Фізичне видворення власником і подальший недопуск особи до квартири, викидання її речей та заміна вхідних замків ще не означає юридичне позбавлення права особи на користування квартирою, якщо вона там зареєстрована (ВССУ, № 552/46/16-ц)

Фабула судового акту: Після побутового насильства з боку зареєстрованої особи та порушення у відношенні неї кримінального провадження власник квартири фізично вигнав цю особу з житлового приміщення, а також змінив вхідні замки на дверях та перевіз особисті речі за місцем проживання дочки цієї особи. Після цього власник квартири звернувся із позовом про усунення перешкод у праві власності на житло та примусове виселення зареєстрованої особи з квартири та зобов’язання органу міграційної служби зняти цю особу з реєстрації.

Реакція судів буда дивовижною. Суд першої інстанції відмовив у виселенні особи оскільки на момент судового розгляду перешкоди у праві власності були відсутні: зареєстрована особа де-факто не мешкала у квартирі, її речі були в іншому місті та на дверях були поставлені інші замки. Хоча при цьому суд першої інстанції задовільнив вимогу про зняття цієї особи з реєстрації. Суд апеляційної інстанції відмов у вимозі про зняття особи з реєстрації оскільки не існувало остаточного рішення суду про примусове виселення цієї особи.

Позиції суду касаційної інстанції була також оригінальною, ВССУ скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій та направив справу на новий розгляд. Зокрема, ВССУ застосував ст. 19 ЦК України – «самозахист цивільних прав» та розцінив такі дії як «видворення особи з квартири, зміна замків, перевезення її речей в інше місце» - як правомірний самозахист. Тобто, фізичне недопущення власником особи у квартиру, де вона зареєстрована, є засобом протидії протиправній поведінці цієї особи, яка виражається у побутовому насильстві та агресивній поведінці. При цьому такий цивільний самозахист не відновлює порушених зареєстрованою особою прав власності на квартиру власника, тому вимоги про її примусове виселення та зняття з реєстрації підлягають розгляду судом.

Аналізуйте судовий акт: Власник житла усуває перешкоди в користуванні цим житлом зареєстрованою особою шляхом подання позову про визнання цієї особи такою, що втратила право на користування житлом та зняття з реєстрації (ВСУ від 16 листопада 2016 р., № 6-709цс16)

У випадку припинення права власності особи на житлове приміщення, припиняється і право користування (проживання) у цьому приміщенні членів його сім'ї ( Постанова ВСУ №6-158цс14)

Для зняття особи, в тому числі неповнолітньої, з реєстрації необхідно рішення суду із приписом «позбавити права користування житловим приміщенням» - приписи «визнати право власності, звільнити та передати квартиру» такого права не дають (ВСУ)

Спори про поновлення на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства (ВСУ у справі № 6-14цс16 від 2 березня 2016р.)

Підстави у власника для зняття особи з реєстрації, яка проживає у його будинку(квартирі).

Зареєструвати місце проживання дитини можна без письмової згоди батька, якщо суд встановить, що це відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (Харківський апеляційний адміністративний суд від 03 листопада 2016р.)

УХВАЛА

іменем україни

8 лютого 2017 рокум. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у праві власності на житло за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернулися до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вони є власниками квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_5 є рідним братом ОСОБА_3 Відповідач вселився у вказану квартиру за згодою власників та 30 січня 2015 року був зареєстрований в якості члена сім'ї, оскільки житла у м. Полтаві не мав. До вересня 2015 року відповідач не працював і перебував на її утриманні. З вересня 2015 року ОСОБА_5 працює охоронником у ТОВ «Антарес-2000». Після працевлаштування почав зловживати спиртними напоями і створювати конфліктні ситуації з сестрою.

Вказували на те, що 17 листопада 2015 року близько 12 години за місцем проживання відповідач безпричинно, схопивши за руку ОСОБА_3, виштовхав її з кухні, завдавши тілесні ушкодження. 15 грудня 2015 року близько 11 години у спірній квартирі ОСОБА_5, навмисно створивши конфліктну ситуацію, у присутності малолітньої онуки, наніс удар ОСОБА_3 правою рукою в ліву частину обличчя, хапав за волосся, а потім наніс ще декілька ударів чашкою у потиличну частину голови. За даним фактом за заявою потерпілої відділенням поліції Київського району м. Полтави відкрито кримінальне провадження за ч. 1 ст. 125 КК України. У результаті злочинних дій ОСОБА_5 ОСОБА_3 були завдані тілесні ушкодження: відкрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, забійна рана тім'яної ділянки голови, закритий перелом лівої в/щелепної пазухи, ангіопатія сітківки ока.

У зв'язку з отриманими тілесними ушкодженнями ОСОБА_3 з 15 грудня 2015 року по 18 грудня 2015 року перебувала на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні Першої міської клінічної лікарні м. Полтави, і виписана для подальшого лікування у поліклініці за місцем проживання.

20 грудня 2015 року ОСОБА_6 примусово виселив ОСОБА_5 зі спірної квартири, змінив замок на вхідних дверях і перевіз особисті речі відповідача за місцем проживання його дочки.

З урахуванням зазначеного позивачі просили на підставі положень ст. ст. 116, 157 ЖК Української РСР усунути їм перешкоди у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 виселити у примусовому порядку ОСОБА_5 із зазначеної квартири та зобов'язати Київський районний відділ Державної міграційної служби у м. Полтаві зняти ОСОБА_5 з реєстрації за вказаною адресою; стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 судовий збір.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2016 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 задоволено частково. Знято ОСОБА_5 з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 6 червня 2016 року рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог скасовано, ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у праві власності позивачів на житло шляхом виселення ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з відсутності підстав для задоволення вказаних вимог у зв'язку з відсутністю таких перешкод, оскільки 20 грудня 2015 року позивач ОСОБА_4 примусово виселив ОСОБА_5 зі спірної квартири, змінив замок на вхідних дверях та перевіз особисті речі відповідача в інше місце.

Задовольняючи позовні вимоги про зняття відповідача з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вказаних вимог, оскільки відповідач відмовляється у добровільному порядку знятись з реєстрації за вказаною адресою.

Скасовуючи рішення районного суду в частині задоволення позовних вимог про зняття ОСОБА_5 з реєстраційного обліку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині зняття ОСОБА_5 з реєстрації за місцем проживання, оскільки відсутнє остаточне рішення суду про позбавлення відповідача права користування житловим приміщенням.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 12 березня 2003 року та технічного паспорта, виготовленого 2 грудня 2015 року ПП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентарізатор», квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_7 по 1/2 частини кожному.

Згідно з довідкою від 25 грудня 2015 року № 12994, виданою комунальним підприємством «Житлово-експлуатаційна організація № 2» Полтавської міської ради, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_10

Також встановлено, що між ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склалися неприязні стосунки, що призвели до сварок та бійок, які відбулися 17 листопада 2015 року та 15 грудня 2015 року, у зв'язку з чим 20 грудня 2015 року ОСОБА_4 примусово виселив ОСОБА_5 з квартири АДРЕСА_1, змінив замок на вхідних дверях і перевіз особисті речі відповідача за місцем проживання його доньки.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЖК Української РСР, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Згідно зі ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

Право вимагати у судовому порядку виселення членів сім'ї, у тому числі колишніх, власник жилого будинку (квартири) має відповідно до ст. 157 ЖК України, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу, зокрема, якщо вони систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявилися безрезультатними.

Тобто для застосування норм цієї статті необхідна наявність двох умов: систематичне порушення правил співжиття, а також вжиття заходів попередження або громадського впливу, які не дали позитивних результатів. Під заходами впливу маються на увазі заходи попередження, що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача.

Вирішуючи спір, суди зазначених вимог закону не врахували, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України взагалі не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, не дали оцінку тому, чи доведено позивачами підстави позову згідно зі ст. 116 ЖК України.

Крім того, відповідно до ст. 19 ЦК України особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань.

Судами попередніх інстанцій не враховано, що примусове виселення ОСОБА_5 зі спірної квартири, заміна вхідних замків на дверях і недопущення відповідача до квартири є засобом призупинення правопорушення зі сторони відповідача - це дії самозахисту, які не відновили порушених прав власників, а тому факт використання особою права на самозахист і здійснених у зв'язку із цим дій направлених на припинення правопорушення не може бути підставою відмови особі у судовому захисті.

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 23 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 6 червня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: Б.І. Гулько

О.В. Закропивний

С.Ф. Хопта

С.П. Штелик