ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

Київ

справа №320/1175/17-а (2-а/320/84/84/17)

адміністративне провадження №К/9901/42687/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А.Ю.,

суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.09.2017 у складі колегії суддів: Дурасової Ю.В., Семененка Я.В., Добродняк І.Ю. у справі №320/1175/17-а (2-а/320/84/84/17) за позовом ОСОБА_1 до Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльність та зобов`язання здійснити певні дії,

УСТАНОВИВ:

В лютому 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, уточнивши який, остаточно просив: визнати протиправною відмову Мелітопольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Мелітопольське ОУПФУ) в призначенні йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків згідно заяви від 19.09.2016; зобов`язати відповідача призначити йому щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків на підставі заяви від 19.09.2016.

Постановою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року скасовано постанову Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 06 червня 2017 року та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції не вірно оцінив обставини у справі, оскільки він відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 № 2862-ХІІ має право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці як суддя у відставці та особа, що досягла пенсійного віку на час звільнення. Зазначає, що відмова відповідача у призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у зв`язку з відсутністю у судді у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, 20-ти річного стажу на посаді судді взагалі не має правового сенсу, оскільки така обставина оцінюється до надання судді статусу судді у відставці.

Вважає неспроможним висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач, набувши права на отримання щомісячного довічного грошового утримання на час виходу у відставку, не скористався ним.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивача з 30.12.1998 звільнено з посади судді Ріпкинського районного суду Чернігівської області, де він працював з 23.03.1990, та відраховано зі штату суду у відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, що підтверджується копіями Указу Президента України від 04.08.2000 № 959/2000 "Про внесення зміни до Указу Президента України від 21.12.1998 №1371", наказу Управління юстиції в Чернігівській області № 82/2 від 25.09.2000 та копією трудової книжки позивача.

Позивач з 03.10.2000 отримує пенсію за віком, призначену згідно з Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ.

19 вересня 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

25 листопада 2016 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з посиланням на те, що щомісячне довічне грошове утримання отримує суддя у відставці, стаж якого на посаді судді, становить не менше 20 років.

Не погодившись з вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що законами України визначено право судді на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків та отримання щомісячного довічного грошового утримання, тому відмова відповідача в призначенні позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, є протиправною.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не має права на призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції покликався на те, що позивач не скористався своїм правом щодо одержання довічного грошового утримання у час, коли діяла дана норма, а на час подання заяви про призначення щомісячного довічного утримання норма, яка давала правові підстави для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я, відсутня.

Дослідивши спірні правовідносини, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зазначена стаття Конституції акцентує свою позицію саме на відповідальності особи, а саме відповідальність особи скасовується та пом`якшується з прийняттям нового закону.

В справі, що розглядається ставиться питання про те, чи може розповсюджувати свою дію закон, який втратив чинність (ст. 43 Закону України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ) на правовідносини, які продовжуються в межах дії іншого закону.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншими нормативно-правовими актами.

Отже, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України, визначено, що на правовідносини які виникли і закінчилися до набрання чинності «нового» закону не поширюється дія нового закону.

У справі, що розглядається правовідносини виникли в момент дії Закону України "Про статус суддів", однак, дані правовідносини не закінчилися, вони продовжуються. При цьому, законодавство щодо даних правовідносин набуло змін.

Як встановлено судами, позивач звільнений з посади судді в період дії Закону України "Про статус суддів" № 2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон № 2862-ХІІ.

Отже, до даних правовідносин на час звільнення позивача з посади був правомірно застосований Закон № 2862-ХІІ.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній на час виходу позивача у відставку) кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

Частиною 4 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ було передбачено, що судді, який пішов у відставку, за наявності відповідного віку і стажу роботи виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу". Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу.

Проте, із набранням чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ з 01.01.2011 положення ст. 43 Закону № 2862-ХІІ втратили чинність. Оскільки правовідносини не закінчилися з прийняттям «нового» закону, то норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VІ можуть бути застосовані до правовідносин, які продовжуються.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Конституції України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я (п. 3); подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням (п. 9).

Як встановлено судами, позивач звільнений з посади судді з 30.12.1998 у зв`язку з поданням заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.

За змістом пунктів 1, 2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1, заява про призначення (перерахунок) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці подається до управлінь Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаних управлінь через уповноважену особу суду за останнім місцем роботи. Заява про призначення щомісячного довічного утримання може бути подана суддею особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, завіреної в установленому законодавством порядку.

Щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного за днем звільнення судді з посади у відставку, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня звільнення судді з посади щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення за його призначенням.

Отже, враховуючи, що положеннями ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ були окремо визначені статус судді у відставці і суддя у відставці за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, а ч. 4 вказаної статті передбачала, що судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді менше 20 років і досяг 55-річного віку (для жінок - 50 років), розмір щомісячного грошового утримання обчислюється пропорційно кількості повних років роботи на посаді судді. При досягненні таким суддею пенсійного віку за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання в зазначеному розмірі, або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України "Про державну службу", і позивач скористався своїм правом на одержання пенсії згідно Закону України «Про державну службу», однак не скористався правом на одержання довічного грошового утримання у час, коли діяла дана норма.

Натомість, на час звернення до відповідача про призначення довічного грошового утримання, норма, яка давала правові підстави для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я відсутня. На даний час закон передбачає звільнення судді з посади (а не у відставку) за станом здоров`я (Конституція України ст. 126 ч. 5 п. 3).

Відповідно до норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (що діяв на час звернення позивача із заявою про призначення довічного грошового утримання судді у відставці за станом здоров`я) право судді на відставку обумовлене працею на посаді судді не менше 20 років.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не може скористатися правовою нормою у вказаних правовідносинах, яка вже втратила чинність.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених обставин справи та незгоди із судовим рішенням.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 349, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2017 року - без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ю. Бучик

Судді: Л.Л. Мороз

А.І. Рибачук