Постанова

Іменем України

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 554/16874/14-ц

провадження № 61-5341св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: прокуратура Полтавської області, старший прокурор відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2018 року у складі судді: Шевської О. І., та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Триголова В.

М., Панченка О. О., Дорош А. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до прокуратури Полтавської області, старшого прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4. про визнання незаконними дій, які полягають в порушенні основоположних і конституційних прав людини, поширенні недостовірної інформації.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 було затримано 04 вересня 2014 року в порядку кримінального судочинства. В цей же день о 21 год. 30 хв. йому вручено повідомлення про підозру за пунктами 11, 12 частини 2 статті 115 КК України за фактом вбивства ОСОБА_2 05 вересня 2014 року слідчий СУ УМВС України в Полтавській області ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтава з клопотанням про обрання запобіжного заходу тримання під вартою. Розгляд справи проводився слідчим суддею за участю старшого прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4. Ухвалою слідчого судді від 05 вересня 2014 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Не погоджуючись з вказаною ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 і його представниками подані апеляційні скарги до апеляційного суду Полтавської області про скасування ухвали та обрання запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, з обмеженням волі, розгляд яких відбувся в приміщенні апеляційного суду Полтавської області колегією суддів апеляційної інстанції.

Позивач вказував, що під час розгляду апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді старшим прокурором відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 порушено презумпцію невинуватості відносно ОСОБА_1 та наперед поширено громадськості, в тому числі суддівському корпусу, в стверджувальній формі через засоби масової інформації відомості, що ОСОБА_1 є замовником убивств судді та міського голови, створюючи тим самим внутрішнє переконання у громадськості та перед колегією суддів апеляційного суду його винуватості та доведення ніби-то його вини без встановлення винуватості особи відповідно до чинного законодавства. ОСОБА_4 10 вересня 2014 року до закінчення апеляційного розгляду на ухвалу слідчого судді, заявлено особам присутнім в приміщенні суду і засобам масової інформації про те, що позивачу винесено повідомлення про підозру за обвинуваченням за фактом убивства міського голови і тепер він є організатором вищевказаних убивств. ОСОБА_4 надав інтерв'ю засобам масової інформації з висловами наступного змісту: "сьогодні йому було повідомлено про підозру, до сьогодні він підозрювався у вчиненні умисного вбивства Кременчуцького міського голови ОСОБА_5, Сьогодні йому висунуте ще одне обвинуваченні у відповідному письмовому повідомленні, а саме в організованому умисному вбивстві судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_6, тобто на сьогодні йому висунуто обвинувачення, а точніше, як правильно сказати складено повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі". На момент заяви ОСОБА_4 повідомлення про підозру ОСОБА_1 за фактом убивства судді пред'явлено не було, а тому позивач, вважав, що вказана заява була завідомо неправдивим повідомленням і була поширенням недостовірної інформації.

ОСОБА_1, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати незаконними дії прокуратури Полтавської області в особі старшого прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4., які полягали в поширенні недостовірної інформації наступного змісту: "Сьогодні йому було змінено повідомлення про підозру. До сьогоднішнього дня він підозрювався у вчиненні умисного вбивства Кременчуцького міського голови ОСОБА_5. Сьогодні йому висунуто ще одне обвинувачення у відповідному письмовому повідомленні про підозру, а саме у вчиненні в організації умисного вбивства судді Автозаводського районного суду міста Кременчука ОСОБА_6, тобто на сьогодні йому висунуте обвинувачення, а точніше, як правильно сказати складено повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі";

визнати незаконними дії прокуратури Полтавської області в особі старшого прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4., які полягали в поширенні недостовірної інформації наступного змісту "Сьогодні йому було змінено повідомлення про підозру. До сьогоднішнього дня він підозрювався у вчиненні умисного вбивства Кременчуцького міського голови ОСОБА_5. Сьогодні йому висунуто ще одне обвинувачення у відповідному письмовому повідомленні про підозру, а саме у вчиненні в організації умисного вбивства судді Автозаводського районного суду міста Кременчука ОСОБА_6, тобто на сьогодні йому висунуте обвинувачення, а точніше, як правильно сказати складено повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі" та такими що порушують презумпцію невинуватості відносно ОСОБА_1, яка закріплена і гарантована в статті 62 Конституції України і пункті 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов ОСОБА_1 є безпідставним.

З оглянутого відеозапису інтерв'ю прокурора ОСОБА_4. встановлено, що він повідомив про те, що ОСОБА_1 пред'явлена ще одна підозра в організації навмисного вбивства судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_7.

Прокурор ОСОБА_4 акцентував увагу журналістів про те, що "складання письмового повідомлення про підозру - це не вирок для громадянина, для того і триває досудове розслідування, щоб розібратися в усіх обставинах з урахуванням доводів захисту. Також прокурор наголосив про те, що категорично по закону не можна стверджувати, що певна особа вчинила такий злочин, точніше два злочини, але відповідні докази цьому є. ОСОБА_1 підозра у організації замовного вбивства судді ОСОБА_7 була пред'явлена наприкінці жовтня 2014 року. Прокурором ОСОБА_4. не тільки не порушувався принцип невинуватості особи, а навпаки, вживалися заходи щодо недопущення такого порушення. Прокурор ОСОБА_4. лише відповідав на запитання журналістів і за власною ініціативою ніяких відомостей не поширював. З відеозапису встановлено, що ОСОБА_4 лише констатувалися факти об'єднання в одне кримінальне провадження кримінальних проваджень за фактом умисного вбивства судді ОСОБА_7 та Кременчуцького міського голови ОСОБА_2, наявність доказів, які вказують на вчинення їх ОСОБА_1. Про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні якого-небудь злочину 10 вересня 2014 року прокурор в категоричній формі не висловлювався, заяв засобам масової інформації не робив, а навпаки акцентував увагу журналістів на тому, що вироку відносно нього немає і доводи сторони захисту щодо невинуватості ОСОБА_1 належить перевірити під час досудового розслідування. Тому суд вважав, що відповідачі не порушили пункт 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, та інформували громадськість про розслідування, яке ведеться, стримано та делікатно, як того вимагає принцип презумпції невинуватості.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_8 відхилено, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2015 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено вірний висновок про безпідставність позову ОСОБА_1. У рішеннях Європейського суду з прав людини, на які зроблені посилання як у позові, так і в апеляційній скарзі сформульовано, що презумпція невинуватості є порушеною, якщо будь-яка посадова особа до ухвалення вироку (встановлення вини особи у встановленому законом порядку) висловила попередню оцінку фактам і думку про винуватість особи. При вирішенні питання чи порушило твердження посадової особи принцип презумпції невинуватості, необхідно з'ясовувати зміст такого твердження у контексті фактичних обставин, за яких це твердження було зроблене. Даючи відповіді на запитання кореспондента, прокурор як представник сторони обвинувачення висловлювався стримано, коректно. При цьому слід враховувати, що інтерв'ю відбувалося відразу ж після оголошення перерви (відкладення) судового засідання апеляційного суду з розгляду скарги на рішення судді-слідчого про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, відповідно, і пояснення (відповіді) прокурора стосувалися процесуальних рішень у кримінальному провадженні. Так, прокурором надані пояснення, що ОСОБА_1 затриманий у зв'язку із складанням повідомлення про підозру у вчинені особливо тяжкого кримінального правопорушення. Надалі, пояснюючи в чому саме обвинувачується ОСОБА_1, прокурор повідомив, що до 10 вересня 2014 року він підозрювався у вчиненні умисного вбивства Кременчуцького міського голови ОСОБА_2, а за станом на сьогодні йому у відповідному повідомленні про підозру висунута підозра у організації умисного вбивства судді Автозаводського районного суду м. Кременчука ОСОБА_7, прокурором, який здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, прийняте рішення про об'єднання обох кримінальних проваджень. Аналіз висловлювань прокурора як з точки зору пересічного громадянина, так і з точки зору спеціаліста - фахівця у галузі права, не дає підстав сприймати надану ним інформацію як аналіз певних фактів, які стосуються суті кримінальних проваджень, чи як певні висновки відносно доведеності або недоведеності вини ОСОБА_1.

Відповіді прокурора на поставлені запитання містять інформацію про ухвалені у кримінальних провадженнях процесуальні рішення без оцінки їх законності чи незаконності. Окрім того, суд першої інстанції правомірно звернув увагу на пояснення прокурора про те, що ухвалені у кримінальному проваджені процесуальні рішення - це не є вирок суду, а завдання (і суть) досудового та судового провадження полягає у тому, щоб розібратися у всіх обставинах і дати їм правильну оцінку. При цьому прокурор у кінці інтерв'ю підкреслив, що на сьогодні (10 вересня 2014 року) ніхто не має права стверджувати, що ОСОБА_1 вчинив ці злочини.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2015 року, касаційну скаргу ОСОБА_8, який діяв в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що відповідно до статті 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації.

Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а)поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації слід розуміти, зокрема: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. ОСОБА_1 звернувся з позовом до прокуратури Полтавської області, старшого прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4., в якому просив визнати дії органів досудового слідства та прокуратури незаконними, оскільки прокурором нібито порушено презумпцію невинуватості шляхом заяви від 10 вересня 2014 року засобам масової інформації про те, що позивачу пред'явлено повідомлення про підозру у кримінальному провадженні щодо організації ним вбивства судді ОСОБА_7 і зараз він є організатором вбивств ОСОБА_2 та ОСОБА_7.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 оскаржує дії прокурора щодо розгляду його заяви про злочин. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. З матеріалів справи та доводів позовної заяви вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 зводяться до захисту честі, гідності та ділової репутації чи спростування інформації, розповсюдженої представником прокуратури. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, як і суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернули та відмовили в задоволенні позовних вимог за безпідставністю, при цьому не визначились з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, не з'ясували, у чому полягають незаконні дії, які порушують права позивача, та не уточнили позовні вимоги. Належним чином встановивши фактичні обставини та дослідивши докази, суд має надати їм оцінку на відповідність наведеним вище нормам матеріального права.

При цьому рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, суд має дослідити всі докази та доводи сторін і надати їм належну оцінку, а результати цієї оцінки відобразити у рішенні. Аналогічні вимоги містяться у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд, яка є частиною національного законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурор ОСОБА_4 не вчинив незаконних дій, які полягають в порушенні принципу презумпції невинуватості та поширенні недостовірної інформації. Прокурор ОСОБА_4 не висловлював відомості про те, що на 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Останній повідомив засоби масової інформації, виключно про те, що прокуратурою готується повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі. Про винуватість ОСОБА_1 прокурор в категоричній формі не висловлювався, заяв засобам масової інформації з даного приводу не робив, а навпаки акцентував увагу журналістів на тому, що вироку відносно ОСОБА_1 не має. Щодо надання відомостей прокурором, про те що ОСОБА_1 готується ще одна підозра знайшли своє підтвердження в ухвалі від 24 жовтня 2014 року та не були недостовірними. В силу вимог статті 30 Закону України "Про інформацію" спірна інформація є нічим іншим, як оціночними судженнями. Позивач ОСОБА_1 обрав спосіб захисту свого немайнового права (визнання дій незаконними), не передбачений нормами статей 16, 275, 277, 278, 297, 299 ЦК України, оскільки вказаними нормами не передбачено такого способу захисту права як визнання дій незаконними.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що згідно відеозапису заяви ОСОБА_4 засобам масової інформації від 10 вересня 2014 року, останній висловився наступним чином: "Сьогодні йому було змінено повідомлення про підозру. До сьогоднішнього дня він підозрювався у вчиненні умисного вбивства Кременчуцького міського голови ОСОБА_5. Сьогодні йому висунуто ще одне обвинувачення у відповідному письмовому повідомленні про підозру, а саме у вчиненні в організації умисного вбивства судді Автозаводського районного суду міста Кременчука ОСОБА_6, тобто на сьогодні йому висунуте обвинувачення, а точніше, як правильно сказати, складено повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі". Як вбачається із відеозапису прокурор не висловлював відомості про те, що на 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Останнім було повідомлено засоби масової інформації, що прокуратурою готується повідомлення про підозру ("складено повідомлення про підозру") у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі. З відеозапису вбачається, що ОСОБА_4 лише чітко висловлював можливість об'єднання в одне кримінальне провадження за фактом умисного вбивства судді ОСОБА_7 та Кременчуцького міського голови ОСОБА_2. Про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину 10 вересня 2014 року прокурор в категоричній формі не висловлювався, заяв засобам масової інформації з даного приводу не робив, а навпаки акцентував увагу журналістів на тому, що вироку відносно ОСОБА_1 немає. Окрім того, 24 жовтня 2014 року начальником слідчого відділу прокуратури Полтавської області повідомлено ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри та нову підозру.

Рішеннями слідчих суддів та апеляційного суду Полтавської області при вирішенні питання про його тримання під вартою як заходу забезпечення у кримінальному провадженні, підтверджено обґрунтованість такої підозри, яка на теперішній час в межах кримінального провадження розглядається судом по суті. Щодо надання відомостей прокурором, про те що ОСОБА_1 готується ще одна підозра знайшли своє підтвердження в ухвалі від 24 жовтня 2014 року та не були недостовірними. Таким чином місцевий суд вірно визнав, що доводи позивача про порушення діями прокурора презумпції невинуватості є необґрунтованими й спростовуються доказами, наданими самим позивачем - відеозаписом на диску, з якого вбачається що слова "винуватий" та похідні від нього прокурором не вживалися. При цьому, позивач ОСОБА_1 обрав спосіб захисту свого немайнового права (визнання дій незаконними), не передбачений нормами статей 275, 277, 278, 297, 299 ЦК України, оскільки вказаними нормами не передбачено такого способу захисту права як визнання дій незаконними.

Аргументи учасників справи

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. При цьому, посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що зі змісту рішень судів не зрозуміло з яких саме підстав ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову: з підстав недоведеності поширення недостовірної інформації і недоведеності порушення презумпції невинуватості, чи з підстав неправильного обраного способу захисту або з підстав недоведеності і неправильності обраного способу захисту. Суди не врахували, що Прокуратура Полтавської області в особі прокурора ОСОБА_4. вчинила незаконні дії шляхом поширення через засоби масової інформації недостовірної інформації, що ОСОБА_1 причетний до вбивства судді ОСОБА_7. Після скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справа розглядалася судом першої інстанції більше трьох років, що свідчить про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині дотримання розумного строку розгляду цивільної справи. Колегії суддів апеляційного суду ОСОБА_1. був заявлений відвід, який залишений без задоволення. Судами не враховано статтю 62 Конституції України, статтю 17 КПК України щодо презумпції невинуватості особи, а також те що відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи інших людей. Свобода вираження поглядів та переконань не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов'язками.

ОСОБА_1 в касаційній скарзі наголошував, що судами не застосована практика Європейського суду з прав людини, зокрема, висновки викладені в § 42 справи GRABCHUK v. UKRAINE, № 8599/02, від 21 вересня 2006 року, § 67 справи PANTELEYENKO v. UKRAINE, № 11901/02, від 29 червня 2006 року, § 48, § 52-53 справи DOVZHENKO v. UKRAINE, № 36650/03, від 12 січня 2012 року, у справі KHUZHIN AND OTHERS v. RUSSIA, № 13470/02, від 23 жовтня 2008 року, у справі KRIVOLAPOV v. UKRAINE, № 5406/07, від 02 жовтня 2008 року.

Крім цього, ОСОБА_1 стверджував, що судами, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі 369/1052/16-ц (провадження № 61-13715св18), в постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 травня 2018 року у справі № 461/3797/17 (провадження № 51-2105км18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 521/19965/16-ц (провадження № 61-2701св18).

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 травня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

У пункті 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 10 вересня 2014 року під час надання інтерв'ю журналістам після судового засідання щодо розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 про скасування ухвали про обрання йому запобіжного заходу тримання під вартою прокурор відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4 надав, зокрема, наступний коментар: "[..]Сьогодні йому було змінено повідомлення про підозру. До сьогоднішнього дня він підозрювався у вчиненні умисного вбивства кременчуцького міського голови ОСОБА_5. Сьогодні йому висунуто ще одне обвинувачення у відповідному письмовому повідомленні про підозру, а саме у вчиненні в організації умисного вбивства судді Автозаводського районного суду міста Кременчука ОСОБА_6, тобто на сьогодні йому висунуте обвинувачення, а точніше, як правильно сказати складено повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі [..]".

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК України. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення (частина 1 статті 275 ЦК України).

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19) зазначено, що: "кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (статті 15, 16 ЦК України). Цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15 (провадження № 11-778апп18) зазначено, що: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам".

Європейський суд з прав людини вказав, що "принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 Конвенції є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, "яку обвинувачено у вчиненні злочину", є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, а й поширюється на заяви, що їх роблять інші державні посадові особи стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які спонукають громадськість до думки про вину підозрюваного та визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом. Достатньо мати - навіть за відсутності будь-якого формального висновку - певні підстави припускати, що відповідна посадова особа вважає обвинуваченого винним. У цьому зв'язку Суд наголосив на тому, як важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи, порушеної проти особи, та визнання її винною в тому чи іншому злочині. Таким чином, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють у вчиненні злочину, та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин. Чи порушує заява державної посадової особи принцип презумпції невинуватості - слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких було зроблено таку заяву. З'ясовуючи, чи становить оскаржувана заява державної посадової особи порушення пункту 2 статті 6, суд не надає вирішальної ваги характерові чи результатам подальшого судового процесу. Наприклад, суд визнав наявність порушення пункту 2 статті 6 Конвенції навіть у кримінальних справах, у яких національні суди закрили провадження у зв'язку із закінченням строку давності, заявника виправдали, а вирішувати питання вини взагалі не було потреби. Суд наголошує, що пункт 2 статті 6 Конвенції не може завадити відповідним органам інформувати громадськість про перебіг розслідування в кримінальних справах, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції. Однак він зобов'язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості. Водночас слідчі та правоохоронні органи не несуть відповідальності за дії засобів масової інформації (SHAGIN v. UKRAINE, № 20437/05, § 81-83, ЄСПЛ, від 10 грудня 2009 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що "заявник скаржився, що високопосадовці стверджували про його вину за відсутності вироку суду, вплинувши, таким чином, на громадську думку та передчасно вирішивши його справу.

Уряд стверджував, що органи влади просто інформували громадськість про хід розслідування у резонансній кримінальній справі. Суд повторює усталений принцип своєї практики, що пункт 2 статті 6 Конвенції забороняє посадовим особам оголошувати особу винною до винесення їй вироку судом. Посадові особи можуть інформувати громадськість про розслідування у кримінальних справах, наприклад, розкриваючи інформацію про вручення повідомлень про підозру, затримання та зізнання, якщо вони роблять це розсудливо та обачно. Вибір слів є важливим.

Повертаючись до цієї справи, Суд зауважує, що оскаржувані заяви були зроблені не в межах самого кримінального провадження, а були частиною адресованих громадськості заяв у ЗМІ. Суд приймає до уваги довід Уряду, що мета оскаржуваних тверджень полягала в інформуванні громадськості про резонансну кримінальну справу. Дійсно, оскільки заявник був політиком, органи влади могли вважати за необхідне інформування громадськість про висунуті проти нього кримінальні обвинувачення. Однак Суд вважає, що твердження високопосадовців у ЗМІ щодо кримінального провадження проти заявника були далекими від розсудливих та обачних. Його особа була відома громадськості, та його назвали лідером злочинного угрупування, яке вчинила низку тяжких кримінальних правопорушень. У результаті ці твердження не могли не сприяти думці громадськості про вину заявника до того, як її було б встановлено в законному порядку. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено пункт 2 статті 6 Конвенції" (KORBAN v.
UKRAINE, № 26744/16, § 228-232, ЄСПЛ, від 04 липня 2019 року).

Суди встановили, що:

згідно відтвореного відеозапису прокурор ОСОБА_4. не висловлював відомості про те, що станом на 10 вересня 2014 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру. Останній повідомив засоби масової інформації, виключно про те, що прокуратурою готується повідомлення про підозру у вчиненні цих двох кримінальних правопорушень, кожне з яких є особливо тяжким і кожне з яких передбачає покарання максимально у вигляді довічного позбавлення волі;

про винуватість ОСОБА_1 прокурор в категоричній формі не висловлювався, заяв засобам масової інформації з даного приводу не робив, а навпаки акцентував увагу журналістів на тому, що вироку відносно ОСОБА_1 немає;

коментар прокурора відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_4. не порушував презумпцію невинуватості ОСОБА_1.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суди зробили обґрунтований висновок про те, що коментар прокурора не порушував презумпцію невинуватості, відповідав критеріям розсудливості та обачності, був зроблений з необхідною обережністю, та зводився до інформування громадськості про розслідування у резонансній кримінальній справі.

Тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами в оскаржених рішеннях практики Європейського суду з прав людини, зокрема, висновків Європейського суду з прав людини викладених в § 42 справи GRABCHUK v.
UKRAINE, № 8599/02, від 21 вересня 2006 року, § 67 справи PANTELEYENKO v.
UKRAINE, № 11901/02, від 29 червня 2006 року, § 48, § 52-53 справи DOVZHENKO v.
UKRAINE, № 36650/03, від 12 січня 2012 року, у справі KHUZHIN AND OTHERS v.
RUSSIA, № 13470/02, від 23 жовтня 2008 року, у справі KRIVOLAPOV v. UKRAINE, № 5406/07, від 02 жовтня 2008 року.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин не враховано висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16-ц, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 травня 2018 року у справі 369/1052/16-ц (провадження № 61-13715св18), в постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 травня 2018 року у справі № 461/3797/17 (провадження № 51-2105км18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 521/19965/16-ц (провадження № 61-2701св18). Вказані висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права викладені за встановлених обставин поширення недостовірної інформації та заявлених позовних вимог про спростування недостовірної інформації, а висновки в постанові Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 10 травня 2018 року у справі № 461/3797/17 (провадження № 51-2105км18) стосуються обставин встановлення у вироку суду щодо однієї особи винуватості іншої особи.

Аргумент касаційної скарги про те, що справа розглядалася судом першої інстанції більше трьох років і це свідчить про порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в частині дотримання розумного строку розгляду цивільної справи, колегія суддів відхиляє з таких підстав.

Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади (KALASHNIKOV v. RUSSIA, № 47095/99, § 125, ЄСПЛ, від 15 липня 2002 року).

Аналіз матеріалів справи свідчить, що справа розглядалась судами трьох інстанцій в період з листопада 2014 року (т. 1. а. с. 1) до вересня 2015 року (т. 1. а. с. 173-172), під час чого було заявлено одне клопотання про допит свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 (т. 1. а. с. 87) і подані пояснення представником позивача ОСОБА_8 (т. 1. а. с. 93-94) та після направлення Вищим спеціалізованим суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справи на новий розгляд справа розглядалась судами першої та апеляційної інстанцій в період з жовтня 2015 року (т. 1. а. с. 175) до лютого 2019 року (т. 3. а. с. 97-101).

Підчас нового розгляду справи ОСОБА_1 неодноразово заявляв заяви про відвід суддів (т. 1 а. с. 183-185; т. 3 а. с. 8-15; т. 3 а. с. 34-42), заяви про допит свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які не допитувались як свідки в період розгляду справи з листопада 2014 року до вересня 2015 року (т. 1 а. с. 205), клопотання про витребування документів, яке не заявлялось в період розгляду справи з листопада 2014 року до вересня 2015 року (т. 1 а. с. 206), клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, які не надавались позивачем в період розгляду справи з листопада 2014 року до вересня 2015 року (т. 2. а. с. 168-170), представником позивача ОСОБА_8 надавались додаткові пояснення (т. 1 а. с. 234-239; т. 2 а. с. 68; т. 2 а. с. 123; т. 2 а. с. 150-167; т. 2 а. с. 195-198), клопотання про долучення документів до матеріалів справи (т. 2. а. с. 3-28; т. 2 а. с. 87-88), клопотання про витребування доказів (т. 2. а. с. 44), клопотання про відкладення розгляду справи (т. 2 а. с. 108; т. 2 а. с. 141; т. 2 а. с. 186).

Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наЗакону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" від 15 січня 2020 року № 460-IX процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).

За таких обстави, збільшені строки розгляду справи були об'єктивно пропорційними складності справи, кількості заявлених клопотань та процесуальних дій після направлення справи на новий розгляд.

Аргумент касаційної скарги про те, що колегії суддів апеляційного суду був заявлений мотивований відвід суддям Триголову В. М., Одринській Т. В. та Дорош А. І., який залишений без задоволення, є необґрунтованим.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 826/7399/18 (провадження № 11-325апп19) зазначено, що "Велика Палата Верховного Суду не погоджується і з доводами скаржника, що цю справу було розглянуто незаконним складом суду, оскільки в ухваленні оскаржуваного судового рішення брали судді, яким був заявлений відвід. Зазначені доводи є неприйнятними, оскільки з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Собківа Я. М. з дотриманням вимог статей 36, 40 КАС, та ухвалою від 19 грудня 2018 року відмовив у її задоволенні у зв'язку з відсутністю обставин, які викликають сумнів у неупередженості чи об'єктивності зазначеного судді при розгляді цієї справи. Така ухвала суду першої інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає".

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 218 року задоволено заяву про самовідвід судді Одринської Т. В., а ухвалою Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у задоволенні заяви про відвід суддів Триголова В. М. та Дорош А. І. відмовлено у зв'язку з необгрунтованістю заяви про відвід.

Доводи касаційної скарги про те, що склад суду після відкриття апеляційного провадження був незаконним, колегія суддів відхиляє, оскільки в ухвалі Полтавського апеляційного суду від 14 січня 2019 року аргументам заяви про відвід надано оцінку та встановлено, що з матеріалів справи не вбачається наявності будь-якої із вказаних підстав для відводу суддів Триголова В. М., Дорош А. І., а самовідвід суддею Одринською Т. В. заявлено в межах строків встановлених ЦПК України.

Проте, у справі, що переглядається, суди відмовили в позові з декількох взаємовиключних підстав (зокрема, відсутність порушення презумпції невинуватості; спірна інформація є нічим іншим, як оціночними судженнями; позивач обрав спосіб захисту свого немайнового права - визнання дій незаконними, який не передбачений ЦК України). Тому судові рішення підлягають зміні, шляхом викладення їх мотивувальних частин в редакції цієї постанови. Але суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку, що оскаржені рішення ухвалені частково з порушенням норм матеріального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені рішення змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови, а в іншій частині оскаржені рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409,416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29 жовтня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 лютого 2019 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков