Кейс «жіночих» вагонів/купе Укрзалізниці з правової та соціальної точок зору. Записки розлюченого юриста.

Но тау-киты,

Такие скоты,

Наверно успели набраться:

То явятся, то растворятся...

"Мы братья по полу, — кричу, — мужики!

Ну чтоб тут мой голос сорвался,

Я тау-китянку схватил за грудки:

"А ну, — говорю, — признавайся!.."

Она мне: "Уйди!" — говорит,

Мол, мы впереди —

Не хочем с мужчинами знаться,

А будем теперь почковаться!

Владимир Высоцкий. В далёком созвездии Тау Кита.

Останнім часом петиція про впровадження окремих «жіночих» купе або вагонів, та позитивна відповідь на неї Укрзалізниці, спричинила багато обговорень. Але обговорення ці велися на рівні або побутовому, або емоційному. Проаналізувати явище з правової точки зору, а також з точки зору того, які ідеї ця новація втілює, здається, ніхто не спробував.

Отже, розпочнемо з правового аспекту проблеми. А при його аналізі, у свою чергу, - з норм Конституції України, які мають вищу юридичну силу та, одночасно, є нормами прямої дії (ст..8 Конституції).

Ч.2 ст.24 Конституції чітко каже: «Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.»

А ч.3 присвячується саме рівноправності чоловіка й жінки, та встановлює, що вона забезпечується «наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.». Тобто, ні про яке окреме знаходження, ні про яке встановлення «заборонної для чоловіків території», яка, по суті, є сегрегацією, у громадських місцях мова не йде.

Читайте статтю: Чи можуть захистити наші права судді, які не можуть захистити власні?

Мова саме про рівноправність, а не про привілеї. Не про надання одній статі якихось прав та привілеїв, яких немає в іншої. Запам’ятаємо це. До речі, рівноправність, передбачена ст..24 Конституції, не може бути обмежена навіть в умовах воєнного чи надзвичайного стану, це прямо передбачено ч.2 ст.64 Конституції (тут залишається передати привіт розробникам нормативних актів щодо заборони виїзду за кордон, але це окрема велика тема).

Чомусь у нас дуже рідко згадують про існування Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні». А він існує, діє, й там можна знайти багато чого цікавого. Так, у ст..1 міститься визначення самого поняття дискримінації: «ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними». І ще одне визначення там само: «пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».

Що маємо у даному випадку? Так, випадок прямої дискримінації. Оскільки за визначеною ознакою, - статтю, - особи зазнають різного поводження. По суті, з цієї точки зору встановлення зон «тільки для жінок» нічим не відрізняється від «тільки для білих», або за будь-якою іншою ознакою, яку ви можете придумати. Мало того, «суто чоловічих» вагонів/купе ніхто не впроваджує.

Мова не лише про формально нерівне ставлення до пасажирів у залежності від статі, хоча цього вже було б досить для визнання існування проблеми. Але ситуація значно складніша: чоловік просто опиняється у ситуації, коли не може скористатися послугою перевезення. От, наприклад, навіть наші військові та їхні родичі скаржаться на відсутність квитків, тобто місць у потягах, щоб дістатися під час відпустки до свої домівок та рідних. https://glavcom.ua/ru/news/voennye-i-ikh-rodstvenniki-obratilis-k-ukrzaliznytse-s-problemoj-938876.html?fbclid=IwAR2B4PFOGieRYeSLMAEsK15_bWddAsHkdH0kLOzx-Vs_G0oSnX-ocPd70Lc На цьому прикладі видно, що дефіцит місць у потягах існує. І що відбувається? Пасажир-чоловік не може скористатися послугою перевезення навіть у випадку, коли фізично вільні місця є, але їх віднесли до «жіночих» вагонів/купе. Тобто, дискримінація є не лише формальною, але існує й по суті, у реальному використанні права на користування послугою перевезення.

Так от, ст..6 вказаного Закону дискримінація, як пряма, так і інші її форми, прямо заборонена. У тому числі у ставленні до громадян юридичними особами публічного та приватного права.

Тепер перейдемо до Закону «Про захист прав споживачів». А там існує ч.1 ст.17, яка прямо встановлює визнання однаковою мірою прав на отримання послуг за усіма споживачами, та не менш прямо забороняється встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів. Знов-таки, це стосується встановлення таких переваг або застосування обмежень за будь-якою ознакою, у тому числі й статі. А ще є цікаві положення ст..21 цього Закону: «1. Крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: …3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав'язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами…» Це теж наш випадок. Послугу залізничних перевезень можна отримати лише в одного виконавця. І нерівне становище для споживачів у залежності від статі є очевидним.

Читайте статью: Решение суда по пешеходной зоне на Подоле: чем руководствовался суд, и зачем всё это было?

Окрім того, правила обслуговування пасажирів, у тому числі й типи вагонів/купе, встановлено розділом 2 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України. Так от, ніякого натяку на дискримінацію та сегрегацію за ознакою статі у цьому нормативному акті також немає. (Хоча навіть, якби була, це, як ми бачимо, суперечило б вимогам Конституції та законів України.)

До речі. Якщо такий «експеримент» оформлено наказом відомства, то, відповідно до ст..8 Закону «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», проект такого акту підлягав обов’язковій анти дискримінаційній експертизі. Як гадають мої читачі, її хто-небудь проводив..?

Гадаю, із законністю такої практики ми розібралися. Тепер про моменти соціальні.

Передусім: чи існує проблема спроб зґвалтування у потягах? Звісно ж, існує. Як існує й проблема крадіжок, пограбувань, шахрайства (під час азартних ігор, тощо), отруєння та пограбування того, хто спить, п’яних бійок, та багато чого іншого. Залізничні потяги завжди були небезпечним, з точки зору криміналу, місцем.

Чому з усього криміналу виділили саме цю проблему? Та чому стали вирішувати її шляхом дискримінації та сегрегації?

Взагалі, такі «кримінальні» проблеми – є притаманними потягам саме внаслідок самого принципу (як і у будь-якому громадському транспорті) знаходження у єдиному просторі великої кількості випадкових та чужих один одному людей. Взагалі-то, щоб не піддаватися дії таких негативних факторів, є простий вихід: купівля власного автомобіля та користування ним для поїздок. Недорогий автомобіль у наш час доступний більшості працюючих.

Якщо такий вихід з якихось причин не влаштовує, то ті ж таки Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України передбачають можливість для пасажира викупити повністю купе. Щоправда, це, звісно, дорожче, ніж одне місце. Але автори ідеї хочуть усі витрати перекласти на інших, зокрема, на перевізника, який зіткнеться із проблемою незайнятих місць. (У той час, коли пасажири-чоловіки, включно із військовими, не зможуть нікуди поїхати.) Тобто, люди хочуть користуватися громадським транспортом, але при цьому уникати того, що є невід’ємною частиною такого користування, причому таку можливість отримати виключно у дискримінаційний спосіб.

Для розуміння. В мене немає практичної зацікавленості у питанні, бо потягами користуюся вкрай рідко, останніми роками практично лише у випадку, коли залишав своє авто на ремонт у іншому місті. Чому ж пишу цю статтю? Бо цей кейс – рафінований приклад не просто дискримінації, а набагато ширшого явища.

Є фраза, яку приписують Вінстону Черчіллю: «Фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами». Хто б не був її автором, думка дуже вірна, ми у цьому можемо впевнитися на прикладі однієї, на жаль, сусідньої держави.

Але, продовжуючи цю думку: останніми десятиліттями впроваджувані дискримінації називають себе борцями за рівність. У західному світі давно маятник хитнувся в інший бік, та усілякі меншини вимагають не рівності, а преференцій у порівнянні із людьми, які до жодної меншини не відносяться. Проблему зараз починають усвідомлювати. Усе частіше можна прочитати новини про те, як, наприклад, білі подають до суду позови про дискримінацію у випадках, коли перевагу у працевлаштуванні віддали представнику іншої раси, лише через його походження. Нещодавно була новина про рішення Верховного Суду США, який визнав неконституційними квоти для представників певних рас при вступі до ВНЗ. І так далі.

У нас, на жаль, цей підхід «дискримінації більшості» теж багато де існує. Але даний випадок є кричущим з двох причин.

По-перше, жінок, власне, й не можна назвати «меншістю» (згідно демографії, вони складають незначну більшість населення).

По-друге, і це головне. По суті, сама постановка питання таким чином – означає, що усіх без винятку чоловіків, незалежно від поведінки кожного з них, вважають небезпечними, тими, хто не може стримати свою хіть, по суті злочинцями-гвалтівниками, яких треба ізолювати. (Ну хоча б у в’язницю усіх запроторити не вимагають.) Геть усіх.

Є такий старий, ще радянський, «міліцейський» анекдот, - вибачте за цитування, але дуже у тему, - коли дільничний знайшов в діда самогонний апарат і каже:

-Буду протокол за самогоноваріння на тебе складати!

-Так я ж не варив…

-Але ж от в тебе апарат…

-ну тоді давай, одразу арештовуй за зґвалтування…

-А кого ти зґвалтував?

-Нікого, але апарат же є!

Тоді це був анекдот. А зараз автори петиції, та керівництво Укрзалізниці, що пішло в них на поводу, діють саме у канві цього анекдоту, от лише, на жаль, на повному серйозі. З цієї причини важко зрозуміти тих чоловіків, які у дискусіях у соцмережах підтримали цю ідею. Невже таке ставлення їх не обурює? Де гідність, не чоловіча, а загальнолюдська, яка має викликати обурення огульними та несправедливими звинуваченнями? Не кажучи вже про правосвідомість: з нею-то в Україні завжди були проблеми, незалежно від статі, походження, релігії та майнового стану…

Та головне інше. Цей прецедент, якщо йому не дати належної оцінки, передусім правової, а потім соціальної, може стати дуже небезпечним та відбитися на дуже багатьох сферах життя. Зможуть у кожному випадку виділити якусь групу людей, яку можна дискримінувати, кудись не пускати або утискати іншим чином. За будь-якою ознакою. Національною, професійною, або хоч кольору очей, волосся або носіння пальто зеленого кольору… Перетворення України на державу, де дискримінація за тією чи іншою ознакою стає звичним явищем, допускати ні в якому разі не можна. До речі, наявність окремих місця перебування для жінок, наприклад, у якійсь ісламській країні не свідчить ані про безпеку для них, ані про наявність рівних прав…

А проблему безпеки у потягах, безперечно, потрібно вирішувати. І не тільки у контексті можливих статевих злочинів, а й усіх інших. Шляхом чергування поліції або відомчої охорони, навчання провідників реагувати на ті чи інші кримінальні ситуації, тощо. Методів може бути багато, але вони не повинні включати дискримінацію та сегрегацію.

І от як Володимир Семенович Висоцький, цитату з пісні якого винесено у епіграф, передбачав усе це ще півстоліття тому..?

Автор консультації: Володарский Вадим Леонидович