Відповідальність власників істотної участі банку можлива при доведенні його вини та за умови припинення банку як юридичної особи (ВССУ від 10.05.2017р. у справі № 753/23222/15-ц)

Фабула судовго акту: В зв'язку з великою кількістю ліквідації банків та з зметою усилення відповідальності власнків банків, до банківського законодавства було внесено зміни якими передбачили відоповідальність влансиків банків за збитки нанесені кредитрам та вкладника банку. Так, відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» , Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Пов’язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов’язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов’язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.

В даній справі відмовляючи в задоволені позову суд зазанчив, що притягнення до відповідальності власника істотної участі можливо за умов:

- встановлення дії чи бездіяльність відповідача якіц призвели до ліквідації банку, заподіяли позивачу шкоду, розмір зазначеної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язань власником істотної участі та заподіяною шкодою;

- внесення запису про завершення процедури ліквідації банку до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Аналізуйте судовий акт: Невжиття головним акціонером банку заходів щодо відновлення платоспроможності банку обумовило притягнення його до майнової відповідальності за невиконання депозитного договору (Дарницький райсуд м.Києва, справа № 753/10904/16-ц, від 16.12.16р.)

Якщо введено тимчасову адміністрацію, то стягнути кошти (депозит) з банку в загальному порядку НЕМОЖЛИВО: лише за процедурою ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ВСУ у справі № 6-1809цс16 від 7 червня 2017р.)

Встановлення банком у кредитному договорі плати за надання кредиту суперечить чинному законодавству, тому подібна умова договору може бути визнана недійсною (ВССУ, справа № 756/5522/15-ц, 20.02.17)

Відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, набутого у зв'язку з укладенням з власником депозиту договору відступлення права вимоги рахунку суперечило б законодавству (Справа № К/800/47153/15, 22.06.17)

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В., Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про відшкодування майнової шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою його представником - ОСОБА_5, на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що між ним та публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк») укладено договори банківського вкладу «Строковий» від 1 квітня 2014 року в розмірі 21 200 Євро, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 151 500 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 121 500 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 71 900 Євро, від 12 листопада 2014 року в розмірі 60 100 доларів США.

Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року за № 733 ПАТ «ВіЕйБі Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а в подальшому було введено тимчасову адміністрацію, розпочато процедуру ліквідації банку.

Суму вкладу та нараховані проценти банк йому не повернув, але за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб йому була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 тис. грн.

Одним із найбільших учасників ПАТ «ВіЕйБі Банк» є компанія Quickom Limited, відсоток у статутному капіталі банку якої складає 82,9402 % й одноосібним власником її є ОСОБА_4

Вважаючи, що ОСОБА_4, як власник істотної участі банку, не вжив своєчасних та дієвих заходів для запобігання неплатоспроможності банку та для відновлення його фінансового становища, чим порушив вимоги ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність», внаслідок чого 20 листопада 2014 року банк віднесено до категорії неплатоспроможних, з 21 листопада 2014 року запроваджено тимчасову адміністрацію, а 20 березня 2015 року розпочато процедуру ліквідації, тому має нести перед ним відповідальність за неповернення банком вкладу та нарахованих процентів.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд стягнути з відповідача на його користь вклад та нараховані процентиу розмірі 9 907 847 грн 35 коп., які залишились не повернутими.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 7 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 9 907 847 грн 35 коп. на відшкодування майнової шкоди та 6 090 грн на відшкодування судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_5, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок дій ОСОБА_4, який є власником істотної участі банку і який не вжив своєчасних та дієвих заходів для запобігання неплатоспроможності банку і відновлення його фінансового становища,позивачу завдано збитки, що підлягають відшкодуванню відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Апеляційний суд погодився з таким висновком суду першої інстанції, зазначивши, що районний суд ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між ОСОБА_3 та ПАТ «ВіЕйБі Банк» укладено договори банківського вкладу «Строковий» від 1 квітня 2014 року в розмірі 21 200 Євро, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 151 500 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 121 500 доларів США, від 10 жовтня 2014 року в розмірі 71 900 Євро, від 12 листопада 2014 року в розмірі 60 100 доларів США.

На підставі постанови Правління НБУ від 20 листопада 2014 року № 733 «Про віднесення ПАТ «ВіЕйБі Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20 листопада 2014 року прийнято рішення № 123 про запровадження з 21 листопада 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2015 року № 63 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

Фондом гарантування вкладів фізичних осіб позивачу була виплачена гарантована сума відшкодування у розмірі 200 тис. грн, а залишок коштів у розмірі 9 907 847 грн 35 коп. були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів четвертої черги.

Отже, ОСОБА_3 є особою, яка є кредитором банку у заявленому розмірі позовних вимог, оскільки станом на час розгляду справи депозит позивачу не повернуто.

Також судом установлено, що ОСОБА_4 є опосередкованим власником істотної участі банку, тобто не має безпосереднього впливу на діяльність банку щляхом участі в загальних зборах тощо, як це передбачено вимогами Закону України «Про банки і банківську діяльність».

У спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, нормиЗакону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачає процедуру задоволення вимог кредиторів за рахунок майна банку.

У ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Разом з тим лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку, продажу майна банку та задоволення вимог кредиторів в процесі ліквідації банку в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданих кредиторам збитків.

Проте суди на зазначені положення закону уваги не звернули та не з'ясували, чи порушено право позивача на отримання грошових коштів 4 черги на час звернення до суду.

Крім того, ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено спеціального суб'єкта, який має право звернення з вимогами до власників істотної участі, таким суб'єктом є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, при цьому таке звернення можливе лише після встановлення того, що майна банку виявилося недостатньо для здійснення погашення вимог кредиторів, а така обставина може бути встановлена лише після закінчення ліквідаційної процедури.

У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду.

Проте суди не з'ясували, чи наявні відповідні позови Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до ОСОБА_4

Передбачене ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Проте відповідальність особи у вигляді обов'язку відшкодувати шкоду наступає лише за наявності в сукупності певних умов, які разом утворюють склад цивільного правопорушення, а саме: наявність шкоди, протиправної поведінки, причинного зв'язку між поведінкою і шкодою, вини.

Такий елемент, як наявність шкоди, полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Вина є суб'єктивним елементом відповідальності і полягає у психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Таким чином, вимагаючи відшкодування шкоди з власників істотної участі банку та/або їх керівників, позивачу потрібно насамперед довести факт завдання йому шкоди завдавачами такої шкоди, розмір зазначеної шкоди, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань власниками істотної участі та заподіяною шкодою.

Згідно з ч. 1 ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 59 ЦПК України).

Так, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212-214 303 315 ЦПК України на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув, не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не перевірив які саме дії чи бездіяльність відповідача призвели до ліквідації банку, заподіяли позивачу шкоду, розмір зазначеної шкоди, причинно-наслідкового зв'язку між невиконанням зобов'язань власником істотної участі та заподіяною шкодою та дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, який ґрунтується на припущеннях, що заборонено у силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Прохання касаційної скарги про скасування судових рішень із ухваленням судом касаційної інстанції нового рішення про відмову в позові є безпідставне, оскільки наведені вище мотиви та підстави скасування судового рішення потребують встановлення фактичних обставин, переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноваження суду касаційної інстанції (ст. 335 ЦПК України).

За таких обставин ухвалене у справі судове рішення апеляційного суду не можевважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану його представником - ОСОБА_5, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель О.В.Закропивний С.Ф.Хопта С.П.Штелик