ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року

м. Київ

Справа №922/2495/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. - головуючий, Губенко Н. М., Мамалуй О. О.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В. М.,

представників учасників справи:

прокурора - Янківського С. В.,

позивача - не з'явились,

відповідача-1 - не з'явились,

відповідача-2 - Міліруда Є. О., Прядка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 (головуючий суддя - Тихий П. В., судді: Сіверін В. І., Терещенко О. І.)

у справі №922/2495/20

за позовом керівника Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави в особі Харківської міської ради

до 1. Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський міський центр здоров'я",

2. фізичної особи - підприємця Панова Андрія Миколайовича,

про визнання недійсним договору та стягнення 2864000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

1.1. Керівник Харківської місцевої прокуратури №4 в інтересах держави (далі - прокурор) в особі Харківської міської ради (далі - Міськрада) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський міський центр здоров'я" (далі - Центр здоров'я) та фізичної особи - підприємця Панова Андрія Миколайовича (далі - ФОП Панов А. М. ), в якому просив суд:

- визнати недійсним договір про закупівлю від 16.03.2020 №1, укладений між Центром здоров'я та ФОП Пановим А. М. щодо постачання "Альбоми для зразків" - код ДК 021:2015:22840000-0 (альбом для фотографії);

- стягнути з ФОП Панова А. М. на користь Центру здоров'я сплачені за договором про закупівлю кошти у сумі 2864000,00 грн.

1.2. Прокурор зазначав, що спірний договір про закупівлю укладений сторонами з метою введення в оману Харківської міської ради, як органу місцевого самоврядування та головного розпорядника бюджетних коштів міста Харкова, для приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме - протиправного заволодіння бюджетними коштами міста Харкова. На переконання прокурора, обставини укладення вказаного вище договору та його начебто виконання безумовно вказують на наявність умислу всіх сторін правочину на укладення саме фіктивного договору.

1.3. В якості правових підстав позову прокурор посилався на положення статей 24, 51, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вказував про фіктивність укладено між відповідачами договору про закупівлю.

2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

2.1.07.02.2020 Центром здоров'я на офіційному веб-порталі публічних закупівель "Рrozzoro" було опубліковано оголошення про проведення закупівлі товарів - альбомів для фотографій (ДК 021:2015 код 22840000-0 "Альбоми для зразків") у кількості 8000 штук, очікуваною вартістю 3000000,00 грн з ПДВ.

2.2. За результатами проведення процедури відкритих торгів, рішенням Центру здоров'я визначено переможцем ФОП Панова А. М.

2.3. У подальшому, 16.03.2020 між Центром здоров'я (покупець) та ФОП Пановим А. М. (постачальник) укладено договір про закупівлю товару №1 на суму 2864000,00
грн.

2.4. Відповідно до пунктів 1.1,1.3 цього договору постачальник зобов'язується у 2020 році поставити покупцеві товар: ДК 021:2015 код 22840000-0 "Альбоми для зразків" (альбом для фотографій) у кількості 8000 штук, а покупець прийняти і оплатити товар.

2.5. Пунктами 5.1,5.5 договору було передбачено, що поставка товару здійснюється постачальником партіями, за заявкою покупця, підписаною уповноваженою особою покупця. Строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг здійснюється з 01.04.2020 до 31.12.2020. Приймання-передача товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами в порядку, що визначається чинним законодавством України.

2.6. Відповідно до пункту 4.2 договору оплата товару здійснюється на основі видаткової накладної, протягом 14 календарних днів після поставки.

2.7. ФОП Пановим А. М. оформлено та надано покупцю видаткову накладну від
02.04.2020 №37. Згідно з зазначеною видатковою накладною ФОП Панов А. М. передав, а Центр здоров'я в особі фельдшера ОСОБА_3 прийняв 8000 штук альбомів для фотографій на загальну суму 2864000,00 грн.

2.8. В той же день, 02.04.2020 між ФОП Пановим А. М. та Центром здоров'я було укладено договір відповідального зберігання №0204/20-1, згідно з яким ФОП Панов А. М. до 31.12.2020 здійснює безоплатне зберігання 8000 штук альбомів за адресою: АДРЕСА_1.

2.9.13.04.2020 Центром здоров'я на підставі платіжного доручення від 10.04.2020 №1 було проведено оплату за альбоми для фотографій на рахунок ФОП Панова А. М. на суму 2864000,00 грн.

2.10. Рішенням тендерного комітету Центру здоров'я (протокол від 07.02.2020 №2) затверджено тендерну документацію на закупівлю альбомів для фотографій ДК 021:2015 код 22840000-0 "Альбоми для зразків" (далі - тендерна документація).

2.11. Додатком 8 до тендерної документації встановлено технічне завдання до предмета закупівлі - Альбом для зразків (альбом для фотографій "Новонародженому м. Харкова" код за ДК 021:2015-22840000-0) відповідно до якого предмет закупівлі повинен мати наступні характеристики:

- альбом для фотографій, подарунок міського голови м. Харкова під назвою: "Новонародженому м. Харкова" створений з метою активізації санітарно - освітньої обізнаності серед населення м. Харкова, в допомогу матері. До фотоальбому входить інформація щодо підвищення гігієнічної культури та оздоровлення населення, заходи щодо підвищення обізнаності громадян як добре інформованих споживачів медичних послуг, які здатні цивілізовано захищати свої, визначені діючим законодавством України, права. Для батьків розміщені основні напрямки роботи Комунального закладу охорони здоров'я "Харківський міський центр здоров'я" враховуючи найважливішу інформацію для немовлят, а саме: переваги грудного вигодовування; календар щеплень, розділ "Здорове харчування - здорові діти", розміщує перелік пунктів видачі дитячого харчування виготовлене Харківською молочною фабрикою кухнею дитячого харчування м. Харкова, розділ "Про державну допомогу сім'ям і дітям" перелік управлінь праці і соціального захисту населення м. Харкова.

- альбом для фотографій формату 270x280, об'ємом 36 арк., містить вкладку 8 сторінок, на 2 скріпки, прошивка палітурки по периметру, шовковими нитками, з круглими кутами. Обкладинка та кожна сторінка альбому має містити малюнки, які мають включати в себе: зображення із державною символікою міста Харкова; визначні місця та пам'ятники архітектури міста; тематичні дитячі малюнки.

Оформлення альбому має бути виконане згідно технічного завдання та з дотриманням якісних характеристик матеріалу.

2.12. Відповідно до пункту 4 технічного завдання учасники торгів, мають надати замовнику зразок предмету закупівлі згідно технічного завдання в строк 2 робочі дні з дати проведення аукціону. На зразку продукції повинна бути бирка із зазначенням найменування учасника.

2.13. Зразок предмету закупівлі ФОП Пановим А. М. надано замовнику відповідно до акта прийому-передачі від 27.02.2020.

2.14. Протоколом засідання тендерного комітету замовника від 03.03.2020 №4 про визначення переможця процедури відкритих торгів по предмету закупівлі "Альбоми для зразків" - код національного класифікатора України ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник" - "22840000-0" та прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю встановлено, що зразок предмету закупівлі, наданий ФОП Пановим А. М. не відповідає Технічному завданню згідно з додатком 8 до Тендерної документації.

2.15. Під час проведеного 17.06.2020 обшуку приміщення Центру здоров'я в межах досудового розслідування кримінального провадження №42020221040000079 на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова вилучено вищевказаний зразок ФОП Панова А. М.

2.16. Протоколом огляду зазначеного фотоальбому від 18.06.2020 встановлено, що обкладинка останнього виконана з матерії зеленого кольору, на лицьовій стороні обкладинки містяться написи виконані золотистою фарбою російської мовою: "Новорожденному города Харькова" і "фотоальбом". Крім того, на обкладинці мається малюнок всередині якого розташовано зображення гербу м. Харкова. За виключенням вкладення та обкладинки альбом складається з 34 аркушів. Перші три сторінки представляють собою титульні листи, з них: на першому та третьому по центру міститься рослинний орнамент та тематичний текст виконаний російською мовою, на другому по центру міститься рослинний орнамент з зображенням гербу м.

Харкова. Наступні 5 сторінок містять рослинний орнамент по периметру та тематичний дитячий малюнок і текст виконаний російською мовою внизу сторінки.

Решта аркушів містить лише рослинний орнамент по периметру без будь-яких тематичних малюнків чи зображень. В альбомі знаходиться вкладення у вигляді складеного навпіл аркушу без скріпок з друкованим текстом на чотирьох сторінках, викладеним російською мовою з інформацією щодо грудного вигодовування, календарем щеплень, переліком пунктів видачі дитячого харчування та інформацією про державну допомогу сім'ям і дітям. Палітурка альбому прошита по периметру з прямими кутами.

3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 05.11.2020 у справі №922/2495/20 позов задовольнив повністю; визнав недійсним договір про закупівлю, укладений між Центром здоров'я та ФОП Пановим А. М. щодо постачання альбомів для фотографій; стягнув з ФОП Панова А. М. на користь Центру здоров'я сплачені за договором кошти у сумі 2864000,00 грн.

3.2. Мотивуючи рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності незаконності оспорюваного правочину з огляду на встановлені Московським районним судом міста Харкова в ухвалах від 30.07.2020 у справі №643/11375/20, від 16.09.2020 у справі №643/14114/20 та від 23.09.2020 у справі №643/14286/20 обставини, якими підтверджується факт порушення відповідачами чинного законодавства під час укладення договору про закупівлю товару від 16.03.2020 №1.

3.3. Східний апеляційний господарський суд постановою від 15.02.2021 у справі №922/2495/20 рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2020 скасував; прийняв нове рішення, яким у позові відмовив повністю.

3.4. Мотивуючи постанову, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання недійсним договору про закупівлю як фіктивного правочину, оскільки для визнання правочину недійсним з підстав його фіктивності необхідно щоб обидві сторони не мали на меті створити правові наслідки, тоді як наявними у матеріалах справи документами підтверджується документально виконання ФОП Пановим договору про закупівлю №1 від 16.03.2020 в частині поставки товару.

3.5. Водночас, зазначені прокурором обставини, які встановлені під час досудового розслідування та долучені матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції визнав такими, що не впливають на розгляд спору у цій справі за відсутності відповідного обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу та виклад позиції інших учасників справи.

4.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від
15.02.2021 у справі №922/2495/20, заступник керівника Харківської обласної прокуратури звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, з урахуванням поданих письмових пояснень, просить зазначену постанову скасувати, а рішення Господарського суду Харківської області від 05.11.2020 у цій справі залишити в силі.

4.2. У якості підстави касаційного оскарження скаржник вказав пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначаючи, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд апеляційної інстанцій не врахував висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 19.10.2016 у справі 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі №306/2952/14-ц, від 09.08.2017 у справі №359/1654/15-ц, висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, від
27.03.2019 у справі №903/439/18 щодо застосування норм матеріального права, а саме: статей 3, 13, 203, 215, 216, 234 ЦК України.

4.3. Скаржник зазначає, що сам факт прийняття Центром здоров'я видаткової накладної від 02.04.2020 №37 та підписання відповідачами договору відповідального зберігання від 02.04.2020 №0204/20-1 альбомів для фотографій у кількості 8000 штук без фактичної передачі товару не може свідчити про реальне виконання договору про закупівлю товару.

4.4. На переконання скаржника необґрунтованим є також висновок суду апеляційної інстанції про те, що обставини досудового розслідування не можуть вплинути на розгляд спору у цій справі, оскільки прокурором до матеріалів справи було подано копії протоколів обшуків, допитів свідків та ухвал суду, якими обґрунтовані обставини фіктивності правочину, та які мали бути оцінені судом за загальним правилами оцінки доказів.

4.5. Також, відповідно до поданих керівником Салтівської окружної прокуратури міста Харкова (Харківської місцевої прокуратури №4) письмових пояснень, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились як докази підробки офіційних бухгалтерських документів щодо фактичного виготовлення спірної продукції у вигляді альбомів для фотографій так і відсутність доказів щодо фактичної передачі цього товару Центру здоров'я, що не може свідчити про реальне виконання договору.

4.6. Міська рада подала відзив на касаційну скаргу, в якому підтримала доводи касаційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури.

4.7. ФОП Панов А. М. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

4.8. Центр здоров'я не скористався своїм правом відповідно до статті 295 ГПК України та не подав до Верховного Суду письмового відзиву на касаційну скаргу.

5. Позиція Верховного Суду.

5.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Імперативними приписами частини 2 статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частин 1 , 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.4. Згідно із статтею 175 Господарського кодексу України (далі - ГК України) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільним кодексом України.

5.5. Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

5.6. Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

5.7. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.8. Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статтею 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

5.9. Водночас, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

5.10. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

5.11. Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

5.12. Статтею 215 ЦК України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

5.13. З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

5.14. У розумінні положень наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

5.15. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.16. У цій справі прокурор, який звернувся в інтересах Міської ради, оспорював договір про закупівлю товару, з тих мотивів, що зазначений правочин має ознаки фіктивності, оскільки його укладено без наміру створення правових наслідків, обумовлених у договорі, а товар, який був предметом договору, взагалі не створено та на адресу замовника не поставлено. Прокурор вважав, що оспорюваний договір про закупівлю укладений між сторонами з метою введення в оману Міської ради як головного розпорядника бюджетних коштів для приховування справжніх намірів учасників правочину, а саме - протиправного заволодіння бюджетними коштами міста Харкова.

5.17. Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

5.18. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

5.19. Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчинили жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. Під час розгляду відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

5.20. Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

5.21. Отже, для визнання зобов'язання таким, що вчинено фіктивно, закон вимагає наявності таких умов: вина осіб, яка має прояв у формі умислу, спрямованого на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених у договорі. Відсутність хоча б однієї із цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося фіктивно. У фіктивних правовідносинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву.

5.22. Покладаючи в основу оскаржуваної постанови висновок про підтвердження виконання ФОП Пановим А. М. спірного договору, з огляду на сплату Центром здоров'я 2864000,00 грн за товар, та на неспростований факт підписання представником Центру здоров'я - фельдшером ОСОБА_3 накладної від 02.04.2020 №37, суд апеляційної інстанції вказав на недоведеність прокурором того, що обидві сторони договору не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення або ж діяли з обопільним умислом не створювати такі наслідки.

5.23. При цьому, відхиляючи подані прокурором докази на підтвердження обставин порушення відповідачами законодавства під час укладення договору, які встановлені під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях, суд апеляційної інстанції, з посиланням на частину 1 статті 75 ГПК України, вказав на відсутність обвинувального вироку суду в кримінальному провадженні або постанови суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили.

5.24. Колегія суддів наголошує, що у частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у частині 3 статті 2 ГПК України.

5.25. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

5.26. Відповідно до частин 3 , 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5.27. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

5.28. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

5.29. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

5.30. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

5.31. Колегія суддів звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

5.32. Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

5.33. Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

5.34. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

5.35. Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.

5.36. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

5.37. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

5.38. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

5.39. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

5.40. Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt").

Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

5.41. Колегія суддів також зазначає, що у пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.42. Наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 04.03.2021 у справі №908/1879/17 та від 21.04.2021 у справі №910/701/17.

5.43. У позові прокурор наголошував, що досудовим розслідуванням в рамках кримінального провадження №42020221040000079 від 20.05.2020 (за фактом привласнення бюджетних коштів за ознаками частини 3 статті 191 КК України) встановлено, що спірні альбоми для фотографій ФОП Пановим А. М. ніколи не виготовлялись та на адресу Центру здоров'я не поставлялись. Зокрема, протоколами обшуку від 17.06.2020, проведеними за адресами покупця та постачальника, жодного альбому поставленого на виконання спірного договору не виявлено. Заявки покупця на поставку партії товару, передбачені пунктом 5.1 договору на адресу постачальника не направлялись.

5.44. Також, прокурор вказував на те, що в порушення Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СССР від 15.06.1965 №П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді міністрів СССР від
25.04.1966 №П-7 акт приймання альбомів у кількості 8000 штук за договором про закупівлю товару від 16.03.2020 №1 не складався.

5.45. При цьому, за доводами прокурора, допитані працівники Центру здоров'я пояснили, що альбоми у кількості 8000 штук за договором про закупівлю товару від
16.03.2020 №1 на адресу покупця ніколи не доставлялись.

5.46. Колегія суддів вважає слушними доводи скаржника про те, що судом апеляційної інстанції не надано будь якої оцінки судовим рішенням Московського районного суду міста Харкова, які, на думку прокурора, беззаперечно підтверджують фіктивність оспорюваного договору, а саме:

- ухвалу від 30.07.2020 у справі №643/11375/20, в якій встановлено, що альбоми для фотографій у кількості 8000 штук на момент поставки були відсутні, а матеріально-відповідальна особа Центру здоров'я без фактичної перевірки наявності товарно-матеріальних цінностей, поставила свій підпис у вказаній накладній;

- ухвалу від 23.09.2020 у справі №643/14286/20, відповідно до якої фельдшера Центру здоров'я ОСОБА_3 визнано винною у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 КК України (за фактом вчинення підпису про отримання товару у видатковій накладній від 02.04.2020 №37 за фактичної відсутності відповідних товарно-матеріальних цінностей, та звільнено від кримінальної відповідальності в зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу);

- ухвалу від 16.09.2020 у справі №643/14114/20, відповідно до якої ОСОБА_4 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 358 КК України (за фактом підробки офіційних бухгалтерських документів щодо фактичного виготовлення продукції у вигляді альбомів для фотографій у кількості 8000 штук за договором від 04.03.2020 №2003041 та їх поставки ФОП Панову А. М. ).

5.47. У пунктах 1, 2, 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

5.48. Разом з тим суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та не здійснив належного дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів та доводів сторін, що стосуються предмета та підстав спору та критеріїв їх оцінки, а виходив лише із того, що накладна №37 від 02.04.2020 є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує факт вчинення ФОП Пановим А. М. господарської операції, а підставами, які звільняють від доказування, є лише вирок суду.

5.49. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції повинен був надати оцінку доводам прокурора стосовно сумнівності реального виконання сторонами договору про закупівлю товару лише по факту підписання фельдшером Центру здоров'я - ОСОБА_3 видаткової накладної від 02.04.2020 №37 та підписання відповідачами договору відповідального зберігання від 02.04.2020 №0204/20-1 без надання оцінки обставинам щодо фактичного створення та передачі товару на момент укладення договору.

5.50. Колегія суддів відзначає, що посилання суду апеляційної інстанції виключно на підписання матеріально-відповідальною особою покупця видаткової накладної про отримання товару від покупця, не може слугувати беззаперечним доказом фактичного здійснення такої поставки у разі заперечення щодо обставин поставки та поданих на це заперечення доказів, кожний з яких мав бути оцінений судом за визначеними статтею 86 ГПК України критеріями.

5.51. Вищевикладене у своїй сукупності свідчить про необхідність дослідження питання того, чи не був укладений оспорюваний договір про закупівлю товару від
16.03.2020 №1 з метою формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення у спорі (наявність між сторонами зобов'язально-правових відносин) поза межами встановленого правового порядку.

5.52. Отже, Верховний Суд вважає, що ті доводи, що наводились прокурором при розгляді справи, не є очевидно необґрунтованими, що вимагало від суду апеляційної інстанції їх повного дослідження, надання їм оцінки і відображення у судовому рішенні.

5.53. Крім того, суд не зробив будь-яких висновків щодо того, чи доведено прокурором чи мав Центр здоров'я намір виконувати договір про закупівлю №1 від
16.03.2020, позаяк в судовому рішенні суду апеляційної інстанції наявні висновки лише в частині дій ФОП Панова А. М.

5.54. Частиною 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

5.55. До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

5.56. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ у справі "Олюджіч проти Хорватії"). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України ", "Богатова проти України").

5.57. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ у справах "Дюлоранс проти Франції ", "Донадзе проти Грузії").

5.58. Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").

5.59. Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

5.60. У рішенні ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

5.61. У рішеннях ЄСПЛ у справі "Де Куббер проти Бельгії" та у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження.

5.62. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.63. Однак, ухвалену у справі постанову не можна визнати обґрунтованою, оскільки судом апеляційної інстанції допущено неповне з'ясування фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.64. Не з'ясувавши відповідних обставин та не дослідивши пов'язані з ними докази, суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду даної справи.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

6.1. Положеннями статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Виходячи з вищевикладеного, з дотриманням передбачених ГПК України меж перегляду судових рішень, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

6.3. Згідно з частиною 4 статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

6.4. Господарський суд апеляційної інстанції припустився порушень норм процесуального права та дійшов до передчасних та недостатньо обґрунтованих висновків в частині встановлення обставин, що можуть свідчити про укладення оспорюваного у цій справі правочину як фіктивного.

6.5. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції слід взяти до уваги викладене у цій постанові, застосувати норми законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду даної справи. В залежності від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

7. Розподіл судових витрат.

7.1. Оскільки у цьому випадку Верховний Суд не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України).

7.2. Відповідно до положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 у справі №922/2495/20 скасувати.

3. Справу №922/2495/20 передати новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С. В. Бакуліна

Судді Н. М. Губенко

О. О. Мамалуй