ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2022 року

м. Київ

справа № 540/606/20

адміністративне провадження № К/9901/48291/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1

на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2020 року (ухвалене у складі головуючого судді Василяки Д.К.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року (прийняту у складі колегії: головуючого судді Яковлєва О.В., суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.),

У С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

1. 10 березня 2020 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), у якій просила:

визнати протиправним і дискримінаційним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, викладене у листі від 16 грудня 2019 року №16406/0301, про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон, у тому числі, якщо воно було прийнято, але не передано ОСОБА_1 ;

визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по припиненню виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон - протиправними та дискримінаційними;

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо непродовження виплати пенсії ОСОБА_1 з грудня 2019 року за період з 19 жовтня 2018 року на підставі спливу строку дії її паспорту громадянина України для виїзду за кордон протиправною та дискримінаційною;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити усі неотримані ОСОБА_1 пенсійні виплати з урахуванням усіх підвищень з грудня 2019 року за період з 19 жовтня 2018 року до фактичного виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області судового рішення, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів на усі несвоєчасно виплачені суми ОСОБА_1 , починаючи з грудня 2019 року за період з 19 жовтня 2018 до їх фактичної виплати та продовжити виплату пенсії ОСОБА_1 довічно.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

3. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що після прийняття відповідного рішення про призначення пенсії, пенсійним органом не здійснено виплати пенсії позивачці, так як строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 закінчився 5 березня 2018 року.

Пенсійний орган, з посиланнями на вимоги Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596 (далі - Порядок № 1596), зазначив, що він не може здійснити виплату пенсії позивачці, так як для перерахування відповідних коштів на банківський рахунок йому необхідно отримати від позивача копію паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу та місце її проживання.

В свою чергу позивачкою не було надано чинного документа, з якого можливо встановити вищевказану інформацію.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, представник позивачки звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

5. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що висновок судів попередніх інстанцій про правомірність відмови відповідача у вчиненні дій щодо поновлення виплати пенсії, у зв`язку з тим, що представник позивача не надав усіх документів, необхідних для призначення та виплати пенсії ОСОБА_1 , є хибними та такими, що суперечать положенням статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) та пункту 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

6. Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 про те, що відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 7 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Скаржник звертає увагу, що позиція щодо нарахування компенсації втрати частини доходів підтримана також Верховним Судом у постановах від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а.

7. При цьому скаржник зазначає, що недивлячись на прийняття П`ятим апеляційним адміністративним судом постанови від 14 листопада 2019 року у справі №540/1155/19, відповідач так і не розпочав виплату позивачці пенсії за віком, допускаючи таким чином систематичну протиправну діяльність щодо ОСОБА_1 .

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

8. Касаційна скарга надійшла до Суду 29 грудня 2021 року.

9. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №540/606/20, витребувано адміністративну справу та запропоновано відповідачу надати відзив на касаційну скаргу.

10. Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 27 липня 2022 року.

Позиція інших учасників справи

11. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу представника позивачки не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 540/1155/19 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 та визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Херсонській області в призначені ОСОБА_1 пенсії за віком, яка викладена в листі від 9 січня 2019 року № 346 та рішенні від 21 січня 2019 року №19/03-19. Крім того, судом апеляційної інстанції зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 від 19 жовтня 2018 року про призначення пенсії за віком з урахуванням мотивів вказаної постанови.

13. У свою чергу, 4 грудня 2019 року на виконання вищевказаного судового рішення ГУ ПФУ в Херсонській області рішенням від № 213050004727 призначено ОСОБА_1 пенсію за віком (довічно), починаючи з 19 жовтня 2018 року.

14. При цьому 6 грудня 2019 року ГУ ПФУ в Херсонській області листом №28072/03-10 повідомило представника позивачки про те, що на виконання рішення суду виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено та нараховано з 19 жовтня 2018 року.

15. Крім того, представника позивачки повідомлено, що відповідно до Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки у банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 року № 1596, зарахування сум пенсій банками на поточні рахунки здійснюється на підставі складених органами Пенсійного фонду України списків, однак строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 закінчився 5 березня 2018 року. Після надання до Управління діючого паспорту, пенсіонера (позивачку) буде включено у відомості для виплати пенсії. Також зазначено про необхідність надання заяви про спосіб виплати пенсії з реквізитами банківського рахунку.

16. Також, 16 грудня 2019 року листом № 16406/03-01 ГУ ПФУ в Херсонській області повторно повідомило представника позивачки про те, що строк дії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 закінчився 5 березня 2018 року, а тому виплату пенсії їй буде призупинено до надання чинного документу, що підтверджує її особу.

17. Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивачка звернулася до суду з позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій і доводів учасників справи

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

22. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2020 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року не відповідають з огляду на наступне.

23. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 4 грудня 2019 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 540/1155/19 ГУ ПФУ в Херсонській області рішенням від № 213050004727 призначено ОСОБА_1 пенсію за віком (довічно), починаючи з 19 жовтня 2018 року.

24. При цьому 6 грудня 2019 року ГУ ПФУ в Херсонській області листом №28072/03-10 повідомило представника позивачки про те, що на виконання вказаного рішення суду виплату пенсії ОСОБА_1 призначено та нараховано з 19 жовтня 2018 року. Також представника позивачки повідомлено, що перерахунок пенсійних виплат позивачці буде здійснено після надання останньою діючого паспорта та заяви про спосіб виплати пенсії з реквізитами банківського рахунку.

25. Тобто, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на виконання рішення суду у справі № 540/1155/19 відповідачем було призначено пенсію позивачці, однак пенсійний орган не розпочав виплату пенсії ОСОБА_1 . При цьому пенсійним органом не приймалось рішення про припинення виплати пенсії позивачці.

26. Зі змісту позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг вбачається, що позивачка та її представник не погоджуються із діями відповідача, здійсненими на виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у справі №540/1155/19. Позивачка та її представник вважають, що пенсійний орган не у повному обсязі виконав постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2019 року у справі № 540/1155/19, зокрема призначив ОСОБА_1 пенсію за віком, однак так і не здійснив її виплату, посилаючись на обставини, які були встановлені судами у вказаній справі, а саме щодо подання позивачкою до відповідача заяви про призначення пенсії із повним комплектом документів, які були оцінені судом на момент вирішення по суті відповідного публічно-правового спору.

27. Надаючи оцінку вказаним обставинам, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне зазначити наступне.

28. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

29. Згідно зі статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами; невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

30. Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

31. На цій підставі слід дійти висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.

32. Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2018 року у справі № 638/643/17, від 18 квітня 2019 року у справі № 808/2291/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 29 листопада 2019 року у справі № 805/5043/15-а, від 20 лютого 2020 року у справі № 15/6834/15 та від 18 лютого 2022 року у справі № 520/3601/19.

33. При цьому Верховний Суд наголошує, що в адміністративному судочинстві обов`язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому, адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов`язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов`язковості судового рішення.

34. Також колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 24 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (Угоду ратифіковано із заявою Законом № 1678-VII від 16 вересня 2014 року) сторони домовились надалі розвивати судове співробітництво у цивільних та кримінальних справах, повною мірою використовуючи відповідні міжнародні і двосторонні документи та ґрунтуючись на принципах юридичної визначеності і праві на справедливий суд.

35. Крім того, у доповіді, схваленій Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року), зазначається, що принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права. Він є істотно важливим також і для плідності бізнесової діяльності, з тим щоб генерувати розвиток та економічний поступ (пункт 44).

36. Суд також враховує сформовані та вже усталені позиції ЄСПЛ стосовно виконання судових рішень, які полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції («Шмалько проти України», заява № 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу («Бурдов проти Росії», заява № 589498/00, пункт 34).

37. Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема у справах «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 та № 39574/02, пункт 18): право на суд, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок («Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, пункт 74).

38. Відповідно до пункту 34 рішення ЄСПЛ у справі «Бурдов проти Росії» (заява № 589498/00), пункту 52 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Крім того, у пункті 33 рішення ЄСПЛ «Сокур проти України» (заява № 29439/02) зазначено про те, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

39. Зазначений вище підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 1 червня 2022 року у справі № 640/25836/20.

40. З огляду на вищевказане, колегія суддів зазначає, що рішення суду у справі № 540/1155/19, яке набрало законної сили, підлягало виконання пенсійним органом у повному обсязі.

41. Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

42. Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

43. В частині першій статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» йдеться про те, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

44. З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

45. Колегія суддів зазначає, що процесуальним засобом забезпечення належного та своєчасного виконання судового рішення є судовий контроль, підстави та порядок здійснення якого визначені статтею 382 та статтею 383 КАС України.

46. Так, відповідно до частин першої-другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

47. Згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

48. Верховний Суд звертає увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у справі.

49. Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС (статті 382, 383), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є фактичне спонукання відповідача до виконання судового рішення.

50. Відповідно, якщо позивачка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №540/1155/19 порушувалися її права, свободи чи інтереси, то вона повинна була звертатися до суду в порядку статей 382 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов.

51. Суд звертає увагу на те, що захист порушеного права особи на отримання безумовного виконання судового рішення, яке гарантується державою відповідно до статті 129-1 Конституції України, через звернення до суду у порядку судового контролю, порівняно з ініціюванням вирішення судом нового публічно-правового спору, має низку переваг для такої особи, зумовлених положеннями, зокрема, статей 383 та 249 КАС України, а саме, відсутність обов`язку сплачувати судовий збір, оперативність розгляду (заява в порядку судового контролю підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання; неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви) та ефективність виконання (за наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє окрему ухвалу і направляє її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону).

52. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності пенсійного органу, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення у справі №540/1155/19, в окремому судовому провадженні не повинні розглядатися.

53. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що обраний позивачкою спосіб захисту не відповідає об`єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивачки стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, Суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження.

54. Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 816/2016/17 (К/9901/50946/18), від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а (№ 11-1193апп18) та Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі №295/13613/16-а, від 26 травня 2020 року у справах №522/5265/17, №522/1828/17.

55. Відтак, колегія суддів доходить висновку, що оскільки є така, що набрала законної сили постанова суду з того самого фактичного предмету спору (щодо призначення та виплати пенсії позивачці) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту четвертого частини першої статті 238 КАС України.

56. З огляду на вищезазначені висновки Суду щодо закриття провадження у справі, яка розглядається, колегія суддів не надає оцінку доводам касаційної скарги.

57. Суд також звертає увагу, що строк, передбачений частиною четвертою статті 383 КАС України, за наявності причин, які можуть бути визнані судом у справі № 540/1155/19 поважними, підлягає поновленню, зокрема, з огляду на закриття провадження у справі № 540/606/20.

58. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

59. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

60. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

61. У пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції», Суд зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. (Hornsby v. Greece № 18357/91).

62. У пункті 28 рішення Європейського суду з прав людини від в справі «Антонюк проти України» (заява № 17022/02) зазначено, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні.

63. Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

64. У пункті 54 зазначеного Висновку йдеться про те, що згідно з тлумаченням Європейського суду з прав людини право на справедливий суд, зафіксоване в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає не лише те, що судове рішення повинно бути ухвалено в розумні строки, а й те, що воно повинно бути - коли це доречно - таким, яке можна ефективно виконати на користь сторони, яка виграла справу. Справді, Конвенція не передбачає теоретичного захисту прав людини, а має на меті гарантувати максимальну ефективність такого захисту.

65. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

66. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91, п. 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

67. Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

68. За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1 слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238 239 341 344 349 354 355 356 359 КАС України, Cуд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Вадима Меламеда в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 19 квітня 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2021 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа