ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року Справа № 908/20/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Корсака В.А.розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 30.01.2017у справі№908/20/16 Господарського суду Запорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ"доПублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат"простягнення коштів

Представники сторін в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" звернулось з позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення 823 061,24 грн., з яких: 765 258,16 грн. основного боргу, 42 230,65 грн. пені, 9 900,30 грн. інфляційних втрат та 5 672,13 грн. 3 % річних. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання послуг з охорони ПАТ "ЗАлК" №18/163Д(2012) від 01.06.2012. При цьому позивач посилався на приписи статей 526, 549, 552, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 216, 230 Господарського кодексу України.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 24.11.2016, ухваленим суддею Зінченко Н.Г., позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на корить позивача 765 258,16 грн. основного боргу, 41 996,28 грн. пені, 9 900,30 грн. інфляційних втрат та 5 639,92 грн. 3% річних. В решті позову відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з доведеності обставин порушення відповідачем зобов'язань за договором в частині повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг з охорони об'єкта. Водночас часткова відмова у решті вимог вмотивована судом помилковим їх розрахунком позивачем. При цьому суд керувався приписами статей 92, 241, 549, 611, 612, 625, 903 Цивільного кодексу України.

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Стойка О.В. - головуючий, Попков Д.О., Радіонова О.О., постановою від 30.01.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду частково скасував, виклав резолютивну частину рішення в редакції, відповідно до якої позов задовольнив частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 765 258,16 грн. основного боргу, 1 446,65 грн. 3% річних та 21 217,57 грн. пені. Вмотивовуючи постанову суд апеляційної інстанції виходив з обставин зміни сторонами строків виконання відповідачем зобов'язання зі сплати спірної суми боргу шляхом укладення 30.11.2015 відповідної додаткової угоди №11, а відтак і виникнення підстав для нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов'язання зі сплати основного боргу лише після спливу строку, визначеного у цій додатковій угоді. При цьому суд апеляційної інстанції керувався приписами статей 525, 526, 604, 625, 651, 653 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Публічне акціонерне товариство "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій обставин неможливість виконання обов'язку з оплати наданих послуг через неотримання від позивача рахунків на оплату. Окрім цього, скаржник вказує на фіктивність наданих послуг, неякісність їх надання та недоведення обсягу цих послуг. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 525, 526, 629, 901 Цивільного кодексу України, статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 10.04.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Корсака В.А., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.04.2017.

Також вказаною ухвалою зупинено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2016 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі №908/20/16 до закінчення перегляду даної справи в порядку касації.

На адресу Вищого господарського суду України від Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.06.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" (охорона) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" (замовник) укладено договір № 18/163Д(2012), згідно з пунктом 1.1. якого замовник доручає, а охорона приймає на себе зобов'язання за оплату охороняти об'єкти та майно замовника, зазначене в табелях постів згідно дислокації контрольно-прохідних, контрольно-проїзних пунктів замовника та постів у відповідності з додатком №1 до цього договору. Згідно з пунктом 2.1. договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 16.06.2015 до договору) плата за послуги охорони за цим договором складає 559 064,08 грн., у т.ч. ПДВ 93 177,35 грн. у місяць, та здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок охорони зазначених грошових коштів у наступному порядку: до 20 числа поточного місяця замовник сплачує 182 870 грн., в т.ч. ПДВ 30 478,33 грн.; остаточний розрахунок за послуги охорони здійснюється не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітнім, на підставі акта виконаних робіт та виставленого рахунку. Пунктом 8.1. договору сторони погодили, що цей договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2012. Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не буде вимагати його розірвання, то договір вважається пролонгованим на тих же умовах на кожний наступний рік. Додатковою угодою №11 від 30.09.2015 до договору сторони дійшли згоди за ініціативою замовника достроково розірвати з 01.10.2015 договір про надання послуг з охорони ПАТ "ЗАлК" №163Д(2012)/18 від 01.06.2012. Згідно з пунктом 2 додаткової угоди №11 від 30.09.2015 до договору з моменту набрання чинності даної додаткової угоди зобов'язання сторін за договором № 163Д(2012)/18 від 01.06.2012 припиняються та сторони не вважають себе пов'язаними якими-небудь правами та обов'язками. Відповідно до пункту 3 додаткової угоди №11 від 30.09.2015 зобов'язання сторін, які виникли до моменту набрання чинності даною додатковою угодою підлягають виконанню в обсязі згідно з умовами договору № 163Д(2012)/18 від 01.06.2012. Пунктом 4 додаткової угоди №11 від 30.09.2015 сторони погодили, що замовник зобов'язується в строк до 30 листопада 2015 року погасити існуючу на момент дострокового розірвання договору заборгованість за надані послуги охорони в сумі 765 258,16 грн., в т.ч. ПДВ 127 543,03 грн. шляхом перерахування коштів на рахунок охорони. Судами також установлено, що на виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з охорони, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств актом виконаних робіт № ОН-116 від 28.08.2015 на суму 559 064,08 грн. та актом виконаних робіт № ОН-131 від 30.09.2015 на суму 559 064,08 грн. Установлено судами і те, що 30.09.2015 сторони склали акт про зняття з охорони об'єктів Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат". В порушення взятих на себе зобов'язань, оплату за надані послуги відповідач здійснив частково, сплативши лише 182 870 грн. Що і стало підставою для звернення із даним позовом. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Охорона МГЗ" до Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" про стягнення 765 258,16 грн. основного боргу, 42 230,65 грн. пені, 9 900,30 грн. інфляційних втрат та 5 672,13 грн. 3 % річних. За приписами статті 11 Цивільного кодексу України одною з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договори. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги містить і стаття 193 Господарського кодексу України. Відповідно до приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За приписами статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Статтею 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до приписів статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Статтею 978 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність майна, яке охороняється. Володілець такого майна зобов'язаний виконувати передбачені договором правила майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату. На взаємовідносини сторін за договором охорони поширюються також положення Цивільного кодексу України, якими врегульовані відносини з надання послуг. Згідно зі статтею 901 названого Кодексу одна сторона, виконавець, зобов'язується за завданням другої сторони, замовника, надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з приписами статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Договір про надання послуг є двостороннім, оскільки виконавець та замовник наділені як правами так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надавати послугу і надано право на одержання відповідної плати. Замовник, у свою чергу, зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом вимагати належного надання послуг з боку виконавця. Тобто, оплата замовником проводиться за фактично надані послуги, якщо сторони не домовились про інше. Таким чином, до предмета доказування при вирішенні даного спору входило, зокрема установлення обставин щодо фактичного надання позивачем охоронних послуг за договором, оцінка документів, поданих на підтвердження надання цих послуг, невиконання відповідачем зобов'язань з прийняття і оплати наданих позивачем послуг, у разі встановлення факту їх надання, умови проведення розрахунків. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Згідно з приписами статті 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини і зібрані у справі докази, надавши оцінку умовам укладених між сторонами договору, додаткової угоди №11 до нього та перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення сум, суд апеляційної інстанції установив, що укладаючи угоду №11 про розірвання договору, сторони припинили його дію та передбачили в пункті 3 цієї додаткової угоди обов'язок виконати зобов'язання за договором, що залишились невиконаними на час його припинення, а в пункті 4 визначили строк погашення заборгованості в сумі 765 258,16 грн. до 30.11.2015. Згідно до вимогами частини 1 статті 651, частини 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Відповідно до статті 604 названого Кодексу зобов'язання припиняється за домовленістю сторін. Зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація). Новація не допускається щодо зобов'язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом. Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором. Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що вказівка у пункті 3 додаткової угоди №11 про необхідність виконання на підставі договору зобов'язань в повному обсязі згідно з умовами договору, відноситься до усіх інших умов договору, крім визначеної в пункті 4 додаткової угоди. Зазначений пункт є повноцінною умовою додаткової угоди про розірвання договору, саме на таких умовах сторони узгодили припинення його дії. Відтак, як установив суд апеляційної інстанції, на момент звернення до суду право позивача на отримання спірної суми в розмірі 765 258,16 грн. було порушено саме з 30.11.2015, отже саме з цієї дати виникли підстави для нарахування штрафних санкцій за порушення цього грошового зобов'язання. За таких обставин, установивши факт непроведення відповідачем розрахунків за надані позивачем послуги з охорони у повному обсязі, строк оплати яких настав, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача окрім суми основного боргу, також 3% річних та пені, з урахуванням здійсненого судом апеляційної інстанції їх перерахунку. Щодо стягнення інфляційних втрат, то оскільки період прострочення в межах позовних вимог охоплює менше повного місяця, з урахуванням специфіки нарахування інфляційних витрат лише за повний місяць невиконання грошового зобов'язання, судом апеляційної інстанції правомірно відмовлено у вказаних вимогах. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі №908/20/16 Господарського суду Запорізької області залишити без змін.

Поновити виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 24.11.2016 та постанови Донецького апеляційного господарського суду від 30.01.2017 у справі №908/20/16, зупинені ухвалою Вищого господарського суду України від 10.04.2017.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: М. Данилова

В. Корсак