ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2017 року Справа № 922/2751/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівКорсака В.А., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської областіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017у справі№922/2751/16 Господарського суду Харківської областіза позовомКерівника Харківської місцевої прокуратури №1до1. Харківської міської ради; 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаДержавної інспекції сільського господарства в Харківській областіпроскасування рішення

за участю представників сторін від:

позивача: Кравчук О.А. (посв. №043796)

Представники відповідачів -1, 2 та третьої особи в судове засідання не з'явились, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 звернувся з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція", в якому просив визнати незаконним та скасувати пункт 5 додатку 2 до рішення Харківської міської ради від 23.04.2014 №1551/14 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів". В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" за організаційно-правовою формою не відноситься до житлово-будівельного кооперативу, оскільки його створено без додержання вимог статті 137 Житлового кодексу Української РСР та розділу І Примірного статуту ЖБК, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №86. Прокурор наголошував на тому, що оспорюваним рішенням міськради було незаконно надано Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" право власності на земельну ділянку загальною площею 3,0 га з посиланням на положення статті 41 Земельного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.10.2016, ухваленим суддею Погорєловою О.В., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення місцевий господарський суд виходив з того, що створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а також спеціальним Законом України "Про кооперацію", тоді як правові норми, на які посилався керівник Харківської місцевої прокуратури №1, а саме статті 133, 135, 137 Житлового кодексу Української РСР та приписи Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише в частині, яка узгоджується з нормами діючого законодавства України. При цьому суд керувався приписами статей 2, 5 - 8 Закону України "Про кооперацію", статей 18, 20, 21, 25, 27 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Харківський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Сіверін В.І. - головуючий, Терещенко О.І., Слободін М.М., постановою від 16.01.2017 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, заступник прокурора Харківської області звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами того, що положення глави 5 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу містять норми, що є спеціальними відносно приписів Закону України "Про кооперацію", а отже у спірних правовідносинах суди мали б застосувати саме спеціальні законодавчі норми. Також скаржник зазначає, що створення Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" відбулось з порушенням вимог житлового законодавства, останній не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні Житлового кодексу Української РСР, у зв'язку з чим отримання ним земельної ділянки в порядку, визначеному статтею 41 Земельного кодексу України, є незаконним, що, відповідно, свідчить про безпідставність висновків судів попередніх інстанцій про відмову в позові. При цьому скаржник посилається на порушення судами приписів статті 21 Цивільного кодексу України, статей 41, 116, 152 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Ухвалою від 20.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Корсака В.А., Сибіги О.М., касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 30.03.2017.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 30.03.2017 розгляд касаційної скарги заступника прокурора Харківської області відкладено на 20.04.2017 на 12 год. 00 хв.

На адресу Вищого господарського суду України від Харківської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач-1 вказав про законність та обґрунтованість оскаржуваних судових актів, у зв'язку з чим просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі рішення 33-ї сесії 6-го скликання Харківської міської ради від 23.04.2014 №1551/14 "Про надання земельних ділянок для будівництва об'єктів", зокрема, пункту 5 додатку 2 до цього рішення, Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" надано у власність земельну ділянку площею 3,0000 га (кадастровий номер 63101366000:10:001:0200), яка належить територіальній громаді м. Харкова, за рахунок земель житлової та громадської забудови, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по Білгородському шосе, 34 у місті Харкові. Зазначаючи про те, що вказане рішення в частині надання у власність Обслуговуючому кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" є незаконним, оскільки останній не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 Житлового кодексу УРСР та статті 41 Земельного кодексу України, а фактично є обслуговуючим кооперативом, адже його мета, порядок створення, організації та діяльність не відповідають вимогам, встановленим для житлово-будівельного кооперативу, відтак Харківська міська рада, не з`ясувавши правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно ЖК УРСР та положень Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, прийняла незаконне рішення про надання у власність спірної земельної ділянки, керівник Харківської місцевої прокуратури №1 звернувся до суду в інтересах держави з позовом про визнання незаконним та скасування пункту 5 додатку 2 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 6 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва об`єктів" від 23.04.2014 №1551/14, вимоги якого обґрунтовані, зокрема, приписами статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, статті 41 Земельного кодексу України та положеннями Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186. Вирішуючи спір у справі, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що створення і діяльність житлово-будівельних кооперативів врегульовані Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців", а також спеціальним Законом України "Про кооперацію", тоді як правові норми, на які посилається керівник Харківської місцевої прокуратури №1, а саме статті 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та приписи Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу можуть бути застосовані до спірних правовідносин лише в частині, яка узгоджується з нормами діючого законодавства України, у зв'язку з чим, встановивши, що створення та реєстрація Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Резиденція" відбулися у відповідності з вказаними нормами, відмовив у задоволенні позову. Втім, зазначені висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними, тобто, такими, що здійснені внаслідок порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи таке. Згідно зі статтею 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні об'єднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо). Статус житлово-будівельного кооперативу, порядок його створення, організації, вступу до кооперативу, хто може бути членом кооперативу тощо закріплено в Житловому кодексі Української РСР, статтями 133 та 137 якого встановлено, що громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру. Однією із умов вступу до житлово-будівельного кооперативу є перебування на квартирному обліку в даному населеному пункті. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється, зокрема, цим Кодексом та Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства Української РСР, які в силу постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 №1545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" є діючими. Згідно зі статтею 135 Житлового кодексу Української РСР до членів житлово-будівельного кооперативу приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР) і перебувають на обліку бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу та внесені до єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або користуються правом позачергового прийому до членів кооперативу, а також громадяни, зазначені в частині 1 статті 143, частині 2 статті 145 і частині 1 статті 146 цього Кодексу. Житлово-будівельний кооператив діє на основі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу і зареєстрованого в установленому порядку. Громадяни, яких включено до затвердженого виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів списку осіб, що вступають до організовуваного житлово-будівельного кооперативу, вважаються членами цього кооперативу з дня реєстрації статуту, а громадяни, яких прийнято до діючого житлово-будівельного кооперативу, - з дня затвердження виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів рішення загальних зборів членів кооперативу про прийом до кооперативу (частини 5, 6 статті 137 Житлового кодексу Української РСР). Пунктами 1.1. та 2.1.1. Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 №186, встановлено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів, а саме: забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, одно і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинків з надвірними будівлями, або котеджів з будівництва паркінгів, гаражів, спортивних, культурно-побутових і господарських приміщень за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинками кооперативу. Відповідно до частин 1, 5, 6 статті 134 Житлового кодексу Української РСР на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов. Порядок обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР. Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу, затверджуються Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок. Постановою Ради Міністрів Української РСР і Української Республіканської Ради професійних спілок від 05.06.1985 №228 затверджено Правила обліку громадян, які бажають вступити до житлово-будівельного кооперативу. Відповідно до пункту 2 цих Правил кооперативний облік здійснюється, як правило, за місцем проживання громадян у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів. Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу при будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік. Згідно з пунктом 16 частини 3 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу житлово-будівельний кооператив має право одержати в установленому порядку в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва жилого будинку (будинків) та надвірних будівель. Отже, з загального аналізу вказаних законодавчих приписів вбачається, що при вирішенні відповідною радою питання про надання житлово-будівельним (житловим) кооперативам безоплатно земельної ділянки має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу Української РСР та Примірного статуту, оскільки саме ці нормативні акти визначають порядок створення, організації, реєстрації та функціонування останнього, тобто є спеціальними на відміну від норм Закону України "Про кооперацію", які окрім визначення прав членів кооперативу, зокрема, житлово-будівельного, на його майно, не визначають особливостей створення та функціонування такої особи (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 17.06.2014 у справі №21-195а14). При цьому, колегія суддів вважає безпідставними мотиви судів, наведені задля неврахування зазначеного вище висновку Верховного суду України, а саме посилання на застарілість наведених приписів чинного законодавства, а відтак і неможливість їх застосування, адже зазначене не змінює правового статусу житлово-будівельного кооперативу як суб'єкта земельних правовідносин, що має право в спеціальному порядку, визначеному приписами статті 41 Земельного кодексу України, отримати земельну ділянку, а відтак правомірність набуття останнім зазначеного права має встановлюватись з обов'язковим врахуванням відповідності його створення та реєстрації приписам Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту. Зазначеного вище попередні судові інстанції не врахували, у зв'язку з чим обставини відповідності процедури надання радою кооперативу у власність земельної ділянки вимогам законодавчих приписів, зазначених прокурором в обґрунтування позову, залишились не встановленими. Наведене свідчить, що поза увагою судів залишилися питання, з якими пов'язується законність вирішення спору по суті. Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду, зокрема є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За приписами частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною 1 статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду, згідно з пунктом 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України. З огляду на те, що судове рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом, враховуючи передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у справі підлягають скасуванню, з направленням матеріалів справи на новий розгляд до суду першої інстанції для установлення обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення даного спору. Таким чином, доводи касаційної скарги частково підтверджені матеріалами справи. При новому розгляді справи суду необхідно встановити чи є доведеними вимоги позивача, з яким він звернувся, оцінити, в сукупності, усі допустимі та належні докази у справі, установити всі фактичні обставини справи, що входять до предмета доведення при вирішенні даного спору, врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від з'ясованого установити наявність чи відсутність обставин, з якими законодавство пов'язує законне вирішення даної категорії спору.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 у справі №922/2751/16 Господарського суду Харківської області і рішення Господарського суду Харківської області від 25.10.2016 скасувати.

Матеріали справи скерувати для нового розгляду до Господарського суду Харківської області.

Головуючий суддя: В. Швець

Судді: В. Корсак

О. Сибіга