Роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення, якщо таке звільнення відбулося помилково та поновити працівника. У таких випадках у спорі за позовом працівника порушене право, як і предмет спору - відсутні. (ВС КЦС №753/8086/21 від 12.02.2024 р.)

Фабула судового акту: Медична сестра подала позов, яким оскаржила своє звільнення, просила поновити її на посаді та виплатити середню заробітну плату. Вона була прийнята на роботу за строковим трудовим договором, на 6 місяців проте з середини січня 2021 року по середину лютого 2021 року захворіла і перебувала на лікарняному з діагнозом COVID-19. Повернувшись 16 лютого 2021 року на своє місце роботи, вона довідалася, що її було звільнено 31 січня 2021 року за власним бажанням відповідно до наказу роботодавця. Вказане волевиявлення звільнитися, та й ще під час непрацездатності вона не висловлювала. На робоче місце її не було допущено, видано трудову книжку.

Відповідач-роботодавець, заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність предмету спору. Оскільки до цього, в березні місяці, на підставі звіту комісії з службових розслідувань ТОВ винесено наказ про поновлення позивачки на роботі та самостійно нараховано і виплачено їй середній заробіток за час вимушеного прогулу. Відповідач наголошував, що неодноразово повідомляв позивача про поновлення і її, і адвоката - проте вона не з’явилась на роботі. Справа дійшла до ВС КЦС.

Отже, у цій справі:

Позивачу відмовили всі судові інстанції, включаючи ВС КЦС. Суд касаційної інстанції пояснив:

Встановивши, що на підставі звіту комісії з службових розслідувань про розслідування випадку звільнення позивачки наказ про звільнення позивачки було скасовано, а позивачку, до моменту пред`явлення цього позову поновлено на роботі та виплачено їй компенсацію за увесь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав вважати трудові права позивачки порушеними та такими, що підлягають захисту в судовому порядку.

Колегія суддів зауважила, що роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося помилково, тому скасування наказу про звільнення позивачки самим відповідачем має наслідком поновлення працівника на роботі з дати звільнення та виплату йому заробітної плати за весь період вимушеного прогулу. Правовий висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20).

Дії учасників приватно-правових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінка позивачки, яка була поновлена роботодавцем на роботі, отримала компенсацію за період вимушеного прогулу, а також повідомлення про вихід на роботу, а після цього, фактично ухилившись від виконання роботи, пред`явила позов, основною метою якого є намагання стягнути з роботодавця грошові кошти в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу (у касаційній скарзі вказана сума - 665 739,45 грн), вказаним стандартам не відповідає.

Доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, з огляду на те, що зазначені виплати стягуються тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги. Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 757/53948/16-ц.

Аналізуйте судовий акт: Жодною нормою не обмежено строку, коли особа після виплати неналежних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або до суду, щоб це вплинуло на їх розмір (ВС КАС №420/11416/23 від 15.02.2024 р.);

Працівник має право звернутися з позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком, в тому числі, і після ухвалення рішення про поновлення на роботі (ВП ВС справа №755/12623/19 від 08.02.2022 р.);

Пільга по сплаті судзбору, стосовно вимог про стягнення зарплати та поновлення на роботі - не поширюється на вимоги про стягнення сер.заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. (КЦС ВС №705/2159/19 від 02.02.2022 р.);

Вимога про відшкодування моральної шкоди у спорі щодо поновлення трудових прав, що визначена у грошах, стає майновою, отже, судовий збір за таку підлягає стягненню як за вимогу майнового характеру (ВС КЦС 523/4124/21 від 07.02.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 753/8086/21

провадження № 61-18085св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Сінево Україна»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Куксюк Андрій Леонтійович, на рішення Дарницького районного суду м. Києва у складі судді Котвицького В. Л. від 25 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О.,

Приходька К. П., від28 вересня 2023 року.

Зміст заявлених позовних вимог

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Сінево Україна» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08 грудня 2020 року вона була прийнята до ТОВ «Сінево Україна» на посаду сестри медичної у відділення діагностичного центру по АДРЕСА_1 . Фактично вона працювала на посаді медичної сестри у ковідному відділенні за адресою: АДРЕСА_2 , з графіком роботи 2/1 з 11:00 год - 20:00 год, за договором на 6 місяців з 08 грудня 2020 року по 08 червня 2021 року.

3. Працюючи у відділенні, вона з 16 січня 2021 року по 15 лютого 2021 року включно перебувала на лікарняному з діагнозом COVID-19, ускладнена позагоспітальна пневмонія, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛГ №993769, виданим КНП «Центр медико-санітарної допомоги Дарницького району м. Києва».

4. Повернувшись 16 лютого 2021 року на своє місце роботи, довідалася, що її було звільнено 31 січня 2021 року за власним бажанням відповідно до наказу № 108-К від 27 січня 2021 року. На робоче місце її не було допущено, видано трудову книжку.

5. За фактом недопуску її до робочого місця працівниками поліції була прийнята та зареєстрована відповідна заява за № ЄО 9909 від 16 лютого 2021 року.

6. Посилалася на те, що вона не писала заяву про звільнення за власним бажанням та такого бажання не виявляла, більш того у спірний період була непрацездатною.

7. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати її звільнення з роботи на підставі наказу ТОВ «Сінево Україна» № 108-к від 27 січня 2021 року незаконним: поновити її на роботі на посаді медичної сестри ТОВ «Сінево Україна»; стягнути з ТОВ «Сінево Україна» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 20 036,77 грн.

Стислий виклад позиції відповідача

8. ТОВ «Сінево Україна» заперечувало проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність предмету спору, просило суд закрити провадження у справі. Зазначало, що на підставі звіту комісії з службових розслідувань

ТОВ «Сінево Україна» було винесено наказ № 43-пп від 09 березня 2021 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » та самостійно нараховано і виплачено позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу.

9. Відповідач зауважував, що ним було здійснено усі можливі дії щодо доведення зазначеної інформації до ОСОБА_1 , неодноразово направлялось відповідне повідомлення на адресу її місця реєстрації та місця проживання, роз`яснювалось у телефонних розмовах, а також повідомлялось адвоката.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

10. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року

у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

11. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Сінево Україна» витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 26 000,00 грн.

12. Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позивачкою порушення її трудових прав, з огляду на вчинення відповідачем усіх залежних від нього дій, пов`язаних з поновленням ОСОБА_1 на роботі, виплаті їй середнього заробітку за час вимушеного прогулу та доведенням відповідної інформації до неї. Суд першої інстанції виходив з того, що порушені права позивачки були в повній мірі поновлені відповідачем.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

13. Постановою Київського апеляційного суду від28 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на відсутність порушеного права позивачки, яке підлягає захисту в судовому порядку. Зазначив, що суд першої інстанції ретельно перевірив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та дійшов мотивованого висновку, що права позивачки вже були поновлені. Зокрема встановлено, що 15 березня 2021 року відповідачем здійснено переказ коштів на картковий рахунок позивачки у сумі 37 969,47 грн.

Узагальнені доводи касаційної скарги

15. 15 грудня2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Куксюк А. Л., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від28 вересня 2023 року, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

16. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановіВерховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14,у постановах Верховного Суду від 11 червня 2018 року у справі № 923/567/17, від 06 грудня 2018 року

у справі № 465/4679/16, від 26 лютого 2020 рокуу справі № 702/725/17, від

17 червня 2020 рокуу справі № 521/1892/18, від 11 березня 2021 рокуу справі

№ 911/2681/19, від 12 травня 2021 рокуу справі № 873/79/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також, що суди не дослідили зібрані у справі докази і не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували порушення відповідачем норм трудового законодавства при звільненні її з роботи на підставі статті 38 КЗпП України за відсутності відповідної заяви, а також в період її тимчасової непрацездатності.

18. Додатково зауважує про наявність між сторонами саме трудових правовідносин, а з огляду на відсутність укладеного трудового договору у письмовій формі - такі правовідносини слід вважати безстроковими.

19. Вважає, що процедура скасування відповідачем наказу про її звільнення не відповідала законодавчо встановленим вимогам щодо порядку вирішення трудових спорів, оскільки не було складено відповідний акт службового розслідування, не надано їй можливості дати відповідні пояснення. Більш того, спір про поновлення на роботі працівника, на її думку, вирішується виключно судом, а не роботодавцем (за виключенням спорів, вказаних у частині третій статті 221, статті 222 КЗпП України). Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України.

20. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин, які б підтверджували її фактичне допущення до роботи, тобто забезпечення їй реальної можливості виконувати трудові обов`язки у порядку та на умовах, що мали місце до звільнення. Вважає дії відповідача, який не дотримався чіткої процедури її звільнення, а також не вжив заходів з належного доведення їй інформації, очевидно недобросовісними.

21. Додатково посилається на наявність підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу, а також вважає розмір стягнутих витрат на професійну правничу допомогу необґрунтованим та неспівмірним.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

22. Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарженнярішення Дарницького районного суду м. Києва

від 25 жовтня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду

від 28 вересня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 753/8086/21, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

23. 16 січня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

24. 04 січня 2024 року ТОВ «Сінево Україна» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить суд відмовити у її задоволенні.

25. Вважає, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій відповідають вимогам законності та справедливості, ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

26. Зауважує, що позивачка працювала у ТОВ «Сінево Україна» на підставі строкового трудового договору, строк якого сплив 08 червня 2021 року, а правовідносини між сторонами припинені на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

27. Посилається на те, що оспорюваний позивачкою наказ № 108-к від 27 січня 2021 року було скасовано товариством самостійно ще до подання позовної заяви у справі, що переглядається в касаційному порядку, а ОСОБА_1 поновлено на роботі. Акцентує увагу на вчиненні усіх можливих від нього дій щодо повідомлення позивачки про факт скасування наказу про її звільнення, а також агресивних діях ОСОБА_1 , її небажанні отримувати таку інформацію та наявності підстав для висновку про обізнаність останньої з указаним фактом. Середній заробіток за час вимушеного прогулу був виплачений позивачці ще

15 березня 2021 року. Водночас, наголошує, що з 15 березня 2021 року

по 08 червня 2021 року позивачка не перебувала на роботі з невідомих для відповідача причин, а з 09 червня 2021 року між сторонами не існувало вже трудових відносин у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору.

28. Стягнуту судом першої інстанції суму витрат на професійну правничу допомогу вважає належним чином обґрунтованою та співмірною із заявленими вимогам, а також процесуальною поведінкою позивачки.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29. 08 грудня 2020 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до ТОВ «Сінево Україна» на посаду сестри медичної на строк до 08 червня 2021 року, відповідно до наказу № 1095-к від 08 грудня 2020 року.

30. У період з 16 січня 2021 року по 15 лютого 2021 року ОСОБА_1 була непрацездатною, що підтверджено листком непрацездатності серії АЛГ №993769.

31. 27 січня 2021 року відповідач видав наказ №108-к про звільнення позивачки із займаної посади з 31 січня 2021 року на підставі статті 38 КЗпП України. Оскільки ОСОБА_1 була відсутня на роботі в день звільнення, трудову книжку з відповідним записом про звільнення їй видали 16 лютого 2021 року, коли вона з`явилась за місцем роботи.

32. На підставі звіту комісії з службових розслідувань ТОВ «Сінево Україна» про розслідування випадку звільнення позивачки, відповідачем були виявлені підстави вважати наказ № 108-к від 27 січня 2021 року таким, що виданий помилково.

33. Наказом №43-пп від 09 березня 2021 року скасовано наказ №108-к

від 27 січня 2021 року та поновлено ОСОБА_1 на роботі з 31 січня 2021 року.

34. 09 березня 2021 року цінним листом з описом вкладення ТОВ «Сінево Україна» направило ОСОБА_1 лист за вих. № 179 від 09 березня 2021 року, разом з яким було направлено копію наказу №43-пп «Про поновлення на роботі ОСОБА_1 » від 09 березня 2021 року, а також витяг з графіку роботи відділення діагностичного центру за адресою: АДРЕСА_2 , у якому наголошено, що 15 березня 2021 року позивачці необхідно приступити до виконання трудових обов`язків.

35. З огляду на скасування наказу № 108-к від 27 січня 2021 року, ТОВ «Сінево Україна» самостійно нарахувало та виплатило ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а саме за період з 01 лютого 2021 року

по 14 березня 2021 року.

36. 15 березня 2021 року на картковий рахунок позивачки було перераховано 37 969,47 грн.

37. 15 березня 2021 року ОСОБА_1 на роботі не з`явилась, про причини відсутності на робочому місці не повідомила.

38. 01 квітня 2021 року ТОВ «Сінево Україна» цінним листом з описом направило позивачці лист за вих. № 248 з повторною вимогою прибути за місцем роботи, повідомити про причини відсутності на робочому місці.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

39. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.

40. Згідно з положеннями пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

41. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

42. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

43. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

44. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

45. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

46. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанова Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі

№ 1340/4630/18).

47. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

48. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

49. Відповідно до частин першої, третьої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

50. Умовою розірвання трудового договору з ініціативи працівника згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України є власне бажання працівника, зумовлене неможливістю продовжувати роботу з підстав особистих його обставин.

51. Згідно з частиною першою статті 39 КЗпП України строковий трудовий договір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором, порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного або трудового договору та у випадках, передбачених частиною першою статті 38 цього Кодексу.

52. Спірні правовідносини стосуються звільнення ОСОБА_1 з посади медичної сестри ТОВ «Сінево Україна» за статтею 38 КЗпП України відповідно до наказу ТОВ «Сінево Україна» № 108-к від 31 січня 2021 року. Підставами порушення норм трудового законодавства при звільненні позивачка зазначала відсутність її волевиявлення на звільнення за власним бажанням, а також проведення такого звільнення в період її тимчасової непрацездатності.

53. Встановивши, що на підставі звіту комісії з службових розслідувань

«Про розслідування випадку звільнення ОСОБА_1 » від 05 березня 2021 року наказ № 108-к від 31 січня 2021 року про звільнення позивачки було скасовано відповідачем відповідно до наказу № 43-пп від 09 березня 2021 року, ОСОБА_1 до моменту пред`явлення цього позову поновлено на роботі та виплачено їй компенсацію за увесь час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав вважати трудові права ОСОБА_1 порушеними та такими, що підлягають захисту в судовому порядку.

54. Колегія суддів зауважує, що роботодавець не обмежений у праві самостійно скасувати наказ про звільнення працівника, якщо таке звільнення відбулося помилково, тому скасування наказу про звільнення позивачки самим відповідачем має наслідком поновлення працівника на роботі з дати звільнення та виплату йому заробітної плати за весь період вимушеного прогулу (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 753/5516/20).

55. Посилання заявниці на невстановлення судами попередніх інстанцій обставин дотримання відповідачем процедури такого поновлення на роботі та забезпечення її права на фактичне допущення до роботи, є необґрунтованими, з огляду на те, що судами попередніх інстанцій надано правову оцінку наявним у матеріалах доказам виконання відповідачем обов`язку з поновлення позивачки на роботі та забезпечення їй можливості виконувати трудову функцію у порядку та на умовах, що мали місце до звільнення. Роботодавець двічі письмово повідомив ОСОБА_1 про її поновлення на роботі та необхідність належного виконання трудових обов`язків.

56. Дії учасників приватно-правових правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певним стандартам поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони відповідного правовідношення. Поведінка позивачки, яка була поновлена роботодавцем на роботі, отримала компенсацію за період вимушеного прогулу, а також повідомлення про вихід на роботу, а після цього, фактично ухилившись від виконання роботи, пред`явила позов, основною метою якого є намагання стягнути з роботодавця грошові кошти в якості середнього заробітку за час вимушеного прогулу (у касаційній скарзі вказана сума - 665 739,45 грн), вказаним стандартам не відповідає.

57. Доводи касаційної скарги щодо наявності правових підстав для стягнення середнього заробітку за увесь час вимушеного прогулу не заслуговують на увагу, з огляду на те, що зазначені виплати стягуються тільки у разі поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги. Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі

№ 753/5516/20, від 06 лютого 2020 року у справі № 334/4230/16-ц, від 17 лютого 2022 року у справі № 757/53948/16-ц.

58. У той же час, судами попередніх інстанцій правильно встановлено виконання відповідачем свого обов`язку з виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 лютого 2021 року по 14 березня 2021 року при поновленні ОСОБА_1 на роботі.

59. Доводи касаційної скарги щодо безстрокового характеру трудових правовідносин між сторонами колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що зазначені обставини не були підставами та предметом заявленого ОСОБА_1 позову у справі, що переглядається в касаційному порядку.

60. Враховуючи наведене, а також з огляду на доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

61. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі.

62. З урахуванням відсутності підстав для задоволення позовних вимог

ОСОБА_1 , судом першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, обґрунтовано стягнуто на користь відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції.

63. Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

64. Судом надано правову оцінку поданим відповідачем доказам понесення таких витрат (зокрема, складання і подання процесуальних документів, участь у судових засіданнях) та правильно враховано характер виконаної роботи, принципи співмірності, розумності і реальності таких витрат.

65. Колегія суддів зауважує, що позивачка не скористалася своїм правом у суді першої інстанції на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, як це передбачено частиною п`ятою статті 137 ЦПК України, та не доводила неспівмірності заявленого відповідачем їх розміру, що відповідно до частини шостої зазначеної статті ЦПК України є її обов`язком.

66. Згідно з частинами першою - четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

67. Доводи касаційної скарги не свідчать про порушення судом першої інстанції положень статей 137 141 ЦПК України при розподілі судових витрат у справі, в загальному зводяться до необхідності здійснення переоцінки доказів їх понесення, що в силу положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

68. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

69. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень судів попередніх інстанцій, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Куксюк Андрій Леонтійович, залишити без задоволення.

2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 25 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від28 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников

О. М. Осіян

В. В. Шипович