ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/537/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Катеринчук Л.Й. - головуючий, Банасько О.О., Погребняк В.Я.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт",

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

від 22.01.2019

у складі колегії суддів: Огороднік К.М. (головуючий), Павлюк І.Ю., Дужич С.П.

та рішення Господарського суду Рівненської області

від 13.11.2018

у складі судді Марач В.В.

у справі №918/537/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова"

про стягнення 863 455, 41 грн.

ПРОЦЕДУРА КАСАЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

1. 15.02.2019 поштовим відправленням Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2018 у справі №918/537/18 в порядку статей 286, 287, 289 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

2. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №918/537/18 було визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Білоус В.В., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2019.

3. 21.03.2019 Верховний Суд у складі колегії суддів: Катеринчук Л.Й. - головуючий, Білоус В.В., Погребняк В.Я. ухвалою відкрив касаційне провадження у справі №918/537/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" та ухвалив здійснити перегляд постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2018 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

4. У зв`язку з відпусткою судді Білоуса В.В. автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №918/537/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Катеринчук Л.Й., суддя - Банасько О.О., суддя - Погребняк В.Я., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2019.

5. Відповідачем 17.04.2019 подано відзив на касаційну скаргу позивача.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

6. Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" (далі - ТОВ "Лотівка Еліт, позивач, скаржник) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова" (далі - ТОВ СП "Імені Воловікова", відповідач) про стягнення 863 455, 41 грн., з яких 790 155 грн. основного боргу, 5 909, 93 грн. - 3% річних, 67 390, 48 грн. пені.

6.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач на підставі договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 поставив відповідачу товар (пшеницю озиму) на загальну суму 790 155 грн., однак, відповідач не сплатив позивачу вартість товару.

7. 13.11.2018 рішенням Господарського суду Рівненської області у задоволенні позову ТОВ "Лотівка Еліт" до ТОВ СП "Імені Воловікова" про стягнення 863 455, 41 грн. основного боргу, 3% річних та пені відмовлено.

7.1. Судом встановлено, що 01.09.2016 між ТОВ "Лотівка Еліт" (постачальник) та ТОВ СП "Імені Воловікова" (покупець) укладено договір поставки №01/09-16/ВК (далі - договір поставки), згідно з яким постачальник зобов`язався передати у власність покупця пшеницю озиму, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар; ціна однієї тонни товару на дату його підписання становила 4 500 грн. з урахування ПДВ та включала в себе вартість навантаження на автотранспорт покупця товару; кількість та загальна вартість товару має зазначатися у видаткових накладних, що є невід`ємними частинами договору; передача товару здійснюється постачальником на умовах FCA, згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010; місце передачі товару: Хмельницька область, Шепетівський район, село Лотівка, вул. О. Кошового, 1Б; право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару; термін поставки до 30.10.2016 (підпункти 1.1-1.6 пункту 1 договору). Розрахунки за договором здійснюються протягом двох банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури; датою проведення оплати вважається дата зарахування банком грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (підпункти 2.1, 2.2 пункту 2 договору). Покупець за договором несе відповідальність за порушення терміну оплати товару та сплачує за вимогою постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки оплати від вартості не оплаченого рахунку (підпункт 4.3 пункту 4 договору). Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від виконання зобов`язань, які виникли у період дії договору та від відповідальності за порушення цих зобов`язань (підпункт 8.1 договору пункту 8).

7.2. Місцевий суд встановив, що позивач на виконання договору здійснив поставку товару (пшениця озима), відповідач отримав товар згідно з видатковою накладною №662 від 30.09.2016 на суму 511 740 грн. та видатковою накладною №752 від 20.10.2016 на суму 278 415 грн., загальна сума поставленого товару - 790 155 грн.

7.3. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що умовами підпункту 2.1 пункту 2 договору поставки сторони передбачили, що розрахунки за цим договором здійснюються протягом двох банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури, однак, доказів виставлення позивачем рахунку-фактури для сплати за отриманий відповідачем товар місцевому суду не надано. Відтак, зобов`язання з оплати товару відповідно до договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 у відповідача не виникло, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про передчасність звернення позивача до суду з позовом та відсутність підстав для стягнення з відповідача основного боргу.

Врахувавши встановлені обставини справи та норми чинного законодавства, суд першої інстанції спростував доводи позивача про невиконання відповідачем господарських зобов`язань у строк, передбачений умовами договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016, за їх недоведеністю належними доказами та необґрунтованістю.

Зважаючи на те, що позивачем не доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог до відповідача при зверненні до суду з даним позовом, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог ТОВ "Лотівка Еліт" до ТОВ СП "Імені Воловікова" про стягнення 863 455, 41 грн., з яких 790 155 грн. основного боргу за договором поставки та нарахованих на його суму 3% річних в розмірі 5 909, 93 грн., а також пені на суму 67 390, 48 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

8. 22.01.2019 постановою Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ "Лотівка Еліт" залишено без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області 13.11.2018 залишено без змін.

8.1. Переглянувши справу в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з правильністю оцінки та повнотою встановлення обставин справи судом першої інстанції, а також з його висновками про передчасність подання даного позову з огляду на те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами направлення відповідачу рахунку-фактури для оплати вартості товару, тому зобов`язання з оплати товару за договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 у відповідача не виникло.

8.2. Апеляційний суд також погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, про яку заявлено відповідачем 13.11.2018 до суду першої інстанції, з огляду на те, що права та інтереси позивача не порушені, а у задоволенні позову місцевим судом відмовлено з підстав його передчасності.

8.3. Апеляційним судом зазначено про обґрунтованість висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для нарахування відповідачу 3% річних на суму основного зобов`язання та пені за невиконання господарського зобов`язання, оскільки позивачем не доведено належними доказами виникнення зобов`язання у відповідача за договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 в частині оплати вартості отриманого товару та факту порушення відповідачем умов договору поставки.

8.4. Апеляційний суд спростував доводи позивача про помилковість висновків суду першої інстанції та невідповідність рішення місцевого суду нормам матеріального права, враховуючи ненадання оцінки факту визнання відповідачем заборгованості, зазначивши про те, що судом першої інстанції відмовлено в позові з підстав його передчасності, оскільки зобов`язання з оплати товару згідно з договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 у відповідача не виникло, так як позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту направлення відповідачу рахунку-фактури для оплати ним вартості поставленого позивачем товару.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи скаржника (позивач у справі)

9. Скаржник доводив, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, а висновки судів не ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, внаслідок чого порушено вимоги статті 86 ГПК України.

10. Скаржник зазначав, що посилання судів попередніх інстанцій, як на підставу відмови в позові, на те, що строк оплати за договором поставки не настав, оскільки позивачем не надано суду доказів передачі відповідачеві рахунків-фактур, є помилковими, оскільки позивачем заявлялась вимога про оплату товару претензією за вих. №156-ЛЕ від 24.04.2018, яка залишена без відповіді, що обґрунтовує порушення частини 1 статті 712 ЦК України та частини 1 статті 265 ГК України.

11. Скаржник аргументував, що передання товару відповідачем не заперечується, жодних зауважень щодо якості та кількості та/або строків їх надання від відповідача не надходило, проти наявності боргу та настання строків оплати по ньому відповідач не заперечував, а тому невиконання зобов`язань щодо розрахунку за отриманий товар є порушенням статті 526 ЦК України, чого суди не прийняли до уваги.

12. Скаржник доводив, що відсутність доказів виставлення позивачем рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов`язку оплатити переданий за договором товар, оскільки за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар, при цьому, платіжні реквізити сторін наведені у самому договорі; рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, встановленого статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", оскільки рахунком-фактурою не фіксується господарська операція, розпорядження чи дозвіл на її проведення.

13. Скаржник з посиланням на правову позицію Верховного Суду України у Постанові від 29.09.2009 у справі №37/405 зауважив, що ненадання позивачем рахунку-фактури не звільняє відповідача від виконання зобов`язань, оскільки це не є за своєю правовою природою відкладальною умовою (стаття 212 ЦК України) та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України.

Доводи інших учасників справи

14. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу позивача зазначив про обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо передчасності звернення позивача з даним позовом до суду, що стало підставою для відмови у його задоволенні, оскільки у відповідача не виникло зобов`язання за договором поставки в частині оплати вартості отриманого товару та відсутнє порушення ним умов договору; відповідач просив касаційний суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення місцевого та апеляційного судів залишити в силі.

НОРМИ ПРАВА, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

15. Цивільний кодекс України

Частини 1, 2 статті 11 - цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частини 1, 2 статті 509 - зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1 статті 512 - кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини 1 цієї статті).

Стаття 514 - до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 517 - первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Стаття 525 - одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 526 - зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 601 - зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Частина 2 статті 601 - зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Стаття 712 - за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Стаття 655 - за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 692 - покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частина 1 статті 697 - договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин. У цьому разі покупець не має права до переходу до нього права власності розпоряджатися товаром, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із призначення та властивостей товару.

16. Господарський кодекс України

Частина 1 статті 265 - за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

17. Господарський процесуальний кодекс України

Частини 1, 2, 5 статті 13 - судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 74 - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частина 1 статті 76 - належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частина 1 статті 77 - обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 86 - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частина 2 статті 86 - жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частина 3 статті 86 - суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частини 1, 2, 5 статті 236 - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

А.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

18. З огляду на те, що відповідно до статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Верховного Суду зазначає про неприйнятність доводів скаржника про неналежну оцінку того чи іншого доказу у справі. Касаційний перегляд здійснюється в межах доводів касаційної скарги.

А.2. Щодо застосування норм матеріального та процесуального права, мотиви прийняття (відхилення) доводів касаційної скарги

19. Виходячи з аналізу положень статей 509, 712 ЦК України та частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), що здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності чи в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.09.2016 між ТОВ "Лотівка Еліт", як постачальником, та ТОВ СП "Імені Воловікова", як покупцем, укладено договір поставки №01/09-16/ВК, згідно з підпунктами 1.1, 1.3, 1.4, 1.5 пункту 1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця пшеницю озиму, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити товар, кількість та загальна вартість якого має зазначатися у видаткових накладних, що є невід`ємними частинами договору; передача товару здійснюється постачальником на умовах FCA, згідно з правилами ІНКОТЕРМС 2010; право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару; підпунктами 2.1., 2.2. пункту 2 договору сторони погодили, що розрахунки за договором поставки здійснюються протягом двох банківських днів з моменту виставлення постачальником рахунку-фактури; датою проведення оплати вважається дата зарахування банком грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

21. Аналіз приписів статті 655, частини 1 статті 697 ЦК України дозволяє дійти висновку, що обов`язком продавця є передання товару у власність покупцеві, який у свою чергу зобов`язується сплатити за товар певну грошову суму. Отже, правовідносини купівлі-продажу зумовлюють перехід права власності на товар від продавця до покупця в момент передання товару покупцеві; при цьому, законодавцем визначено можливість збереження товару за продавцем до оплати товару або настання інших обставин, якщо про таке сторони домовилися при укладенні договору купівлі-продажу.

За змістом підпункту 1.5. пункту 1 договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 вбачається, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання представниками сторін видаткової накладної, що засвідчує факт передання товару. Отже, сторони спору погодили перехід права власності на поставлений позивачем товар (пшеницю озиму) до відповідача-покупця в момент прийняття ним товару від позивача-постачальника, що передує діям відповідача щодо оплати вартості поставленого йому позивачем товару, що здійснюється на підставі виставленого позивачем рахунку-фактури протягом двох банківських днів, що було погоджено сторонами в підпункті 2.1. пункту 2 спірного договору поставки.

Відтак, обов`язок відповідача-покупця оплатити вартість поставленого йому позивачем товару виникає в силу закону (статей 655, 692, 712 ЦК України, частини 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення позивачем-постачальником рахунку-фактури на оплату відповідачем-покупцем вартості здійсненої поставки товару.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у Постанові від 29.09.2009 у справі №37/405 про те, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а відсутність рахунку-фактури не звільняє покупця від обов`язку з оплати поставленого товару. Від зазначеної правової позиції не відступив Верховний Суд при прийнятті рішень у справах №923/712/17 (Постанова від 22.05.2018) та №925/2028/15 (Постанова від 21.01.2019), а також не вбачає за необхідне відступати колегія суддів Верховного Суду при розгляді даної справи №918/537/18.

22. Розглядаючи спір у справі №918/537/18 в частині стягнення з відповідача-покупця на користь позивача-постачальника вартості придбаної за договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 пшениці озимої, місцевий та апеляційний суди встановили, що позивачем здійснено поставку товару на загальну суму 790 155 грн., який отримано відповідачем згідно з видатковою накладною №662 від 30.09.2016 на суму 511 740 грн. та видатковою накладною №752 від 20.10.2016 на суму 278 415 грн.

Однак, оплату вартості поставленого позивачем товару відповідач не здійснив, що стало підставою для звернення постачальника з позовними вимогами про стягнення основного боргу на суму 790 155 грн. та нарахованих на нього 3% річних в розмірі 5 909, 93 грн. в порядку статті 625 ЦК України, а також із застосуванням до відповідача штрафних санкцій у вигляді пені на суму 67 390, 48 грн. за прострочення оплати за договором поставки.

23. Відмовляючи в позові про стягнення основного боргу, місцевий та апеляційний суди виходили з того, що позивачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту направлення відповідачу, як покупцю, рахунку-фактури на оплату придбаного ним у позивача товару (пшениці озимої) на підставі спірного договору поставки, як щодо цього встановлено вимогу згідно з підпунктом 2.1. пункту 2 договору, а тому не доведено виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати за договором.

Разом з тим, в порушення вимог статей 73, 76, 77, 86, 269 ГПК України щодо прийняття судами рішень за умов повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності та приписів статей 655, 697, 712 ЦК України, що визначають набуття покупцем права власності на придбаний товар в момент передання товару продавцем, якщо сторонами поставки в договірному порядку не погоджено збереження за продавцем (постачальником) права власності на переданий покупцеві товар до оплати товару або настання інших обставин, суди попередніх інстанцій не перевірили обставин набуття відповідачем права власності на спірний товар в момент його одержання від покупця двома партіями 30.09.2016 та 20.10.2016 на підставі видаткових накладних №662 та №752, а, відтак, обов`язку відповідача оплатити вартість поставки на користь позивача на загальну суму 790 155 грн.

24. Місцевий та апеляційний суди дійшли помилкових висновків про передчасність звернення позивача, як постачальника, з позовними вимогами до відповідача-покупця про стягнення вартості поставленого товару на підставі видаткових накладних №662 від 30.09.2016 та №752 від 20.10.2016 на загальну суму 790 155 грн., виходячи виключно з погодженої сторонами спору в підпункті 2.1. пункту 1 договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 вимоги щодо виставлення позивачем-постачальником рахунку-фактури на оплату відповідачем-покупцем поставленого йому товару як передумови для здійснення покупцем розрахунку за придбаний товар, так як обов`язок покупця провести оплату за придбаний товар виникає в силу закону (статті 655, 692 ЦК України).

25. Верховний Суд зазначає, що відповідно до статей 525, 526, 627, 629 ЦК України, зобов`язання може виникнути на підставі договору, який є обов`язковим до виконання сторонами на погоджених ними умовах, виходячи з принципу свободи договору, із врахуванням законодавчо встановленої заборони односторонньої відмови від зобов`язання за договором.

Розглядаючи спір по суті, суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили дотримання відповідачем договірних зобов`язань щодо оплати за фактично прийнятий товар від позивача на підставі договору поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016 відповідно до видаткових накладних, що зумовило перехід до відповідача права власності на спірний товар, а, відтак, прийняття ним виконання зі сторони позивача як постачальника, який розраховував на добросовісність та розумність відповідача-покупця за спірним договором поставки щодо оплати вартості прийнятого ним товару.

26. Відповідно до статті 512 ЦК України, однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні є передача ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором (стаття 514 ЦК України). Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (частина 1 статті 517 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений в порядку відступлення права вимоги від первісного до нового кредитора на умовах та в обсязі, визначеному в договорі цесії. Отже, новий кредитор після набуття права вимоги до боржника вправі вимагати від боржника виконання зобов`язання в натурі або провести із боржником залік зустрічних однорідних вимог, що в силу статті 601 ЦК України є підставою для припинення зобов`язання боржника перед новим кредитором зарахуванням; при цьому, законодавець допускає можливість проведення зарахування зустрічних вимог за заявою однієї із сторін, що відображає волевиявлення кредитора чи боржника на проведення заліку зустрічних однорідних вимог.

27. Розглядаючи спір у справі №918/537/18 у судовому засіданні 13.11.2018, місцевий суд встановив обставини подання відповідачем відзиву на позовну заяву, за змістом якого ТОВ СП "Імені Воловікова", як покупець за договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016, заперечувало наявність у нього заборгованості за поставлений позивачем - ТОВ Лотівка Еліт" товар з посиланням на обставини проведення між сторонами спору зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі направлених відповідачем на адресу позивача заяв про припинення зобов`язання за спірним договором поставки зарахуванням за №700 від 30.08.2018 на суму 678 944, 89 грн. та за №713 від 05.09.2018 на суму 111 210, 11 грн., а всього на суму 790 155 грн., що відповідає сумі основного боргу відповідача перед позивачем за спірним договором поставки (том 1, а.с. 46-64).

Разом з тим, місцевий суд не дослідив дійсності проведеного сторонами спору заліку зустрічних однорідних вимог з ініціативи відповідача, який набув право вимоги до позивача на спірні суми на підставі укладених з третіми особами договорами відступлення права вимоги (з ТОВ "Дельта-Інжиніринг" за №4-ВЛ від 28.08.2018 та з ТОВ "Зелений простір поділля" за №03/09/2018-47-ЗПП від 03.09.2018), та в порушення вимог статей 73, 76, 77, 86, 236 ГПК України обмежився висновками про недоведення позивачем факту виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати вартості спірної поставки товару з огляду на відсутність в матеріалах справи виставлених позивачем-постачальником рахунків-фактур на оплату товару відповідачем.

28. Апеляційний суд під час апеляційного перегляду справи, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на зазначені обставини увагу не звернув та дійшов передчасного висновку про повноту встановлених місцевим судом обставин справи та правомірність його відмови у задоволенні позовних вимог з підстав невиконання позивачем обов`язку щодо виставлення відповідачу рахунку-фактури на оплату прийнятого товару на підставі спірного договору поставки.

29. За змістом статті 236 ГПК України вбачається, що судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному частиною 1 статті 2 ГПК України, - справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенню судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних (оспорюваних) прав, законних інтересів фізичних, юридичних осіб, держави.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

У зазначеному аспекті доцільно зазначити про висновок Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рішення від 21.01.1999 у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007 у справі "Красуля проти Росії", від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), згідно з яким право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною права на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів щодо прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Суд вважає, що допущені судами процесуальні порушення на предмет повноти дослідження обставин справи та з`ясування дійсності обов`язку відповідача, як покупця, який прийняв поставлений позивачем товар на підставі видаткових накладних, з оплати на користь позивача вартості поставленого товару (пшениці озимої) з урахуванням обставин направлення відповідачем на адресу позивача після проведення поставки товару заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог в порядку частини 2 статті 601 ЦК України, є такими помилками, які порушили принцип пропорційності господарського судочинства з метою дотримання балансу інтересів учасників справи, та, як наслідок, не забезпечили справедливого розгляду справи. Рішення судів, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, не можуть вважатися такими, що відповідають статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про право на справедливий суд, тому підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до місцевого суду.

А.3. Мотиви відхилення (прийняття) доводів касаційної скарги

30. Суд погоджується з доводами скаржника про передчасність висновків місцевого та апеляційного судів за результатами розгляду спору по суті, що підтверджується висновками пунктів 19-29 мотивувальної частини цієї постанови.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

31. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суду касаційної інстанції надано право за результатами розгляду касаційної скарги скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

На підставі викладеного, Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги ТОВ "Лотівка Еліт", скасування постанови апеляційного суду від 22.01.2019 та рішення суду першої інстанції від 13.11.2018 у справі №918/537/18 та передання справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

32. При новому розгляді справи судам належить із врахуванням зазначених норм цивільного та господарського законодавства та висновків Верховного Суду України (Постанова від 29.09.2009 у справі №37/405) та Верховного Суду (Постанови від 22.05.2018 у справі №923/712/17 та від 21.01.2019 у справі №925/2028/15) дослідити правову природу спірного договору, перевірити дійсність зобов`язань відповідача з оплати вартості поставленого позивачем товару, виходячи з його умов щодо набуття відповідачем права власності на поставлений позивачем товар з моменту підписання сторонами договору видаткових накладних, та перевірити обставини припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних (грошових) вимог в порядку статті 601 ЦК України, та з огляду на встановлене дійти обґрунтованого висновку за результатами розгляду позову ТОВ "Лотівка Еліт" до ТОВ СП "Імені Воловікова" про стягнення основного боргу, 3% річних та пені за договором поставки №01/09-16/ВК від 01.09.2016.

В. Судові витрати

33. У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги позивача та скасуванням рішень судів попередніх інстанцій по суті позовних вимог, питання про розподіл судових витрат касаційним судом не вирішується, оскільки розгляду спору по суті не відбулося.

На підставі викладеного та керуючись статтями 301, 308, 310, 315 Господарського кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.01.2019 та рішення Господарського суду Рівненської області від 13.11.2018 у справі №918/537/18 скасувати.

Справу №918/537/18 передати на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді О.О. Банасько

В.Я. Погребняк