Постанова

Іменем України

23 серпня 2022 року

м. Київ

справа № 464/4738/20

провадження № 61-6382св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерного товариства «Райффайзен Банк», третя особа - акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року в складі судді: Дулебка Н. І., постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року в складі колегії: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В. та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року в складі колегії: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до АТ «Райффайзен Банк», ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позов мотивовано тим, що за заявою кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль» 19 березня 2010 року господарським судом Львівської області порушено справу про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та призначено розпорядником майна фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 арбітражного керуючого Надлонка А. І.

Позивач вважав, що підстав для порушення справи про банкрутство не було, а така заява подана банком з метою припинити підприємницьку діяльність позивача та отримати контроль над усіма документами та його бізнесом, окрім того, посилається на незаконність дій арбітражного керуючого ОСОБА_2 під час здійснення процедури банкрутства, зокрема: щодо продовження здійснення ним ліквідаційної процедури після спливу строку такої у квітні 2012 року; звернення стягнення на майно, яке не підлягало реалізації в процедурі банкрутства фізичної особи-підприємця, не виключення ним майна з ліквідаційної маси ОСОБА_1 , яке належало його дружині ОСОБА_3 , не вжиття ним заходів щодо завершення ліквідаційної процедури у зв`язку із закінченням строку такої, не надання звіту ліквідатора з даними про визнання всіх боргів фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 такими, що є погашеними; внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців запису про припинення фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 03 жовтня 2014 року на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 06 вересня 2014 року, яка була оскаржена та скасована 28 січня 2015 року постановою Львівського апеляційного господарського суду і яка по суті не набрала законної сили. Вважає, що арбітражним керуючим свідомо затягувалась судова процедура банкрутства, як у власних інтересах, з метою одержання винагороди, так і в інтересах кредитора АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Позивач зазначав, що під час ліквідаційної процедури були порушені його конституційні права, шляхом втручання в його особисте та сімейне життя, а також позбавлено його єдиного доходу, який він отримував від підприємницької діяльності, якою займався безперервно з 22 вересня 2005 року. Вважає, що такі дії були вчинені банком не з метою повернення всієї заборгованості, а незаконно, саме для заподіяння позивачу шкоди, шляхом приховання від суду обставин отримання та використання кредитних коштів, які по суті були споживчим кредитом та не пов`язані з підприємницькою діяльністю, та за обставин, коли банк мав змогу отримати належні йому кошти у виконавчому провадженні, надавши позивачу можливість продовжувати здійснювати свою підприємницьку діяльність. У зв`язку з цим, вважає незаконними дії щодо накладення арештів та реалізації належного йому майна, в тому числі, будинку, який використовувався для проживання його сім`ї, оскільки за кредитними вимогами банку він виступав позичальником, як фізична особа, а не як фізична особа - підприємець. На переконання позивача, всі дії відповідачів були спрямовані на заподіяння йому шкоди, незаконне вилучення його майна та припинення його підприємницької діяльності.

Позивач звертав увагу, що подане ним ще на початку 2019 року клопотання про закриття провадження у справі про банкрутство розглянуте і задоволене судом лише у грудні 2019 року. За 10 років, протягом яких тривало провадження у справі про банкрутство, йому була заподіяна значна майнова та моральна шкода. Розмір майнової шкоди, завданої діями відповідачів, позивач оцінює у 1 305 584,13 дол. США, що становить 35 872 099 грн, з розрахунку щомісячної втрати доходу у розмірі 10280,19 доларів США за 127 місяців, протягом яких тривала судова процедура банкрутства. З цієї суми майнової шкоди розмір відповідальності арбітражного керуючого ОСОБА_2 становить 10%, тобто 130 558,41 дол. США, а АТ «Райффайзен Банк Аваль» - 90%, тобто 1 175 025,72 дол. США. Завдану моральну шкоду позивач обґрунтовував душевними стражданнями, яких він зазнав протягом 127 місяців здійснення розгляду проти нього судової справи про банкрутство, яка була порушена незаконно, а також незаконними діями відповідачів щодо припинення його підприємницької діяльності, продажу майна, збиранням щодо нього інформації, тиску щодо припинення розгляду справи на умовах банку, приниженні честі, гідності та втрати ділової репутації.

ОСОБА_1 просив стягнути:

з АТ «Райффайзен Банк» майнову шкоду в розмірі 1 175 025,72 дол. США, що в еквіваленті, згідно з офіційним курсом НБУ, становить 32 284 889,18 грн, та компенсацію моральної шкоди в розмірі 24 300 000 грн;

з ОСОБА_2 майнову шкоду в розмірі 130 558,41 дол. США, що в еквіваленті, згідно з офіційним курсом НБУ, становить 3 587 209,81 грн, та компенсацію моральної шкоди в розмірі 2 700 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ухвала Господарського суду від 06 грудня 2019 року у справі № 28/32 не містить правових висновків, щодо неналежності справи про банкрутство ФОП ОСОБА_1 до юрисдикції господарських судів. Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області проведено позапланову невиїзну перевірку діяльності арбітражного керуючого ОСОБА_2 на підставі звернення ОСОБА_1 від 22 серпня 2017 року, про що складено довідку № 22 від 20 жовтня 2017 року та акт № 22 від 24 жовтня 2017 року. Суд дійшов висновку, що провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 було ініційоване та тривало в межах передбачених чинним на той час законодавством України процедур та законність в цілому такого провадження в кожному його аспекті не спростована жодними з вищевказаних судових рішень та актів перевірки уповноважених органів. При цьому, закриття провадження у справі про банкрутство пов`язане зі змінами в законодавстві, а саме з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства, який вимагає згоду боржника на провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця. Відповідно до змісту листа Головного територіального управління юстиції у Львівській області № Е-84/1/05 від 24 квітня 2018 року, яким надано відповідь на виконання доручення Департаменту з питань судової роботи та банкрутства Міністерства юстиції України на підставі звернення ОСОБА_1 , про жодні порушення в роботі арбітражного керуючого ОСОБА_2 , в тому числі щодо оплати послуг останнього, у такому не зазначено.

Суд першої інстанції вказав, що провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 було ініційоване та тривало в межах передбачених чинним на той час законодавством України процедур та законність в цілому такого провадження в кожному його аспекті не спростована жодними з вищевказаних судових рішень та актів перевірки уповноважених органів. При цьому, закриття провадження у справі про банкрутство пов`язане зі змінами в законодавстві, а саме з набранням чинності Кодексом України з процедур банкрутства, який вимагає згоду боржника на провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи, фізичної особи-підприємця. Судом також взято до уваги твердження відповідачів про недоведеність позивачем існування сукупності елементів складу цивільного правопорушення, зокрема шкоди, протиправної поведінки відповідачів як можливих заподіювачів шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою та вини у діях відповідачів. Ураховуючи вимоги ЦПК України, а також надані представником відповідача ОСОБА_2 докази на підтвердження витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката (Т. 1 а. с. 109-112, т. 3 а. с. 159-178), та відсутність заперечень позивача щодо можливої неспівмірності таких витрат, необхідно стягнути з позивача на користь зазначеного відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 грн.

Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що закриваючи провадження у справі про банкрутство, господарський суд виходив з того, що у зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства та згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу. Згідно частино першою статті 115 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справі про неплатоспроможність боржника - фізичної особи або фізичної особи - підприємця може бути відкрито лише за заявою боржника. У даній справі боржником подано клопотання про закриття провадження у справі, що свідчить про відсутність згоди боржника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на здійснення провадження у справі про його неплатоспроможність. Саме з цієї підстави господарський суд припинив процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та закрив провадження у справі № 28/32. Водночас, господарський суд відхилив доводи боржника з покликанням на норму пункту 3 частину першу статті 231 ГПК України, оскільки ухвала від 19 березня 2010 року про порушення провадження у справі про банкрутство та постанова господарського суду від 20 жовтня 2010 року про визнання боржника банкрутом, при прийнятті яких суд керувався Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», набрали законної сили. Тому доводи позивача про незаконність відкриття провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 безпідставні.

Апеляційний суд вказав, що разом з клопотаннями ОСОБА_1 , господарським судом надавалась оцінка законності дій та рішень арбітражних керуючих і у прийнятті відносно них окремих ухвал було відмовлено. Під час розгляду господарської справи № 28/32 ФОП ОСОБА_1 оскаржувались інші судові рішення, які були предметом перегляду Верховного Суду. Таким чином, господарським судом під час провадження у справі про банкрутство не було прийнято рішень, які б підтверджували чи встановлювали незаконність порушення справи про банкрутство, строків її розгляду та незаконність дій стягувача та/або арбітражних керуючих в процесі розгляду даної справи, а суд загальної юрисдикції не наділений повноваженнями оцінювати з точки зору законності прийняті господарським судом рішення та вчинені арбітражним керуючим дії в господарській справі - в справі про банкрутство, оскільки всі заяви, клопотання та скарги повинні розглядатись в рамках господарської справи в порядку господарського судочинства, в тому числі й щодо здійснення виконавчих дій по виконанню рішень господарського суду. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Тому колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про безпідставність заявлених позивачем вимог, зазначила, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом порушення норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни оскарженого рішення, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн. В задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 надіслав до апеляційного суду заяву про ухвалення додаткового рішення в даній справі, в якій просив стягнути з позивача у його користь понесені судові витрати, а саме: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн, посилаючись на те, що у відзиві на апеляційну скаргу та в заяві, оголошеній в судовому засіданні апеляційного суду до закінчення судових дебатів, повідомив суд про вказані судові витрати на стадії апеляційного розгляду справи, докази на підтвердження понесення яких поданні суду протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення в даній справі. На підтвердження витрат на правничу допомогу, окрім документів, які подавались раніше, зокрема, ордеру встановленої форми для представництва інтересів відповідача в суді апеляційної інстанції, до заяви долучено: додатковий договір № 2 до договору про надання правової допомоги від 20 жовтня 2020 року, підписаний 25 травня 2022 року, пунктом 3.2 якого передбачено сплату клієнтом гонорару за надання правової допомоги у Львівському апеляційному суді в розмірі 10 000 грн; рахунок № 9 про оплату правових послуг від 25 травня 2022 року та акт прийому-передачі наданих правових послуг від 30 травня 2022 року, в якому описано зміст виконаної роботи адвоката на цій стадії розгляду справи (аналіз апеляційної скарги, написання, оформлення та надсилання відзиву на апеляційну скаргу іншим учасникам справи, реєстрація відзиву в канцелярії апеляційного суду та участь в судовому засіданні). Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечив проти заявлених до нього вимог, просив відмовити у задоволенні заяви відповідача. Колегія суддів вважає розмір витрат на правничу допомогу, понесених відповідачем на стадії апеляційного розгляду справи і описаних в акті прийому-передачі, необґрунтовано завищеним. Зокрема, на стадії апеляційного розгляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, а всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відтак, підстав для висновку про складнощі у написанні адвокатом відзиву на апеляційну скаргу немає, тому колегія суддів зробила висновок про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача у його користь понесених витрат на правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн.

Аргументи учасників справи

07 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року, в якій просив: оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити повністю, додаткову постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволення заяви відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат понесених на правничу допомогу.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом невірно застосовані норми матеріального права та фактично відсутній правовий висновок Верховного суду щодо застосування норм права у випадку, коли позивач обґрунтовує свої позовні вимоги заподіянням шкоди в процедурі банкрутства, наслідками застосування такої процедури, аналогії права із закриттям провадження у цивільній справі та права відповідача на відшкодування завданих збитків, та відповідним посяганням на майно позивача, яке відбулося в результаті застосування обмежень зумовлених такою процедурою. Правовідносини, які в цій справі виникли між учасниками спору і щодо яких заявлено позовні вимоги стосуються порушення прав позивача завданих йому у процедурі банкрутства ФОП ОСОБА_1 , яка тривала з 2010 року по 2019 рік, та в процесі якої позивачу була заподіяна майнова та моральна шкода порушенням його прав, посяганням на його право власності, втручанням в особисте життя та незаконним арештом всього майна. Крім цього, позивач виходив з незаконності ініціювання та тривання такої процедури банкрутства по відношенню до нього, вжиття щодо його підприємницької діяльності обмежувальних, а потім і заборонних заходів, і відповідно спричинення йому такими діями матеріальної та моральної шкоди.

Зазначає, що сама процедура банкрутства є спеціальною юридичною примусовою (відповідно до норм права, які діяли саме в цих правовідносинах) процедурою до боржника, яка передбачає значну кількість обмежень конституційних прав людини. Незаконне чи безпідставне застосування таких обмежень повинно бути підставою для відшкодування шкоди. При цьому тлумачення цих норм права та їх застосування на цей час в правозастосовній практиці відсутнє. Позивач, наводив суду першої інстанції аналогію права положення статті 159 ЦПК України, яке вважаємо могло бути тут застосовано в порядку аналогії права в поєднанні з нормами статей 23 1167 ЦК України. Дані норми права стосуються права на відшкодування шкоди особі, щодо якої було вжито обмежувальні заходи, а саме в статті 159 ЦПК України іде мова про заходи забезпечення позову, які в процедурі банкрутства конкретно як поняття відсутні, але фактично такими є арешт майна банкрута, заборона йому здійснювати підприємницьку діяльність, введення щодо нього процедури розпорядження майном та ліквідації. Тобто фактично право на відшкодування шкоди завданої обмежувальними заходами до позивача існує та повинно бути захищене. Позивач зазначав для розуміння суду аналогію із вжиттям заходів забезпечення позову після відкриття провадження у справі. Якщо суд вживає заходи забезпечення позову у цивільній справі, то відомо що це не означає що позивач є правим у спорі і рішення буде на його користь. Також це не означає протиправної дії відповідача. Такий захід є виключно запобіжним для можливості позивачу довести свої вимоги в суді та зробити можливим виконання майбутнього рішення суду. При цьому забезпечення позову не гарантує задоволення позову, а в багатьох випадках після таких заходів у задоволенні позову суд відмовляє, оскільки відповідач доводить безпідставність позовних вимог.

Вказує, що навіть за умов правомірності порушення провадження та його подальшого здійснення, у відповідача виникає право на відшкодування збитків завданих вжиттям заходів забезпечення позову, якщо провадження у справі буде в подальшому закрите. В нашому випадку ці обставини мали місце, оскільки закриваючи провадження 06 грудня 2019 року господарський суд Львівської області встановив, що ОСОБА_1 не бажав здійснення щодо нього процедури банкрутства та заперечував проти її проведення. Тобто щодо ОСОБА_1 тривала процедура банкрутства з березня 2010 року по 06 грудня 2019 року, були застосовані обмежувальні заходи, проте в результаті провадження було закрито, оскільки ОСОБА_1 клопотав про незаконність відкриття такого. Провадження у справі було закрито 06 грудня 2019 року на підставі ухвали суду якою задоволено клопотання ОСОБА_1 . При цьому, в такому клопотанні ОСОБА_1 посилався на те, що процедура банкрутства була розпочата незаконно з порушенням процесуальних норм, які дають право на звернення з заявою кредитора, оскільки було порушено провадження на підставі вимог кредиторів, які носять особистий характер, а саме на основі споживчих кредитів. Проте суд мотивуючи закриття провадження у справі виходив саме з того, що згідно Кодексу України з процедур банкрутства процедура банкрутства фізичної особи -підприємця може здійснюватися виключно за згодою такої фізичної особи. Оскільки ОСОБА_1 такої згоди не надав, то суд вважає, що провадження у справі слід припинити. При цьому господарський суд не врахував, що згідно пункту 4 Перехідних положень КУзПБ установлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тому суд повинен був і надалі здійснювати процедуру банкрутства, оскільки провадженні у справі вже було відкрито та згода боржника - фізичної особи, повинна бути наявна виключно на момент відкриття провадження. Сам КУзПБ не передбачає права фізичної особи відкликати таку заяву в подальшому. Тому фактично господарський суд Львівської області констатував незаконність порушення провадження у справі про банкрутство та неможливість його подальшого здійснення саме через такі порушення закону та відсутності згоди боржника на здійснення такої процедури.

ОСОБА_1 не оскаржував таку ухвалу суду від 06 грудня 2019 року оскільки суд, по-перше, встановив відсутність його волі на участь в такій процедурі, а по-друге, він більше не бажав щоб його права гарантовані Конституцією України і надалі були обмеженими. Разом з тим факт припинення провадженні у справі про банкрутство мав певний юридичний наслідок для позивача, оскільки ним було усвідомлено, що процедура банкрутства, яка тривала більше 10 років та в результаті якої він та його сім`я зазнала втручання в особисті та майнові права, не принесла для них жодного позитивного результату, який вимагається законом.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з позивача судовий збір проявивши непослідовність у своїх рішеннях та піддавшись впливу з боку сторони відповідачів, які погрожували суду дисциплінарною відповідальністю. Зазначення судом, що помилково звільнив позивача від сплати судового збору свідчить про упередженість суду та наявність підстав стверджувати, що розгляд апеляційної скарги був здійснений незаконним складом суду. Одним з принципів верховенства права є принцип незмінності рішень суду та їх послідовності. Рішення суду може бути змінено чи скасовано лише вищестоящим судом, а не самостійно суддею. Тому в суду не було підстав стверджувати про помилковість своїх висновків, оскільки в такому випадку суд ставить під сумнів всю презумпцію правомірності рішень судів та судової влади України, адже можливо і інші рішення суду були помилковими. Однією з гарантій забезпечення правової визначеності, елементом стабільності судового рішення та його законної сили є його незмінність. Тому суд в порушення норм процесуального права після прийняття рішення про звільнення апелянта від сплати судового збору, при постановленні рішення стягнув з нього такий, та фактично визнав свою некомпетентність та порушив принцип незмінності судового рішення. Суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з апелянта судовий збір проявивши непослідовність у своїх рішеннях та піддавшись впливу з боку сторони відповідачів, які погрожували суду дисциплінарною відповідальністю. Суд відкриваючи провадження по справі встановив, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже суд сформував з цього приводу свою правову позицію, яку висвітлив в судовому рішенні. Зазначення судом, що він помилково звільнив апелянта від сплати судового збору свідчить про упередженість суду та наявність підстав стверджувати, що розгляд апеляційної скарги був здійснений незаконним складом суду. Одним з принципів верховенства права є принцип незмінності рішень суду та їх послідовності. Рішення суду може бути змінено чи скасовано лише вищестоящим судом, а не самостійно суддею.

Вказує, що відповідач ОСОБА_2 разом із відзивом на апеляційну скаргу не подавав попереднього розрахунку сум судових витрат, а тому в суду були підстави для відмови в задоволенні такої заяви. Також суд повинен був врахувати, що сторона позивача повинна мати можливість скористатися своїми правами на заперечення заявлених сум. попереднє ознайомлення з такими сумами судових витрат, а також на подання заяви про їх не співмірність чи зменшення таких витрат. Позивач не був забезпечений таким правом заявити вимоги про зменшення судових витрат чи їх не співмірність, оскільки не отримав копії заяви відповідача. Отже суд апеляційної інстанції при вирішенні питання понесених відповідачем судових витрат допустив істотні порушення норм процесуального права, які призвели до порушення права позивача та неможливості їй довести свою позицію по справі. Також зважаючи на те, що відповідач не надавав попереднього розрахунку судових витрат, такі не підлягали до задоволення.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 серпня 2022 року: відкрито касаційне провадження у справі; у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, постанови Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та додаткової постанови Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 15 серпня 2022 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зупинення виконання постанови Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року відмовлено.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 рокувказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18; від 21 серпня 2019 року у справі № 922/2821/18; від 14 лютого 2019 року у справі № 916/24/18; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Фактичні обставини

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 20 вересня 2010 року затверджено реєстр вимог кредиторів, серед яких кредитори першої черги: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Альфа-Банк». Загальна сума вимог першої черги - 4 385 152,81 грн.

Постановою Господарського суду Львівської області від 20 жовтня 2010 року ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Надлонка А. І.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2014 року затверджено звіт ліквідатора у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 , звільнено ФОП ОСОБА_1 від подальшого виконання вимог кредиторів - управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на суму 2 798,22 грн, Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 80,63 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 948 794,40 грн, припинено підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 та припинено провадження у справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 січня 2015 року скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 16 вересня 2014 року у справі № 28/32, відмовлено в задоволенні клопотання ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Надлонка А. І. про затвердження звіту ліквідатора, справу про банкрутство ФОП ОСОБА_1 надіслано Господарському суду Львівської області для розгляду на стадії судової процедури ліквідації.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 02 квітня 2015 року припинено провадження у справі № 28/32 в частині кредиторських вимог ПАТ «Альфа-Банк» на суму 2 251 612,52 грн, а також виключено з ліквідаційної маси боржника транспортний засіб TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та земельну ділянку в с. Бартатів Городоцького району Львівської області, площею 1,0471 га, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029; припинено провадження у справі № 28/32 в частині кредиторських вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 3 445 353,95 грн та розгляд справи відкладено на 21 квітня 2015 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21 квітня 2015 року звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс банкрута ФОП ОСОБА_1 затверджено; звільнено ФОП ОСОБА_1 від подальшого виконання вимог кредиторів управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на суму 2 798,22 грн, Львівського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на суму 80,63 грн, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на суму 948 794,40 грн; підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 припинено; провадження у справі № 28/32 про банкрутство ФОП ОСОБА_1 припинено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року ухвалу Господарського суду Львівської області у справі № 28/32 від 21 квітня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні заяви ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про зменшення розміру вимог кредитора у справі про банкрутство та клопотання ПАТ «Альфа-Банк» про припинення провадження в частині грошових кредиторських вимог банку в сумі 2 251 612,52 грн та виключення з ліквідаційної маси боржника транспортного засобу TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , та земельної ділянки в с. Бартатів, Городоцького району, Львівської області, площею 1,0471 га, кадастровий номер 4620980800:06:000:0029, відмовлено, справу передано на розгляд до Господарського суду Львівської області на стадію ліквідації.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року вимоги апеляційної скарги ФОП ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Господарського суду Львівської області у справі №28/32 від 21 квітня 2015 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні клопотання ліквідатора боржника - арбітражного керуючого Надлонка А.І. про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута відмовлено, справу передано на розгляд до Господарського суду Львівської області на стадію ліквідації.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 жовтня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» залишено без задоволення, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року залишено без змін.

Ухвалою суду від 24 травня 2016 року у задоволенні клопотання про винесення окремої ухвали в порядку статті 90 ГПК України та повідомлення відповідних органів про незаконні вимоги щодо сплати боргу відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 липня 2016 року вказану вище ухвалу суду залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року у задоволенні клопотань ОСОБА_1 від 11 травня 2016 року та від 27 вересня 2017 року відмовлено, клопотання арбітражного керуючого Надлонка А. І. від 19 липня 2017 року за № 01-21/02-01/188 задоволено, затверджено оплату послуг арбітражного керуючого ОСОБА_2 у розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень арбітражного керуючого з моменту призначення у справі № 28/32, затверджено звіт про оплату послуг арбітражного керуючого ОСОБА_2 у розмірі 1 236 742,00 грн. за весь період з 2010 - 2016 років, заяву арбітражного керуючого Худоногової Л. Ю. від 30 травня 2017 року за № 182/01-09 задоволено, ліквідатором ФОП ОСОБА_1 призначено арбітражного керуючого Худоногову Л. Ю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2017 року ухвалу господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року залишено без змін, а апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 13 грудня 2017 року касаційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Львівської області від 01 серпня 2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 28 серпня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 листопада 2018 року, яку залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 грудня 2018 року та постановою Верховного Суду від 23 квітня 2019 року, провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 зупинено.

Після зупинення, провадження у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_1 поновлено ухвалою Господарського суду Львівської області від 08 серпня 2019 року.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30 жовтня 2019 року заяву ПАТ «Кристалбанк» та клопотання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено, здійснено заміну кредитора ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на правонаступників ПАТ «Кристалбанк» та ПАТ «Вектор Банк».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26 листопада 2019 року, яку залишено без змін ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06 лютого 2020 року та, відповідно, залишено без задоволення апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 , клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задоволено; здійснено заміну кредитора управління Пенсійного фонду України в Яворівському районі Львівської області на правонаступника Городоцьке об`єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області; здійснено заміну кредитора Городоцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області на правонаступника Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Цією ж ухвалою заяву ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор» та заяву АТ «Кристалбанк» задоволено; здійснено заміну кредитора АТ «Кристалбанк» на правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Омега Фактор».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 06 грудня 2019 року, яка набрала законної сили, прийнято відмову арбітражного керуючого Худоногової Л. Ю. від клопотань від 29 січня 2018 року за № 195/01 та від 05 березня 2018 року за № 298/01 про затвердження звіту арбітражного керуючого про нарахування та виплату основної грошової винагороди, відшкодування витрат, понесених ліквідатором за період виконання нею повноважень ліквідатора із закриттям провадження в частині розгляду вказаних клопотань. У задоволенні клопотання боржника від 13 березня 2018 року про винесення окремої ухвали щодо арбітражних керуючих Надлонка А. І. та Худоногової Л. Ю. відмовлено. Заяву арбітражного керуючого Худоногової Л. Ю. від 11 листопада 2019 року за № 249/02 задоволено. Клопотання ОСОБА_1 від 19 вересня 2019 року задоволено. Припинено процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та повноваження ліквідатора арбітражного керуючого Худоногової Л. Ю. Провадження у справі № 28/32 закрито.

В поданому клопотанні ОСОБА_1 просив закрити провадження у справі № 28/32 на підставі пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з встановленням під час розгляду справи на стадії ліквідаційної процедури обставин, які є підставою для відмови у відкритті провадження. На думку заявника, доказами таких обставин є те, що заявлені кредиторські вимоги як ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», так і АТ «Альфа-Банк» про повернення кредитних коштів є вимогами, які не стосуються підприємницької діяльності ОСОБА_1 , а були отримані боржником для споживчих потреб.

У зв`язку з введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства та згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Саме з цієї підстави господарський суд припинив процедуру ліквідації ФОП ОСОБА_1 та закрив провадження у справі № 28/32.

Позиція Верховного Суду

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі.

Підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоди, та її результатом - шкодою. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність морально шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року в справі № 753/15095/17 (провадження № 61-16500св20) вказано, що у разі встановлення конкретної особи, яка завдала шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається, встановивши, що відсутні умови, необхідні для відшкодування майнової шкоди та компенсації моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для стягнення майнової шкоди та компенсації моральної шкоди.

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права) (частина друга статті 8 ЦК України).

У доктрині приватного права до умов застосування аналогії права відноситься те, що: відносини, до яких застосовується аналогія, охоплюються предметом цивільно-правового регулювання (статті 1 9 ЦК); наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві); застосування аналогії закону неможливе (наприклад, відсутність норм, які регулюють подібні за змістом цивільні відносини, застосування аналогії закону суперечить суті цих відносин тощо); застосування аналогії права не повинно суперечити суті цих відносин; цивільні відносини, що виникли, можуть бути врегульовані відповідно до загальних засад цивільного законодавства (див: Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. Т. 1: Загальні положення. Особи / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : ЕКУС, 2020. -С. 77).

Тому аргумент касаційної скарги про необхідність застосування аналогії права щодо закриттям провадження у цивільній справі та права відповідача на відшкодування завданих збитків, колегія суддів відхиляє, оскільки умови для застосування аналогії права відсутні.

Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині стягнення судового збору за подання апеляційної скарги

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що стягнення апеляційним судом з ОСОБА_1 судового збору в постанові апеляційного суду призвело до неправильного вирішення справи з таких підстав.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та зазначено, що ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У постанові апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги зазначено, що апеляційний суд помилково відкрив апеляційне провадження без сплати ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги та стягнув судовий збір з ОСОБА_1 .

Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав (частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»). Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів). ОСОБА_1 звернувся з позовною вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного ініціювання ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» перед судом відкриття провадження у справі про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , розгляду цієї справи впродовж 10 років, що не свідчить про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду (частини одинадцята-тринадцята статті 187 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (підпункт в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України).

За схожих обставин, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі № 922/1876/21 зазначено, що «як вбачається із матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, як доказ сплати судового збору до апеляційної скарги ТОВ «ВС Строймастер» було додано платіжне доручення №10447 від 12.08.2021 про сплату судового збору в сумі 2270,00 грн, тобто на 31 780,00 грн менше, ніж встановлено законом. Згідно з вимогами ст. 260 ГПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 258 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 174 ГПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Частиною 11 ст. 176 ГПК України також визначено, що суддя, встановивши, після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Однак, суд апеляційної інстанції помилково, всупереч наведеним нормам не залишив апеляційну скаргу ТОВ "ВС Строймастер" без руху ні на стадії вирішення питання про прийняття апеляційної скарги, ні після відкриття апеляційного провадження, а вирішив питання про доплату судового збору ТОВ «ВС Строймастер» за результатом розгляду апеляційної скарги. Разом із тим, зазначене процесуальне порушення не призвело до ухвалення незаконного судового рішення апеляційним судом. В той же час ГПК України покладає на суд апеляційної інстанції обов`язок за результатами розгляду апеляційної скарги здійснити розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції».

За таких обставин, апеляційний суд, встановивши під час розгляду апеляційної скарги, що за її подання не було сплачено судовий збір, повинен постановити ухвалу, в якій зазначити підстави залишення апеляційної скарги без руху. Втім, апеляційний суд обґрунтовано встановив відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та стягнув з ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини вказав, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (BELUKHA v. UKRAINE, N 33949/02, § 49 - 52, ЄСПЛ,від 09 листопада 2006 року).

Судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою (пункт 2 частини першої статті 411 ЦПК України).

Суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу. До складу суду не можуть входити особи, які є членами сім`ї, родичами між собою чи родичами подружжя. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (стаття 36 ЦПК України).

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що зазначення судом, що помилково звільнив позивача від сплати судового збору свідчить про упередженість суду та наявність підстав стверджувати, що розгляд апеляційної скарги був здійснений незаконним складом суду, оскільки, як свідчить аналіз матеріалів справи відвід колегії суддів позивачем не заявлявся.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).

Згідно частин третьої-п`ятої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:

«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

42. Зі змісту статей 10 11 12 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).

44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.

47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 вересня 2020 року у справі № 904/3583/19 вказано, що:

«у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Судами також не враховано, що у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України (на підставі якої прийнято рішення про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу) суд може зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі обґрунтування нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України). Суд враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

При цьому, судами не враховано, що для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов`язок доведення неспівмірності витрат».

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що «з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_2 додав до своєї заяви про стягнення з апелянта (позивача) витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з даного питання (т. 4 а. с. 164-167) опис вкладення до цінного листа на ім`я ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 173), згідно якого на ім`я ОСОБА_1 були направлені: копія заяви про стягнення з апелянта (позивача) витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з даного питання; копія додаткового договору № 2 від 25 травня 2022 року до договору про надання правової допомоги від 20 жовтня 2020 року; копія рахунку № 09 Адвокатського об`єднання «ПАВЛЕНКО І ПАРТНЕРИ» від 25 травня 2022 року; копія акта прийому-передачі наданих правових послуг;

ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні про розгляд заяви про стягнення з апелянта (позивача) витрат на правничу допомогу та ухвалення додаткового рішення з даного питання та заперечував щодо її задоволення, клопотань про відкладення розгляду для ознайомлення з заявою та доданими до неї документами не заявляв (т. 4 а. с. 183-187).

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування додаткової постанови апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржені судові рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 вересня 2021 року, постанову Львівського апеляційного суду від 07 червня 2022 року та додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 28 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Крат

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков