ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 913/317/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Сільськогосподарського

товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН" - не з'явився,

Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів

фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного

товариства "Український комунальний банк" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 (у складі колегії суддів: Шевель О.В. (головуючий), Пуль О.А., Фоміна В.О.)

у справі № 913/317/18

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАН"

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк"

про зняття заборони відчуження нерухомого майна та виключення запису з Державного реєстру іпотек,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАН" (далі - СТОВ "ЛАН") звернулося до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" (далі - ПАТ "Український комунальний банк"), у якому просило зняти заборону відчуження нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення зерносховища за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. 30 років Перемоги, 48, номер РПВН 17737665, а також нежилого приміщення адміністративної будівлі за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. Леніна, 6, номер РПВН 17738658, які були предметом договору іпотеки від 26.02.2007, укладеного з ПАТ "Український комунальний банк".

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зобов'язання позивача за кредитним договором від 26.02.2007 № 60/07-Ю, укладеним з ПАТ "Український комунальний банк", припинилося у зв'язку із належним його виконанням, тому іпотека за договором від 26.02.2007, яким забезпечувалося виконання зазначеного кредитного договору, також є припиненою, що дає підстави для зняття заборони відчуження нерухомого майна, яке було предметом іпотеки.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 01.10.2018 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують припинення основного зобов'язання, у забезпечення виконання якого укладено договір іпотеки, та припинення іпотеки у будь-який інший спосіб, визначений статтею 17 Закону України "Про іпотеку", вимоги позивача про зняття заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки задоволенню не підлягають.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 рішення Господарського суду Луганської області від 01.10.2018 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Знято заборону відчуження нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення зерносховища за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. 30 років Перемоги, 48, номер РПВН 17737665, а також нежилого приміщення адміністративної будівлі за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. Леніна, 6, номер РПВН 17738658, які були предметом договору іпотеки від 26.02.2007 № 60/07-Ю, посвідченого приватним нотаріусом Троїцького нотаріального округу Луганської області Толченовою Оленою Вікторівною, реєстр № 389.

Апеляційний суд виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору, що кореспондується з положеннями пункту 6.2 договору іпотеки, яким встановлено, що іпотека та, відповідно, і цей договір, припиняє чинність у разі припинення основного зобов'язання, забезпеченого цією іпотекою. Матеріали, що були наявні у справі на момент її розгляду судом першої інстанції, містять основні умови кредитного договору, виконання якого було забезпечено іпотекою та заставою. Із наданих позивачем суду першої інстанції доказів (зокрема, копій банківських виписок) вбачається, що позивач у період з 27.02.2007 по 15.06.2007 користувався позиковими коштами, перерахованими банком на його рахунок, та здійснив із вказаного рахунку платежів на загальну суму 1 060 000,00 грн; у подальшому, в період з 01.08.2007 по 01.10.2007 ним було повернуто банку вказану суму кредитних коштів, також у період з 28.02.2007 по 28.09.2007 сплачено 79 078,44 грн відсотків за користування короткостроковим кредитом. Крім того, у банківській виписці від 01.10.07 на суму 210 490,00 грн, що відповідає заставній вартості предмета договору іпотеки, міститься відмітка про списання іпотечного договору згідно з кредитним договором від 26.02.2007 № 60/07-Ю.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у лютому 2019 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019, а рішення Господарського суду Луганської області від 01.10.2018 залишити в силі.

Касаційну скаргу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" обґрунтовує, зокрема тим, що судом апеляційної інстанції належним чином не досліджено наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем, які не підтверджують припинення основного зобов'язання за кредитним договором, а відтак відсутні підстави вважати припиненою іпотеку, якою це зобов'язання було забезпечено.

У відзиві на касаційну скаргу СТОВ "ЛАН" зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просить залишити оскаржене судове рішення без змін.

03.04.2018 до Верховного Суд надійшло клопотання представника ПАТ "Український комунальний банк" адвоката Козаренка Є.В., у якому порушено питання про відкладення розгляду касаційної скарги у зв'язку з участю зазначеного представника у іншому судовому засіданні у справі № 372/3465/18, призначеного на цю ж дату.

Касаційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання з огляду на те, що: ухвалою Касаційного господарського суду від 01.03.2019 у даній справі явка учасників справи в судове засідання з розгляду касаційної скарги обов'язковою не визнавалася; викладене у відповідному клопотанні не підтверджено жодним документом; матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду касаційної скарги за відсутності представника банку.

СТОВ "ЛАН" в судове засідання свого представника не направило, хоча було повідомлено про дату, час і місце судового засідання належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Ураховуючи наведене, те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, Верховний Суд у складі колегії дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога СТОВ "ЛАН" про зняття заборони відчуження нерухомого майна, а саме: нежилого приміщення зерносховища за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. 30 років Перемоги, 48, номер РПВН 17737665, а також нежилого приміщення адміністративної будівлі за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. Леніна, 6, номер РПВН 17738658, які були предметом договору іпотеки від 26.02.2007, укладеного з ПАТ "Український комунальний банк".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, СТОВ "ЛАН" послалося на те, що 26.02.2007 між ним і ПАТ "Український комунальний банк" укладено кредитний договір № 60/07-Ю, за умовами якого позивач отримав кредит у сумі 1 000 000,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % річних і щомісячної комісійної винагороди у розмірі 0,08% від залишку кредитної заборгованості станом на перше число поточного місяця на строк до 25.02.2008. У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між тими ж сторонами 26.02.2007 укладено іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є нежиле приміщення зерносховища за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. 30 років Перемоги, 48, номер РПВН 17737665, а також нежиле приміщення адміністративної будівлі за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, с. Новочервоне, вул. Леніна, 6. Оскільки зобов'язання за кредитним договором виконано у повному обсязі, що підтверджено банківськими виписками за період з 27.02.2007 по 15.06.2007 на загальну суму 1 060 000,00 грн, а також виконано зобов'язання зі сплати відсотків за користування кредитом, що підтверджено банківськими виписками за період з 28.02.2007 по 28.09.2007 на загальну суму 79 078,44 грн, позивач просив зняти заборону відчуження нерухомого майна, яка була накладена нотаріусом Троїцького районного нотаріального округу Луганської області, до припинення іпотечного договору.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано кредитного договору (його копії), докази щодо отримання позивачем кредитних коштів у сумі 1 000 000,00 грн; водночас із наданих позивачем документів неможливо встановити, у якій сумі позивач отримав кредитні кошти, який відсоток встановлено за користування кредитом, за який період і в якому розмірі боржник повинен сплачувати відсотки за користування кредитними коштами та до якого строку. Копії виписок з особового рахунку позивача та копії платіжних доручень, на які позивач посилається як на докази виконання зобов'язань за кредитним договором від 26.02.2007 №60/07-Ю на загальну суму 1 060 000,00 грн, не містять посилання на кредитний договір від 26.02.2007 №60/07-Ю у призначенні платежів. З наданих позивачем документів неможливо встановити факт сплати заборгованості та відсотків за користування кредитом саме за цим кредитним договором, неможливо встановити суму боргових зобов'язань позивача на ту чи іншу дату і загальну суму боргу по кредиту. Оскільки позивачем не надано належних і допустимих доказів виконання зобов'язань за кредитним договором, тому відсутні підстави вважати припиненим основне зобов'язання, а відтак, відсутні підстави для припинення договору іпотеки, укладеного в забезпечення виконання позивачем кредитного договору.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи зазначені позовні вимоги СТОВ "ЛАН", виходив із того, що у зв'язку з доведенням позивачем факту припинення договору іпотеки, право позивача як власника спірного нерухомого майна порушено через не зняту заборону на відчуження нерухомого майна, яка накладалася до припинення іпотечного договору, а відтак, обраний позивачем спосіб судового захисту відповідає вимогам статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) і статті 5 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з'ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

За змістом частини 1 статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Статтею 526 ЦК визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання (стаття 546 ЦК).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України "Про іпотеку", зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання.

У частині 1 статті 598 ЦК зазначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (статті 599 ЦК).

Отже, іпотека є дійсною до припинення основного зобов'язання; іпотека не припиняється, якщо основне зобов'язання, забезпечене іпотекою, є невиконаним.

У силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов'язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 80 ГПК чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу; у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 вказаної статті). Оскільки дана справа розглядалась за правилами загального позовного провадження, то питання, які стосуються подання доказів, вирішується судом першої інстанції на стадії підготовчого засідання (стаття 182 ГПК).

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

У свою чергу статтею 269 ГПК, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 269 ГПК свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у цьому випадку - позивача).

Здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, за встановлених судом першої інстанції обставин не подання позивачем суду в обґрунтування своїх вимог належних і допустимих доказів, апеляційний господарський суд, відхиливши посилання позивача на неможливість подання таких доказів суду першої інстанції та встановивши наявність у позивача об'єктивної можливості надати такі докази при зверненні з позовом у даній господарській справі в червні 2018 року, всупереч зазначеним вимогам процесуального законодавства прийняв від позивача докази (у тому числі кредитний договір та додаткову угоду до нього), які не були подані суду першої інстанції.

Разом із тим кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Укладення між сторонами у справі іпотечного договору стало підставою для виникнення між ними прав та обов'язків з приводу виконання умов вказаного договору. Слід зазначити, що у разі існування між сторонами, які перебувають між собою в певних правовідносинах, спору про припинення зобов'язань за договором, такий спір може бути передано на вирішення суду, а вимога про визнання припиненими зобов'язань за договором по суті є вимогою про припинення господарських правовідносин за цим договором, що відповідає передбаченим статтею 16 ЦК і статтею 20 Господарського кодексу України способам захисту.

Натомість суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на те, що позовні вимоги про зняття заборони відчуження нерухомого майна стосуються правовідносин сторін, що виникли насамперед на підставі договору іпотеки, не врахував, що іпотека є дійсною до припинення основного зобов'язання, а відтак не дав належної оцінки обраному позивачем способу захисту порушеного права з огляду на те, що в межах даної справи позивачем вимоги про визнання іпотеки припиненою заявлено не було, і таке питання не було предметом дослідження суду із наданням оцінки тим фактичним обставинам, на яких мали ґрунтуватися такі вимоги. Водночас за відсутності достеменно встановленого змісту основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою, суперечливих доводів позивача щодо сум, отриманих за кредитним договором (згідно з якими позичальнику надавався кредит у розмірі 1 000 000,00 грн), і сум, сплачених на погашення саме кредиту (1 060 000,00 грн), невизнання кредитором права боржника на припинення зобов'язання за договором у зв'язку з неподанням останнім доказів на підтвердження факту належного, своєчасного і повного виконання обов'язків як за кредитним договором, так і за договором іпотеки, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Крім того, судами встановлено, що відповідно до постанови Правління Національного банку України від 14.09.2015 № 604 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідації ПАТ "Український комунальний банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийняте рішення від 14.09.2015 № 169 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укркомунбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким зі змінами, внесеними рішенням Фонду гарантування від 30.12.2015 № 285, розпочато процедуру ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якій делеговано усі повноваження ліквідатора банку.

Зі змісту положень Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", вбачається, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд гарантування вкладів фізичних осіб набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Від імені банку у відповідних правовідносинах діє уповноважена особа Фонду, виконуючи функції виконавчого органу банку (керівника Банку).

Отже, відносини між сторонами господарських договорів, у яких бере участь банк, якого як керівник представляє уповноважена особа Фонду, є приватноправовими. У цих правовідносинах Фонд та його уповноважена особа, діючи від імені банку, не має жодних владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як самостійний суб'єкт, а Фонд не набуває самостійних прав й обов'язків, оскільки він діє на підставі закону від імені банку. Представництво банку Фондом ґрунтується на приписах Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Такий правовий висновок наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 910/8132/17, від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи те, що предметом позову у справі, яка розглядається, є зняття заборони відчуження нерухомого майна, накладеного на підставі договору іпотеки, стороною якого є ПАТ "Український комунальний банк", і Уповноважена особа Фонду не виступає у цих правовідносинах як суб'єкт владних повноважень, а діє від імені банку, суд апеляційної інстанції не встановив, чи є саме Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Український комунальний банк" належним відповідачем у цій справі, чи таким належним відповідачем є банк в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку.

Водночас слід зауважити, що визначення відповідача, предмета та підстав позову є правом позивача, однак встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц).

Згідно зі статтею 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскільки наведеним вимогам оскаржене рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, його не можна визнати законним і обґрунтованим.

Вищевказане свідчить про порушення судом апеляційної інстанції зазначених норм процесуального права, які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 3 статті 310 ГПК постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК).

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Український комунальний банк" задовольнити частково.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 913/317/18 скасувати.

3. Справу № 913/317/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: І. С. Міщенко

В. Г. Суховий