1. Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).
2. На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.
3. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.
Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
4. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.
Повний текстCopyright © 2014-2024 «Протокол». Всі права захищені.
page
youtube
Аналізуйте судовий акт: Відсутність у розписці - на думку суду - точного словосполучення про передачу грошових коштів саме “в борг”, та “повернення позикодавцю” саме “до” визначеної дати, стала підставою відмови у позові про стягнення суми боргу (ВС КЦС №754/3591/21 від 13.09.2023 р.)
Іноді практика ВС виглядає як "існуюча поза реальністю", де є звичайні, прості люди, "неюристи", які можуть і не знати всіх тонкощів - права б яких - незалежно від прикрих формальностей - суд мав би захищати. У цьому рішенні - суд вирішив, що незазначення пари (абсолютно і так зрозумілих) слів в розписці - привід не стягувати шалено велику суму боргу. Чому такий формалізм досі панує в судовій системі? Чому він стає практикою? Питання риторичні.
У березні 2018 року боржник склав розписку про те, що (дослівно) «взяв у позикодавиці 1 015 000,00 доларів США, строком до: 1. 500 000,00 доларів США до 06 березня 2018 року; 2. 515 000,00 доларів США - до 23 березня 2018 року». Оригінал розписки знаходився у позикодавця, а суду першої інстанції була надана завірена її представником копія вказаної розписки, оригінал розписки оглянуто районним судом у судовому засіданні. Здавалося б - що тут незрозумілого? Хіба так вже обов’язково додавати “взяв у борг”, і перед датою - “повернути до”? Хіба слово “взяв” гроші допускає різного тлумачення, аніж взяв у борг? Може “взяв” потримати в руках такі суми, чи просто взяв помилуватись до цієї дати…чи ще щось…?
Але ВС КЦС, погоджуючись із апеляційним судом вирішили, що їм недостатньо точних слів у розписці. За це - фактично - позбавили позикодавицю можливості стягнути свої кошти. Мотивували наступним:
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову позикодавиці та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні її позову, надав оцінку розписці й виходив із того, що з її змісту не вбачається, що відповідач взяв у неї грошові кошти у розмірі 1 015 000,00 доларів США саме у борг. При цьому у розписці відсутнє зобов`язання позичальника повернути грошові кошти саме їй (а кому ж ще, спитаємо у суду, повертаються гроші за загальними нормами ЦК про позику?). Читати повністю