22.04.2016 | Автор: Веб-ресурс "Протокол" Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Виконавчий збір не стягується після спливу строку на добровільне виконання рішення суду, якщо д/в не вчиняв виконавчі дії, а боржник пізніше добровільно виконав рішення суду (ВСУ у справі №6-785цс15 від 6 липня 2015р.)

Фабула судового акту: Бувають випадки, коли державний виконавець на виконання рішення суду відкрив виконавче провадження і боржник пропустив встановлений строк на добровільне виконання рішення суду. (від 7 до 15 діб). Може пройти місяць, два, три а д/в не проводить виконавчі дії, проте загрожує стягненням виконавчого збору. ВСУ прийшов до висновку, що право на стягнення виконавчого збору не виникає, якщо боржник добровільно виконав рішення суду після того, як минув строк на добровільне виконання і при цьому д/в не провів будь-яких примусових виконавчих дій, а тільки виніс постанову про відкриття виконавчого провадження та поставу про стягнення виконавчого збору.  

Читайте статтю: Застосування судами принципу змагальності сторін на практиці або історія отримання поштою постанови від державного виконавця (господарське судочинство). 

Дивиться також за посиланням аналогічну ухвалу господарського суду м. Києва у 2016 році.  http://disputes.com.ua/ua/blog/litigation-ua/win1ua

Правова позиція ВСУ у справі №6-785цс15 від 6 липня 2015р.: Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналізуйте судовий акт: Для стягнення виконавчого збору з боржника державний виконавець повинен вчинити виконавчі дії, а не тільки винести постанову (ВГСУ, справа № 20/49 від 12 січня 2016р., судді Палій В.В., Прокопанич Г. К., Студенець В. І.) 

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального  підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Суддя Верховного Суду України                                                        Я.М. Романюк

Аналізуйте судовий акт: Застосування у господарському судочинстві принципу змагальності сторін судом касаційної інстанції ( судді ВГСУ Малетич М. М., Круглікова К. С. (доповідач), Мамонтова О. М.). 

                                                                                                                                     

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

6 липня 2015 року                                                                                                                                                                                              м. Київ

                           Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого

Романюка Я.М.,

Суддів:

Григор’євої Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

Яреми А.Г.,

 

 

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року ,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції (далі - Перший Малиновський відділ ДВС Одеського МУЮ) ОСОБА_2, посилаючись на те, що внаслідок підготовки документів для вчинення правочину вона випадково дізналася про те, що державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ  накладено арешт на все її майно. На думку заявника у зв’язку з порушенням вимог частини першої статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» вона не була своєчасно повідомлена про відкриття виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року звичайною поштою вона 21 квітня 2011 року сплатила заборгованість перед ОСОБА_3 в розмірі 43 589 грн. 41 коп. на розрахунковий рахунок Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ. У зв’язку з наведеним ОСОБА_1 вважає, що головним державним виконавцем першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 незаконно і необґрунтовано була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від   18 листопада 2014 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 2 серпня 2011 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, у неповідомленні боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року. Визнано неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо невинесення постанови про закриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року. Скасовано постанову державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року. У задоволенні решти скарги відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року ухвалу суду першої інстанції скасовано та постановлено ухвалу про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1. 

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 відмовлено  у відкритті касаційного провадження.

У заяві про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2015 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року та залишити в силі ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у  подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 25, частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, якщо установить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, задовольняючи частково вимоги скарги, виходив із того, що державним виконавцем було порушено вимоги Закону України «Про виконавче провадження», а саме  ОСОБА_1 не була своєчасно повідомлена про постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки постанова була направлена поштою звичайним листом, та згідно з відміткою на конверті надійшла на пошту лише 30 березня 2011 року, а тому боржник виконала її вимоги після фактичного отримання, а отже державний виконавець безпідставно виніс постанову про стягнення виконавчого збору з заявниці. Окрім того, виконавче провадження підлягало закінченню у зв’язку зі спливом строку для відповідного виду стягнення.

Суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, виходив із того, що боржник ОСОБА_1 рішення суду про стягнення боргу виконала не в повному обсязі у зв’язку з не сплатою встановленого виконавчого збору, тому у державного виконавця були відсутні підстави для скасування вжитих заходів примусового виконання рішення.

 У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року Верховний Суд України виходив із того, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконане, а держаним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання. Окрім того, частиною третьою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Отже, наявна невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 25, частини третьої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Усуваючи неправильне застосування судами зазначеної вище норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Першому Малиновському відділі ДВС Одеського МУЮ з 25 лютого 2011 року знаходилось виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа НОМЕР 1, виданого 21 лютого 2011 року Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошової суми в розмірі 43 589 грн. 41 коп.

25 лютого 2011 року за заявою стягувача ОСОБА_3 про примусове виконання виконавчого листа, який був виданий 21 лютого 2011 року державним виконавцем Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, в якій боржнику було запропоновано добровільно виконати вимоги виконавчого документу в строк до 4 березня 2011 року та попереджено, що в разі невиконання рішення в наданий строк його виконання буде здійснено в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору в розмірі 10 % від суми стягнення та витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій.

Постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 від 4 березня 2011 року стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 4 358 грн. 94 коп.

Відповідно до копії меморіального ордеру від 21 квітня 2011 року ОСОБА_1 сплатила на рахунок першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ кошти у розмірі 43 589 грн. 41 коп., тобто виконала вимоги постанови головного державного виконавця першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про відкриття виконавчого провадження.

Грошова сума 43 589 грн. 41 коп., яку ОСОБА_1 сплатила 21 квітня 2011 року, була розподілена наступним чином: стягувачу ОСОБА_3 – 39 577 грн. 32 коп. (при сумі боргу за рішенням суду 43 589 грн. 41 коп.), витрати по провадженню 50 грн., виконавчий збір – 3 962 грн. 09 коп.

У зв’язку з неповною сплатою суми боргу постановою від 2 серпня 2011 року було накладено арешт на майно ОСОБА_1 і заборонено здійснювати в межах стягнення його відчуження.

Положеннями статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів – це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 25 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального  підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов’язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Окрім того, положеннями частини третьої статті 27 зазначеного закону передбачено, що у разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим законом. Виконавчий збір та витрати, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

Як встановлено судом, постанова державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору винесена до здійснення державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а саме винесення постанови про накладення арешту на майно боржника від 2 серпня 2011 року. Окрім того, боржником було виконано вимоги постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження щодо сплати боргу у повному обсязі     21 квітня 2011 року, тобто також до вчинення державним виконавцем дій, спрямованих на примусове виконання рішення.

Ураховуючи вищевикладене, можна дійти до висновку про безпідставне стягнення державним виконавцем першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 виконавчого збору зі ОСОБА_1, про визнання неправомірними дії державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо винесення постанови від 2 серпня 2011 року про накладення арешту на майно ОСОБА_1, заборону його відчуження, про неналежне повідомлення боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року, про визнання незаконною бездіяльності державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС Одеського МУЮ ОСОБА_2 щодо неприйняття постанови про закриття виконавчого провадження  у відповідності з вимогами статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», а саме з підстав фактичного виконання рішення у відповідності з виконавчим документом виконавче провадження підлягає закінченню.

За таких обставин відповідно до ст. 360-4 ЦПК України рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій необхідно скасувати та прийняти нове рішення про часткове задоволення скарги.

Керуючись пунктом 4 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року, ухвалу апеляційного суду Одеської області від  17 березня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2015 року скасувати та прийняти нове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність посадових осіб першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії головного державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, які полягають у винесенні постанови від 2 серпня 2011 року НОМЕР 2 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; у неналежному повідомленні боржника ОСОБА_1 про винесення процесуальних документів по виконавчому провадженню від 25 лютого 2011 року НОМЕР 2.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2, яка полягає у не винесені постанови про закриття виконавчого провадження від 25 лютого 2011 року НОМЕР 2.

Скасувати постанову державного виконавця першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції ОСОБА_2 про арешт майна боржника та оголення заборони на його відчуження від 2 серпня 2011 року НОМЕР 2.

У задоволенні решти скарги відмовити.

Стягнути з Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на користь ОСОБА_1 243 грн. 06 коп. понесених нею судових витрат.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий

 

Я.М. Романюк

 

 

Л.І. Григор’єва

 

 

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

 

 

А.Г. Ярема

 

 

 

 

4
Нравится
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярні судові рішення