Забезпечення житлом постраждалого від терористичних дій або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі зруйнованого або пошкодженого житла місцевій владі (ВС/КЦС, № 219/11736/16-ц, 11.07.18)

Фабула судового акта: В цій справі судами встановлено, що 16 липня 2014 року у результаті проведення антитерористичної операції у с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області снарядами було пошкоджено майно, що належить позивачці - житлову квартиру. Згідно з актом обстеження технічного стану житлового фонду сільської ради у двоповерховому восьмиквартирному будинку пошкоджено 58 кв. м скла віконного та 79 кв. м шиферної покрівлі.

Кримінальним провадженням за фактом розв'язання та ведення представниками Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки, особу, яка скоїла злочин,особу, яка скоїла злочин, не встановлено. Позивачку визнано потерпілою у цьому кримінальному провадженні.

Ці обставини і обумовили позов постраждалої до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, МО України, МВС України, ГУ Нацгвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при СБУ України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Артемівська районна державна адміністрація Донецької області.

Рішенням суду першої інстанції позов був задоволений, - вирішено відшкодувати позивачеві за рахунок коштів Державного бюджету України майнову шкоду, заподіяну під час проведення антитерористичної операції, у розмірі 17 600 грн. Рішення мотивовано приписами статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та за аналогією закону статті 86 Кодексу цивільного захисту України, згідно з якими позивачка має право на відшкодування шкоди, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Але Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду погодився саме з рішенням апеляційного суду, що скасував наведене рішення суду першої інстанції.

При цьому Верховний Суд зауважив, що відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 вказаного Закону України , встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Разом з цим, ч. 9 статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Отже, відповідно до закону, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, чого позивачка не зробила

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Аналізуйте судовий акт: Визнання певної групи чи організації терористичною є компетенцією суду при розгляді конкретного кримінального провадження (ВСУ від 15.11.2016 р., у справі № 489/2318/15-к)

ВССУ: Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, який закріплено державою на законодавчому рівні, і є такими, що не підлягають доказуванню (справа № 761/9437/15-ц, 16.08.17)

ВСУ: Спори про відшкодування шкоди між громадянином та суб'єктом владних повноважень є цивільно-правовими та не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства (№ 6-782цс17 від 16.08.2017)

Постанова

Іменем України

11 липня 2018 року

м. Київ

справа № 219/11736/16-ц

провадження № 61-26466св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., ЧернякЮ. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3;

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерство оборони України, Міністерство внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Державна казначейська служба України, Антитерористичний центр при Службі безпеки України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Артемівська районна державна адміністрація Донецької області;

третя особа - Служба безпеки України;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Санікової О. С., Космачевської Т. В., Мальованого Ю. М.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Артемівської районної державної адміністрації Донецької області, третя особа - Служба безпеки України, про відшкодування майнової шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1. 16 липня 2014 року її квартира була пошкоджена снарядами в результаті проведення антитерористичної операції. У результаті цього квартира має нежилий стан, потребує ремонту, який вона немає змоги оплатити, оскільки є одинокою матір'ю трьох дітей. Посилаючись на положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 22 1166 1177 ЦК України, статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, практику Європейського суду з прав людини про абсолютну відповідальність держави, вважала, що відшкодовувати спричинену їй руйнуванням квартири матеріальну шкоду повинні відповідачі у справі солідарно, оскільки всі вони приймали участь у проведенні антитерористичної операції.

Ураховуючи викладене ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідачів солідарно на її користь 17 600 грн на відшкодування заподіяної їй майнової шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено. Вирішено відшкодувати ОСОБА_3 за рахунок коштів Державного бюджету України майнову шкоду, заподіяну під час проведення антитерористичної операції, у розмірі 17 600 грн.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що житлова квартира, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, 16 липня 2014 року зазнала пошкоджень під час проведення антитерористичної операції та у результаті її проведення, що є загальновідомим фактом, унаслідок чого позивачці завдано збитки, тому держава повинна відповідати за заподіяння шкоди незалежно від її вини. У зв'язку з цим відповідно до статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та за аналогією закону статті 86 Кодексу цивільного захисту України позивачка має право на відшкодування шкоди, яка здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. При цьому наявність вироку суду щодо осіб, які вчинили терористичний акт і пошкодили квартиру, не є обставиною, з якою пов'язується відшкодування шкоди. Розмір компенсації позивачці за знищене житло визначено згідно з вимогами закону.

Постановою апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, яке діяло в інтересах держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, до якої приєднались Державна казначейська служба України, Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Міністерство внутрішніх справ України, задоволено. Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звіт про оцінку матеріальних збитків, який позивач надала в обґрунтування розміру заподіяної їй шкоди, не може бути допустимим доказом, оскільки у звіті окремо зазначено, що оцінювач особисто не відвідував і візуально не досліджував об'єкт оцінки, а користувався даними, наданими замовником. Враховуючи те, що питання про встановлення реальної вартості відновлювального ремонту пошкодженої квартири оцінювачем не вирішувалось, замість цього оцінювачем визначалася вартість витрат на створення нового об'єкта без дослідження об'єкта оцінки, звіт про визначення розміру збитків, складений суб'єктом оціночної діяльності, не є належним доказом на підтвердження розміру збитків, що призвели до майнової шкоди. Клопотання про проведення судової будівельно-технічної експертизи, що відповідно до положень статей 76 77 ЦПК України є належним доказом щодо предмета доказування, а саме розміру відновлювального ремонту, позивачем не заявлялось. Крім того, забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок державного бюджету здійснюється за умови попередньої добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання (частина дев'ята статті 86 Кодексу цивільного захисту України).

Разом з тим, позивачка не надала доказів того, що вона зверталась до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області з пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого.

Крім того, оскільки обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи, то у зв'язку з наведеним та на виконання вимог пункту 2 частини шостої статті 130 ЦПК України суд першої інстанції не обговорив питання про залучення до участі у справі осіб, до яких у подальшому держава у разі доведення позову, може пред'явити регресні вимоги про відшкодування шкоди.

У травні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, визнавши правомірність позовних вимог про стягнення шкоди на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», не розглянув можливість стягнення завданої позивачу шкоди та відмовив у задоволенні позову.

Вважала безпідставними посилання апеляційного суду на статтю 86 Кодексу цивільного захисту України, оскільки відповідачами суду не надано доказів про те, що позивач відмовилася добровільно передати пошкоджену квартиру органу місцевого самоврядування. Крім того, вважала, що у законі не йдеться про обов'язково попередню передачу житла як передумови виплати грошової компенсації, а така передача може здійснитись як до, так і підчас або після виплати компенсації, а вона від передачі квартири органу місцевого самоврядування не відмовляється.

Також вважала необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що звіт про визначення розміру збитків, складений суб'єктом оціночної діяльності, не є належним доказом, оскільки згідно з частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна, що і було зроблено у наданому нею звіті.

У червні 2018 року Антитерористичний центр при Службі безпеки України подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що частиною дев'ятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України визначено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Отже, судом апеляційної інстанції зроблено законний та обґрунтований висновок, що пред'являючи вимогу до держави Україна про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, погодитись на добровільну передачу пошкодженого чи зруйнованого внаслідок терористичного акту будинку місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Позивачем така передача належної їй квартири не здійснювалася, тому відсутні правові підстави для застосування положень Кодексу цивільного захисту України.

Частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання. Тобто, суб'єкти боротьби з тероризмом та Антитерористичний центр при Службі безпеки України не уповноважені здійснювати відшкодування шкоди, завданої внаслідок надзвичайної ситуації і є неналежними відповідачами у справі.

Статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

На сьогодні законодавчий акт, який визначив би порядок відшкодування шкоди, завданої терористичним актом, відсутній.

До прийняття спеціального закону щодо відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, як цього вимагає стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди повинно здійснюватися на загальних підставах. Загальні підстави відшкодування шкоди передбачені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, проте вина відповідачів у справі позивачем не доведено.

Вважав вірним висновок апеляційного суду щодо відсутності належних доказів на підтвердження розміру збитків, що призвели до завданої майнової шкоди, оскільки в доданому до звіту про визначення розміру збитків акті обстеження визначено загальний стан пошкодження двоповерхового восьмиквартирного будинку по АДРЕСА_1 (пошкоджено 58 кв. м скла віконного, 79 кв. м шиферної покрівлі). Стосовно пошкоджень квартири ОСОБА_3 на звороті акту обстеження вказано лише 3,4 кв. м віконного скла, інші пошкодження квартири не зазначені. Проте у звіті про визначення розміру збитків розраховані роботи по демонтажу трьох вікон та трьох дверей, роботи з демонтажу шпалер та штукатурки стелі двох кімнат; внутрішнє опорядження; установка трьох міжкімнатних дверей; вартість та установка трьох пластикових вікон; вартість трьох міжкімнатних дверей.

Тобто висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказаний звіт є неналежним доказом, є законним та вірним, оскільки питання про встановлення реальної вартості відновлювального ремонту пошкоджуваної квартири оцінювачем не вирішувалося, замість цього оцінювачем визначалася вартість витрат на створення нового об'єкта без дослідження об'єкта оцінки.

У липні 2018 року Кабінет Міністрів України подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Посилався на те, що відповідно до частини дев'ятої статті 86 Кодексу цивільного захисту, забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевими державними адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання.

Твердження позивачки про те, що вказаною нормою не передбачено обов'язкової попередньої передачі житла, як про передумову для виплати грошової компенсації, є неправильним, оскільки умовами Кодексу цивільного захисту чітко та однозначно передбачено, що грошова компенсація за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання, компенсація здійснюється при добровільній передачі такого житла. Проте позивачка не зверталась до Артемівської районної державної адміністрації із пропозицією про добровільну передачу ушкодженої квартири, чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 3 лютого 1999 року.

Згідно з актом обстеження технічного стану житлового фонду Серебрянської сільської ради Бахмутського району Донецької області з метою визначення збитків, понесених унаслідок надзвичайної ситуації, що склалася 16 липня 2014 року в результаті обстрілу с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області реактивними снарядами, складеним комісією, особовий склад якої затверджений розпорядженням сільського голови с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області від 17 липня 2014 року № 18, в результаті обстеження встановлено, що у двоповерховому восьмиквартирному будинку АДРЕСА_1 пошкоджено 58 кв. м скла віконного та 79 кв. м шиферної покрівлі.

Судом встановлено, що 16 липня 2014 року поруч з двоповерховим восьмиквартирним будинком АДРЕСА_1 розірвався снаряд, унаслідок чого вибито вікна та віконні рами, вибуховою хвилею пошкоджено внутрішнє оздоблення квартири, міжкімнатні двері у квартирі № 1 у цьому будинку.

Відповідно до звіту про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_3, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 від 3 лютого 2017 року, здійсненого без огляду об'єкта оцінки (квартири АДРЕСА_1), вартість відновлювальних робіт становить 17 600 грн, з яких: роботи з демонтажу трьох вікон та трьох дверей - 696 грн, роботи з демонтажу шпалер та штукатурки стелі в двох кімнатах - 1 990 грн, внутрішнє опорядження (ґрунтовка стін, стелі, оклеювання шпалерами стін та стелі) - 1 359 грн, вартість та установка трьох пластикових вікон - 4 557 грн, вартість трьох міжкімнатних дверей - 3 342 грн.

У провадженні слідчого відділу управління Служби безпеки України в Донецькій області перебуває кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 12016050150003666 від 12 грудня 2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 258 КК України, розпочате Бахмутським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області за фактом того, що 16 липня 2014 року у результаті проведення антитерористичної операції у с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області снарядами пошкоджено, зокрема, майно, що належить ОСОБА_3 - житлову квартиру по АДРЕСА_1. 15 лютого 2017 року це кримінальне провадження об'єднано в одне з кримінальним провадженням за номером 12014050150001612 від 17 липня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами першою, третьою статті 258 КК України. Особу, яка скоїла злочин, не встановлено.

Крім того, ОСОБА_3 є потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером 42014000000000457, за фактом розв'язання та ведення представниками Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки. Особу, яка скоїла злочин, не встановлено.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 19 цього Закону встановлено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Тобто обов'язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно її вини, а після відшкодування до держави переходить право вимоги до винної особи.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі статті 19 зазначеного Закону.

Обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог про відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої під час проведення антитерористичної операції, є розташування пошкодженого майна на території АТО.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, с. Серебрянка Бахмутського району Донецької області, в якому розташований будинок позивачки, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно з частиною третьою статті 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомим є факт, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об'єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Водночас для підтвердження розміру шкоди, завданої руйнуванням будинку, необхідним є акт обстеження пошкодженого (знищеного) майна позивача внаслідок проведення антитерористичної операції, який має бути складений на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 № 1002-р та розпорядження голови районної державної адміністрації, оскільки відповідно до статті 4 та частини четвертої статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб'єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування,війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій.

Оцінюючи наданий позивачем звіт про оцінку розміру збитків, нанесених нерухомому майну, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що він не є достовірним й беззаперечним доказом для підтвердження їх розміру, оскільки зроблений оцінювачем без огляду квартири на підставі даних, наданих позивачкою. У наданому позивачкою звіті про визначення розміру збитків розраховані роботи по демонтажу трьох вікон та трьох дверей, роботи з демонтажу шпалер та штукатурки стелі двох кімнат; внутрішнє опорядження; установка трьох міжкімнатних дверей; вартість та установка трьох пластикових вікон; вартість трьох міжкімнатних дверей, проте в акті обстеження (а.с. 106-107 т. 4) визначено загальний стан пошкодження двоповерхового восьмиквартирного будинку по АДРЕСА_1 (пошкоджено 58 кв. м скла віконного та 79 кв. м шиферної покрівлі та огородження). Стосовно пошкоджень квартири ОСОБА_3 на звороті акту обстеження вказано лише3,4 кв. м віконного скла, інші пошкодження квартири не зазначені.

З огляду на зазначене, апеляційний суд вірно вказав, що позивач не надала належних і допустимих доказів щодо розміру завданої їй майнової шкоди у результаті пошкодження її квартири у розумінні статей 76 77 ЦПК України, а клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи позивачем не заявлялось. Тобто свій процесуальний обов'язок щодо доведення позову в частині розміру шкоди позивач не виконала.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист та відшкодування відповідно до законодавства шкоди, заподіяної їхньому життю, здоров'ю та майну внаслідок надзвичайних ситуацій або проведення робіт із запобігання та ліквідації наслідків.

Згідно з частиною першою статті 86 Кодексу цивільного захисту України забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків.

Частиною дев'ятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Доводи касаційної скарги про те, що норма вказаного закону не зобов'язує вирішити питання передачі майна у зв'язку з отриманням компенсації до ухвалення рішення суду, а це можливо і у подальшому, є безпідставними.

Аналіз зазначених вище норм права свідчить про те, що, пред'являючи вимогу до держави про виплату компенсації за зруйноване під час антитерористичної операції майно, власник цього майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування.

Відповідно до частини десятої статті 86 Кодексу цивільного захисту України, розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна.

Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній.

Вирішуючи спір, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що позивачка не зверталась до Артемівської районної державної адміністрації Донецької області з пропозицією про добровільну передачу пошкодженої квартири чи можливості забезпечення її новим житлом замість пошкодженого.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у позові, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення апеляційного суду не впливають.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Донецької області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк