ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 923/1278/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Панової І.Ю.,суддів:Білошкап О.В., Погребняка В.Я.,розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на ухвалугосподарського суду Херсонської області від 02.12.2014 рокута постановуОдеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 рокуу справі№ 923/1278/13 господарського суду Херсонської областіза заявоюФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доФермерського господарства "Ашур"пробанкрутствоза участю представників сторін: від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 - ОСОБА_5, дов. № 211 від 16.03.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 року у справі № 923/1278/13 (суддя - Пінтеліна Т.Г.) повністю відмовлено ліквідатору Циркуновій О.О. у задоволенні її заяви про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року у справі № 923/1278/13 (головуючий суддя - Лашин В.В., суддя - Воронюк О.Л., суддя - Мирошниченко М.А.) апеляційну скаргу ліквідатора Фермерського господарства "Ашур" (далі - ФГ "Ашур") арбітражного керуючого Циркунової О.О. залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 року у справі № 923/1278/13 - без змін.

Не погоджуючись із ухвалою господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 року та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року у справі № 923/1278/13, Фізична особа-підприємць ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.12.2014 року у справі № 923/1278/13 повністю і прийняти нове рішення, яким заяву ліквідатора від 25.09.2014 року про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна боржника.

В обґрунтування доводів касаційної скарги ПАТ "Київенерго" посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом " (у редакції Закону України від 22.12.2011 року № 4212-VI, що набрав чинності з 19.01.2013 року) (далі - Закон про банкрутство).

Колегія суддів Вищого господарського суду України, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Херсонської області від 18.09.2013 року прийнята до розгляду заява ФОП ОСОБА_4 про порушення провадження у справі про банкрутство ФГ "Ашур" у зв'язку з неспроможністю боржника погасити безспірну заборгованість в сумі 566 915,72 грн.

Ухвалою господарського суду Херсонської області 15.10.2013 року порушено провадження у справі № 923/1278/13 про банкрутство ФГ "Ашур", визнано кредиторські вимоги ініціюючого кредитора, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника, розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Циркунову О.О.

Постановою господарського суду Херсонської області від 04.02.2014 року у справі № 923/1278/13 ФГ "Ашур" визнано банкрутом та відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Циркунову О.О., яку зобов'язано здійснити ліквідаційну процедуру банкрута і забезпечити виконання вимог, передбачених ст. ст. 41-48, 93 Закону про банкрутство.

25.09.2014 року ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Циркунова О.О. звернулась до суду із заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу майна боржника, укладеного протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство, на підставі ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство, а також про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді двосторонньої реституції.

Свої вимоги арбітражний керуючий Циркунова О.О. обґрунтувала тим, що в підозрілий період, з метою ухилення від відповідальності перед кредитором (кредиторами) та, відчуваючи загрозу накладання арешту й подальшого примусового стягнення майна, що належало банкруту, а саме комплексу вівцеферми, між ФГ "Ашур" та засновниками цього господарства 02.03.2013 року було укладено договір його купівлі-продажу.

Розглянувши вказану заяву, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відмову у її задоволенні, посилаючись на недоведеність ліквідатором обставин, на які арбітражний керуючий Циркунова О.О. посилалася в обґрунтування своїх вимог.

При цьому, господарські суди попередніх інстанцій посилалися на відсутність загальних підстав недійсності правочину, встановлених ст.ст. ст.ст. 203, 205, 207-211, 215, 218, 220, 223, 227, 228, 234, 235 Цивільного кодексу України, а також на відсутність специфічних ознак недійсності угоди, передбачених ст. 20 Закону про банкрутство.

Зокрема, суди попередніх інстанцій вказали на те, що ліквідатором ФГ "Ашур" не надані докази у підтвердження існування підстав, визначених ст. 20 Закону про банкрутство; не було доведено їх наявність на основі досліджених документів фінансово-господарської діяльності, не проведена експертиза щодо визначення дійсної вартості об'єкта купівлі-продажу та інших матеріалів, які б могли надати можливість встановити, що саме через укладання оспорюваного договору до порушення справи про банкрутство ФГ "Ашур" взяло на себе зобов'язання, в результаті чого це господарство стало неплатоспроможним.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені без всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та без дослідження та належної оцінки всіх доказів у даній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а ч. 1 ст. 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду від 28.03.2013 року з ФГ "Ашур" на користь кредитора стягнуто 549 926,58 грн. боргу, 5873,15 грн. 3% річних, 11 115,99 грн. на відшкодування витрат зі сплати судового збору, а всього: 566 915,72 грн.

26.02.2013 року загальними зборами засновників ФГ "Ашур" було прийнято рішення про продаж комплексу вівцеферми його засновникам за балансовою вартістю в сумі 66850 грн. по 1/6 частки від загальної вартості.

02.03.2013 року, приватним нотаріусом Чаплинського районного нотаріального округу Херсонської області зареєстровано в реєстрі № 174 договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між ФГ "Ашур" та гр. ОСОБА_7, гр. ОСОБА_7, гр. ОСОБА_8, гр. ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11

За цим договором ФГ "Ашур" передав у спільну часткову власність зазначених осіб комплекс вівцеферми. При цьому, обумовлена договором вартість об'єкта продажу в сумі 66850 грн. визначена як вже сплачена до його підписання. Даний комплекс знаходиться на орендованій банкрутом земельній ділянці площею 11,7556 га, яка належить Кучерявоволодимирівській сільській раді та була надана в оренду терміном на три роки згідно договору оренди від 15.05.2012 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Ліквідатор банкрута арбітражний керуючий Циркунова О.О. звернулась до суду із заявою про визнання вказаного договору купівлі-продажу майна недійсним. При цьому, посилаючись на ст. 20 Закону про банкрутство, вказувала на те, що вказаний договір укладений боржником протягом року, що передував порушенню справи про банкрутство і за цим договором боржник взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало повністю або частково неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати: поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону про банкрутство правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав:

боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку;

боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна;

боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Виходячи з аналізу ст. 20 Закону про банкрутство, норма вказаної статті регулює відносини, що виникли між боржником, кредитором та іншими особами з приводу дій боржника щодо розпорядження своїм майном, вчинені в період до порушення справи про банкрутство або після порушення справи про банкрутство. Вказана стаття визначає підстави оспорювання майнових дій боржника з метою забезпечення зберігання майна в інтересах кредиторів або повернення майна боржника, у разі його вибуття, до ліквідаційної маси.

Ст. 20 Закону про банкрутство встановлено спеціальні підстави, за наявності яких можливе визнання правочинів (договорів) недійсними у межах провадження у справі про банкрутство.

Звернення ліквідатора із заявою в порядку ст. 20 Закону про банкрутство, зумовлює необхідність встановлення судом наявності чи відсутності підстав, які передбачені саме даною статтею.

Однією із таких підстав, є та, що боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим.

Як вбачається з матеріалів справи, у поданій заяві, ліквідатор боржника посилався саме на цю підставу для визнання укладеного договору недійним та вказував на те, що боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним та виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим.

Зокрема, ліквідатор банкрута ФГ "Ашур" арбітражний керуючий Циркунова О.О. вказувала на те, що боржник протягом одного року взяв на себе зобов'язання і передав 02.03.2013 року об'єкт по договору купівлі-продажу засновникам, які в подальшому вийшли з його членів.

Після продажу майна за вказаним договором, ФГ "Ашур" перестало здійснювати господарську діяльність і, відповідно до протоколу № 7 від 16.09.2013 року учасники (засновники) боржника вийшли з його членів, внаслідок чого припинилися відповідні заходи по захисту прав господарства, а в подальшому воно було визнано банкрутом.

Судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки вказаним обставинам і доводам ліквідатора.

Відповідно до п. 1, 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012 року рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні, зокрема, яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскаржені судові акти таким вимогам не відповідають. Як суд першої інстанції, так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 1117 ГПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

За таких обставин касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, усім доводам сторін надати належну правову оцінку, і в залежності від встановленого вирішити спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 1117, 1119 - 11113 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Херсонської області від 02.12.2014 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.12 .2014 року у справі № 923/1278/13 скасувати. Справу № 923/1278/13 передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Головуючий: Панова І.Ю. Судді: Білошкап О.В. Погребняк В.Я.