ВСП решил не наказывать за ошибку, в которой нет умысла

Сколько определений нужно для обеспечения иска? Для верности — два: одно — о запрещении государственной регистрации и совершения любых действий с земельным участком, второе — о его аресте. Именно так поступил судья из Тернопольщины, однако доказал, что действовал не преднамеренно, сообщает zib.

Зайва ухвала

Віктор Дзюбич із Тернопільського міськрайонного суду не погодився з висновком другої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя, яка побачила в таких діях ознаки недбалості. Водночас будь-яких доказів умисності вчиненого члени палати не встановили й вирішили обмежитися попередженням.

Здавалося б, не таке вже й суворе покарання. Проте суддя не захотів мати пляму у своєму досьє й оскаржив рішення до ВРП. Під час розгляду справи він пояснив, що перша ухвала про забезпечення позову не була виконана. Крім того, ухвала про накладання арешту не порушувала нічиїх прав і нею не було завдано шкоди третім особам.

Також, на думку В.Дзюбича, положення ст.117 Кодексу адміністративного судочинства (у редакції, що діяла до 15.12.2017) не вимагають наявності всіх передбачених у ч.1 цієї статті підстав для забезпечення позову в сукупності. Достатньо лише однієї з них.

Водночас, як наголосив доповідач Вадим Беляневич, в ухвалі відсутні мотиви застосування такого заходу забезпечення. Крім того, кодекс містить вичерпний перелік заходів забезпечення відносно суб’єкта владних повноважень: зупинення дії його рішення чи окремих положень та заборона вчиняти певні дії (чч.3, 4 ст.117 КАС). Такого ж виду, як накладання арешту на майно, не передбачено.

Він запропонував відхилити скаргу, оскільки вважав, що стягнення цілком відповідає характеру проступку.

Читайте статью: Обеспечения иска как быстрый способ остановки демонтажей МАФ + шаблон готового заявления

Надмірне навантаження

Натомість В.Дзюбич попросив урахувати, що, задовольнивши обидві заяви про вжиття заходів забезпечення позову, він не мав на меті порушення прав третіх осіб у справі. Навпаки, прагнув не допустити можливого порушення прав позивача та не ускладнювати виконання рішення, якщо воно буде прийняте на його користь.

Разом з тим ні перша, ні друга ухвали в апеляційному порядку не оскаржувалися. Тобто сторони процесу з ними погоджувалися. Щоправда, як звернула увагу Ірина Мамонтова, дисциплінарна скарга дуже схожа на апеляцію, навіть міститься прохання про поновлення строку на оскарження. Тож, імовірно, текст дещо переробили та скористалися ним у такий спосіб, аби виконана робота не пішла в смітник.

Водночас В.Дзюбич попросив членів Ради взяти до уваги й надмірне навантаження. Адже, наприклад, у 2016 році йому довелося розглянути 989 справ та 525 матеріалів, а торік і того більше — 1304 та 426 відповідно. Тобто виходить, що суддя за один робочий день мав винести рішення мінімум у 5 справах, не кажучи про інші матеріали. Як тут не переплутати процесуальні норми різних видів судочинства? До того ж у той період він розглядав переважно цивільні справи й лише 7—10% — адміністративних.

Певною мірою його в цьому підтримав член ВРП Микола Гусак, запитання якого стосувалися саме показників роботи судді. Як пояснив В.Дзюбич, скасованих рішень у нього близько 10%, що нижче за середній показник по Україні. Нагадаємо, що, за даними судової статистики, у 2016 році було скасовано в середньому 18% рішень у цивільних справах та 37% вироків.

Пользуйтесь коснультацией: Судебные расходы по новым правилам ГПК: как не заплатить больше, чем вы пытаетесь отсудить

За європейськими рекомендаціями

Проте нині у ВРП дотримуються позиції, що притягнення служителя Феміди до відповідальності можливе тільки у випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. Тобто сторони повинні використовувати процесуальні механізми скасування рішень, які вважають незаконними. На це, зокрема, орієнтує Консультативна рада європейських суддів у висновках №№3 (2002) та 11 (2008).

Водночас у документі палати сказано, що В.Дзюбич порушив «очевидні та зрозумілі за змістом вимоги процесуального закону, а саме: стст.5, 117 та 165 КАС». І це не помилка, а недбалість, хоча й не умисна. Але в рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету міністрів Ради Європи йдеться про «грубу недбалість» як підставу для дисциплінарної відповідальності.

Тож Рада залишилася в руслі європейських рекомендацій та скасувала рішення колег. Адже цей орган не повинен перетворюватися на додаткову судову інстанцію. Учасники проваджень мають привчитися послуговуватися процесуальними механізмами, а не зводити рахунки із суддями, подаючи скарги на них.

Автор статьи: ЛЕВ СЕМИШОЦКИЙ

Фото: zib.com.ua