ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року Справа № 904/7930/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Алєєвої І.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Нікопольської міської радина постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2017у справі№904/7930/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ньюфорт"доНікопольської міської радипровизнання недійсним пункту 2 рішення Нікопольської міської ради від 24.04.2015р. №56-61/6У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: В'юнченко О.А. (представник за дов. від 29.07.2016);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "НЬЮФОРТ" (далі-Позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Нікопольської міської ради (далі-Відповідач, міська рада), в якому просило суд визнати недійсним пункт 2 рішення Нікопольської міської ради від 24.04.2015 №56-61/6 "Про поновлення договору оренди землі на новий строк ТОВ "Ньюфорт" на вул. Першотравнева, 2 для будівництва торгівельно-розважального комплексу" щодо встановлення на вказану земельну ділянку орендної плати в розмірі 12 відсотків від діючої нормативної грошової оцінки землі. Позивач вважав, що спірний пункт рішення суперечить ч.5 ст.33 Закону України "Про оренду землі", оскільки, при пролонгації договору, зміна розміру орендної плати не узгоджений з ним, як орендарем.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2016 у позові відмовлено. Суд визнав, що спірний пункт рішення прийнятий міською радою в межах її компетенції, а укладення додаткової угоди саме на спірних умовах не є обов'язковим для позивача, як сторони за договором.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, постановою від 13.02.2017, перевірене рішення суду першої інстанції скасував, позов задовольнив. Апеляційна інстанція визнала, що пункт 2 оскаржуваного рішення міської ради є таким, що порушило права позивача проявити свою волю та бути вільним в укладенні договору оренди землі, у визначенні його умов, передбачених ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та гарантованих ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України, а за наслідком прийняття такого рішення порушуються й майнові права позивача щодо реалізації переважного права на подальше використання означеної земельної ділянки на умовах договору оренди, продовженого в законному порядку.

Нікопольська міська рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник посилається на порушення апеляційним судом положень ч.3 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, оскільки рішенням від 12.06.2016 у іншій справі №904/5389/16 Господарський суд Дніпропетровської області відмовив Товариству з обмеженою відповідальністю "Ньюфорт" у поновлені договору оренди на підставі п.6 ст.33 Закону України "Про оренду землі", що, на думку скаржника, виключає можливість порушення вказаних норм міською радою при прийнятті оскаржуваного у даній справі пункту рішення. Скаржник вказує, що апеляційний суд фактично застосував ч.5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", а посилався на п.6 вказаної статті, відтак скаржник вважає, що має місце неправильне застосування норм права. Міська рада наголошує, що прийняття спірного пункту рішення є виключною компетенцією відповідача, а тому міською радою дотримано законодавчий порядок та спосіб його прийняття. Окрім того, на думку скаржника, апеляційний суд не навів мотивів відхилення його посиланням на положення ст.19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад". Також скаржник зазначає, що апеляційним судом двічі помилково переплутані сторони даного спору у контексті речення оскаржуваної постанови суду.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Апеляційним судом при розгляді даної справи встановлено, що між Нікопольською міською радою (Орендодавцем) і Товариством з обмеженою відповідальністю "Ньюфорт" (Орендарем) 05.04.2007 був укладений договір оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.1.1. Договору Орендодавець на підставі рішення сесії Нікопольської міської ради від 23 лютого 2007 року №22-14/V надав, а Орендар прийняв в оренду земельну ділянку, яка розташована: м.Нікополь, вул.Першотравнева, 2 (кадастровий номер земельної ділянки 1211600000:03:003:0021).

Згідно п. 1.2. Договору в оренду передана земельна ділянка площею 2,7140 га за кодом цільового використання згідно п. 4.1. договору 1.11.6 (інша комерційна діяльність).

Пунктом 3.2. Договору сторони встановили розмір орендної плати у розмірі 1% від грошової оцінки земельної ділянки.

За пунктом 3.7. Договору у разі необхідності, за домовленістю сторін, рішенням сесії Нікопольської міської ради розмір, порядок, строки та умови сплати орендної плати можуть змінюватись, що встановлюється додатковою угодою.

Підставами для зміни розміру, порядку, строків та умов виплати орендної плати можуть бути, зокрема: рішення сесії Нікопольської міської ради (підпункт 3.8.1. пункту 3.8. Договору), зміна розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (підпункт 3.8.6. пункту 3.8. Договору).

Пунктом 2.1. Договору встановлено, що його укладено на 4 роки. Після закінчення строку договору орендар має право поновлення його на новий строк. У цьому разі Орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію.

При цьому, п. 2.2. Договору сторони домовились, що умови цього договору зберігають чинність на строк його дії у випадках, коли після набуття чинності договору, законодавством встановлені інші правила, ніж передбачені договором.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 05.07.2012 у справі №36/5005/4080/2012 вищенаведений Договір оренди земельної ділянки від 05.04.2007 був визнаний поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, що були передбачені договором, - до 16.05.2015 та зобов'язано Нікопольську міську раду укласти додаткову угоду до договору щодо його поновлення.

Апеляційним судом встановлено і те, що 16.03.2015 ТОВ "Ньюфорт" звернулось із листом до голови Нікопольської міської ради про поновлення дії договору оренди земельної ділянки на новий строк на тих самих умовах, що був укладений раніше, строком на 4 роки - до 16.05.2019р. До листа було додано проект договору про внесення змін. Це звернення отримано відповідачем 17.03.2015.

Рішенням Нікопольської міської ради №56-61/VІ від 24.04.2015 поновлено позивачеві договір оренди землі (кадастровий номер 1211600000:03:003:0021) на вул. Першотравнева, 2 площею 2,7140 га строком на 3 роки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення земельної ділянки згідно КВЦПЗ-03.07) (пункт 1 цього Рішення).

Оскаржуваним пунктом 2 цього Рішення вирішено встановити на земельну ділянку на вул. Першотравнева, 2 орендну плату в розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки.

Отже апеляційний суд встановив, що рішенням відповідач висловив згоду на продовження строку дії вказаного Договору оренди землі, але на інших умовах щодо розміру орендної плати.

При розгляді даного спору, апеляційний господарський суд виходив з того, що порядок поновлення договору оренди землі визначений статтею 33 Закону України "Про оренду землі", якою (в редакції на час прийняття оскаржуваного пункту рішення міської ради) унормовано, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відтак, реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива за умови дотримання встановленої статтею 33 Закону України "Про оренду землі" процедури, згідно якої Орендодавець ще до прийняття рішення про поновлення договору оренди землі на новий строк повинен погодити істотні умови з Орендарем, якщо є необхідність і лише, якщо до поданого Орендарем проекту додаткової угоди не виникає заперечень та немає необхідності погоджувати істотні умови договору, приймає рішення про задоволення клопотання Орендаря, та укладає з орендарем додаткову угоду.

Апеляційним судом встановлено, що позивачем був дотриманий вказаний порядок. Отже позивач мав правомірні та обґрунтовані очікування на продовження дії договору оренди на тих самих умовах, а за наявності у орендодавця згоди на продовженні дії договору на інших умовах - мав отримати від відповідача відповідні пропозиції.

Однак відповідач не надав заперечень щодо поновлення договору оренди на раніше укладених умовах, не запропонував до прийняття рішення проект своєї додаткової угоди зі зміненим розміром орендної плати, прийняв оскаржуване рішення про поновлення договору оренди землі, змінивши його умови щодо визначення орендної плати.

Стаття 627 Цивільного кодексу України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", орендна плата - є істотною умовою договору оренди, тобто такою умовою господарського договору, щодо якої між сторонами у передбачених законом порядку та формі має бути досягнуто згоду (ст. 180 Господарського кодексу України).

Обов'язковість виконання сторонами договору встановлено ст. 629 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приймаючи оскаржувану постанову апеляційна інстанція встановила, що пунктом 3.7. Договору сторони обумовили, що у разі необхідності, за домовленістю сторін, рішенням сесії Нікопольської міської ради розмір, порядок, строки та умови сплати орендної плати можуть змінюватись, що встановлюється додатковою угодою. Тобто, і умовами договору, і законом передбачено, що сторони вносять зміни до, укладеного між ними договору, погодивши питання про такі зміни за взаємною згодою.

Звідси, висновки суду апеляційної інстанції про те, що Нікопольська міська рада з порушенням наведених вище норм законодавства, зокрема ч.5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", і погоджених між сторонами умов договору, прийняла спірний пункт 2 рішення щодо встановлення нового розміру орендної плати, не узгодивши це з орендарем у встановленому законом порядку, визнаються касаційною інстанцією правомірними та такими, що відповідають обставинам даного спору та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін.

Хоча міською радою і прийнято спірне рішення у відповідності до її компетенції щодо регулювання земельних відносин, зокрема затвердження розмірів орендної плати (п.34, п.35 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"), проте пролонгація договору зі зміною його умов без погодження з орендарем, порушує право позивача бути вільним в укладенні договору оренди землі, у визначенні його умов, передбачених ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" та гарантованих ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України. Реалізація міською радою своїх повноважень має відбуватися у відповідності до чинного законодавства в певному порядку, але, як встановлено під час розгляду даної справи, відповідач таких приписів закону не дотримався.

Посилання міської ради в касаційній скарзі не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної постанови, оскільки не спростовують встановлених обставин даного спору.

При цьому колегія звертає увагу, що апеляційний суд застосувавши положення ч.5 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", у тексті постанови посилався на п.6 вказаної статті і двічі переплутав сторони даного спору у контексті речення постанови, що є опискою, яка не призвела до прийняття неправильного рішення та не є підставою для скасування оскаржуваного судового акта.

Доводи скаржника про те, що апеляційний суд не навів мотивів відхилення його посилань на положення ст.19 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та не врахував встановлених у справі №904/5389/16 обставин, спростовуються текстом самої постанови.

Отже, оскільки Нікопольська міська рада допустила порушення вимог зазначеного вище законодавства, наслідком чого стало включення в текст оспорюваного рішення ради пункту 2, яким без погодження із позивачем при визначенні розміру орендної плати був застосований коефіцієнт у розмірі 12% від діючої нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, висновки суду апеляційної інстанції про визначання недійсною саме цієї частини рішення, колегія визнає обґрунтованими та правомірними, що свідчить про відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі №904/7930/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

І.В. Алєєва