Жодною нормою не обмежено строку, коли особа після виплати неналежних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або до суду, щоб це вплинуло на їх розмір (ВС КАС №420/11416/23 від 15.02.2024 р.)

Фабула судового акту: У цій справі військовослужбовець судився із роботодавцем у звʼязку із невиплатою йому належної індексації грошового відшкодування за певний період служби. Справа в тім, що звільнили його в 2019 році, а до суду він звернувся у 2021 році. Коли суд постановив рішення на його користь - чому теж передували не одна інстанція, військовий вирішив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку (вже був 2023 рік).

Перша інстанція задовольнила його позов - проте частково, посилаючись на те що з 19 липня 2022 року, згідно законодавчих змін до статті 117, строк нарахування такої зменшується до 6 місяців, відповідно нарахувавши таку середню зп всього за 6 місяців, а не за 5 років.

Апеляційний же суд, взагалі, відмовив йому у задоволенні позовних вимог, бо виходив з того, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. На думку апеляційного суду звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Тому у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

Отже, у цій справі: Позивач подав касаційну скаргу, яку ВС КАС задовольнив і направив справу на новий розгляд. ВС КАС вказав:

• щодо дії в часі змін до статті 117 КЗпП України, яка з 19.07.2022 року обмежує строк нарахування 6 місяцями,

Так, згідно із минулою редакцією- частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору

Відповідно до статті 117 КЗпП України - у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ» (наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року) - у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, за період з дати звільнення до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) правовідносини регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19 липня 2022 року до дати виплати - регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

• щодо зауваження апеляційного суду, що позивач звернувся не одразу до суду.

ВС КАС зазначив, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Аналізуйте судовий акт: Суд стягнув із посадовця фізичної особи кошти сплачені за незаконне звільнення ним працівника (Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області № 695/2095/22 від 08.01.2024 р.);

За педагогічними та науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток. (ВС КЦС № 718/209/23 від 16.10.2023 р.);

З дня виявлення заподіяної працівником шкоди у роботодавця є 1 рік для звернення до суду з позовом про її відшкодування. При цьому, не важливо що вирок працівнику було постановлено пізніше. (ВС КЦС, справа №750/10938/15-ц від 14.12.2022 р.);

Законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки учасникам бойових дій грошовою компенсацією. Крім того, роботодавець не зобов’язаний пропонувати працівнику йти у відпустку (ВС КЦС, справа №241/2229/20 від 31.10.2022 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 420/11416/23

адміністративне провадження № К/990/41539/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О. А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року, прийняте у складі судді Вовченко О.А., та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року, ухвалену у складі колегії суддів: Димерлія О.О. (головуючий), Крусяна А.В., Танасогло Т.М.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 року по 30.04.2023 року включно;

1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 року по 30.04.2023 року включно в сумі 252 262 гривні 70 копійок відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.

2. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що відповідач у день звільнення позивача з військової служби не виплатив йому індексацію грошового забезпечення, яка на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 року у справі №420/4453/22 виплачена ОСОБА_1 лише 01.05.2023 року, а тому на думку останнього, Військова частина НОМЕР_1 має виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Відповідно до Витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 за №252 від 15.10.2019 року, ОСОБА_1 звільнений з військової служби наказом № 36-РС від 11 жовтня 2019 року, та з 14 жовтня 2019 року виключений зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення.

5. Після звільнення з військової служби, 16 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив, зокрема, нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

6. 29 квітня 2021 року на адресу ОСОБА_1 надійшов лист, у якому Військовою частиною НОМЕР_1 зазначено про те, що в межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення не було.

7. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року по справі №420/8700/21, яке залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2021 року, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

7.1. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно.

8. На виконання вказаного судового рішення, 23.12.2021 року ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 4798,50 грн.

9. Не погоджуючись із розміром виплаченої індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 звернувся до суду.

10. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11.07.2022 року у справі №420/4453/22 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

10.1. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування грудня 2015 року як місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно.

10.2. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 рік включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, з урахуванням вже виплачених сум.

10.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

11. На виконання вказаного судового рішення, 01 травня 2023 ОСОБА_1 нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 81056,30 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

12. Уважаючи, що сума індексації грошового забезпечення не була виплачена позивачеві своєчасно під час звільнення зі служби, вказуючи про наявність підстав для виплатити середнього заробітку за час затримки повного розрахунку на підставі приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

13. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року позов задоволено частково.

13.1. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 року по 01.05.2023 року, але не більше як за шість місяців.

13.2. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 року по 01.05.2023 року, але не більше як за шість місяців, у сумі 9836,83 грн.

13.3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

14. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.10.2019 року по 01.05.2023 року.

14.1. Водночас, вирішуючи питання щодо визначення періоду та розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, що підлягає виплаті на користь позивача, з посиланням на приписи статті 117 КЗпП України (в редакції, яка діє з 19.07.2022 року), суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність застосування механізму розрахунку істотності частки середнього заробітку та відповідно зменшив розмір такої суми.

15. 13 листопада 2023 року постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

16. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Разом з тим, у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж півтора роки, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

17. Не погодившись із рішеннями суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

18. Нормативною підставою для касаційного оскарження судового рішення в цій справі скаржник зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

19. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач зазначає, що судом першої та апеляційної інстанції проігноровано висновки Верховного Суду у постановах від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 05 квітня 2023 року у справі №560/13719/21, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 щодо порядку визначення періоду за який позивачу належний середній заробіток та суми середнього заробітку.

20. Скаржник наголосив, що на сьогоднішній день Верховним Судом визначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення по дату розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки коштів виплачених після звільнення обрахованої відповідно до формули виведеної Верховним судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

20.1. Так, позивач зазначає, що до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував шестимісячним строком розмір виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З огляду на принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 117 КЗпП в редакції, яка чинна з 19 липня 2022 року, застосовується тільки на ті правовідносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності. На момент звільнення позивача, 14 жовтня 2019 року, стаття 117 КЗпП діяла в редакції, яка передбачала право позивача на виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку і це право не обмежувалося будь-яким строком. Отже, застосовною до спірних правовідносин є стаття 117 КЗпП в редакції, яка була чинна до 19 липня 2022 року та розрахунку середній заробіток за час затримки розрахунку підлягає необмежений шістьма місяцями.

20.1.1. Проте, судом першої інстанції при розрахунку суми середнього заробітку обмежено період за який позивачу належна виплата шістьма місяцями. Тобто, до позивача застосовано норму права (редакцію статті 117 Кодексу законів про працю України), якої не існувало на момент звільнення позивача.

20.1.2. Скаржник зазначає, що у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 досліджено питання застосування редакції статті 117 КЗпП України та зазначено, що до військовослужбовців, які були звільнені з військової служби до 19.07.2022 року застосуванню підлягає редакція КЗпП України до 19.07.2022 року, тобто стягненню підлягає середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати звільнення по дату розрахунку) не обмежений шістьма місяцями, проте із урахуванням частки коштів виплачених після звільнення обрахованої відповідно до формули виведеної Верховним судом у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Більш того, суд першої інстанції при визначенні розміру відсоткової частки заборгованості керувався нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що почали діяти до 19.07.2022 року (розраховано середній заробіток за весь період прострочення за 1199 робочих днів), а при визначенні суми середнього заробітку належного позивачу до виплати почав керуватись нормами статті 117 КЗпП України у редакції, що почала діяти після 19.07.2022 року (розраховано середній заробіток за 128 робочих днів). Таким чином судом першої інстанції застосовано 2 редакції КЗпП України до вирішення даного спору та не враховано, що у військовослужбоців кожен день робочий, як наслідок грошове забезпечення військовослужбоцям виплачується за кожний календарний день, відтак кількість днів затримки розрахунку при звільненні складає не 1199 робочих днів, а 1293 календарних дні.

20.2. Позивач також звертає увагу, що висновки суду апеляційної інстанції про те, що виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення, а право на отримання середнього заробітку за суми виплачені після звільнення на виконання рішень суду позивач не набув та звернувся до суду щодо виплати індексації грошового забезпечення занадто пізно, суперечать висновкам Верховного Суду у постановах від 05 квітня 2023 року у справі №560/13719/21, від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21, від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, від 16 лютого 2023 року у справі №420/20192/21.

21. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. Згідно із частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

24. Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

25. Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

26. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

27. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

28. Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

29. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

30. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

31. Проаналізувавши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов наступних висновків.

32. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

33. Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем ОСОБА_1 станом на 14 жовтня 2019 року (дата виключення зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 28 лютого 2018 року.

34. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі №420/4453/22 відповідач виплатив 01 травня 2023 року індексацію грошового забезпечення у розмірі: 81056,30 грн.

35. Тож, спірний період у цих правовідносинах охоплює 15 жовтня 2019 року до 30 квітня 2023 року.

36. Отже, предметом спору в цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу зазначеної індексації.

37. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

38. Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»; далі - «Закон №2352-ІХ») у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

39. Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.

40. Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

41. Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього.

42. Період з 15 жовтня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

42.1. Проте, період з 19 липня 2022 року до 30 квітня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

43. Аналогічний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22.

44. Тож, у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

45. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22.

46. Разом з тим, суд апеляційної інстанції при розгляді цієї справи вказаним обставинам оцінки не надавав, а прийшов до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог з тих мотивів, що у цій справі спір про належні позивачеві суми при звільненні виник через більш ніж півтора роки, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену в и постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №825/742/16.

47. Питання про застосування приписів статті 117 КЗпП України у вимірі правовідносин, подібних до тих, які розглядаються в цій справі, не завжди мало однакову правову оцінку суду касаційної інстанції. Водночас треба зазначити, що після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, яку ухвалено в часі пізніше, ніж постанова, на яку посилається суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

48. У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

49. Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, як таку, що ухвалена пізніше і якою змінені існуючі доти підходи до застосування приписів статей 116 117 КЗпП України. На такому наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

50. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22.

51. При цьому, Суд зазначає, що жодною нормою права не обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що в свою чергу в подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

52. Таким чином Верховний Суд констатує помилковість висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

53. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції вирішив справу без повного та всебічного з`ясування обставин в адміністративній справі.

54. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

55. Оскільки судом апеляційної інстанції на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що постанову апеляційного суду належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду.

56. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові й встановити обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

VIІ. Судові витрати

57. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 341 344 349 355-356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

В.Е. Мацедонська