Звернення позивача до суду з пропуском строку позовної давності більше не є гарантією відмови у задоволенні позову. Новели Верховного Суду.

Одним з базових цивільно-правових механізмів, навколо якого стабільно існувало чимало суперечок був інститут позовної давності, зокрема суди не могли дійти спільного знаменника щодо моменту початку обрахунку позовної давності, моменту з якого особа довідалася чи повинна була довідатися про порушене право.

З викликами щодо єдності в судовій практиці щодо порядку застосування інституту строку позовної давності в різних категоріях спорів здавалося Верховний Суд справився, цьому питанню була присвячена не одна постанова Великої Палати Верховного Суду. Після чого, як суди загальної юрисдикції, так і господарської активно покликалися у своїх постановах до висновків Європейського суду з прав людини, відповідно до яких застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Однак, нашу увагу привернуло нещодавно прийняте остаточне судове рішення Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якому відповідач хоч і посилався на пропуск позивачем строку позовної давності, втім Верховний Суд ці аргументи залишив поза увагою, повністю проігнорував. Сама постанова Верховного Суду взагалі не містить згадки слова позовна давність, так, ніби така заява відповідача не була одним з ключових аргументів відповідача у справі.

Мова йде про постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі №902/1076/21.

Дана справа наробила чимало галасу, зокрема і в правничому полі. Свої думки щодо прийнятого судом рішення у справі висловлював зокрема і Ростислав Кравець.

Судову справу дійсно важко назвати пересічною, як в силу суб’єктного складу учасників справи, так і в силу непрогнозованого (всупереч раніше сформованих правових висновків Верховного Суду) результату її розгляду.

Позивачем у справі виступив той самий славнозвісний екс.регіонал, прихильник «руського миру», який після повномасштабного вторгнення росії в України привселюдно обіймався з пропутінським росіянином Умаром Кремльовим (очільником ІВА) та відмовився на Конгресі ІВА підтримати ідею призупинення членства Федерації боксу росії після публікацій у соціальних мережах на підтримку президента росії путіна, російської політики та війни в Україні, та щодо якого є підозри в отриманні російського громадянства.

04.08.2014 Продивус Володимир Степанович продав належний йому контрольний пакет акцій ПрАТ «Вінницький Універмаг» та ще низки товариств. В той же день 04.08.2014 інформація щодо вчиненого правочину була відображена на офіційному веб.сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України (АРІФРУ).

27.11.2014 Продивусом Володимиром Степановичем подано декларацію народного депутата за 2014 рік, у якій він відобразив як факт відчуження акцій, так і факт отримання коштів за їх відчуження. Дані декларації наразі містяться в загальному доступі в мережі інтернет.

Однак, через сім років після продажу контрольного пакету акцій та декларування цього факту, Продивус Володимир Степанович звертається до Господарського суду Вінницької області з позовом про витребування вказаного пакету акцій з тих підстав, що договір купівлі-продажу він не підписував та про відчуження акцій не знав аж до грудня 2020 року.

Господарський суд Вінницької області рішенням від 14.10.2022 у справі N 902/1076/21 позов задовольнив повністю. Суд не застосував позовну давність, про яку заявила відповідачка, оскільки в судовому засідання представник позивача пояснила, що він дізнався про вибуття акцій з його володіння лише у 2020 році.

Схоже, що суддя Господарського суду Вінницької області Нешик О.С. виявилася не обізнаною з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 відповідно до яких: «Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше».

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 17.03.2023 рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі N 902/1076/21 скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову Продивуса Володимира Степановича відмовив по суті, а тому не застосовував позовну давність.

В Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду справа розглядалася колегією суддів у складі головуючого судді Бакуліної С.В., суддів Кібенко О.Р., Студенець В.І.

12.07.2023 судді Бакуліна С.В. та Студенець В.І. (щодо пов’язаності якого з Продивусом В.С. було чимало інформації в мережі) ухвалено постанову, якою скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 17.03.2023, а рішення Господарського суду Вінницької області від 14.10.2022 у справі N 902/1076/21 залишено в силі. Суддя Кібенко О.Р. з прийнятим рішенням не погодилася, а тому висловила окрему думку.

Попри, здавалося, сталу позицію тих же суддів Бакуліної С.В. та Студенця В.І. щодо дотримання висновків ЄСПЛ, зокрема про те, що принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Мала проти України", "Богатова проти України"). Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії"), які неодноразово були застосовані цими суддями у низці справ, наприклад у справах № 922/2495/20, 902/723/22, № 911/1265/21, № 910/16004/20, №910/4517/14, у даній судовій справі №902/1076/21 судді Бакуліна С.В. та Студенець В.І., до даних рішень ЄСПЛ не звернулися, прийняли остаточне судове рішення у справі, за результатами якого аргументи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності ВЗАГАЛІ НЕ БУЛИ РОЗГЛЯНУТІ.

Мотиви прийняття Верховним Судом такого рішення важко зрозуміти, адже за рамки правового поля вони явно виходять. Питань до такої позиції суддів Верховного Суду залишається більше ніж відповідей, але, як казав класик: «маємо, що маємо», суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Бакуліною С.В. та Студенцем В.І. сформовано нову судову практику, відповідно до якої звернення позивача до суду з пропуском строку позовної давності більше не є гарантією відмови у задоволенні позову, адже Верховним Судом, зокрема цими суддями, такий аргумент буде просто проігнорованим.

Тому правникам слід прийняти новосформовану практику Верховного Суду до уваги та попереджати клієнтів, що вони можуть бути позбавлені права на захист своїх прав шляхом заявлення про пропуск позивачем строку позовної давності, якщо в Верховному Суді справу слухатимуть судді Бакуліна С.В. та Студенець В.І.