Справа про зіткнення автомобіля з коровою. Вина власника тварини у ДТП має бути доведена відповідними доказами (ВС/КЦС,справа № 473/2638/15-ц, 20.06.18)

Фабула судового акта: В цій справі суди встановили, що 04 травня 2015 року належна відповідачеві корова «чорно-білого кольору без ідентифікаційного номера» вибігла на проїзну частину міської дороги, де в цей час рухався автомобіль марки «Renault» під керуванням позивача, внаслідок чого сталось їх зіткнення. Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль був пошкоджений, чим і мотивований позов про відшкодування власнику автомобіля 31 169 грн 95 коп. завданої майнової шкоди.

Рішенням міськрайонного суду позов був задоволений, виходячи з того, нормою ст. 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою. Отже, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини власника корови - відповідача. Апеляційним судом це рішення змінено лише частині судових.

З огляду на наявність протилежних висновків у подібних справах оскаржувані відповідачем судові рішення і були переглянуті Об'єднаною палатаю Касаційного цивільного у складі Верховного Суду, яка їх скасувала і в позові відмовила, мотивуючи своє рішення наступними приписами законодавства і судженнями.

Правила ст. 1166 ЦК України, якою встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачають відшкодування за неї за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.

Між тим, покладаючи на відповідача обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення автомобіля та корови, суди фактично виходили тільки з тієї підстави, що відповідач є власником корови, у той час як для покладення такої відповідальності на підставі статті 1166 ЦК України потрібно встановити вину та причинний зв'язок між діями або бездіяльність заподіювача шкоди та заподіяною шкодою.

Крім того суди не звернули уваги на те, що відповідач є власником корови, яку випасав погонич, фактів залишення корови на смузі відводу без нагляду, її випасання чи перегону через проїзну частину у забороненому місці судами не встановлено та матеріали зазначених фактів не містять.

Аналізуйте судовий акт: СУД: Чоловіка притягнуто до відповідальності через вигул собаки в неналежному місці (Суд від 05 травня 2018 р. у справі № 623/976/18)

ВС/КЦС: Шкода, заподіяна особі або майну фізичної чи юридичної особи твариною, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її утримує. Вона звільняється від відповідальності, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (ВС/КЦС, № 281/618/15-ц, 28.02.18)

Моральна шкода відшкодовується особою, яка на правовій підставі володіє джерелом підвищеної небезпеки незалежно від її вини (Постанова ВСУ від 5 березня 2012р.)

Моральна шкода заподіяна особі внаслідок бездіяльності прокуратури стягується цією особою на підставі ст. 1172, а не ст. 1176 ЦК України (ВСУ у справі № 6-501цс17 від 22 червня 2017р.)

ВГСУ: Порядок відшкодування позадоговірної шкоди, завданої ЮРИДИЧНІЙ особі незаконними діями органу розслідування, прокуратури, суду, спеціальним законом не врегульовано, а шкода відшкодовується на загальних підставах (спр. № 910/21951/16, 09.10.17)

Постанова

Іменем України

20 червня 2018 року

м. Київ

справа № 473/2638/15-ц

провадження № 61-4244сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області у складі судді Висоцької Г. А. від 13 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області в складі колегії суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В., Ямкової О. О. від 18 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовна заява мотивована тим, що 04 травня 2015 року з вини відповідача, яка не забезпечила належний догляд за належною їй коровою, сталася дорожньо-транспортна пригода, яка призвела до пошкодження його автомобіля. Посилаючись на вказані обставини, позивач з врахуванням подальших уточнень просив відшкодувати йому 31 169 грн 95 коп. завданої майнової шкоди.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 31 169 грн 95 коп. майнової шкоди, та стягнуто 1 851 грн 56 коп. судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов керувався нормою статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», згідно з якою особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою. Дорожньо-транспортна пригода сталася з вини власника корови - відповідача.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року в частині судових витрат змінено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 351 грн 56 коп. судових витрат. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в матеріалах справи містяться докази щодо понесених витрат на правову допомогу, передбачену статтями 84 89 ЦПК України у редакції 2004 року, статтею 1 Закону України «Про граничний розмір компенсаційних витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». У частині задоволення позовних вимог про стягнення майнової шкоди суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду та зазначив про те, що рішення суду першої інстанції в зазначеній частині є законним та обґрунтованим.

У серпні 2016 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачем не надано до суду доказів про те, що тварина, яка була учасником дорожньо-транспортної пригоди, належить їй на праві власності чи перебуває у її користуванні. Висновки суду в цій частині ґрунтуються на припущеннях. Крім того, суд не вірно дійшов висновку про наявність причинного зв'язку з діями відповідача, що не підтверджено в судовому засіданні, оскільки позивач, який керував транспортним засобом, не врахував можливість появи перешкоди на дорозі, не прорахував безпечну швидкість при ймовірній обмеженій видимості дороги. Разом із цим її вина в заподіянні шкоди не доведена належними та допустимими доказами.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

26 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2018 року справа передана на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала суду мотивована тим, що за виниклих правовідносин відповідач не несе відповідальність за спричинену позивачу шкоду.

Разом із тим, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла протилежних висновків у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц.

У зазначеному рішенні зроблено висновок про те, що факт спричинення твариною пошкоджень автомобілю позивача через відсутність належного контролю зі сторони власника та особи, яка зобов'язана здійснювати такий контроль, а також загальні підстави деліктної відповідальності свідчать про наявність у позивача права на відшкодування шкоди, заподіяної твариною, яка належить на праві власності та утримується відповідачем.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

У зв'язку із цим, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вказала, що наведений приклад свідчить про застосування судом касаційної інстанції судової колегії іншої палати принципово різного підходу до вирішення справ, що випливають з одних і тих правовідносин, у яких один і той самий предмет спору, і які врегульовані одними і тими самими нормами матеріального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду подібних спорів Верховним Судом.

Об'єднана палата Касаційного цивільного у складі Верховного Суду приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 04 травня 2015 року належна ОСОБА_2 корова чорно-білого кольору без ідентифікаційного номера вибігла на проїзну частину дороги по вул. Молодогвардійській в м. Вознесенську, де в цей час рухався автомобіль марки «Renault», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1, внаслідок чого сталось їх зіткнення.

Постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 20 травня 2015 року провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 24 КУпАП, за наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди відносно ОСОБА_4 закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення. Такий висновок суд зробив пославшись на відсутність договору між власником корови і погоничем корів.

У зв'язку із вказаною дорожньо-транспортною пригодою автомобіль ОСОБА_1 зазнав механічних пошкоджень.

Статтею 1187 ЦК України передбачені підстави і порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, частиною першої цієї статті встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Частиною другої статті встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п'ятою статті 1187 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що особа, яка володіє та використовує транспортний засіб, відповідає за заподіяну шкоду й за відсутності вини, єдиним виключенням із загального правила є доведеність цією особою заподіяння шкоди внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, у той час як правила статті 1166 ЦК України, якою встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду, передбачають відшкодування за неї за наявності вини особи, яка заподіяла шкоду.

Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Позивач на обґрунтування позову зазначав, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача, яка не забезпечила належний догляд за коровою, що призвело до пошкодження його автомобіля.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала, що корову випасав погонич, а водій ОСОБА_1 не вибрав безпечної швидкості й не врахував дорожньої обстановки у результаті чого здійснив наїзд на її корову.

Так, згідно пункту 7.7 Правил дорожнього руху особам, що керують гужовим транспортом і погоничам тварин забороняється:

а) рухатися по автомобільних дорогах державного значення (за можливості рухатися автомобільними дорогами місцевого значення);

б) використовувати вози, не обладнані світлоповертачами, без ліхтарів у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості;

в) залишати на смузі відведення дороги тварин без нагляду та

випасати їх;

г) вести тварин по дорогах з удосконаленим покриттям, якщо поруч є інші дороги;

ґ) переганяти тварин по дорогах у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості;

д) переганяти тварин через залізничні колії і дороги з удосконаленим покриттям поза спеціально відведеними місцями.

Відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка супроводжує тварину, зобов'язана забезпечити безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою.

Посилаючись на порушення ОСОБА_2, як власником тварини, а саме - корови, пункту 7.7 Правил дорожнього руху, суди не звернули уваги на те, що відповідач є власником корови, яку випасав погонич, фактів залишення ОСОБА_2 корови на смузі відводу без нагляду, її випасання чи перегону через проїзну частину у забороненому місці судами не встановлено та матеріали зазначених фактів не містять.

Покладаючи на відповідача обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної внаслідок зіткнення автомобіля та корови, суди фактично виходили тільки з тієї підстави, що відповідач є власником корови, у той час як для покладення такої відповідальності на підставі статті 1166 ЦК України потрібно встановити вину та причинний зв'язок між діями або бездіяльність заподіювача шкоди та заподіяною шкодою.

Оскільки відповідач довела, що шкода майну позивача заподіяна не з її вини, тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо наявності правових підстав відповідно до положень статті 1166 ЦК України, для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Ураховуючи зазначене, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає відсутність передбачених статтею 1166 1187 ЦК України підстав для покладення на відповідача відповідальності за спричинену позивачу шкоду у зв'язку із пошкодженням його транспортного засобу.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання чи додаткової перевірки доказів, обставини справи судом встановлено повно і всебічно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в позові, то судовий збір покладається на позивача.

У зв'язку із наведеним, на підставі частини другої статті 403 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від Висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений в постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 281/618/15-ц.

Керуючись статтями 400 403 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 липня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 888 грн 53 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції судові рішення попередніх інстанцій втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. ЧервинськаСудді:Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник В. А. Стрільчук