Розписка може бути підставою для стягнення грошей лише за умови, якщо між сторонами виникли правовідносини позики і кошти реально передавались боржнику (ВС/КЦС у справі № 753/11670/17 від 11.06.2021).

Фабула судової справи: В своїх коментарях до судових рішень я не раз зазначала, що такий документ як розписка користується великою популярністю у «вирішенні» побутових грошових питань, через простоту оформлення. В розумінні більшості людей, розпискою можна оформити будь-які грошові зобов’язання. Однак, це невірно, оскільки законодавець чітко визначив правову природу правовідносин, що можуть бути підтверджені розпискою - правовідносини позики.

До суду звернувся позивач із вимогою до відповідача про стягнення суми коштів отриманих нею за власноручно написаною розпискою.

Відповідач, не погоджуючись із позовом просила визнати недійсною розписку, оскільки насправді будь-яких грошових коштів вона не отримувала.

Судами перших двох інстанцій було встановлено, що відповідач перебувала із позивачем у трудових відносинах-працювала продавцем у ломбарді. При цьому, кожного місяця відповідач писала заяву про прийом на роботу стажистом продавця і не була оформлена офіційно, як штатний працівник.

За час роботи у позивача було виявлено нестачу коштовностей, а збитки від такої нестачі позивачем було покладено на відповідачку, незважаючи на те, що доступ до коштовностей мала не лише вона. Через загрозу втрати роботи, відповідач написала розписку на суму зниклих коштовностей та віддала її позивачу.

Таким чином, передачі коштів від позивача до відповідача не відбувалось. З цих підстав, суди відмовили у стягнення суми на користь первісного позивача та визнали недійсною розписку.

Касаційний суд підтримав висновки оскаржуваних рішень і залишив скаргу без задоволення, зазначивши наступне.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

ВС наголосив, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування ст. суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з ст. 1046, 1047 ЦК України, дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, у даній справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок трудової діяльності відповідача, та дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.

Натомість вимоги за зустрічним позовом є обґрунтованими, оскільки судами не встановлено наявність між сторонами правовідносин за договором позики, дійсність та достовірність договору позики спростована (з урахуванням ст. 203, 215 ЦК України, факт отримання грошей не підтверджений належними доказами у справі.

Аналізуйте судовий акт: Боргова розписка, яка не містить посилання на момент передання грошових коштів, а умови надання та повернення коштів є суперечливими, не може свідчити про укладання договору позики (ВС/КЦС у справі № 632/2209/16,04.03.20)

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити УМОВИ отримання позичальником в БОРГ із зобов`язанням її повернення та ДАТИ отримання коштів (ВС/КЦС, справа № 524/4946/16-ц,08.07.19)

Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, і засвідчуючи отримання грошей (ВС/КЦС, №604/1038/16-ц,12.09.19)

Невірно складена боргова розписка перетворила договір займу на договорі зберігання (ВС/КЦС № 295/11438/16-ц від 31.01.2019)

Постанова
Іменем України

11 червня 2021 року
місто Київ

справа № 753/11670/17
провадження №61-21701св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року у складі судді Даниленка В. В.та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Сушко Л. П., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у розмірі 15 600, 00 грн.
На обґрунтування позову посилався на те, що 03 червня 2016 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в борг у розмірі 15 600, 00 грн, що підтверджується розпискою від 13 червня 2016 року, яка написана власноруч відповідачем та передана позивачу. Згідно із наведеною розпискою відповідач зобов`язана була повернути отримані від позивача грошові кошти до 13 червня 2017 року. Позивач звернувся до відповідача 14 червня 2016 року з вимогою про повернення грошових коштів, які він надав відповідно до розписки, написаної власноруч, але відповідач проігнорувала вимогу, з нею втрачені контакти.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач позов не визнала, звернулася із зустрічним позовом, який мотивувала тим, що у 2014 році, перебуваючи на пенсії, шукала роботу, у зв`язку із чим познайомилася із родиною ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у яких за адресою: АДРЕСА_1 , знаходився ювелірний магазин (відділ) «ІНФОРМАЦІЯ_1». Після співбесіди їй запропонована робота продавцем. ОСОБА_2 написала заяву про прийом на роботу стажиста продавця. Заробітна плата виплачувалася щотижня. На вимогу роботодавця заяву про прийом на роботу стажистом продавця ОСОБА_2 писала щомісяця.
У травні 2016 року родина ОСОБА_1 взяла в оренду у торговельному центрі « Сіріус » торгові точки з торгівлі ювелірними виробами, які назвали «ІНФОРМАЦІЯ_2». У ювелірному відділі працювали два продавця. У кінці травня 2016 року, домовившись із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на тиждень пішла у відпустку. Вийшовши на роботу після відпустки, другий продавець, який працювала разом із ОСОБА_2 , вранці передала їй картонну коробку із ювелірними виробами старих колекцій, які не продавалися, та просила покласти в сейф. Перед обідом цього ж дня виявилося, що ця картонна коробка зникла, про що було повідомлено ОСОБА_1 . Отримавши цю інформацію, ОСОБА_1 призначив та провів у відділі переоблік. У результаті переобліку виявлено нестачу товару на суму 23 968, 00 грн, яку ОСОБА_1 вимагав сплатити.
Інший продавець в категоричній формі відмовилася від оплати нестачі. ОСОБА_1 своїм рішенням поклав відповідальність на ОСОБА_2 та зобов`язав її відшкодувати вартість ювелірних виробів, що зникли. Враховуючи пенсійний вік, а також у зв`язку із тим, що на утриманні ОСОБА_2 перебувала хвора на рак матір, за якою потрібно було постійно доглядати та витрачати кошти на її лікування, ОСОБА_2 погодилася особисто погасити нестачу.
Цього ж дня ОСОБА_2 , у рахунок часткового погашення нестачі, зняла з себе та передала позивачу власний золотий ланцюжок, вагою 6, 05 грамів, який позивач оцінив у 6 294, 00 грн. Крім цього ОСОБА_2 погодилася на те, що не отримає свою чергову заробітну плату у розмірі 1 050, 00 грн, яка пішла в рахунок погашення нестачі, та відпускні у розмірі 1 000, 00 грн, які також були враховані ОСОБА_1 у рахунок погашення нестачі за товар, що зник. Після цього розмір нестачі залишився у 15 624, 00 грн.
У червні 2016 року ОСОБА_1 став вимагати від ОСОБА_2 або сплатити йому всю суму, що залишилася, або написати розписку про отримання від нього в борг 15 600, 00 грн та надав надрукований зразок розписки, який ОСОБА_2 повинна переписати власноруч. Побоюючись залишитись без роботи, ОСОБА_2 переписала зміст наданого зразка розписки та поставила під ним свій підпис. Фактично грошові кошти за цією розпискою ОСОБА_2 не отримувала. У серпні 2016 року ОСОБА_2 звільнилася.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовлено. Зустрічний позов задоволено, договір позики (без дати) про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 15 600, 00 грн визнано недійсним.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позов, керувався тим, що під час роботи ОСОБА_2 у ювелірному відділі ОСОБА_1 виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за яку покладено на відповідача за первинним позовом, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені у розписці, відповідачу передані не були. З огляду на встановлені судом обставини справи суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову в частині визнання недійсним договору позики, яким є розписка (без дати) про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 15 600, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 , не погодившись із судовими рішеннями, у грудні 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким первісний позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що відповідач власноручно підписала розписку про отримання від позивача грошових коштів, що є належним підтвердженням того, що насправді ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти. Судами надано неналежну оцінку показанням свідків, внаслідок чого суди дійшли помилкового висновку про наявність між сторонами трудових правовідносин.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у 2014 році, перебуваючи на пенсії, відповідач шукала роботу, у зв`язку із чим познайомилася із родиною ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , у яких за адресою: АДРЕСА_1 , знаходився ювелірний магазин (відділ) «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Офіційно трудові відносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оформлені не були, оскільки ОСОБА_2 на вимогу роботодавця кожного місяця писала нову заяву про прийом її на роботу.
У травні 2016 року родина ОСОБА_1 взяла в оренду у торговельному центрі « Сіріус » торгові точки з торгівлі ювелірними виробами, які назвали «ІНФОРМАЦІЯ_2».
У кінці травня 2016 року ОСОБА_1 призначив та провів у відділі переоблік. У результаті переобліку виявлено нестачу товару на суму 23 968, 00 грн, вину за виникнення якої ОСОБА_1 поклав на ОСОБА_2 .
Враховуючи складні сімейні обставини та намагання зберегти роботу, ОСОБА_2 погодилася особисто погасити нестачу.
Цього ж дня ОСОБА_2 , у рахунок часткового погашення нестачі, передала позивачу власний срібний ланцюжок, вагою 6, 05 грамів, який позивач оцінив у 6 294, 00 грн.
Також складено та підписано договір від 13 червня 2016 року № 13/06/16 про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівника ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за незабезпечення збереження переданих матеріальних цінностей.
Після часткового погашення нестачі ОСОБА_2 , розмір нестачі становив 15 624, 00 грн. Маючи на меті зафіксувати розмір нестачі, що залишився, 13 червня 2016 року, ОСОБА_1 став вимагати від ОСОБА_2 написати розписку про отримання нею у борг 15 600, 00 грн та надав надрукований зразок розписки, який ОСОБА_2 переписала та поставила під ним свій підпис.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів
(суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046 1047 ЦК України викладені в постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного позову та задоволенні зустрічного позову, виходили із того, що під час роботи ОСОБА_2 у ювелірному відділі ОСОБА_1 виникла нестача ювелірних виробів, відповідальність за виникнення якої покладено на відповідача, у зв`язку із чим і була написана розписка про отримання у борг 15 600, 00 грн, що фактично грошові кошти, зазначені в розписці, передані не були.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій встановили справжню правову природу правовідносин між сторонами, які виникли внаслідок трудової діяльності відповідача, та дійшли правильних висновків про відсутність підстав для задоволення первісного позову.
Позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, оскільки судами не встановлено наявність між сторонами правовідносин за договором позики, дійсність та достовірність договору позики спростована, факт отримання грошей не підтверджений належними доказами у справі.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, перевірялися судом апеляційної інстанції та були відхилені з огляду на непідтвердження їх належними та допустимими доказами.
Розглядаючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги необґрунтованими, такими, що фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
За правилами статей 12 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України
«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначив, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів без змін.
Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 червня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик