Постанова

Іменем України

04 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 607/5148/20

провадження № 61-5177св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Талан Тер»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року в складі судді: Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року в складі колегії суддів: Костів О. З., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання удаваним правочинів, визнання недійсними правочинів та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що у грудні 2014 року між ОСОБА_1 та його матір`ю ОСОБА_2 досягнуто домовленість про об`єднання своїх майнових та немайнових вкладів, спільні дії і спільне ведення справ для досягнення наступної мети: приховати право власності ОСОБА_1 від третіх осіб (зокрема, активістів, цивільної дружини) шляхом його тимчасового оформлення на ім`я ОСОБА_2 , до моменту повернення назад у власність позивача.

До моменту витребування, ОСОБА_2 повинна була зберегти майно позивача і повернути його за вимогою останнього, оскільки він не мав наміру позбавлятися свого майна, а також вкладати власні кошти в чуже майно; здійснити реконструкцію об`єкта нерухомості; вести підприємницьку діяльність із використанням земельних ділянок та нерухомого майна, які були передані для спільної діяльності та виникли внаслідок цієї діяльності. Вкладом позивача було нерухоме майно, земельні ділянки, грошові кошти, праця. Вкладом ОСОБА_2 були правоздатність, дієздатність та ім`я для оформлення нерухомого майна, праця, оформлення іншого майна, отриманого внаслідок спільної діяльності.

Для цього ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлено ряд договорів, а саме: нотаріально посвідчений договір № 6634 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 371,0 кв. м; нотаріально посвідчений договір № 6642 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 374.2 кв. м; нотаріально посвідчений договір № 6673 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6681 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0300 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6689 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0317 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, їх домовленість фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону.

ОСОБА_1 вніс кошти на реконструкцію, що підтверджується відповідними платіжними документами, договором № 1/15 від 10 січня 2015 року. В подальшому, після реконструкції приміщення, між ними був укладений договір оренди нерухомого майна № 12/04/17 від 12 квітня 2017 року, в т. ч. для податкових цілей. Враховуючи, що позивач уклав із ОСОБА_2 договори дарування нерухомого майна для приховання договору спільної діяльності (простого товариства), то відносини між ними регулюються правилами договору простого товариства (спільної діяльності), положення якого регулюється главою 77 ЦК України.

Надалі ОСОБА_2 відчужила нерухоме майно позивача та з 31 травня 2017 настали обставини, коли досягнення мети товариства стало неможливим. А тому, з 31 травня 2017 року договір простого товариства є припиненим, у зв`язку із чим позивач має право на вимогу повернути своє майно і виділити частину майна, яке утворилося в результаті спільної діяльності. Після проведеної реконструкції, в результаті спільної діяльності, утворилося приміщення, а саме магазин загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Майно, яке утворилось внаслідок спільної діяльності, перебуває у спільній частковій власності в рівних частках позивача та ОСОБА_2 . Однак, ОСОБА_2 , без його згоди, відчужила його майно, а також спільне майно, яке утворилося внаслідок спільної діяльності, після реконструкції. Вказує, що відповідачка не мала права розпоряджатися цим майном, шляхом його відчуження ОСОБА_3 31 травня 2017 року, оскільки це порушило його права та інтереси.

ОСОБА_1 просив:

визнати удаваними правочини, а саме, що під ними приховано договір простого товариства (спільної діяльності), положення якого регулюється главою 77 ЦК України: нотаріально посвідчений договір № 6634 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6642 від 24 грудня 2014 року дарування нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6673 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0318 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6681 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0300 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; нотаріально посвідчений договір № 6689 від 31 грудня 2014 року дарування земельної ділянки площею 0,0317 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

визнати недійсними наступні правочини, а також припинити речові права, які виникли на їх підставі: договір дарування магазину загальною площею 1515,8 кв. м, зареєстрований в реєстрі 31 травня 2017 року, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 482; договір дарування земельної ділянки від 31 травня 2017 року кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, розміром 0,0300 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 491; договір дарування від 31 травня 2017 року земельної ділянки, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0023, розміром 0.0317 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за №485; договір дарування від 31 травня 2017 року земельної ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що знаходиться в АДРЕСА_1 , засвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В. в реєстрі за № 488;

визнати за ОСОБА_1 право власності на наступне майно: нежитлове приміщення магазину загальною площею 1130,5 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, розміром 0,0300 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, розміром 0,0317 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; ѕ земельної ділянки площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину (стаття 235 ЦК України). Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц (провадження № 14-498цс18). Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Суд першої інстанції вказав, що заявляючи вимогу про удаваність правочину позивач ОСОБА_1 посилається на те, що він уклав договори дарування магазинів та земельних ділянок на матір через тиск громадських активістів, а також за умовляннями родичів щоби уникнути поділу майна з тодішньою співмешканкою, а теперішньою дружиною. Оцінивши докази в їх сукупності, суд вважав, що вони не є достатніми для висновку, що оспорювані договори дарування нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та договори дарування трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1 є удаваними. ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 . У оспорюваних договорах дарування 2014 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Будь-яких перешкод, щодо укладення договору про спільну діяльність на час укладення договорів дарування в позивача та відповідачки не було, однак, такого договору вони не уклали. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договорів дарування, а тому задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції відхилив посилання позивача на покази ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , інформацію в засобах масової інформації про обурення активістів та громадськості відносно реконструкції нежитлового приміщення, оскільки вказані обставини можуть свідчити про мотиви передачі майна в дар, разом з тим, такі мотиви правового значення не мають. Саме на сторонах договору лежить відповідальність та всі ризики його вчинення. Можливо, позивач і розраховував на те, що матір поверне йому спірне майно, однак, укладаючи договори дарування, він не міг розуміти, що ОСОБА_2 стає його власником та буде мати можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, в тому числі і подарувати третім особам. Щодо протоколів допиту у кримінальному провадженні № 1201710010003054, витягу з реєстру то вказані протоколи не містять інформації про предмет спору, а саме домовленість укладення договору про спільну діяльність а не договорів дарування. Будь-які інші докази про намір сторін укласти договір про спільну діяльність, окрім пояснень позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 сторонами не надано. Разом з тим, зміна думки щодо виду договору після його укладення не є підставою для визнання його недійсним, оскільки це б суперечило принципу правової визначеності. При цьому в позові стверджується, що як вклад у спільну діяльність ОСОБА_2 передає правоздатність, дієздатність та ім`я. Однак, із аналізу статей 25 28 30 177 178 190 1133 ЦК України правоздатність, дієздатність та ім`я не відноситься до оборотоздатних об`єктів цивільних прав та не можуть передаватися у спільну діяльність.

Суд першої інстанції зазначив, що позивачем також надано договір № 1/15 від 10 січня 2015 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в якому сторони визначили умови здійснення реконструкції нежитлового приміщення, де окремо зазначили що він не є договором про спільну діяльність. Також, за вказаним договором визначено права та обов`язки сторін з приводу реконструкції та подальшого відчуження об`єкта будівництва, в тому числі і обов`язок ОСОБА_2 подарувати чи іншим чином відчужити майно синові. Отже, невиконання умов договору ОСОБА_2 є підставою для її цивільної відповідальності згідно законом, зокрема, відшкодування збитків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року залишено без змін

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16-ц. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, заявник має довести: факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників (частина друга статті 1130 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети (стаття 1132 ЦК України). За положеннями статті 1133 Цивільного кодексу України, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки. Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із даним позовом та заявляючи вимогу про удаваність правочину позивач ОСОБА_1 посилався на те, що він уклав в 2014 році з ОСОБА_2 договори дарування магазинів за адресою: АДРЕСА_1 (загальною площею 371 кв. м та 374.2 кв. м) та земельних ділянок (6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028, 6110100000:12:012:0023) через тиск громадських активістів, а також за умовляннями родичів, щоб уникнути поділу майна з тодішньою співмешканкою, а теперішньою дружиною. Разом з тим, згідно договорів дарування від 08 листопада 2012 року та 03 грудня 2012 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 371 кв. м та земельну ділянку площею 0.0375 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0023. Відповідно до договорів дарування нежитлового приміщення, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 грудня 2014 року та 31 грудня 2014 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 два нежитлових приміщення по АДРЕСА_1 , загальною площею 371 кв. м та 374.2 кв. м, та три земельні ділянки (6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028, 6110100000:12:012:0023. Аналіз вказаних обставин свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 неодноразово вчиняли договори дарування щодо частини спірного нерухомого майна. Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що оспорювані договори дарування нежитлових приміщень та трьох земельних ділянок по АДРЕСА_1 , не є удаваними.

Апеляційний суд вказав, що в оспорюваних договорах дарування 2014 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. У матеріалах справи відстуні належні та допустимі докази про намір ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у грудні 2014 року укласти договір про спільну діяльність. При цьому надано лише пояснення позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 .

Апеляційний суд стосовно протоколів допиту у кримінальному провадженні № 1201710010003054, витягу з реєстру, вказав, що зазначені протоколи не містять інформації про предмет спору, а саме домовленості про укладення договору про спільну діяльність, а не договорів дарування. Судом першої інстанції вірно враховано, що будь-яких перешкод щодо укладення договору про спільну діяльність на час укладення договорів дарування в позивача та відповідачки не було, однак, такого договору вони не уклали. Разом з тим, зміна думки щодо виду договору після його укладення не є підставою для визнання його недійсним, оскільки це б суперечило принципу правової визначеності.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що укладення 12 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору оренди спірного нерухомого майна № 12/04/17 свідчить про те, що у ОСОБА_1 нерухоме майно вибуло із приватної власності та між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 існували інші правовідносини (оренди), а не про спільну діяльність. Доводи про те, що спірне майно не вибуло із володіння ОСОБА_1 , колегія суддів відхилила, оскільки уклавши в 2014 році з ОСОБА_2 оспорювані договори дарування, позивач, як власник нерухомого майна, відчужив його, а тому право власності ОСОБА_1 припинено (пункт 1 частини першої статті 346 ЦК України).

Тому колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що укладаючи оспорювані договори дарування, сторони договору повністю усвідомлювали, що укладають саме договір дарування, а не будь-який інший договір. Позивач не обґрунтував удаваності договорів з метою приховання іншого правочину, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування, та що воля обох сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином. Суд зауважив, що позивачем також надано договір № 1/15 від 10 січня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якому сторони визначили умови здійснення реконструкції нежитлового приміщення, де окремо зазначили, що він не є договором про спільну діяльність. Також, за вказаним договором визначено права та обов`язки сторін з приводу реконструкції та подальшого відчуження об`єкта будівництва, в тому числі і обов`язок ОСОБА_2 подарувати чи іншим чином відчужити майно синові ОСОБА_1 . Отже, невиконання умов договору ОСОБА_2 є підставою для її цивільної відповідальності згідно законом, зокрема, відшкодування збитків. Враховуючи наведене у цій справі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог та визнання договорів удаваними. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договорів дарування, а тому задоволенню не підлягають.

Аргументи учасників справи

10 червня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 , в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати; ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що відсутні висновки Верховного Суду в справах з подібними правовідносинами щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статтях 7 11 202 203 215 218 235 717 ЦК України, Глава 77 ЦК України «Спільна діяльність».

Суди не врахували, що домовленість позивача та відповідача фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (глава 77 ЦК України). Втім, Відповідач-1, незаконно, без згоди позивача, відчужила його майно відповідачу-2. А тому, з 31 травня 2017 року договір простого товариства припинений, у зв`язку із чим позивач має право вимагати повернути майно і виділити частину майна, яке утворилося в результаті спільної діяльності. Разом з тим, при розгляді справи судами здійснено неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статей 7 11 202 203 215 218 235 717 ЦК України, Глави 77 ЦК України «Спільна діяльність», та порушено норми процесуального права, зокрема, статті 12, 81, частина третя статті 89, стаття 263 ЦПК України. Висновок суду, що дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які підписали оспорювані правочини, виконували їх, а згодом заперечують їх дійсність, суперечать їх попередній поведінці і є недобросовісним являються припущенням, яке не ґрунтуються на доказах, які містяться у справі та наявністю у матеріальному законодавстві норми статті 235 ЦК України, не ґрунтується на приписах цивільного законодавства та зроблений без врахування зазначеної норми матеріального права. Люди, особливо ті які не мають фахових юридичних знань, досвіду, можуть укладати між собою договори (поіменовані, не поіменовані, змішані), досягати домовленостей не надаючи їм якоїсь правової кваліфікації, якоїсь юридичної форми, останні навіть можуть не давати оцінки чи підозрювати те, який же між ними правочин вчинено насправді згідно норм закону, яке його ім`я, як він кваліфікується, яка його правова природа і т.д. Однак, можуть розуміти лише свої домовленості. Кваліфікація правовідносин між сторонами надається судом. Потрібно кваліфікувати зміст домовленостей. Разом з тим, судом не надано кваліфікації (справжньої правової природи) домовленості між позивачем І відповідачем-1, яка підтверджується показами свідків та письмовими доказами.

Стверджував, що суди не врахували доказів на підтвердження того, що домовленість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично була договором про спільну діяльність (простого товариства), згідно якого сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові (глава 77 ЦК України), адже згідно частини другої статті 717 ЦК України договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Судами не надано оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів, зокрема доказів проведення позивачем реконструкції об`єкту, ведення підприємницької діяльності, вкладання власних коштів у реконструкцію тощо), які міститься у справі, та не мотивовано відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), не враховано, що спірне майно не вибуло із володіння позивача, він у ньому весь час здійснював господарську діяльність, проводив реконструкцію за власні кошти, що свідчить про виникнення дещо інших правовідносин між позивачем та відповідачем-1, ніж ті, які передбаченні договором дарування. Дані твердження підтверджуються письмовими доказами та показами свідків.

Судами не взято до уваги те, що в Україні існує звичай, згідно якого, як правило родичі, для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини.

Відповідач-2 не подаючи жодних доказів у спростування позовних вимог позивача, будує свої заперечення виключно на концепції негативного доказу, що є неприпустимим. І стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Докази сторони позивача про існування домовленості, яка фактично є договором про спільну діяльність, є більш вірогідними ніж докази відповідача (тобто їх повна відсутність) про їх заперечення.

В липні 2022 року ОСОБА_12 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивовано тим, що доводи касаційної скарги виходять за межі касаційного оскарження та зводяться до переоцінки доказів. судами були досліджені всі докази по справі, що підтверджується матеріалами справи. Просить врахувати, що позивач оспорює неіснуючі договори, а частина приміщення, на яке позивач просить визнати право власності не існує як об`єкт цивільних прав.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року продовжено ОСОБА_3 строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 05 липня 2022 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_2 є матір`ю позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_3

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем з 15 березня 1995 року. Вид діяльності - 47.52 «Роздрібна торгівля залізним виробами, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами в спеціалізованих магазинах», 46.73 «Оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням», 46.74 «Оптова торгівля залізними виробами, водопровідним і опалювальним устаткуванням і приладдям до нього», тощо.

Згідно державного акту про право власності на земельну ділянку серії РД № 046423 ОСОБА_2 на підставі рішення суду набула право власності на земельну ділянку площею 0,0375 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0023.

На підставі договору дарування від 13 грудня 2003 року ОСОБА_13 подарувала ОСОБА_2 Ѕ частину будівлі крамниці по АДРЕСА_1 загальна площа - 717 кв. м.

16 грудня 2010 року між ОСОБА_13 та ОСОБА_2 укладено договір поділу будівлі по АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 виділяється приміщення площею 371 кв. м., ОСОБА_13 - приміщення площею 374,3 кв. м.

24 грудня 2010 року ОСОБА_13 продала ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 374,2 кв. м.

ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 2010 року набув у власність земельну ділянку площею 0,03175 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0024 про що видано Державний акт серії ЯЛ № 747000.

ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 08 листопада 2012 року подарувала ОСОБА_1 нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 371 кв. м.

ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0375 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023 про що укладено договір дарування від 03 грудня 2012 року

Рішеннями Тернопільської міської ради від 20 грудня 2012 року № 6/27/53, від 31 жовтня 2013 року № 6/38/69, від 31 січня 2014 року №6/44/83 ОСОБА_1 надано в оренду земельні ділянки для ведення садівництва по АДРЕСА_1 , а також в подальшому надано дозвіл та затверджено проект землеустрою щодо зміни їх цільового призначення на цільове призначення - для будівництва та обслуговування закладу торгівлі.

Свідоцтвом про право власності від 06 березня 2014 року підтверджується, що ОСОБА_1 був власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,03 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0028.

26 березня 2014 року ОСОБА_1 надав в інспекцію архітектурно-будівельного контролю в Тернопільській області повідомлення про початок виконання підготовчих робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання підготовчих робіт з реконструкції магазину з добудовою по АДРЕСА_1 .

08 квітня 2014 року між виконавчим комітетом Тернопільської міської ради та ОСОБА_1 укладено договори про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Тернополя щодо сплати пайового внеску в сумі 36104,40 грн - 6 % від загального кошторису будівництва по АДРЕСА_1 . В січні 2015 року ОСОБА_1 сплачено 10100 грн. Останній платіж за договором був здійснений ОСОБА_2 06 грудня 2016 року.

29 травня 2014 року управлінням містобудування та архітектури Тернопільської міської ради видано містобудівні умови та обмеження № 415 на забудову земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки із кадастровими номерами: 6110100000:12:012:0028, 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024.

В 2014 році ОСОБА_1 здійснювалися оплати вартості зелених насаджень по АДРЕСА_1 , а саме: 16 жовтня 2014 року в розмірі 20226 грн. та 27 листопада 2014 року в розмірі 3120 грн; за порізку дерев; 18 листопада 2014 року в розмірі 71776,27 грн, за нестандартне приєднання до електромереж; 19 грудня 2014 року в розмірі 417,60 грн за надання послуг електрозв`язку; 04 грудня 2014 року в розмірі 1344 грн за обстеження міської території при проведення земельних робіт.

ФОП ОСОБА_1 укладено договори про врізання в водопровідну мережу від 09 грудня 2014 року, експертизу робочого проекту реконструкції проекту будівництва по АДРЕСА_1 від 18 грудня 2014 року.

Відповідно до договорів дарування нежитлового приміщення, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 грудня 2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю. Г., зареєстрованих в реєстрі за № 6634, № 6642, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 два нежитлових приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 371 кв. м та 374,2 кв. м.

Сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 1.6. договорів дарування нежитлового приміщення, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 грудня 2014 року).

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31 грудня 2014 року були укладені договори дарування земельних ділянок, відповідно до яких ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 три земельні ділянки: 1) площею 0,0318 га, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0024, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) площею 0,0300 га, кадастровий номер - 6110100000:12:012:0028, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) площею 0,0317 га, цільове призначення якої - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий помер - 6110100000:12:012:0023, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Договори посвідченні приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Костецьким Ю. Г., зареєстровані в реєстрі за №№ 6673, 6681, 6689.

Сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому (пункт 16 вказаних договорів).

Відповідно до умов Договору за № 1/15 від 10 січня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 домовились про наступне: ОСОБА_1 зобов`язувався власними та (або) залученими силами та засобами виконати облаштування, будівництво, реконструкцію нежитлової будівлі за адресою - АДРЕСА_1 , площею 371 кв. м та 374,2 кв. м на земельних ділянках: площею 0,0317 га кадастровий номер 6110100000:12:012:0023; площею 0,0300 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028; площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, в строк до серпня-вересня 2017 року. Після фактичного завершення будівництва та настання строку, визначеного в п. 1.4 Договору, ОСОБА_1 шляхом укладення Договорів купівлі-продажу зі стороною договору - ОСОБА_2 набуває право власності на вказаний об`єкт та земельні ділянки або стає власником даного об`єкту та земельних ділянок в інший шлях, не заборонений законодавством (п.2.3 договору). ОСОБА_2 , після завершення будівництва та введення об`єкту в експлуатацію, зобов`язується вчинити дії, спрямовані на набуття права власності на Об`єкт та земельні ділянки (п.2.5). Договір не являє собою договору про надання фінансових послуг, не є договором про залученням коштів фізичних чи юридичних осіб або договором про спільну діяльність (п.1.15).

10 березня 2015 року ОСОБА_2 зареєструвала в управління ДАБІ в Тернопільській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з реконструкції магазину з добудовою по АДРЕСА_1 .

13 грудня 2016 року ОСОБА_2 зареєструвала в відділі державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, відповідно до якої об`єкт по АДРЕСА_1 загальною площею 1515,8 м кв., торгова площа - 1192,9 м кв., три поверхи, вважати закінченим будівництво.

12 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди нерухомого майна № 12/04/17, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 1515,80 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , орендна плата - 7000,00 грн, строк оренди - 2 роки 10 місяців. Додаток № 1 до вказаного договору становить акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 1515,8 кв. м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 від 12 квітня 2017 року.

31 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір дарування магазину, зареєстрований в реєстрі за № 482, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., відповідно до умов якого ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належний їй на праві власності магазин, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

31 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено три договори дарування земельної ділянки, зареєстровані в реєстрі за №№ 485, 488, 491, які посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ломакіною Л. В., відповідно до умов яких ОСОБА_2 безоплатно передала у власність ОСОБА_3 належні їй на праві власності земельні ділянки: 1) площею 0,0317 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, для іншої комерційної діяльності, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) площею 0,0318 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 3) площею 0,0300 га, кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

05 вересня 2017 року ОСОБА_3 через свого представника звернулася до ФОП ОСОБА_1 із вимогою, в якій зазначала, що вона є власником будівлі по АДРЕСА_1 та запропонувала обговорити договір оренди із нею або звільнити приміщення.

У відповідь на вказану вимогу 10 вересня 2017 року ФОП ОСОБА_1 повідомив представника ОСОБА_3 про те, що він використовує приміщення по АДРЕСА_1 на підставі договору оренди від 12 квітня 2017 року.

Згідно з розрахунками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік по об`єктах оподаткування, які належить ОСОБА_3 , 2833609329 сума податку на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 всього становить 32337,07 грн, за 2018 рік - 56433,23 грн, за 2019 рік - 63254,33 грн, що підтверджується податковими повідомленнями-рішеннями від 12 грудня 2019 року № 0169046/1-5404-1918 та від 04 травня 2020 року № 0130380-5404-1915.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення від 26 грудня 2019 року № 169703-5404-1918 ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов`язання за земельним податком у розмірі 2853,53 грн, 3015,24 грн, 3024,75 грн (2019 рік), 5660,55 грн, 5981,31 грн, 6000,18 грн (2020 рік).

Слідчим СВ Тернопільського відділу поліції ГУНП в Тернопільській області розслідувалося кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12017210010003054 від 15 вересня 2017 року за частиною третьою статті 190 КК України за фактом того, що ОСОБА_14 шляхом обману заволоділа майном ОСОБА_2 . В рамках вказаного провадження були допитані як свідки ОСОБА_3 03 жовтня 2017 року, 16 вересня 2017 року потерпіла ОСОБА_2 , 16 листопада 2017 року ОСОБА_1 , а також 02 листопада 2017 року одночасно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та 10 листопада 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_14 .

Постановою слідчого від 17 листопада 2017 року кримінальне провадження закрито у зв`язку із відсутністю події кримінального правопорушення.

Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджено, що 03 вересня 2019 року за ОСОБА_3 зареєстровано на праві приватної власності магазин загальною площею 1515,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , земельні ділянки кадастровий номер: 6110100000:12:012:0023, 6110100000:12:012:0024, 6110100000:12:012:0028 на виконання рішення Тернопільського апеляційного суду справа № 607/15555/17 від 27 червня 2019 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 607/9960/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_15 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_16 , ОСОБА_17 про усунення перешкод у користуванні нежитловим приміщенням, усунуто ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_1 звільнити зазначене приміщення магазину, усунути ОСОБА_3 перешкоди у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням - магазином, загальною площею 1515,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_15 звільнити зазначене приміщення магазину.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 червня 2021 року у справі № 607/16805/20 за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Талан Тер», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - державний реєстратор Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради Легінь О. М. про витребування майна із чужого незаконного володіння та стягнення моральної шкоди, витребувано від ТОВ «ТАЛАН ТЕР» на користь ОСОБА_3 наступні об`єкти нерухомого майна: магазин за адресою: АДРЕСА_1 , площею 1515,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1159416061101; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:012:0023, площею 0,0317 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 545471661101; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:012:0024, площею 0,0318 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 545444361101; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6110100000:12:012:0028, площею 0,0300 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 106959461101.

16 липня 2021 року ТОВ «Талан Тер» передало у оренду ТОВ «Арій Вест» нежитлове приміщення площею 1515,8 кв. м по АДРЕСА_1 , строком на 2 роки 11 місяців.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (стаття 235 ЦК України).

Тлумачення статті 235 ЦК України свідчить, що удаваним є правочин, що вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Тобто сторони з учиненням удаваного правочину навмисно виражають не ту внутрішню волю, що насправді має місце. Відтак, сторони вчиняють два правочини: один удаваний, що покликаний «маскувати» волю осіб; другий - прихований, від якого вони очікують правових наслідків. Єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.

Позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 576/564/21 (провадження № 61-19258св21) вказано, що: «якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (стаття 235 ЦК України). У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме. Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права (статті 12 81 ЦПК України). За загальним правилом тягар доказування удаваності правочину покладається на позивача. Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином».

У справі, що переглядається:

суди встановили, що позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 неодноразово вчиняли договори дарування щодо спірного нерухомого майна. У договорах дарування 2014 року міститься положення про те, що сторони підтвердили, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому. Будь-яких перешкод щодо укладення договору про спільну діяльність на час укладення договорів дарування в позивача та відповідачки не було, однак, такого договору вони не уклали

встановивши, що позивачем не доведено удаваності договорів дарування, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову. Інші позовні вимоги є похідними від вирішення питання про удаваність договорів дарування, а тому задоволенню не підлягають. Тому касаційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що в Україні існує звичай, згідно якого, як правило родичі, для приховування майна від інших осіб укладають між собою удавані правочини.

У доктрині приватного права виокремлюються такі ознаки звичаю: звичай представляє собою певне правило поведінки; він не встановлений актами цивільного законодавства; звичай є усталеним у певній сфері цивільних відносин (див.: Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. - С. 67).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (див: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18).

Звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (частина друга статті 7 ЦК України).

Тлумачення частини другої статті 7 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив обмеження у застосуванні звичаю, який суперечить договору або актам цивільного законодавства. Тобто, не допускається існування звичаю проти закону (contra legem).

Укладення удаваного правочину не може бути кваліфіковане як усталене правило поведінки; яке не встановлене актами цивільного законодавства, оскільки має детальну правову регламентацію в нормах ЦК України (стаття 235 ЦК України).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2022 року в справі № 576/564/21 (провадження № 61-19258св21), не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права та і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, а тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_4 ,залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 грудня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков