Чи застосовна в приватному праві презумпція невинуватості і якщо так, то в якому значенні – міркуваннями поділився суддя ВС Василь Крат

У судовій практиці дедалі частіше спостерігається «вторгнення» принципу презумпції невинуватості, застосовного в кримінальному процесі, у приватне право.

Про це зауважив суддя Верховного Суду в Касаційному цивільному суді Василь Крат під час обговорення на тему «Презумпція невинуватості VS цивільне право: питання застосування та кореляції з кримінальним правом та процесом».

Таке «вторгнення», зокрема, стосується сфери спорів щодо спростування інформації. Йдеться про випадки, коли представники державної влади чи правоохоронних органів дають коментарі щодо розслідування певних справ, у яких ще немає вироку суду, і просять спростувати поширену інформацію. Європейський суд з прав людини неодноразово висловлювався щодо подібних ситуацій. Так, доповідач навів як приклад рішення ЄСПЛ від 4 липня 2019 року у справі «Корбан проти України», в якому йдеться про те, що була порушена презумпція невинуватості заявника, оскільки заяви, зроблені найвищими посадовими особами держави, в т. ч. Президентом, Головою СБУ, представниками ГПУ, були далекими від розсудливих або обережних. Зокрема, заявника публічно називали лідером злочинної організації, залученої до цілої низки тяжких злочинів. Відповідні заяви не могли не заохочувати громадськість вважати заявника винним ще до того, як він був визнаний винним у порядку, встановленому законом.

Василь Крат згадав і постанову КЦС ВС від 9 вересня 2020 року у справі № 554/16874/14-ц. Позивач вказував, що прокурор порушив презумпцію невинуватості щодо нього, оскільки у стверджувальній формі поширював відомості, що позивач є замовником убивств. КЦС ВС дійшов висновку, що прокурор інформував ЗМІ виключно про те, що готується повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, про винуватість позивача в категоричній формі не висловлювався, акцентував на тому, що вироку стосовно позивача немає. Коментар прокурора не порушував презумпцію невинуватості, відповідав критеріям розсудливості та обачності, був зроблений з необхідною обережністю і зводився до інформування громадськості про розслідування в резонансній кримінальній справі.

Також у судовій практиці національних судів почали з’являтися спори, в яких особи, що мають певний статус у кримінальному провадженні, намагаються використати цивілістичний інструментарій всупереч його призначенню, зокрема з «кримінально-правовою метою». Так, в одному з рішень КЦС ВС зауважив, що позов пред’явлений для спростування набуття позивачем статусу підозрюваного та спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні і відповідні відносини не є цивільними й не стосуються майнового чи немайнового цивільного права або інтересу позивача. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на спростування набуття статусу «підозрюваний у кримінальному провадженні» чи спростування факту про повідомлення особи про підозру в кримінальному провадженні та ініціювання позовного провадження з такою метою, а тому такий позов не підлягає судовому розгляду (постанова КЦС ВС від 25 листопада 2020 року у справі № 760/16924/18).

«Презумпцію невинуватості намагаються використовувати в цивільних справах для того, щоб створити преюдиційне судове рішення для застосування його в кримінальному процесі», – сказав Василь Крат.

Крім того, питання щодо застосування / незастосування презумпції невинуватості виникає у спорах про усунення від спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України, яка передбачає, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.

Василь Крат звернув увагу на постанову КЦС ВС від 30 січня 2019 року у справі № 708/1384/16-ц. Позивач просив усунути від права на спадкування сина спадкодавиці, який судом визнаний винним у смерті матері, але неосудним через психічну хворобу. КЦС ВС зазначив: тлумачення ч. 1 ст. 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування на підставі цієї норми не пов’язується з обов’язковим притягненням особи до кримінальної відповідальності. Встановивши, що син своїми діями умисно заподіяв матері смерть, що підтверджується ухвалою районного суду, суди зробили обґрунтований висновок про задоволення позову.

У постанові КЦС ВС від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 розглянуто питання щодо можливості позбавлення права на спадкування від матері сином, якого в кримінальному провадженні було звинувачено у позбавленні її життя, але провадження закрито через смерть сина. Суд дійшов висновку, що оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, неможливо, оскільки її цивільна правоздатність вже припинилась. У цій справі є окрема думка судді. В ній зазначено, що оскільки кримінальне провадження стосовно сина закрито саме на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України (з нереабілітуючих підстав), постанова про закриття кримінального провадження не оскаржена, то відповідно до ст. 1224 ЦК України він не має права на спадкування. Належне йому право на спадкування в силу ст. 1216 ЦК України може перейти до його спадкоємців, а саме до дочки, яка як його правонаступник може брати участь в цьому спорі.

Василь Крат звернув увагу, що подібна справа нещодавно передана на розгляд Великої Палати ВС (ухвала від 13 березня 2024 року у справі № 688/2840/22) для вирішення виключної правової проблеми щодо питань:

• чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена в заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв’язку зі смертю обвинуваченого;
• чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акта та підстав закриття кримінального провадження (п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК України).

Розмірковуючи про такі справи, доповідач акцентував, що особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, вже немає. Тож постає питання, про презумпцію невинуватості кого можна говорити в цій ситуації. Тобто слід з’ясувати, чи має вплив презумпція невинуватості на цивільно-правову сферу. Також Василь Крат звернув увагу, що у ст. 727 ЦК України законодавець унормував різні прояви протиправних діянь обдаровуваного, які спричиняють розірвання договору дарування, крім того, ця стаття текстуально кардинально відрізняється від ч. 1 ст. 1224 ЦК України.

Обговорення «Презумпція невинуватості VS цивільне право: питання застосування та кореляції з кримінальним правом та процесом» організовано спільно гуртком з цивільного права та гуртком кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого за підтримки ГО «Цивілістична платформа».

Джерело: Верховний Суд