Ухвала

Іменем України

30 липня 2018 року

м. Київ

справа № 522/6424/16-ц

провадження № 61-37659ск18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), СинельниковаЄ. В., Хопти С. Ф.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Ільченко Н. А. від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Калараша А. А., від 24 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду до ОСОБА_6 з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що сторони мають доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з позивачем. Матеріальна допомога, яку надає відповідач на утримання доньки (аліменти) є недостатньою для її фактичних потреб та реальних можливостей відповідача, який працює в пароплавних компаніях на судах іноземних судновласників, має високий рівень доходу та має можливість створити для доньки сприятливі умови для виховання. Вказувала на те, що відповідач не має на утриманні інших дітей та/або непрацездатних батьків, а вона є інвалідом дитинства 2 групи, непрацездатною і тому їй важко нести тягар утримання доньки самостійно.

У зв'язку з тим, що витрати на утримання дитини значно зросли та виникла необхідність у додаткових заходах забезпечення дитини, ОСОБА_4 просила стягнути з відповідача на утримання доньки ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, одноразово суму у розмірі 62 307,95 грн, з яких: 1/2 вартості індивідуальних занять з англійської мови за 2015 року - 4 080,00 грн; 1/2 вартості індивідуальних занять з класу гітари за період з січня 2015 року по липень 2016 року - 4 800,00 грн; 1/2 вартості шкільної екскурсії в м. Білгород-Дністровськ до Білгород-Дністровської фортеці 23 вересня 2016 року - 250,00 грн; 1/2 вартості туристичної подорожі на оздоровлення влітку 2015 року - 18 765,00 грн; 1/2 вартості витрат на оздоровлення з 12 червня 2016 року по 15 червня 2016 року - 1 800,00 грн; 1/2 вартості витрат на оздоровлення з 17 липня 2016 року по 23 липня 2016 року - 11
875,00 грн; 1/2 вартості витрат на канцелярські товари з серпня 2015 року по жовтень 2016 року - 2 004,13 грн; 1/2 витрат на придбання взуття у серпні 2015 року та лютому, квітні і вересні 2016 року - 3 422,50 грн; 1/2 витрат на придбання одягу в червні, вересні та жовтні 2015 року і лютому та березні 2016 року - 11 831,95 грн; 1/2 вартості витрат на медичні послуги багатопрофільного медцентру "INTOSANA" у вересні 2016 року - 3 085,87 грн; 1/2 витрат добровільного медичного страхування з 28 жовтня 2015 року по 27 жовтня 2016 року - 393,50 грн. Також просила стягнути з відповідача на утримання доньки щомісячно 9 636,41 грн, з яких: 1/2 вартості індивідуальних занять з англійської мови - 400,00 грн; 1/2 вартості занять з лікувальної гімнастики - 845,00 грн; 1/2 вартості курсів з лікування хребта - 699,25 грн; вартість дієтичного харчування - 4 650,00 грн; 1/2 витрат на придбання одягу та взуття - 2 000,00 грн; 1/2 вартості додаткових грошових зборів з батьків на потреби школи та витрат на медикаменти, розважальні заходи, екскурсії, відвідування музею, кіно, запрошення на дня народження друзів та інше - 1 000,00 грн; 1/2 вартості витрат на послуги добровільного медичного страхування дитини - 42,17 грн, починаючи з дня звернення до суду з цим позовом і до досягнення їх дитиною повноліття - 08 січня 2022 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 додаткові витрати на утримання неповнолітньої ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у загальному розмірі 9 609,13 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що у період з 2015 по 2016 рік позивач понесла додаткові витрати на утримання дитини, а саме: оплата шкільної екскурсії в м. Білгород-Дністровськ до Білгород-Дністровської фортеці 23 вересня 2016 року; оплата оздоровлення дитини в медичному центрі "Владо" в серпні 2015 року; оплата відпочинку дитини в парку-готелі "Елізіум" влітку 2016 року; оплата медичних послуг багатопрофільного медцентру "INTOSANA" у вересні 2016 року; оплата витрат на добровільне медичне страхування дитини з 28 жовтня 2015 року по 27 жовтня 2016 року, вартість половини цих витрат становить 9 609,13 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відмовляючи в задоволенні інших позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності належними і достатніми доказами.

Також судом зазначено, що витрати з придбання канцелярських товарів, одягу та взуття є такими, що не відносяться до додаткових витрат у розумінні статті 185 СК України, а входять до складу аліментних платежів, які відповідач сплачує щомісячно та своєчасно.

Постановою Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо одноразового стягнення вже фактично понесених додаткових витрат на дитину та стягнення періодичних витрат є законним та обґрунтованим, оскільки позивач не довела вказаних позовних вимог.

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог про одноразове стягнення вже понесених додаткових витрат на дитину та стягнення додаткових періодичних щомісячних витрат на дитину.

Вказувала на те, що відповідач має фінансову можливість сплачувати додаткові витрати на утримання дитини.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами 1 -3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Положеннями статей 180, 183, 185, 193, 198, 199 СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (статті 180,183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (стаття 185); утримання дитини, яка перебуває в закладі охорони здоров'я, навчальному або іншому закладі, при цьому якщо батьки не беруть участі в утриманні дитини, влаштованої до державного або комунального або іншого закладу, аліменти можуть бути стягнуті з них на загальних підставах (стаття 193); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (стаття 198).

СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Згідно із частиною 1 статті 185 СК України той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).

Це положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв'язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

За частиною 2 статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов'язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини.

У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Установивши, щопозивач понесла документально підтверджені додаткові витрати у розмірі 19 218,26 грн, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про необхідність стягнення половини цієї суми з відповідача (9 609,13 грн), оскільки батьки зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами.

Також суди правильно виходили із того, що позивач не довела належними та допустимими доказами того, що нею понесені витрати на оплату індивідуальних занять дитини з англійської мови за 2015 рік та занять з класу гітари за період з січня 2015 року по липень 2016 року; оплату оздоровлення дитини в період з 12 червня 2016 року по 15 червня 2016 року в готелі "Рута"; оплату лікувальної фізкультури, оскільки не містять відомостей щодо особи, яка здійснила оплату за цими фінансовими документами, а тому правильно відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення вартості вказаних витрат.

Також суди дійшли правильного висновку про недоведеність належними та допустимими доказами вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 1/2 вартості занять з лікувальної гімнастики та курсів з лікування хребта, вартості дієтичного харчування, 1/2 витрат на придбання одягу та взуття; 1/2 вартості додаткових грошових зборів з батьків на потреби школи та витрат на медикаменти, розважальні заходи, екскурсії, відвідування музею, кіно, запрошення на дні народження друзів та інше; 1/2 вартості витрат на послуги добровільного медичного страхування дитини, оскільки матеріали справи не містять належних та достатніх документальних доказів, як на підтвердження їх необхідності у розумінні статті 185 СК України, так і щодо обґрунтованості розміру заявлених вимог по кожному виду платежу.

При цьому судами правильно зазначено, що витрати з придбання канцелярських товарів, одягу та взуття є такими, що не відносяться до додаткових в розумінні статті 185 СК України, а входять до складу аліментних платежів, які відповідач сплачує щомісячно та своєчасно.

Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 4 статті 394 ЦПК України розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо: правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Таким чином, зі змісту касаційної скарги, оскаржуваних судових рішень та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норми статей 180, 181, 185 СК України є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, тому наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини 2 , частинами 4 , 5 статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 лютого 2017 року та постанову Апеляційного суду Одеської області від 24 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про стягнення додаткових витрат на утримання неповнолітньої дитини.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді О. В. Білоконь

Є. В. Синельников

С. Ф. Хопта