Интересные судебные решения

У цій справі, рівень допущення беззаконня працівниками поліції просто дивує. Так, згідно із протоколом про адміністративне правопорушення водія було притягнуто до адмінвідповідальності за ст.130 КУПАП через те що його поведінка, не відповідала обстановці (як зазначалося в постанові було виражене тремтіння пальців рук, звужені зіниці, які не реагують на світло). Від проходження огляду у встановленому законом порядку у лікаря нарколога водій відмовився присутності двох свідків, чим на думку поліцейських порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Як часто Ви стикались з поданням апеляційних / касаційних скарг органами державної влади через незрівнянно великий проміжок часу? Як часто підставами для пропуску строку слугувала - нібито - відсутність фінансування з держбюджету (кого це має хвилювати)? Видається дивним, коли органи влади, маючи бути взірцем дотримання процесу, вдаються до таких пояснень та допускають такі зловживання правами. У цій справі, суд все одно прийняв апеляційну скаргу, подану держорганом більше ніж через 6 місяців після закінчення граничного строку, без поважних причин пропуску. На недопустимість таких дій звернув увагу ЄСПЛ.

Водій оскаржувала постанову про притягнення її до адміністративної відповідальності і штраф 320 грн. за ч.1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Вона стверджувала що не здійснювала рух в протилежному напрямку, на перехресті з круговим рухом на кільці, а долучений відеозапис не підтверджував того правопорушення, за яке її притягнуто до адміністративної відповідальності, а інших доказів вчиненого нею правопорушення у цій справі не надано. Будь-які інші докази, такі як поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, рапорти працівників поліції охорони тощо, доказами правопорушення - на її думку, не є.

За умовами абзацу 1 пункту 1 статті 12 Закону №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011) (у редакції закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Суди попередніх інстанцій, встановивши порушення відповідачем прав позивачки, позов задовольнили, вважаючи, що відновлення таких прав шляхом повторного розгляду відповідної заяви належить до компетенції Головного управління Держгеокадастру, однак останнє такі висновки у касаційному суді заперечує й наголошує, що внаслідок змін у законодавстві повноваження стосовно затвердження складеної у спірних відносинах землевпорядної документації перейшли до відповідних сільських, селищних, міських рад.

У справі між товариством та ГУ Держспоживслужби про стягнення з товариства штрафу, апеляційний суд скасував рішення першої інстанції на користь товариства. В той же час, параллельно йшла справа про визнання рішень та бездіяльності ГУ Держспоживслужби неправомірними, в якій - на етапі касаційної інстанції - було прийнято рішення про відмову у задоволенні позову товариства. Після прийняття касаційною інстанцією такого рішення в іншій справі, ГУ Держспоживслужби подала заяву про перегляд рішення апеляції в цій справі за нововиявленими обставинами, де нововиявленою обставиною було рішення ВС в іншій справі. Апеляція рішення перегянула і постановила його на користь ГУ Держспоживслужби - тобто штраф стягнути.

В своєму позові до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, однією із вимог позивач виклав так: - визнати протиправним висновок ВККС України, викладений у додатку 5 до рішення про те, що він "не підтвердив здатності здійснювати правосуддя у КЦС ВС; - або зобов`язати ВККС України вчинити необхідні дії з метою відновлення прав позивача на ділову репутацію та людську гідність порушених таким висновком; - або прийняти рішення про інший спосіб захисту його прав на ділову репутацію та людську гідність, порушених ВККС України висновком про нездатність здійснювати правосуддя у КЦС ВС, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав.

Згідно обставин справи №260/8141/23, чоловік звернувся до суду у зв’язку із тим, що Центральна військово-лікарська комісія (далі – Центральна ВЛК) не переглянула висновок військово-лікарської комісії за поданою скаргою, у якій він заперечував проти встановленого ступеня придатності до військової служби. При цьому, чоловік зазначив, що після отримання скарги Центральна ВЛК мала повноваження виключно щодо прийняття такої скарги та здійснення її розгляду шляхом перегляду рішення місцевого ВЛК. Однак, розгляд скарги не відбувся, про що його повідомили листом.

Здавалося б - цілком очевидні речі - якщо документи вилучені правоохоронцями (або надані на їх запит), ну які претензії можуть бути до субʼєкта господарювання? Так ні, мало того, що підприємство віддало такі необхідні для себе оригінали не своєю волею, так ще й отримало від податківців донарахування податків, штрафів через - нібито - нереальність господарських операцій не підтверджених вилученими документами. Бізнес і так має виживати в умовах, що склалися, та ще й іноді «додає» податкова, своїми неадекватними накладеннями штрафів та донарахуваннями.

Позивачем у справі про стягнення боргу з відповідача, за договором про підрядні роботи, неоплачені відповідачем - була подана заява про забезпечення позову, де він просив господарський суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, у розмірі основної заборгованості. Позивач обґрунтовував тим, що:

Справа стосувалась обвинувачення адвоката у наданні неправомірної вигоди слідчому. Сторона обвинувачення інкримінувала два епізоди.

Згідно обставин справи №340/9216/23, військовослужбовець звернувся до військової частини із рапортом на звільнення з військової частини за станом здоров’я, долучивши до нього всі підтверджуючі документи. У зв`язку із відсутністю у військової частини поштової адреси, вказаний рапорт надіслано засобами поштового зв`язку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки(далі – ТЦК та СП) та до Міністерства оборони України для його направлення до військової частини за належністю. Згодом військовослужбовця повідомили про направлення його рапорту до військової частини засобами фельд`єгерсько- поштового зв`язку.

Відповідно до обставин справи №160/17060/22 , військовослужбовець звернувся до суду із позовною заявою до військової частини про визнання протиправним та скасування наказ командира військової частини в частині притягнення до дисциплінарної відповідальності. Чоловік зазначив, що його було притягнуто до відповідальності у зв’язку із тим, що, ніби-то, внаслідок відсутності його контролю, як командира, за особовим складом один із військовослужбовців був виявлений на позиції в стані алкогольного сп’яніння.

Дана стаття присвячена доволі чутливому питанню: який суд та у якому порядку повинен розглядати справи щодо встановлення причинно-наслідкового зв’язку між смертю людини та військовою агресією російської федерації, а також щодо встановлення фактів проходження громадянами військової служби та захисту Батьківщини за умови їх загибелі до моменту офіційного оформлення та постановки на військовий облік у військовій частині, а відтак – за відсутності будь-яких підтверджуючих документів?

У цьому рішення ВС КГС не відступив від попередніх висновків - і підтвердив позицію, що саме на замовника покладено обов’язок прийняття робіт або надання заперечень щодо їх прийняття. При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Чергове невтішне рішення ВС КАС, для громадян, які не можуть отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою - і відповідно - здійснити відведення земельної ділянки. На жаль, дуже часто, органи відмовляють у наданні такого дозволу із непередбачених підстав, або ж видають відмову неналежної форми, чи взагалі ігнорують заявників. І на свій страх і ризик люди вимушені або робити проект землеустрою на підставі “автоматичного погодження”, що не позбавлено своїх питань, або ж звертатися до суду, що, на жаль, як і в цій справі після трьох років боротьби, може призвести до нульового результату.

Свідомі дії боржників по уникненню від виконання зобов’язань за договором позики, коли стягнення боргу за рішенням суду стає неминучим, призводять до недійсності договору купівлі-продажу квартири відчуженої на користь рідної особи. Даний спор тричі розглядався у Верховному Суді та нарешті в даному спорі поставлено крапку, Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири та Скасовано рішення нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру.

На жаль, практика неможливості зобов’язати сторону обвинувачення діяти активно і процесуально вірно в ході кримінального провадження набирає обертів. То не можна слідчому судді зобов’язати їх визнати особу потерпілою, то не можна зобов’язати закрити кримінальне провадження (всі ці рішення аналізувались на порталі Протокол та додаються нижче). При чому, поза увагою залишається суть вимоги сторони захисту, яка очевидно, що має достатньо аргументів, якщо слідчий суддя задовольняє такі. Заради концепції “невтручання у дискреційні повноваження” сторони обвинувачення, ВС, фактично, створює для сторони захисту “патову ситуацію” позбавляючи останню інструментів легального впливу на порушення сторони обвинувачення. Відповідно до рішення в цій справі, до всіх цих "практик", додається неможливість зобов’язати слідчого повідомити про підозру відповідного фігуранта справи.

Натомість ВП ВС, до якої ВС ККС направив справу для вирішення виключної правової проблеми - наявність такої виключної проблеми не визнало. Так, за вироком районного суду крадія було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК України - на строк 3 роки, за ч. 4 ст. 185 КК - на строк 5 років. Призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК його було звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. Апеляція залишила 3 роки позбавлення волі. Фактично, крадій викрав чуже майно вартістю 4781,30 грн, 2533,30 грн та 7807,60 грн відповідно.

Засуджений - будучи приватним підприємцем - на підставі договорів зберігання з правом реалізації майна, отримав товарно-матеріальні цінності, які йому були ввірені та перебували в його правомірному володінні. Маючи на це право за договорами - він здійснював продаж товару в своєму магазині. Разом із тим, частину отриманих від реалізації товару коштів у розмірі 305 494, 82 грн. (що є особливо великим розміром) він умисно привласнив та витратив з метою вирішення особистих потреб.