Справа про "втрачені» 20 міліонів, або про відсутність у вкладника можливості стягнути з банку кошти у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (справа б/н, 13.12.17)

Фабула судового акта: Жест відчаю чи підготовка до подання відповідної заяви до Європейського Суду з прав людини ? Виходячи з проблемності багатьох положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та передбаченої Конституцією України системи правових гарантій захисту права власності і майнових прав людини, громадянина України (ст. ст.13, 41), варто сподіватись, що йдеться саме про друге.

Отже, між фізичною особою та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» був укладений договір строкового банківського вкладу. Відповідно до цього договору вкладник передав, а банк прийняв грошову суму в розмірі 20 000 000 грн на строк 12 місяців + 1 день зі сплатою процентів за вкладом за ставкою 19,5 річних. Згідно з договором вкладу датою повернення вкладу сторони визначили 22 серпня 2014 року.

На підставі відповідної постанови Правління НБУ з 06 лютого 2015 року в банку було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. 05 червня 2015 року виконавчою дирекцією особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято відповідне рішення про початок процедури ліквідації банку. 19 вересня 2015 року позивач письмово звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. із завою-вимогою про повернення суми депозитного вкладу та процентів за ним.

Станом на день подачі у липні 2015 року позовної заяви вкладнику було сплачено йому 200 000 грн. Відповідно залишок по вкладу склав 19 800 000 грн., що і стало підставою для позову, в якому вкладник зазначав, що одностороння відмова відповідача від належного виконання своїх зобов'язань за договором депозитного вкладу є порушенням вимог чинного законодавства, та просив суд стягнути з банку суму залишку вкладу у розмірі 19 800 000 грн та заборгованість за процентами за вкладом в розмірі 1 679 166,35 грн.

Рішенням районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду в задоволенні позову відмовлено. Залишаючи в силі ці судові рішення, ВССУ зазначив, що розпочата процедура ліквідації банківської установи, унеможливлює обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення з відповідача суми вкладу, нарахованих відсотків, оскільки порушує порядок здійснення ліквідаційної процедури та суперечить положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Ст. 1074 ЦК України визначено, що розпорядження грошовими коштами клієнта на його рахунку може бути обмежено випадками, встановленими законом.

Отримані під час виконання ліквідаційної процедури кошти, спрямовуються у визначеній чинним законодавством черговості і задоволення вимог кредиторів банку поза її межами законом не передбачено. Введення тимчасової адміністрації унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

Використана судом формула «обраний позивачем спосіб захисту» наштовхує на інші можливі, хоча б теоретично, шляхи вирішення цієї проблеми. Йдеться про застосування до подібних правовідносин прийнятого 02.03.15 р. Верховною Радою України Закону № 218-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності пов'язаних із банком осіб", якими суттєво посилено відповідальність пов'язаних із банком осіб. Зокрема, ним було запроваджено адміністративну відповідальність «банкірів» за дії, які призвели до віднесення банку до категорії проблемних та кримінальну відповідальність керівника банку, кінцевого бенефіціарного власника банку, іншого власника істотної участі у банку за вчинення будь-яких дій, що призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі або кредитору.

Цим документом також внесено до законів "Про банки і банківську діяльність", "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" зміни, якими, зокрема, встановлено майнову відповідальність пов'язаних з банком осіб за збитки, завдані з їх вини банку, уточнено права Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звертатись до пов'язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку з її вини шкоди та пов'язаної з банком особи, яка унаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, завданої банку.

Разом з цим, як показує судова практика, в абсолютній більшості випадків суди відмовляли у позовах вкладників до власників істотної участі та керівників банків про стягнення коштів за депозитним договором.

Відмовляючи в задоволенні подібних позовів, суди, зокрема, зазначали, що передбачене ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» покладення відповідальності на власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичним. Така відповідальність має бути застосована до власників істотної участі лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку.

Аналізуйте судовий акт: Фонд гарантування вкладів не може відмовити вкладнику із підстави не визначення походження коштів, а саме що вкладом повинні, бути кошти, внесені безпосередньо вкладником (Постанова ВАСУ від 12 січня 2016р. № 800/46158/15)

ВСУ: Виплата валютного депозиту здійснюється за курсом, який діяв на день початку процедури виведення банку з ринку (№ 6-1297цс17 від 11.10.2017)

Після введення в банк тимчасової адміністрації стягнути кошти з банку неможливо будь-яким чином, включаючи рішення суду, за винятком механізму передбаченого ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (Постанова ВСУ у справі № 6-2001 цс15)

ПАТ "АКБ "Капітал" домігся скасування постанови НБУ та рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про свою ліквідацію (Донецький окружний адміністративний суд, судді: Алябєва І.Г, Волгіна Н. П., Кравченко Т. О.)

ВССУ: Відповідальность власників істотної участі банку у випадку визнання його неплатоспроможним не є автоматичною; вона може бути застосована лише за наявності їх вини у настанні неплатоспроможності банку (справа № 757/5356/15-ц, 09.11.17)

ВСУ: На час дії обмежувальних постанов НБУ не підлягає нарахуванню пеня в розмірі 3 % за кожен день прострочення повернення депозиту (№ 6-1881цс16 від 13.09.2017)

Бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржується в адміністративних судах, а кошти з Фонду стягуються в порядку цивільного судочинства (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі № 6-2309цс16)

ВССУ: Правом на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, спричиненої пов'язаними з банком особами, (Ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність») наділений ФГВФО (спр. № 761/3002/15-ц, 29.03.17)

Ухвала

іменем україни

13 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Іваненко Ю.Г., Гримич М.К., Леванчука А.О.,розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» Стрюкової Ірини Олександрівни, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про захист прав споживача та повернення коштів за депозитним вкладом, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з цим позовом, обґрунтовуючи його тим, що 21 серпня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра»), що є учасником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб був укладений договір № 1692387 строкового банківського вкладу (депозиту) з процентною ставкою у розмірі 19,5 % річних.

21 серпня 2013 року відповідно до п. 1.1 договору строкового банківського вкладу позивачем було перераховано до ПАТ «КБ «Надра» на депозитний рахунок № НОМЕР_1 20 000 000 грн, що підтверджується квитанцією № 1262.

12 червня 2015 року в офіційному друкованому виданні газеті «Голос України» № 103 (6107) було опубліковано оголошення про те, що відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 04 червня 2015 року № 356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 червня 2015 року № 113 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» з 05 червня 2015 року.

19 вересня 2015 року позивач письмово звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. із завою-вимогою про повернення суми депозитного вкладу та процентів за ним.

Станом на день подачі позовної заяви ПАТ «КБ «Надра» сплачено йому 200 000 грн. Відповідно залишок по вкладу складає 19 800 000 грн, який не повернуто до цього часу.

Позивач вказав, що одностороння відмова відповідачів від належного виконання своїх зобов'язань за договором депозитного вкладу є порушенням вимог чинного законодавства. Відповідачі не виконали в повному обсязі своїх зобов'язань за договором № 1692387 строкового банківського вкладу, щодо повернення суми вкладу та процентів.

Посилаючись на викладене позивач просив суд стягнути з ПАТ «КБ «Надра» та уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію в ПАТ «КБ «Надра» Стрюкової І.О. в солідарному порядку суму залишку вкладу у розмірі 19 800 000 грн та заборгованість за процентами за вкладом в розмірі 1 679 166,35 грн, відповідно до договору № 1692387 строкового банківського вкладу від 21 серпня 2013 року

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), виходили з того, що зважаючи на розпочату процедуру ліквідації банківської установи, обраний позивачем спосіб захисту шляхом стягнення з відповідача суми вкладу, нарахованих відсотків, порушує порядок здійснення ліквідаційної процедури та суперечить положенням Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Доводи касаційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено позивачем та відповідачем був укладений договір № 1692387 строкового банківського вкладу без поповнення, оформлення в рамках Пакету послуг «Абсолют».

Відповідно до п. 1.1 договору вкладу вкладник зобов'язується передати, а банк зобов'язується прийняти грошову суму в розмірі 20 000 000 грн на строк 12 місяців + 1 день зі сплатою процентів за вкладом за ставкою 19,5 річних. Згідно з п. 2.3 договору вкладу датою повернення вкладу сторони визначили 22 серпня 2014 року.

Позивачу нараховувались відсотки за вкладом відповідно до умов договору за ставкою 19,5 % річних та вимог чинного законодавства за період з 22 серпня 2013 року по 28 січня 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року № 83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05 лютого 2015 року № 26 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Комерційний банк «Надра», згідно з яким з 06 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра».

23 квітня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» по 05 червня 2015 року.

05 червня 2015 року виконавчою дирекцією особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 113 про початок процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку.

При цьому, позивач отримав суму коштів в межах гарантованої суми в розмірі 200 000 грн.

Крім того, позивач 12 червня 2015 року звернувся до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» із заявою про визнання кредитором.

Відповідно до витягу з еєстру вимог кредиторів ПАТ «КБ» Надра» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення про затвердження Реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «КБ «Надра», а позивач визнаний кредитором ПАТ «КБ «Надра», кредиторські вимоги включені до четвертої черги на суму 21 355 736,32 грн.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з пп. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Статтею 1074 ЦК України визначено, що розпорядження грошовими коштами клієнта на його рахунку може бути обмежено іншими випадками, встановленими законом.

Ухвалюючи рішення у справі, суди обґрунтовано виходили з вказаних положень закону та дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки отримані під час виконання ліквідаційної процедури кошти, спрямовуються у визначеній чинним законодавством черговості і задоволення вимог кредиторів банку поза її межами законом не передбачено. Введення тимчасової адміністрації що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2001цс15.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального та матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:Ю.Г. Іваненко М.К. Гримич А.О. Леванчук