Передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів не допускається (ВС/КЦС № 718/1111/16-ц від 21.02.2018)

Фабула судового акту: Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В свою чергу статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено виключний перелік повноважень сільських, селищних та міських рад.

Проте, посадові особи органів місцевого самоврядування або з власної необізнаності щодо своїх повноважень або ж переслідуючи якісь свої «шкурні» інтереси виходять за межі своїх повноважень та намагаються вирішити окремі питання до яких в силу закону жодного відношення не мають.

За матеріалами цієї справи працівнику приватного сільськогосподарського підприємства (колишнього колгоспу) підприємством у користування було надано будинок.

Після смерті вказаного працівника будинком почали користуватись його діти.

У подальшому будинок було передано на баланс сільради і, відповідно, власником будинку став орган місцевого самоврядування.

В свою чергу сільрада видала ордер на користування житлом іншій особі, яка до цього не була користувачем цього житла, яка скористалась своїм правом на приватизацію.

При цьому слід зауважити, що сільрадою з вказаного житла було знято статус соціального, що і надало можливість його приватизувати.

Ці обставини стали підставою для звернення колишніх користувачів житла до суду.

Позовні вимоги було вмотивовано тим, що ордер на спірну квартиру видано сільрадою новому користувачу з порушенням вимог статті 58 ЖК України, оскільки ця квартира не була вільною на час видачі ордера, а також був порушений порядок її приватизації.

Рішенням місцевого суду, яке апеляційний суд залишив в силі, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв’язку із тим, що позивачами не надано ордеру, договору найму або інших документальних підтверджень правомірності набуття ними житла у спірній квартирі у відповідності до вимог закону. Право користування житловим приміщення існувало у батька позивачів під час перебування будинку на балансі сільгосппідприємства, а після переходу права власності до органу місцевого самоврядування таке право позивачів новим власником не підтверджено.

Незгода з такими рішеннями стала підставою для їх касаційного оскарження позивачами.

Згідно доводів касаційної скарги за відсутності рішення суду про виселення позивачів чи визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, сільська рада не мала права надавати це житло іншим особам.

При цьому зазначена квартира перебувала у статусі житла соціального призначення, зняття такого статусу є незаконним, а тому остання не могла надаватись жодним особам у приватну власність.

Касаційним цивільним судом вказану касаційну скаргу задоволено.

Приймаючи таке рішення КЦС вказав, що згідно ч. 4 ст. 9 ЖК України якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

При цьому ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» питання щодо зняття статусу соціального житла до компетенції сільських рад не відноситься.

За нормами ст. 5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів, визначених законом, не допускається, а відповідно до частини п'ятої статті 3, соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Аналізуйте судовий акт: ВС КЦС: Виїзд особи на тимчасове проживання до іншої місцевості у зв'язку з навчанням або роботою Верховний Суд не визнав поважною причиною відсутності члена сім’ї за місцем проживання (ВС/КЦС, справа № 283/1443/16-ц,01.02.18)

ВС/КСЦ: Особи, включені до списку черговиків, користуються однаковими правами, а тому наданням позивачу квартири позачергово перед громадянами такої ж категорії порушуватиме права цих громадян (справа № 438/1500/15-ц, 07.02.18)

ВС/КЦС: Виселення особи з гуртожитку, яким вона тривалий час користувалась, є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла (№ 521/10070/14ц від 23.01.2018)

ВССУ: Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у цьому будинку (квартирі), користують жилим приміщенням нарівні з власником (справа № 463/3711/16-ц, 23.11.17)

Постанова

Іменем України

21 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 718/1111/16-ц

провадження №61-5586св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С. (суддя - доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_2,

представник позивача - ОСОБА_3,

позивач - ОСОБА_4, який діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої доньки ОСОБА_5,

відповідач - Кліводинська сільська рада Кіцманського району Чернівецької області,

представник відповідача - ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

представник відповідача - ОСОБА_8,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2016 року, ухваленого у складі судді Олексюк Т. І., та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2016 року, постановлену у складі колегії суддів Міцнея В. Ф.,

Височанської Н. К., Владичана А. І.,

ВСТАНОВИВ :

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У червні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_4 звернулися до суду в своїх інтересах та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_5 з позовом до Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, ОСОБА_7, вимоги якого уточнили в ході розгляду справи та просили скасувати: рішення Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року, яким знято статус соціального житла з квартири АДРЕСА_1; рішення Кліводинської сільської ради від 15 грудня 2015 року про передачу ОСОБА_7 у приватну власність вказаної квартири; рішення Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року про розгляд заяви ОСОБА_7; рішення від 16 березня 2016 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на зазначену квартиру.

Позов мотивовано тим, що спірну квартиру АДРЕСА_1 було надано батькові позивачів - ОСОБА_11, як спеціалісту, який працював в колгоспі з 20 листопада 1980 року по 01 листопада 2005 року.

Позивачі разом зі своїми неповнолітніми дітьми проживають і зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1. Вказаний 4-х квартирний житловий будинок знаходився на балансі колгоспу «Іскра», який 28 лютого 2000 року, реорганізовано в приватне сільськогосподарське підприємство «Кліводинське» (далі - ПСП «Кліводинське»). Квартири у цьому будинку надавались для проживання спеціалістам (працівникам) колишнього колгоспу «Іскра» та ПСП «Кліводинське».

Право власності за Кліводинською сільською радою Кіцманського району Чернівецької області на вказаний житловий будинок зареєстровано 23 січня 2014 року.

Рішенням Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 31 січня 2013 року житловому будинку по АДРЕСА_1, надано статус житла соціального призначення.

У 2005 році позивачі звертались до ПСП «Кліводинське» з наміром приватизувати вказане житло, а у 2014 року до сільської ради про надання його в оренду, проте заява залишена без задоволення.

У лютому 2016 року їм стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_7 та його дружина ОСОБА_12 самовільно замінили замок на вхідних дверях квартири.

Під час проведення Кіцманським відділом поліції Головного управління національної поліції в Чернівецькій області перевірки за заявою матері позивачів - ОСОБА_13 встановлено, що ОСОБА_7 є власником зазначеної квартири на підставі рішень Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької областівід 23 лютого 2015 року, від 15 грудня 2015 року та ордера від 26 січня 2016 року.

Крім того, рішенням Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року скасовано статус житла соціального призначення квартири АДРЕСА_1.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі посилалися на те, що ордер на спірну квартиру видано Кліводинською сільською радою Кіцманського району Чернівецької області ОСОБА_7 з порушенням вимог статті 58 ЖК України, оскільки ця квартира не була вільною на час видачі ордера, а також був порушений порядок її приватизації.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 04 листопада 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачами не надано ордеру, договору найму або інших документальних підтверджень правомірності набуття ними житла у спірній квартирі у відповідності до вимог закону. Право користування житловим приміщення існувало у батька позивачів під час перебування будинку на балансі ПСП «Кліводинське», а після переходу права власності до органу місцевого самоврядування таке право позивачів новим власником не підтверджено.

Судом не була встановлена невідповідність оскаржуваних рішень Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» чи іншим правовим актам, тому суд вважав позовні вимоги безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивачі не надали належних і допустимих доказів на підтвердження законного набуття ними права користування спірною квартирою.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та, крім іншого, виходив з того, що наказ голови ПСП «Кліводинське» від 5 грудня 2003 року про передачу батькові позивачів - ОСОБА_11 у користування квартири в 4-х квартирному будинку, на який посилаються позивачі, не є законною підставою для їх вселення у цю квартиру та користування нею. Факт реєстрації позивачів у спірній квартирі не свідчить про те, що вони набули у встановленому законом порядку право користування цим жилим приміщенням.

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення з направленням справи до місцевого суду на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права та не досліджено усіх доказів у справі. В ході розгляду справи судами не було враховано, що ПСП «Кліводинське» було прийнято рішення, яке оформлено наказом від 05 грудня 2003 року про надання батькові позивачів - ОСОБА_11 у безоплатне користування спірної квартири, що відповідало статті 53 ЖК України. Крім того, у наказі не було вказано терміну користування квартирою, тобто остання надавалася безстроково. Отже, ОСОБА_11 набув статусу наймача житлового приміщення, а позивачі на законних підставах були вселені в спірну квартиру як члени сім`ї наймача, у якій зареєстрували своє місце проживання.

У касаційній скарзі позивач ОСОБА_1 посилається на те, що за відсутності рішення суду про виселення позивачів чи визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, сільська рада не мала права надавати це житло іншим особам, зокрема ОСОБА_7 Оскільки спірна квартира перебувала у статусі житла соціального призначення, а зняття такого статусу є незаконним в силу частини другої статті 5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», то ця квартира не могла надаватись ОСОБА_7 у приватну власність, що прямо заборонено частиною п'ятою статті 3 цього Закону. Дії Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області по видачі ОСОБА_7 ордеру на житло, яке не було вільним, є незаконними. ОСОБА_7 не проживав у спірній квартирі та з ним не укладалось будь-якого договору найму на неї, він не є наймачем, тому не міг її приватизувати у визначеному законом порядку.

ОСОБА_1 посилається на те, що в ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції не було досліджено доказів, якими підтверджується законність вселення сім`ї ОСОБА_11, в тому числі позивачів, у спірну квартиру та проживання у ній, зокрема архівні документи, видані ОСОБА_11, виписки з бухгалтерських документів про оплату за проживання у квартирі, відомості про реєстрацію місця проживання членів сім`ї ОСОБА_11

Згідно доводів касаційної скарги, ОСОБА_1 та членів її сім`ї незаконно позбавлено права проживання у квартирі АДРЕСА_1. Рішення Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року про зняття з квартири статусу соціального житла та про передачу квартири у приватну власність ОСОБА_7, а також рішення від 16 березня 2016 року про реєстрацію за ним права власності на цю квартиру, є незаконними та такими, що порушують гарантоване Конституцією України право позивачів на житло, тому підлягають скасуванню.

Відповідачі та інші учасники судового процесу не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на касаційну скаргу, заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги до касаційного суду не направили.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

29 січня 2018 року зазначена цивільна справа надійшла до Верховного Суду.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції установлено, що 4-х квартирний житловий будинок АДРЕСА_1, у 2000 році рішенням загальних зборів членів колгоспу «Іскра» був переданий на баланс ПСП «Кліводинське», як правонаступнику цього колгоспу.

Квартиру №4 у вказаному будинку, наказом голови ПСП «Кліводинське» від 5 грудня 2003 року було надано ОСОБА_11 - батькові позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4, у безоплатне користування для проживання. За вказаною адресою зареєстровані позивачі.

Рішенням виконавчого комітету Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 17 січня 2013 року, на виконання постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 березня 2011 року, вирішено вказаний будинок прийняти на баланс сільської ради.

Відповідно до акту приймання-передачі від 25 червня 2013 року будинок передано на баланс Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області.

Право власності за Кліводинською сільською радою Кіцманського району Чернівецької області на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано у реєстраційній службі Кіцманського районного управління юстиції 23 січня 2014 року.

Рішенням Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року №24-02/15 знято статус соціального житла з квартири АДРЕСА_1, та цього ж дня рішенням від 15 грудня 2015 року № 370-29/15 вирішено вказану квартиру безоплатно передати у приватну власність ОСОБА_7

26 січня 2016 року на підставі рішення Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 15 грудня 2015 року ОСОБА_7 видано ордер на вказану квартиру.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_7 16 березня 2016 року.

Звертаючись до суду з даним позовом та оспорюючи рішення Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області про передачу ОСОБА_7 у приватну власність спірної квартири та рішення про зняття з цієї квартири статусу соціального житла, позивачі посилалися на те, що цими рішення порушено їх право користування спірною квартирою та позбавлено гарантованого Конституцією України права на житло.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Положення цього конституційного принципу закріплені у частині четвертій статті 9 ЖК України, згідно якої ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачені питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради і питання щодо зняття статусу соціального житла у зазначеному переліку не передбачено.

Згідно частини першої статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до статті 1 до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» житловий фонд соціального призначення - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту; соціальне житло - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк.

Згідно частини другої статті 5 Закону України «Про житловий фонд соціального призначення» передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів, визначених законом, не допускається, а відповідно до частини п'ятої статті 3, соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи даний спір на вказані положення закону уваги не звернули та не врахували, що ухвалюючи 15 грудня 2015 року спірні рішення Кліводинська сільська рада Кіцманського району Чернівецької області діяла за межами своєї компетенції, які визначені статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування».

Крім того, висновки судів про відсутність у позивачів права користування квартирою АДРЕСА_1 не ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які мали бути оцінені судом в ході розгляду справи на підставі їх всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, як кожного окремо, так і у їх сукупності, з мотивуванням підстав відхилення або врахування кожного доказу.

В ході розгляду справи суди не надали оцінки наявним у справі рішенням Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, не звернули уваги на те, що позивачі оскаржують дії Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області відносно квартири АДРЕСА_1, в якій вони зареєстровані та проживають, однак спірними рішеннями вирішувалось питання щодо квартири АДРЕСА_1, при цьому, ордер видано іншій особі - ОСОБА_7 саме на квартиру АДРЕСА_1, яка не є вільною.

Судами першої та апеляційної інстанції не з'ясовано правовий статус позивачів у спірній квартирі, в тому числі неповнолітніх дітей, не досліджено наявні в матеріалах справи докази, на які вони посилалися як на підтвердження законності їх вселення у спірну квартиру та проживання у ній на законних підставах, як членів сім`ї наймача, не наведено мотивів відхилення аргументів позивачів щодо набуття ними статусу членів сім`ї наймача.

Крім того, суди не перевірили доводів позивачів щодо проживання та реєстрації у спірному приміщенні, оскільки матеріали справи таких доказів не містять, а видача ордеру та вселення можливе лише у вільне житлове приміщення.

З урахуванням положень статті 47 Конституції України, частини четвертої статті 9 ЖК України, згідно яких ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом, зокрема за рішенням суду, суди не врахували відсутність у матеріалах справи судових рішень про виселення позивачів із спірної квартири, чи визнання їх такими, що втратили право користування цією квартирою, у зв'язку з чим, не перевірили законності оскаржуваних позивачами рішень Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області про передачу вказаної квартири у власність іншій особі - ОСОБА_7, яка, за законом могла бути переданою лише у випадку, якщо була вільною.

Вирішуючи даний спір суди, крім наведеного, не врахували наступного.

Згідно частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (рішення у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36,). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» Європейський суд з прав людини визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв'язків з конкретним місцем проживання (рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський суд з прав людини визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Звернувшись до суду з даним позовом, позивачі посилалися на те, що оскаржуваними рішеннями Кліводинської сільської ради Кіцманського району Чернівецької області їх фактично позбавлено житла та порушено їх конституційне право на житло.

При вирішенні даної справи суди обмежилися вирішенням питання, чи було проживання заявників у квартирі сумісним із положеннями законодавства, пов'язуючи таке право виключно з ордером на зайняття квартири, при цьому практики Європейського з прав людини щодо застосування статті 8 Конвенції не врахували. Зокрема, судами не встановлено баланс між інтересами, зареєстрованих у спірній квартирі ОСОБА_1, ОСОБА_4 та їх малолітніх дітей у збереженні житла та інтересами держави у наданні його у власність іншій особі; не оцінено у сукупності з іншими доказами у справі доводи позивачів про те, що вони тривалий час проживали у квартирі, сплачували витрати на її утримання, ремонт майна та інші обов'язкові платежі, вчиняли дії щодо переведення на них прав і обов'язків наймача та укладення договору найму житла, а також його приватизацію; не з'ясовано зв'язок позивачів із спірною квартирою як із житлом.

В силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги позивача щодо недослідження судами зібраних у справі доказів та наявності у зв'язку з цим підстав, визначених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України для скасування ухвалених рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в свої інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 4 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 7 грудня 2016 року скасувати.

Справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Судді:

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.