвели до погашення податкового боргу, може бути передумовою для ініціювання органом доходів і зборів справи про банкрутство боржника на загальних підставах.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відсутність доказів вжиття всіх відповідних заходів заявником щодо отримання заборгованості за процедурою, передбаченою Податковим кодексом України протягом 3-х місячного строку, встановленого ст.10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у зв'язку з чим заява про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд-Енерго-Стандарт" не відповідає змісту визначених Законом про банкрутство вимог та, відповідно, є підставою для відмови у порушенні провадження у справі про банкрутство.

За таких обставин, постанова апеляційного господарського суду ухвалена з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 29.04.2015 в межах справи № 920/629/14.

В силу приписів ч. 2 ст. 300 ГПК України (у редакції від 15.12.2017), суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Таким чином, посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав скасування постанови суду апеляційної інстанції під час касаційного провадження та в більшості своїй, зводяться до переоцінки доказів.

З огляду на викладене, касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області без задоволення, а постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі № 908/2229/17- без змін.

У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги Головного управління ДФС у Запорізькій області та залишенням без змін постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області залишити без задоволення.

2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2018 у справі № 908/2229/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В.Я. Погребняк

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Г. Пєсков