ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 160/7153/20

адміністративне провадження № К/9901/21017/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О. В.,

суддів: Білак М. В., Губської О. А.,

розглянувши у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 до Обласної лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року (головуючий суддя - Боженко Н. В. ), на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року (головуючий суддя - Прокопчук Т. С., судді: Круговий О. О., Шлай А. В. )

І.

СУТЬ СПОРУ

1. У червні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 (далі - позивачка, ОСОБА_1) звернулась до суду із позовом до Обласної лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, викладене в протоколі засідання від 09 січня 2020 року;

- зобов'язати лікарсько-консультативну комісію при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації провести повторне засідання з питання надання ОСОБА_2 статусу "Дитина з інвалідністю підгрупи "А" з визначенням часу настання відповідної інвалідності;

- зобов'язати лікарсько-консультативну комісію при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації надати ОСОБА_2 статус "Дитина з інвалідністю підгрупи "А" з моменту встановлення діагнозу цукровий діабет 1 типу.

2. В обґрунтування позовних вимог вказано, що відповідачем протиправно відмовлено в задоволенні заяви про встановлення її доньці інвалідності підгрупи "А", так як дитина потребує постійного моніторингу цукру в крові, їй потрібна регулярна стороння допомога та нагляд, вона не здатна до самообслуговування.

II.ОБСТАВИНИ СПРАВИ

3. Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є матір'ю неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2). Дитині позивачки було встановлено діагноз "цукровий діабет 1 типу, вперше виявлений, стадія декомпенсація".

4. Згідно із висновком про дитину з інвалідністю віком до 18 років №165/1 від 13 вересня 2016 року ОСОБА_2 визнана дитиною з інвалідністю терміном до 23 травня 2023 року.

5. Відповідно до висновку Протоколу засідання ЛКК №22/2 КНП "ДЦПМСД №8" ДМР від 23 липня 2019 року підстав для визначення ОСОБА_2 статусу дитини з інвалідністю підгрупи А немає. Медичний висновок про дитину з інвалідністю віком до 18 років №165/1 від 13 вересня 2016 року залишено чинним.

6.27 червня 2019 року позивач звернулась до генерального директора КНП "ДЦПМСД №8" ОСОБА_3 із заявою про призначення засідання ЛКК щодо встановлення інвалідності доньці.

7. Листом за вих. №141/3/03 від 26 липня 2019 року позивача повідомлено про проведення розширеного засідання ЛКК КНП "ДЦПМСД №8", за результатами якого прийнято рішення про залишення чинним висновку про дитину з інвалідністю віком до 18 років №165/1 від 13 вересня 2016 року щодо ОСОБА_2.

8.13 серпня 2019 року позивачкою було направлено відповідачу заяви щодо розгляду питання встановлення інвалідності підгрупи А її дитині.

9. Протоколом засідання лікарсько-консультативної комісії при департаменті охорони здоров'я облдержадміністрації від 09 жовтня 2019 року було вирішено звернутися листом до МОЗ України для роз'яснення питання визначення ступеня здатності до самообслуговування (відсутність порушень, І або ІІ ступінь) у дітей з цукровим діабетом при використанні у побуті глюкометрів та шприц-ручок або помп для введення інсуліну, а також приладу для постійного моніторингу рівня глікемії. Зазначено, що після отримання роз'яснень від МОЗ України буде остаточно прийнято рішення про наявність чи відсутність показань для надання статусу "дитина з інвалідністю підгрупи А" дитині ОСОБА_2. Батькам запропоновано звернутися до Центральної комісії МОЗ України для визначення підстав щодо встановлення дитині, категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А".

10.18 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до директора департаменту охорони здоров'я облдержадміністрації ОСОБА_4 із заявою про призначення засідання ЛКК щодо остаточного визначення поняття технічних засобів, які використовують діти з цукровим діабетом 1 типу та встановлення інвалідності доньці - ОСОБА_2.

11. Протоколом засідання лікарсько-консультативної комісії при департаменті охорони здоров'я облдержадміністрації від 09 січня 2020 року визначено, що нею не було отримано відповіді від МОЗ України стосовно роз'яснення питання визначення ступені здатності до самообслуговування (відсутність порушень, І або ІІ ступінь) у дітей з цукровим діабетом при використанні у побуті глюкометрів та шприц-ручок або помп для введення інсуліну та відношення цих приладів до технічних засобів. Також протоколом визначено, що у ОСОБА_2 є порушення функцій обміну речовин, а саме секреції інсуліну, яке має ІІІ ступінь вираження - виражені порушення; здатність до самообслуговування - І ступеню. Таким чином, підстав для визначення ОСОБА_2 статусу дитини з інвалідністю підгрупи А немає.

12. Вважаючи, рішення лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, викладене в протоколі засідання від 09 січня 2020 року протиправним, позивачка звернулась до суду.

III.ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, залишеного без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, оскільки Обласною ЛКК в межах наданих повноважень з дотриманням вимог чинного законодавства здійснено повторний огляд дитини позивачки та прийняте рішення, оформлене протоколом засідання від 09 січня 2020 року

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)

15. Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернулась із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просила скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

16. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 3 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

17. У касаційній скарзі вказано про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пунктів 3,5,6 9,12,17,19-21 Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року № 917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям", статті 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", пункту 3.3 наказу Міністерства охорони здоров'я, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08 листопада 2001 року за №454/471/516 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2001 року за №1073/6264) "Про затвердження Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років", пункту 2.2 Інструкції затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України 05 вересня 2011 року №561 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за №1295/20033) "Про встановлення груп інвалідності".

18. Позивачка вказала, що суди попередніх інстанцій обов'язок доказування поклали на позивача, що є порушенням норм матеріального та процесуального права.

19. ОСОБА_1 вважає, що законодавчо не врегульовано питання переліку, на підставі якого, приймається рішення Комісією про надання або відмову у наданні категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", посилання на додаткові обстеження, документи, які ці документи мають містити дані, про наявність або відсутність означених підстав. Також, на думку позивачки, відсутні також будь-які посилання щодо того, якими саме дослідженнями та обстеженнями має бути підтверджена міра втрати здоров'я, надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування у дитини, щодо якої заявлено вимоги, порівняно зі здоровою.

20. У касаційній скарзі наголошено, що дитина до 18 років із діагнозом "цукровий діабет 1 типу" абсолютно не здатна проводити самоконтроль лікування свого захворювання, тому дитина повністю залежить від стороннього нагляду інших осіб та потребує регулярної часткової допомоги інших осіб з використанням засобів вимірювання рівня цукру крові. Без присутності та допомоги сторонніх осіб дитина ризикує своїм життям.

21. На думку ОСОБА_1 відповідач, приймаючи оскаржуване рішення не мав підстав для проведення аналізу перебігу хвороби у ОСОБА_2 та відмову у встановленні категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А", оскільки повноваження не у всіх членів комісії надавало право для розгляду цього питання. Відповідно до наказу Департаменту охорони здоров'я облдержадміінстрації від 29 серпня 2019 року №1269/0/197-19 "Про діяльність ЛКК з питань встановлення інвалідності дітям", яким затверджено персональний склад комісії, ОСОБА_5, яка також приймала оскаржуване рішення, не входила до складу комісії. Також позивачка вказала, що під час проведення засідання комісії не був присутній лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу для інформування про її стан, та лікар психолог. Окрім того, не було проведено огляд самої дитини.

22. Департамент охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації подав відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому просив скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

23. У відзиві вказано, що позивачка не ставить під сумнів питання фаховості та компетентності спеціалістів, які здійснювали розгляд документів та приймали законні та обґрунтовані рішення. У свою чергу, на думку представника відповідача, рішення центральної обласної лікарсько-консультативної комісії при департаменті охорони здоров'я облдержадміністрації від 09 жовтня 2019 року та від 09 січня 2020 року є законним та були прийняті відповідно до норм чинного законодавства у сфері охорони здоров'я.

V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

24. Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров'я організму, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 6 жовтня 2005 року N 2961-IV "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон N 2961-IV).

25. Згідно зі статтею 7 Закону N 2961-IV медико-соціальна експертиза повнолітніх осіб проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів.

Огляд повнолітніх осіб з порушеннями стану здоров'я, осіб з інвалідністю (за направленням відповідного лікувально-профілактичного закладу), дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю проводиться після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності даних, що підтверджують стійкий розлад функцій організму у зв'язку з фізичними, психічними, інтелектуальними та сенсорними порушеннями, зумовленими захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

Залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності. Особам у віці до 18 років лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам у віці до 18 років з виключно високою мірою втрати здоров'я та з надзвичайною залежністю від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування - категорія "дитина-інвалід" підгрупи А.

Лікарсько-консультативні комісії лікувально-профілактичних закладів:

визначають наявність стійкого розладу функцій організму дитини та відповідно можливі обмеження її життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем;

складають (коригують) індивідуальну програму реабілітації дитини з інвалідністю, в якій визначаються реабілітаційні заходи і строки їх виконання, та здійснюють контроль за повнотою та ефективністю виконання цієї програми;

надають консультативну допомогу з питань реабілітації та стороннього догляду, диспансерного нагляду або допомоги дітям з інвалідністю;

забезпечують своєчасний огляд (переогляд) дітей з порушеннями стану здоров'я та дітей з інвалідністю.

26. Механізм проведення медико-соціальної експертизи хворих, що не досягли повноліття, і потерпілих від нещасного випадку на виробництві дітей віком від 15 до 18 років, дітей з інвалідністю (далі - діти) з метою встановлення ступеня обмеження життєдіяльності під час взаємодії із зовнішнім середовищем та часу настання інвалідності визначає Положення про лікарсько-консультативну комісію, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917 "Деякі питання встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям" (далі - Положення № 917).

27. Відповідно до пункту 3 Положення № 917 лікарсько-консультативні комісії (далі - ЛКК) функціонують у закладах охорони здоров'я Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Утворюються в установленому порядку такі комісії: центральна комісія Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, центральні обласні, центральні міські у мм. Києві та Севастополі (далі - центральні комісії), міські, районні, міжрайонні, районні в містах комісії. Центральні комісії утворюються за рішенням Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Центральна комісія МОЗ утворюється та функціонує за рішенням МОЗ у порядку, встановленому Міністерством.

Склад центральної комісії МОЗ та її чисельність затверджуються МОЗ.

Міські, районні, міжрайонні, районні у містах комісії утворюються за рішенням керівника відповідного закладу охорони здоров'я Міністерства охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, структурного підрозділу з питань охорони здоров'я місцевих держадміністрацій.

У рішенні про утворення центральних комісій, комісій визначається їх персональний склад, місце та розпорядок роботи.

До складу комісії входять голова, лікарі за спеціальностями, спеціаліст з реабілітації, лікар-психолог або практичний психолог.

У засіданнях комісії можуть брати участь представники органів соціального захисту населення, психолого-медико-педагогічних консультацій, а також у разі потреби - представники державної служби зайнятості, інших підприємств, установ та організацій (за згодою).

28. Пунктами 4-6 Положення № 917 визначено, що організаційною формою роботи комісій є засідання. Періодичність проведення засідань комісії визначається її головою, але не рідше одного разу на місяць.

Комісії у своїй роботі керуються Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

Висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними установами, іншими підприємствами, установами та організаціями, в яких навчаються або перебувають діти.

29. Приписами пункту 3 Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року N 917 (далі - Порядок № 917) передбачено, що особам віком до 18 років комісіями встановлюється категорія "дитина-інвалід", а особам віком до 18 років, які мають виключно високу міру втрати здоров'я та надзвичайну залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду інших осіб і які фактично не здатні до самообслуговування, - категорія "дитина-інвалід підгрупи А".

30. Відповідно до пунктів 5,6 Порядку №917 лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу, готує та подає на розгляд комісії документи для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" або "дитина з інвалідністю підгрупи А".

При цьому зазначений лікар повинен бути присутнім під час проведення засідання комісії для інформування про стан дитини.

Комісія проводить огляд хворої дитини та розглядає документи, зазначені у пункті 4 цього Порядку, протягом семи робочих днів з дня їх надходження.

31. Згідно із підпунктом 4 пункту 7 Положення № 917 комісії аналізують рівень дитячої інвалідності за категоріями дитина з інвалідністю, дитина з інвалідністю підгрупи А.

Відповідно до пункту 8 Положення № 917 центральні комісії:

1) здійснюють організаційно-методичне керівництво міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій;

2) перевіряють за зверненням дитини з інвалідністю віком понад 15 років, батьків або законних представників дитини з інвалідністю:

правомірність прийнятих міськими, районними, міжрайонними, районними в містах комісіями рішень щодо встановлення інвалідності;

якість розроблення індивідуальних програм реабілітації та здійснюють контроль за їх виконанням;

3) розробляють комплексні заходи у регіонах щодо профілактики і зниження рівня дитячої інвалідності, а також в установленому порядку удосконалюють механізм проведення реабілітації дітей з інвалідністю;

4) проводять у складних випадках огляд хворих дітей та дітей з інвалідністю за направленнями міських, районних, міжрайонних, районних у містах комісій;

5) надають консультаційну допомогу фахівцям з питань проведення медико-соціальної експертизи дітей міських, районних міжрайонних, районних у містах комісій;

6) направляють в особливо складних випадках дітей, батьки або законні представники яких звертаються для встановлення інвалідності дитині, до центральної комісії МОЗ;

7) впроваджують у роботу наукові принципи і методи, розроблені науково-дослідними установами, готують пропозиції щодо удосконалення медико-соціальної експертизи;

8) беруть участь у конференціях, нарадах, семінарах з питань профілактики дитячої інвалідності, реабілітації та адаптації дітей з інвалідністю. Пунктом 13 Порядку визначено, що комісія під час проведення медико-соціальної експертизи використовує класифікацію, яка визначає основні види порушень функцій організму дитини, зумовлених захворюваннями, травмами (їх наслідками) та/або вродженими вадами, і ступінь їх вираження.

32. Пунктом 17 Порядку № 917 встановлено, що під час комплексної оцінки різних показників, що характеризують рівень обмеження основних категорій життєдіяльності, встановлюються такі ступені їх вираження, зокрема, здатність до самообслуговування - здатність дитини самостійно задовольняти основні фізіологічні потреби, провадити повсякденну побутову діяльність, зокрема, володіти навичками особистої гігієни: I ступінь - здатність до самообслуговування з витрачанням при цьому більш тривалого часу, дрібність виконання дій під час самообслуговування, зменшення кількості дій під час самообслуговування з використанням у разі потреби технічних засобів.

33. Пункт 19 Порядку № 917 визначає, що категорії "дитина-інвалід" або "дитина-інвалід підгрупи А" встановлюються дитині залежно від міри втрати здоров'я та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або диспансерному нагляді.

34. Відповідно до пунктів 20,21 Порядку №917 перелік захворювань та патологічних станів, що дають право на встановлення інвалідності дітям, затверджується МОЗ.

35. Підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю" є помірна та середня міра втрати здоров'я, залежність від стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду і здатність до самообслуговування.

До числа дітей з помірною та середньою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму I та II ступеня їх вираження (незначні та помірні порушення) та обмеження життєдіяльності будь-якої категорії I ступеня її вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

Підставою для встановлення дитині категорії "дитина з інвалідністю підгрупи А" є виключно висока міра втрати здоров'я та надзвичайна (повна) залежність від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду та фактична нездатність до самообслуговування.

До числа дітей із виключно високою мірою втрати здоров'я належать діти, які мають будь-які основні види порушень функцій організму III і IV ступеня їх вираження (виражені та значно виражені порушення) і обмеження життєдіяльності будь-якої категорії II, III і IV ступеня їх вираження (які оцінюються відповідно до вікової норми).

VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

36. Частинами 1 -3 статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені Частинами 1 -3 статті 341 КАС України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

37. Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

38. Предметом спору у даній справі є рішення обласної лікарсько-консультативної комісії щодо визначення відповідного ступеня інвалідності дитини.

39. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення, дійшли висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки Обласна ЛКК в межах наданих повноважень із дотриманням вимог чинного законодавства, здійснила двічі огляд дитини ОСОБА_2 та прийняла відповідне рішення.

40. Верховний Суд вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

41. Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному Статтею 242 КАС України.

42. Проте оскаржувані судові рішення не відповідають приписам статті 242 КАС України.

43. Верховний Суд зазначає, що дискреційні повноваження - це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким. З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.

44. Відповідно до приписів ~law18~ лікарсько-консультативна комісія має дискреційні повноваження на проведення медико-соціальної експертизи дітей та встановлювати категорію "дитина-інвалід" або "дитина інвалід" підгрупи А - залежно від ступеня стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами.

45. За для встановлення категорії "дитина -інвалід" підгрупи А комісія повинна встановити рівень залежності дитини від постійного стороннього догляду, допомоги або диспансерного нагляду, оскільки до цієї категорії належать особи до 18 років, які не здатні до самообслуговування.

46. Колегія суддів Верховного Суду наголошує, що адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим частиною 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

47. Системний аналіз правових норм КАС України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

48. Таким чином, при розгляді по суті спору у справах, у яких оспорюються рішення МСЕК, суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері і тому така оцінка виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суди вправі перевіряти законність висновку МСЕК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.

49. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 200/14695/19-а.

50. Однак, необхідно зазначити, що механізм проведення медико-соціальної експертизи визначений Положенням №917, відповідно до якого у рішенні про утворення визначається, зокрема, їх персональний склад.

51. Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані рішення не досліджували питання відповідності персонального складу обласної лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Про дану обставину наголошує ОСОБА_1 у касаційній скарзі.

52. Пунктом 3 Положення №917 передбачено, що до складу комісії, зокрема, входить лікар-психолог або практичний психолог, проте судами попередніх інстанцій не досліджувалось питання щодо наявності психолога під час прийняття рішення лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, викладене в протоколі засідання від 09 січня 2020 року.

53. Відповідно до пунктів 5,6 Порядку №917 під час засідання комісії повинен бути присутнім лікар, який надає дитині первинну медичну допомогу та готує, подає на розгляд комісії документи. У свою чергу, під час засідання комісія повинна здійснити огляд хворої дитини.

54. Вказані обставини також не були дослідженні судами першої та апеляційної інстанції.

55. Таким чином, суди попередніх інстанцій порушили приписи статті 242 КАС України, не дослідили зібрані у справі докази щодо законності рішення лікарсько-консультативної комісії при Департаменті охорони здоров'я Дніпропетровської обласної державної адміністрації, викладене в протоколі засідання від 09 січня 2020 року. Між тим, установлення цих обставин має значення для справи з огляду на підстави позову та касаційної скарги. Вказане свідчить про порушення норм процесуального права.

56. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої у скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України, однак формування правового висновку є неможливим без встановлення вказаних обставин справи.

57. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України.

58. Частиною 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

59. Ураховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв'язку з чим справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд.

60. Під час нового розгляду справи судам необхідно надати юридичну оцінку вказаним обставинам та в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.

СУДОВІ ВИТРАТИ

61. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2020 року, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 160/7153/20.

Справу № 160/7153/20 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіО. В. Калашнікова М. В. Білак О. А. Губська