Постанова

іменем України

17 червня 2020 року

м. Київ

справа № 554/6960/18

провадження № 51-1441км20

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Єремейчука С. В.,

суддів Бородія В. М., Стороженка С. О.,

за участю:

секретаря судового засідання Мішиної О. О.,

прокурора Гошовської Ю. М.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

захисника Лісіченко Л. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018170030000332 щодо

ОСОБА_1 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбаченихч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 10 травня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК, та призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 309 КК - у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців; за ч. 1 ст. 310 КК - у виді арешту на строк 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70, ст. 72 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, ОСОБА_1 визнано невинуватим і виправдано за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_1 у невстановлений час за місцем свого проживання АДРЕСА_1 умисно, незаконно, без мети збуту зірвав кущі конопель, які висушив та подрібнив, тим самим виготовив і зберігав за вказаною адресою до 16 липня 2018 року наркотичний засіб - канабіс, масою в сухому стані 1,062 г у своїй кімнаті та масою 52,523 г - на даху будинку.

Упродовж першої половини 2018 року на присадибній ділянці за місцем свого проживання ОСОБА_1 умисно, незаконно виростив 25 рослин конопель з вмістом тетрагідроканабінолу, які належать до рослин, що містять наркотичні засоби та психотропні речовини, обіг яких допускається для промислових цілей, ці рослини 16 липня 2018 року було виявлено та вилучено поліцією.

Полтавський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині кваліфікації дій ОСОБА_1 та призначення йому покарання й постановив новий вирок від 30 січня 2020 року, за яким ОСОБА_1 визнав винуватим і засудив за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 310 КК, за якіпризначивпокарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 307 КК - на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна; за ч. 2 ст. 309 КК - на строк 2 роки; ч. 2 ст. 310 КК - на строк 3 роки. Відповідно на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначив ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією всього належного йому майна. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

При цьому, апеляційний суд визнав доведеним пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, за таких обставин. 07 травня 2018 року близько 14:49 ОСОБА_1 , без передбаченого законом дозволу, будучи проінформованим про правила поводження з препаратами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, недопущення їх використання не за медичним призначенням, які отримує в ПОНД, перевіз до Полтавської обласної клінічної лікарні ім. О. Ф. Мальцева, що на вул. Медичній 1 у м. Полтаві, особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, та наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон. Перебуваючи біля приміщення лікарні, ОСОБА_1 незаконно збув за 400 грн ОСОБА_2 паперовий згорток із речовиною рослинного походження зеленого кольору в сухому та подрібненому стані, яка відповідно до висновку експерта є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, масою 1,863 г (у перерахунку на суху речовину) та блістер з трьома таблетками білого кольору, які відповідно до висновку експерта містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, маса якого становить 0,076 г.

Повторно ОСОБА_1 16 липня 2018 року близько 13:00, перебуваючи на вул. Соборності 31 в м. Полтаві, незаконно збув за 200 грн ОСОБА_2 блістер з двома таблетками, які відповідно до висновку експерта містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, масою 0,046 г.

Таким чином, дії ОСОБА_1 апеляційний суд кваліфікував за ч. 2 ст. 307 КК як незаконне зберігання та перевезення з метою збуту, а також незаконний збут особливо небезпечного наркотичного засобу, а за епізодом від 16 липня 2018 року - і за кваліфікуючою ознакою «повторно».

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 , покликаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. На обґрунтування своїх доводів зазначає, що цей суд незаконно перекваліфікував його дії з ч. 1 на ч. 2 ст. 309 КК, з ч. 1 на ч. 2 ст. 310 КК та визнав його винуватим за ч. 2 ст. 307 КК, при цьому визнавши допустимими докази, зокрема, постанови прокурора про контроль за вчиненням злочину та протоколи за результатами контролю за вчиненням злочину, однак які стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), відкриті не були.Вважає, що апеляційний суд безпідставно вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, провівши допит залегендованої особи - ОСОБА_2 . При цьому додає, що технічний запис вказаного допиту не прослуховується та не відтворюється. Засуджений вважає, що в апеляційного суду були підстави застосувати до нього більш м`яке покарання, оскільки він щиро розкаявся у вчиненні злочинів, передбачених статями 309, 310 КК, сприяв їх розкриттю, крім того, має тяжкі невиліковні хвороби та є особою з інвалідністю.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 та його захисник Лісіченко Л. М. просили задовольнити касаційну скаргу, прокурор Гошовська Ю. М. заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК і на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

За вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Кримінальний процесуальний закон регламентує, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, визначеними КПК.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбаченими КПК.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону в ході розгляду справи щодо ОСОБА_1 було дотримано.

У касаційній скарзі засуджений, вказуючи на незаконність судового рішення, зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, оскільки у його діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.

Однак колегія суддів не погоджується з позицією засудженого, виходячи з такого.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 307 КК, поклав в основу: постанову прокурора про контроль за вчиненням злочину від 12 квітня 2018 року, відповідно до якої прийнято рішення про проведення в межах кримінального провадження № 12018170030000332 негласної слідчої (розшукової) дії (далі - НСРД) - контролю за вчиненням злочину у формі «оперативної закупки» в період з 12 квітня по 03 червня 2018 року у ОСОБА_1 наркотичного засобу (канабісу) 5 г за 100 грн і три таблетки метадону за 300 грн із залученням конфіденційної особи зі зміненими відомостями про неї; постанову прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 12 липня 2018 року, за якою постановлено провести НСРД - контроль за вчиненням злочину у формі «оперативної закупки» в період з 12 липня по 12 серпня 2018 року у ОСОБА_1 наркотичного засобу (метадону) в кількості дві таблетки за 200 грн із залученням конфіденційної особи зі зміненими відомостями про неї; протоколи за результатами контролю за вчиненням злочину від 07 травня й 16 липня 2018 року, згідно з якими проведено огляд отриманих для оперативних закупок грошових коштів у сумі 500 та 200 грн із зазначенням номіналу грошових купюр, їх серій та номерів. За даними протоколів добровільної видачі, ОСОБА_2 в присутності понятих добровільно видав працівникам поліції 07 травня 2018 року - паперовий згорток із речовиною рослинного походження у висушеному та подрібненому стані зеленого кольору, три таблетки «метадон» (25), грошові кошти в сумі 100 грн та 16 липня 2018 року видав дві таблетки, відрізані з блістера з надписами «10 таблеток 25 мг»; висновок експерта від 17 травня 2018 року № 1049, відповідно до якого надана на дослідження речовина рослинного походження зеленого кольору має ботанічні ознаки рослини коноплі, містить тетрагідроканабінол і є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено (канабісом), масою у висушеному стані 1,863 г. Надані на дослідження три таблетки білого кольору містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон, загальна маса метадону становить 0,076 г; висновок експерта від 27 липня 2018 року № 1570, відповідно до якого надані на дослідження дві таблетки білого кольору у фрагментах блістерних упаковок містять метадон, що належить до наркотичних засобів, обіг яких обмежено, маси метадону в таблетках становлять по 0,023 г кожна; протокол освідування від 16 липня 2018 року, проведеного на підставі постанови прокурора, згідно з яким за допомогою люмінісцентної лампи оглянуто долоні ОСОБА_1 та одяг, люмінісцентне забарвлення виявлено на долонях та правій внутрішній кишені, вивернутої назовні. В ході освідування виконано змиви з правої та лівої долоні ОСОБА_1 ; висновок експерта від 02 серпня 2018 року №133, за даними якого нашарування спеціальної хімічної речовини на наданих на дослідження марлевих тампонах, позначених як змиви з долонь ОСОБА_1 , на всіх грошових купюрах, на внутрішній поверхні правої кишені спортивних штанів ОСОБА_1 збігається за своїми фізико-хімічними властивостями та має спільну родову належність.

Під час апеляційного розгляду, як вбачається з технічного носія звукозапису судового засідання від 24 січня 2020 року, колегія суддів прийняла рішення про повторний допит залегендованої особи - ОСОБА_2 , який, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, підтвердив суду, що дійсно як 07 травня, так і 16 липня 2018 року він придбав у ОСОБА_1 метадон і коноплю. При цьому зазначив, що з ОСОБА_1 його познайомив їх спільний знайомий, повідомивши при цьому, що останній (засуджений) збуває метадон, та вони обмінялися телефонами. Також ствердив, що саме ОСОБА_1 зазначав, який саме наркотик у нього на той момент був у наявності, в якому розмірі та визначав його ціну.

Крім того, під час апеляційного розгляду також були повторно допитані свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , запрошені працівниками поліції як поняті в ході проведення оперативних закупок залегендованою особою у ОСОБА_1 , а свідок ОСОБА_4 - і під час освідування обвинуваченого. У їх присутності як понятих було оглянуто грошові кошти, які згодом були вручені залегендованій особі ( ОСОБА_2 ) для проведення оперативної закупки. Далі ОСОБА_2 видав працівникам поліції придбану у ОСОБА_1 речовину (як повідомляв свідок, метадон та конопля), яка була опечатана та підписана ними.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про те, що апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, прийнявши рішення про допит залегендованої особи ОСОБА_2 , є необґрунтованими, оскільки, як вбачається з апеляційної скарги прокурора, він ставив питання щодо застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та про необхідність застосування більш суворого покарання, тому колегія суддів, виходячи з вимог ч. 3 ст. 404 КПК, прийняла обґрунтоване рішення про повторне дослідження доказів, у тому числі і про повторний допит залегендованої особи ОСОБА_2 та свідків.

Також не заслуговують на увагу доводи засудженого щодо неможливості прослухати і відтворити звукозапис (допиту залегендованої особи ОСОБА_2 ), оскільки вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, апеляційний суд обґрунтовано вирішив, що в їх сукупності та взаємозв`язку вони є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

Що стосується доводів засудженого про порушення вимог ст. 290 КПК, оскільки після закінчення досудового розслідування сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту всіх матеріалів кримінального провадження, то колегія Суддів зазначає таке.

Частинами 1-10 ст. 290 КПК визначено порядок відкриття матеріалів іншій стороні на стадії закінчення досудового розслідування. Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

Частина 11 зазначеної статті зобов`язує сторони кримінального провадження здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду, а за ч. 12 ст. 290 КПК у разі, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Разом із тим процесуальні документи про надання дозволу на проведення НСРД не є самостійним доказом у кримінальному провадженні. Згідно з ст. 84 КПК доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Процесуальні ж документи, які стали підставою для проведення НСРД, не є документами у розумінні ч. 2 ст. 99 КПК, оскільки не містять зафіксованих та зібраних оперативними підрозділами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб. Отже, процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД (у тому числі й відповідні постанови прокурора) повинні бути досліджені судом під час розгляду справи у суді першої інстанції з метою оцінки допустимості доказів, отриманих у результаті НСРД.

Беручи до уваги те, що КПК чітко встановлює процесуальні підстави проведення НСРД, а в протоколі про результати їх проведення завжди вказується, на підставі якого рішення такі дії проводилися, не можна говорити про те, що для сторони захисту в цілому буде неочікуваним побачити відповідний процесуальний документ, якщо його буде відкрито не на стадії закінчення досудового розслідування, а дещо пізніше.

Більше того, змагальність процесу передбачає свободу сторін у висловленні своїх заперечень, у тому числі щодо допустимості тих чи інших доказів. Це, зокрема, прямо випливає зі змісту ч. 3 ст. 89 КПК, яка передбачає, що сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими. Цьому праву кореспондує відповідний обов`язок іншої сторони довести допустимість такого доказу (ч. 2 ст. 92 КПК).

Принцип диспозитивності (ст. 26 КПК), який відноситься до основних засад кримінального провадження, передбачає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесено на їх розгляд сторонами та віднесено до їх повноважень цим Кодексом.

У зв`язку з цим розумно було б очікувати сумлінної процесуальної поведінки не тільки від сторони обвинувачення, але й від сторони захисту. Отже, якщо сторона захисту, ознайомившись із відкритими їй матеріалами досудового розслідування, виявить, що в них наявний протокол про результати НСРД, але відсутні процесуальні документи, які стали підставою для проведення цих дій, і вона вважатиме за необхідне ознайомитися з цими документами, цілком очікувано розраховувати на те, що ця сторона якнайскоріше заявить слідчому, прокурору чи суду клопотання про необхідність відкриття і долучення вказаних документів до матеріалів провадження (це цілком узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини).

Тому баланс інтересів сторін не на користь сторони захисту буде порушено не стільки у випадку, якщо відповідний процесуальний документ не буде відкрито на стадії закінчення досудового розслідування, скільки в ситуації, якщо всупереч клопотанню, своєчасно заявленому в суді стороною захисту, цей документ так і не буде відкритий або буде відкритий із невиправданою затримкою, коли сторона захисту вже не матиме можливості належним чином підготуватися до захисту і скорегувати лінію захисту.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 було складено 28 серпня 2018 року, суд його отримав 31 серпня 2018 року. Під час судового розгляду прокурором надано постанови прокурора про проведення контролю за вчиненням злочину від 12 квітня 2018 року та 12 липня 2018 року, гриф секретності з яких знято 29 серпня та 03 жовтня 2018 року. Тобто на момент відкриття стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження ці процесуальні документи не були розсекречені. Однак з моменту розсекречення та відкриття цих документів до ухвалення судом вироку минув достатній проміжок часу, тобто сторона захисту мала достатньо часу, щоб підготуватися і скорегувати лінію захисту у зв`язку з відкриттям їй вищезазначених доказів.

Ураховуючи наведене, зокрема й процесуальну поведінку учасників кримінального провадження, колегія Суддів вважає, що під час розгляду цього кримінального провадження не було порушено балансу інтересів сторін кримінального провадження, вони нарівно використовували надані їм процесуальні права на збирання та подання до суду доказів та у зв`язку з цим мали достатньо часу для обстоювання своїх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК.

Твердження засудженого про порушення вимог кримінального процесуального закону через те, що оперативну закупку проведено без безпосередньої участі прокурора чи слідчого не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам. При цьому закон не вимагає обов`язкової участі прокурора чи слідчого під час проведення вказаної слідчої дії.

Доводи засудженого щодо невідповідності призначеного йому судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості є необґрунтованими.

Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, який на підставі ст. 89 КК є не судимим, відсутність обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, посередню характеристику і те, що він є особою з інвалідністю тадійшов обґрунтованого висновку про призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкцій інкримінованих йому злочинів, належним чином умотивувавши своє рішення.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання і кваліфікації дій останнього достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Суд обґрунтовано зазначив, що наведені дані про особу винного не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування ним покарання.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 покарання є співмірним протиправному діянню, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Полтавського апеляційного суду від 30 січня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргузасудженого ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

С. В. Єремейчук В. М. Бородій С. О. Стороженко