Емфітевзис встановлюється виключно на підставі договору і судом встановлений бути не може (право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) (ВССУ у справі № 313/1730/15-ц від 13 березня 2017р.)

Фабула судового акту: Емфітевзис, суперфіцій, сервітут стародавні римські терміни, яка офіційну увійшли в сучасний наш обіход із прийняттям Земельного кодексу України. Їх визначення зокрема дається у ст. 102-1 ЗК України – «підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови».

Сама ухвала ВССУ, що наводиться нижче стосується успадкування права користування земельною ділянкою, що неможливо, як було вже визначено ВСУ у справі №6-2329цс16 від 5 жовтня 2016року. ВССУ підтверджує це, відмовляє заявнику та залишає відмовне рішення суду касаційної інстанції без змін.

Для нас ця ухвала цікава тим, що ВССУ застосував термін емфітевзис та прийшов до висновку, що таке строкове право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути успадковане, проте виникає та регулюється виключно на підставі договору про емфітевзис, а не за допомогою певною конструкції у судовому рішенні. Тому, очевидно така схема для спадкування прав на земельну ділянку, яка НЕ оформлена за діючим Земельним кодексом України не пройде.

Детальніше читайте у статті: Земельная экзотика: аренда, суперфиций, эмфитевзис

Аналізуйте судовий акт: Революційне рішення суду першої інстанції про визнання права постійного користування земельною ділянкою (СУД у справі № 728/2057/16-ц від 26 грудня 2016р.)

До складу спадщини НЕ входить право користування земельною ділянкою, яке підтверджується актом на право користування померлої особи ( ВСУ від 5 жовтня 2016 р. у справі № 6-2329цс16)

НЕ успадковується підтверджене актом на право постійного користування право на з/д для створення селянського фермерського господарства, таке право припиняється (ВСУ від 23 листопада 2016р. у справі №6-3113цс15)

Земельний сервітут відбувся! ВСУ підтвердив в Одесі право безоплатного проходу та проїзду на транспортному засобі через приватну земельну ділянку (ВСУ від 19 лютого 2016 р.)

ПАЙ дозволено обмінювати тільки на ПАЙ (товарна сільськогосподарська земельна ділянка) і тільки із дотриманням ст. 14 ЗК України (ВСУ у справі № 6-464цс16 від 12 жовтня 2016р.)

«Визнати правовстановлюючий документ таким, що втратив чинність» - такий спосіб захисту права законом не передбачено (ВГСУ від 09 листопада 2016р. у справі № 922/1044/16)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Дьоміної О.О., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Калинівської сільської ради Веселівського району Запорізької області, Веселівської районної державної адміністрації Запорізької області, Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою у порядку спадкування за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, у якому зазначала, що у березні 2013 року помер її чоловік ОСОБА_5, після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входило право постійного користування земельною ділянкою площею 6,88 га, у тому числі 6,69 га рілля, 0,19 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, наданої спадкодавцеві для ведення фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 виданого Веселівською районною державною адміністрацією 27 лютого 2001 року, державний акт зареєстровано у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 200.

У жовтні 2015 року вона звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, але нотаріус постановою від 28 жовтня 2015 року відмовив у вчиненні нотаріальної дії.

Просила визнати право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 6,88 га, у тому числі 6,69 га ріллі, 0,19 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, яка розташована на території Калинівської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданим 27 лютого 2001 року, у порядку спадкування за законом спадщини, що відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Веселівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 6,88 га, у тому числі 6,69 га ріллі, 0,19 га під будівлями, лісами та іншими угіддями, яка розташована на території Калинівської сільської ради Веселівського району Запорізької області, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1, виданого 27 лютого 2001 року, у порядку спадкування за законом спадщини, що відкрилася після смерті її чоловіка ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. У частині позовних вимог до Калинівської сільської ради Запорізької області та Веселівської районної державної адміністрації відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року рішення Веселівського районного суду Запорізької області від 14 квітня 2016 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_5 (а. с. 9).

На підставі державного акта НОМЕР_1 від 27 лютого 2001 року ОСОБА_5 належало право користування земельною ділянкою площею 6,88 га на території Калинівської сільської ради Веселівського району Запорізької області для ведення селянського (фермерського) господарства (а. с. 10, 11).

У жовтні 2015 року дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_4 звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом - на земельну ділянку площею 6,88 га, що розташована на території Калинівської сільської ради Веселівського району Запорізької області.

Постановою від 28 жовтня 2015 року державного нотаріуса Мелітопольської державної нотаріальної контори Запорізької області Шевченко С.О. відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки правовстановлюючий документ - державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право власності на землю на ім'я ОСОБА_5 не було надано (а с. 13).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Згідно із ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються статутом фермерського господарства.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2329цс16.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до ч. 2 ст. 407 ЦК України у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, та ч. 2 ст. 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Згідно зі ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) в силу вимог ЦК України та ЗК України виникає саме на підставі договору, укладеного між власником земельної ділянки та землекористувачем.

Проте, встановлено, що спадкодавець користувався вищезазначеною земельною ділянкою не на підставі договору емфітевзису, а на підставі державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_1.

Таким чином, апеляційний суд зробив правильний висновок, що ст. 1225 ЦК України не передбачено можливість успадкування права постійного користування земельною ділянкою, а ч. 1 ст. 407 ЦК України та ч. 1 ст. 102-1 ЗК України передбачено лише договірний порядок установлення емфітевзису та не передбачено судового порядку його встановлення.

Апеляційний суд обґрунтовано відмовив у позові. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом апеляційної інстанції при розгляді справи дотримано вимоги закону, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 21 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

СитнікО.М., Дьоміна О.О. Маляренко А.В.