ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 918/329/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Імені Воловікова"

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду у складі Крейбух О.Г. - головуючий, Павлюк І.Ю., Тимошенко О.М. від 19 грудня 2018 року

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. СУТЬ СПОРУ

1.1. 08.12.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотівка Еліт», як позикодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Імені Воловікова», як позичальником, було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги № 08/12-16 ЛВ (надалі - Договір № 08/12-16 ЛВ), відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику поворотну фінансову допомогу в сумі 643 975,59 грн. із встановленим строком повернення до 08.12.2017.

1.2. Відповідач, у встановлені договором строки, свої зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги не виконав, сплативши 09.03.2017 лише 2082,78 грн., внаслідок чого розмір неповернутої фінансової допомоги становить 641 892,81 грн.

1.3. У зв'язку з вищенаведеним, позивач звернувся із позовом до відповідача з вимогою про стягнення коштів у розмірі 641 892,81 грн., що становить розмір не повернутої фінансової допомоги та 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді відповідальності за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання.

1.4. Водночас, відповідач зазначив, що 29.05.2018 повідомляв позивача про припинення зобов`язання по договору про надання поворотної фінансової допомоги № 08/12-16ЛВ від 08.12.2016 шляхом зарахування, у зв'язку з укладанням договорів про відступлення права вимоги, які належали Товариству з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест" та Приватному підприємству "Кристал". Зміст укладених договорів полягав у наступному.

1.5. 22.05.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест", як первісним кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Імені Воловікова", як новим кредитором, укладено договір № 1-18ВПВ про відступлення права вимоги (цесії), відповідно до умов якого первісний кредитор оплатно передав (відступив) належне йому право вимоги згідно із договором складського зберігання 2017 року № 31/07-17/ЛЕ від 31.07.2017 року на суму 185 945,20 грн. та договором послуги зберігання 2016 рік № 20/09-16/ЛЕ від 20.09.2016 року на суму 26 226,08 грн., укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" та первісним кредитором, а новий кредитор (відповідач) прийняв право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами.

1.6. На підтвердження переданих вимог за Договором від 22.05.2018, відповідачем подано: договір складського зберігання зерна № 20/09-16/ЛЕ від 20.09.2016 з додатками; договір складського зберігання зерна № 31/07-17/ЛЕ від 31.07.2017 з додатками; акти здачі-приймання робіт за договором № 20/09-16/ЛЕ від 20.09.2016; акти здачі-приймання робіт за договором № 31/07-17/ЛЕ від 31.07.2017.

1.7. Листом вих. № 22/05/18 від 22.05.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест" повідомило Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотівка Еліт» про укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) № 1-18ВПВ від 22.05.2018.

1.8. 23.05.2018 між Приватним підприємством "Кристал", як первісним кредитором, Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова", як новим кредитором, укладено договір № 2-18ВПВ про відступлення права вимоги (цесії) (надалі - Договір від 23.05.2018), відповідно до умов якого первісний кредитор оплатно передав (відступив) належне йому право вимоги згідно із договором зворотної фінансової допомоги № 22/03-2016 від 01.04.2016 на суму 65 533,12 грн., договором щодо надання послуг харчування № 1 від 01.04.2016 на суму 21 171,77 грн., договором щодо надання послуг харчування № 1 від 05.05.2015 на суму 106 185,53 грн., договором щодо поставки овочів № 01/08-л від 01.08.2015 на суму 1 294,90 грн., договором щодо поставки квітів № 01/03-к від 01.03.2014 на суму 9 744,23 грн., договором поставки насіння № 12/02-2016/ЛК від 13.02.2016 на суму 400,00 грн., договором поставки насіння 2017 № 22/09-К від 22.09.2016 на суму 230 850,00 грн., договором № 23/09-К передпосівної обробки № 23/09-К від 22.09.2016 на суму 55 404,00 грн., укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" та первісним кредитором, а новий кредитор (відповідач) прийняв на умовах цього договору право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами.

1.9. Листом вих. № 23/05/18 від 23.05.2018 Приватне підприємство "Кристал" повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" про укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) № 2-18ВПВ від 23.05.2018.

1.10. На підтвердження переданих за Договором від 23.05.2018 вимог відповідачем подано: договір поставки № 12/02-2016/ЛК від 13.02.2016; договір поставки № 01/03-к від 01.03.2014; договір № 1 про надання послуг харчування від 05.05.2015; договір № 1 про надання послуг харчування від 01.04.2016; договір зворотної фінансової допомоги № 22/03-2016 від 22.03.2016;договір поставки № 01/08-л від 01.08.2015; договір поставки № 22/09-К від 22.09.2016; договір про надання послуг № 23/09-К від 22.09.2016; акт звірки між ПП "Кристал" та ТОВ "Лотівка Еліт" за період січень 2015- грудень 2016р; платіжне доручення № 259 від 26.09.2016р. на суму 230850,00 грн. з призначенням платежу за насіння згідно договору 22/09-К від 22.09.2016; банківську виписку за 26.09.2016 про перерахування ПП "Кристал" на користь ТОВ "Лотівка Еліт" 230850,00 грн.; податкову накладну від 26.09.2016 № 181/2; платіжне доручення № 260 від 26.09.2016 на суму 55404,00 грн. з призначенням платежу «за перепосівну обробку насіння згідно договору 23/09-К від 22.09.2016»; банківську виписку за 26.09.2016 про перерахування ПП "Кристал" для ТОВ "Лотівка Еліт" 55404,00 грн.; податкову накладну від 26.09.2016 № 180/2; платіжне доручення № 61 від 25.03.2016 на суму 65333,12 грн. з призначенням платежу «надання ЗФД згідно договору № 22/03-2016 від 22.03.2016р.»; банківську виписку за 25.03.2016 про перерахування ПП "Кристал" на користь ТОВ "Лотівка Еліт" 65333,12 грн.; акти здачі-приймання робіт за договором № 1 від 05.05.2015 на загальну суму 110296,39 грн.; акти здачі-приймання робіт за договором № 1 від 01.04.2016 на загальну суму 21 171,77 грн.; видаткову накладну № 124 від 16.03.2017 за договором № 01/03-к від 01.03.2014; видаткові накладні № 437 від 03.08.2015 та № 471 від 18.08.2015 за договором № 01/08-л від 01.08.2015.

1.11. Як вже зазначалося, згідно з заявою про припинення зобов`язання зарахуванням № 413 від 29.05.2018 відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язання щодо сплати ним для позивача боргу в сумі 212 171,28 грн. по договору про надання поворотної фінансової допомоги № 08/12-16ЛВ від 08.12.2016 внаслідок зарахування боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотівка-Еліт» по договору № 1-18ВПВ про відступлення права вимоги (цесії) від 22.05.2018, укладеного із ТОВ «Сапоніт-Інвест».

1.12. Згідно з заявою про припинення зобов`язання зарахуванням № 414 від 29.05.2018 відповідач повідомив позивача про припинення зобов`язання щодо сплати ним для позивача боргу в сумі 429 721,53 грн. по договору про надання поворотної фінансової допомоги № 08/12-16ЛВ від 08.12.2016 внаслідок зарахування боргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотівка-Еліт» по договору № 2-18ВПВ про відступлення права вимоги (цесії) від 23.05.2018, укладеного із ПП «Кристал».

2. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

2.1. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.05.2018 позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" 641 892,81 основного боргу, 34 739,58 інфляційних втрат, 8 283, 06 коп. 3% річних.

2.2. Рішення місцевого суду мотивоване тим, що укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо повернення поворотної фінансової допомоги у розмірі 641 892,81 грн., у встановлений договором строк, - не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений та підтверджується матеріалами справи, у зв'язку з чим відповідач визнаний судом першої інстанції таким, що прострочив виконання свого зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги за Договором №08/12-16 ЛВ та Додаткової угоди №1.

2.3. Також, місцевим судом визнано обґрунтованим та документально доведеним розрахунок позивача 34 739,58 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 8 283,06 грн. за прострочення виконання зобов'язань з повернення поворотної фінансової допомоги.

2.4. При ухваленні рішення господарським судом першої інстанції було зазначено, що (1) відповідачем не надано суду документів, які містять відомості про вчинення дій, що засвідчують перехід до нього права вимоги за договорами, укладеними між позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест", Приватним підприємством "Кристал"; (2) відповідач не надав суду оригінали примірників договорів, а також первинної бухгалтерської документації за вищевказаними договорами, які б підтвердили наявність непогашених боргів позивача відповідно перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Сапоніт-Інвест" та Приватним підприємством "Кристал"; (3) відсутні докази сплати коштів новим кредитором за передане право вимоги до боржника за основним договором; (4) відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту виконання первісним та новим кредиторами укладених договорів про відступлення права вимоги (цесії), у зв'язку з чим відсутні докази фактичного переходу прав відповідачу від первісного кредитора відступлених вимог до позивача.

3. РОЗГЛЯД СПОРУ СУДОМ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

3.1. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 рішення Господарського суду Рівненської області від 13.05.2018 скасовано в частині стягнення 641 892,81 грн. основного боргу та прийнято рішення про відмову у задоволенні позовної вимоги у наведеній частині, в частині стягнення 34 739,58 грн. інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 8 283,06 грн. - залишено без змін.

3.2. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що позивачем правомірно на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нараховано 34 739,58 грн. інфляційних втрат та 3 % річних у розмірі 8 283,06 грн. за період прострочення з 09.12.2017 по 14.05.2018, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з повернення поворотної фінансової допомоги відповідачем. Водночас, суд зазначив, що заяви про припинення зобов`язання зарахуванням № 413 від 29.05.2018 та № 414 від 29.05.2018 не містили вимог щодо зарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

3.3. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення 641 892,81 грн. основного боргу та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги у наведеній частині, апеляційний суд зазначив, що:

- за договором про надання поворотної фінансової допомоги позивач - є кредитором, а відповідач - є боржником. Водночас враховуючи договори про відступлення права вимоги (цесії), за яким відступлено право вимоги до позивача відповідач є кредитором, а позивач - боржником;

- вимоги, які виникли між сторонами на підставі вказаних договорів, є зустрічними, строк виконання зобов`язань за договорами, вимоги за якими передано згідно з договорами про відступлення права вимоги (цесії) - настав, і вимоги між позивачем та відповідачем - є однорідними (грошовими);

- судом апеляційної інстанції враховано безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань.

3.4. Вищенаведені висновки суд апеляційної інстанції обґрунтував, зокрема, наданими відповідачем на стадії апеляційного провадження доказами, які отримані останнім від Приватного підприємства "Кристал" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапоніт-Інвест». Суд апеляційної інстанції прийняв надані докази до розгляду на підставі частини 8 статті 80, частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Не погоджуючись з судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13.05.2018 залишити в силі.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

5.1. Відповідачем на стадії апеляційного провадження були долучені додаткові докази в підтвердження доводів щодо набуття прав вимоги до позивача на загальну суму 702 754,83 грн., а саме: документи, отримані від Приватного підприємства "Кристал" та Товариства з обмеженою відповідальністю «Сапоніт-Інвест». Проте, відповідачем не було надано доказів в підтвердження направлення вказаних документів позивачу, а також вони були подані з пропуском строку, встановленого для їх подачі, у зв'язку з чим скаржник наголошує, що додаткові докази безпідставно були прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, чим допущено порушення норм процесуального права, а саме: статті 80, частини 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

5.2. Судом апеляційної інстанції невірно застосовано статтю 598, статтю 601 Цивільного кодексу України, адже заборгованість сторін не є безспірною, позивач не згоден з проведеним зарахуванням, наявність чи відсутність заборгованості позивача підлягала б встановленню в межах захисту відповідних прав відповідача за його позовом.

5.3. Скаржник зазначає, що у всіх договорах, право вимоги за якими набув відповідач, встановлена пряма заборона щодо передачі прав та обов'язків за ними третім особам без згоди іншої сторони.

5.4. Крім того, відповідачем не було подано доказів переходу до нього, як нового кредитора, прав у зобов'язаннях, за якими позивач виступав боржником перед Приватним підприємством "Кристал" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сапоніт-Інвест».

5.5. Долучені відповідачем документи до матеріалів справи підписані не уповноваженою особою - директором позивача ОСОБА_7, а печатка на зазначених документах не відповідає оригінальному відтиску печатки Товариства з обмеженою відповідальнісю "Лотівка Еліт", у зв'язку з чим позивач заявив клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи, у задоволенні якого судом апеляційної інстанції необґрунтовано було відмовлено.

6. Позиція Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Імені Воловікова», викладена у відзиві на касаційну скаргу

6.1. Відповідач вважає доводи касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотівка Еліт» безпідставними, рішення суду апеляційної інстанції законним і обґрунтованим, тому просить касаційну скаргу скаржника залишити без задоволення, а оскаржувану постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ І ВИСНОВКІВ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ

7.1. Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Імені Воловікова" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лотівка Еліт" 641 892 грн. 81 коп. основного боргу за договором № 08/12-16 ЛВ, а також застосування на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

7.2. Позовні вимоги обґрунтовані наявністю у відповідача перед позивачем грошового зобов'язання загалом в розмірі 684 915,45 грн. (641 892,81 грн.- основний борг, 34 739,58 грн. - інфляційні втрати, 8 283,06 грн. - 3% річних). Проте, відповідач заперечував проти наявності у нього перед позивачем грошового зобов'язання у заявленому до стягнення розмірі, посилаючись на припинення грошового зобов'язання в силу приписів ст. 601 Цивільного кодексу України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

7.3. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї зі сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

7.4. Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

7.5. За змістом частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

7.6. Недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено ст. 602 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

7.7. Виходячи із зазначеного, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).

7.8. За змістом ст. 184 Цивільного кодексу України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.

7.9. Верховний Суд зазначає, що в розумінні статті 601 Цивільного кодексу України, спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством. За загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми) здійснення відповідної заяви про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент висловлення учасником відповідних правовідносин волевиявлення у відповідній формі, зокрема письмовій, що містить чітке однозначне волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін в такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

7.10. В свою чергу характер зобов'язань, їх мета, зміст та види при зарахуванні не мають значення. Зустрічні вимоги мають бути однорідними за своєю юридичною природою та матеріальним змістом.

7.11. Апеляційним господарським судом досліджено, що зі змісту заяв про припинення зобов`язання зарахуванням № 413 від 29.05.2018 та № 414 від 29.05.2018 вбачається наявність таких умов, як зустрічність та однорідність вимог, так і їх матеріальний зміст. Судом також з'ясовано, що строк виконання зобов'язань настав, а зазначені заяви були надіслані відповідачем у встановленому порядку за адресою юридичного місцезнаходження позивача, і судом апеляційної інстанції не встановлено наявності будь-яких письмових заперечень позивача на заяви відповідача.

7.12. При цьому, суд апеляційної інстанції встановив, що заяви про припинення зобов`язання зарахуванням № 413 від 29.05.2018 та № 414 від 29.05.2018 не містили вимог щодо зарахування інфляційних втрат та 3 % річних.

7.13. За результатами дослідження та оцінки за приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України зібраних у справі доказів та обставин справи у сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зарахування зустрічних вимог в контексті спірних правовідносин в силу приписів статті 601 Цивільного кодексу України.

7.14. Стосовно доводів скаржника про те, що додаткові докази безпідставно були прийняті до уваги судом апеляційної інстанції, чим допущено порушення норм процесуального права, а саме: ст. 80, ч. 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд зазначає наступне.

7.15. В оскаржуваній постанові судом апеляційної інстанції вказується, що 19.12.2018 від відповідача до суду надійшли пояснення щодо неможливості та своєчасності подання документів, які долучено до справи згідно з заявами про приєднання документів № 45/18 від 10.10.2018, № 7252/18 від 30.11.2018, розглянувши які, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про їх прийняття до розгляду з посиланням на частину 8 статті 80, частину 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України. При цьому, судом апеляційної інстанції враховані пояснення відповідача про те, що документи, які подані разом з апеляційною скаргою в підтвердження спростування доводів позивача, були отримані відповідачем після розшуку документів керівництвом ПП «Кристал» та ТОВ «Сапоніт-Інвест».

7.16. За змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

7.17. Верховний Суд зазначає, що судом апеляційної інстанції при прийнятті додаткових доказів допущено порушення приписів частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції документів, які долучено до справи на стадії апеляційного розгляду згідно з заявами про приєднання документів № 45/18 від 10.10.2018, № 7252/18 від 30.11.2018, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

7.18. При цьому, посилання відповідача на те, що документи в обґрунтування доводів щодо припинення зобов'язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України, отримані відповідачем після їх розшуку новим керівництвом ПП «Кристал» та ТОВ «Сапоніт-Інвест», і лише після цього надані суду апеляційної інстанції - не можуть свідчити про винятковість вказаного випадку, оскільки господарська діяльність відповідних товариств, як і належне оформлення документообігу між підприємствами стосовно господарських правовідносин, які в подальшому стали предметом судового розгляду - є виключною господарською компетенцією учасників таких правовідносин, а неналежне дотримання товариствами (зокрема, і керівництвом) документальної дисципліни в межах їх господарської діяльності - не може бути перекваліфіковано судом при розгляді господарського спору саме як причина поважності неподання певних документів.

7.19. Таким чином, копії наданих відповідачем документів були прийняті судом апеляційної інстанції в порушення частин 8 ст. 80, частини 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, чим допущено порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови.

7.20. Проте, Верховний Суд вважає, що вказане порушення норм процесуального права не призвело до помилковості висновків суду апеляційної інстанції по суті спору, як не призвело і до неправильності застосування норм матеріального права, зокрема ст. 598, ст. 601 Цивільного кодексу України, оскільки при вирішенні спору як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції надано оцінку поданим учасниками спору доказів, зокрема: Договору № 08/12-16 ЛВ та додаткової угоди № 1 від 03.01.2017, а також Договору від 22.05.2018 та Договору від 23.05.2018, які в силу приписів статті 11 Цивільного кодексу України, є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків в контексті спірних правовідносин саме між учасниками спору.

7.21. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, здійснив оцінку вказаних доказів та прийшов до висновку про припинення зобов'язань відповідача перед позивачем в сумі 641 892,81 грн. шляхом його зарахування згідно з ст. 601 Цивільного кодексу України в рахунок зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача. В свою чергу, доводи скаржника щодо переоцінки Договору № 08/12-16 ЛВ та додаткової угоди № 1 від 03.01.2017, а також Договору від 22.05.2018 та Договору від 23.05.2018 зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів та встановити інші обставини справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

7.22. Верховний Суд вважає за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення від 26.07.2007 у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29; від 08.12.2016 у справі "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33).

7.23. Крім того, Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності (ст. 13 Господарського процесуального кодексу України) та принцип рівності сторін (ст. 7 Господарського процесуального кодексу України), які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Вони вимагають "справедливого балансу" між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною.

7.24. Стосовно доводів скаржника у касаційній скарзі про те, що у всіх договорах, право вимоги за якими набув відповідач, встановлена пряма заборона щодо передачі прав та обов'язків за ними третім особам без згоди іншої сторони та Верховний Суд зазначає наступне.

7.25. Як зазначалось вище, за правовою природою припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги це - одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін згідно з вимогами ст.601 Цивільного кодексу України. Однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахуванням частини 1, п.2 частини 2 ст.16 Цивільного кодексу України та ст.20 Господарського кодексу України.

7.26. Тобто, зарахування зустрічних однорідних вимог, про яке заявлено однією із сторін у зобов'язанні, не пов'язується із прийняттям такого зарахування іншою стороною.

7.27. Доводи позивача, про те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання позивача про призначення у справі судової почеркознавчої та технічної експертизи - Верховним Судом відхиляються, оскільки висновки суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні зазначеного клопотання зроблено з дотриманням норм процесуального права, зокрема, статей 76, 77, 86, 99 Господарського процесуального кодексу України, а доводи скаржника в цій частині також зводяться до намагань здійснити переоцінку доказів та встановити інші обставини справи, що виходить за межі повноважень Верховного Суду.

7.28. При цьому, колегія суддів зазначає, що у пункті 54 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", заява №4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див.рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії", заява N 30544/96, п. 26, ECHR 1999-I).

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

7.2. Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

7.3. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

7.4. За наведених обставин Верховний Суд, з урахуванням меж перегляду справи судом касаційної інстанції, дійшов висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін, як законна та обґрунтована. У зв'язку з чим касаційна скарга задоволенню не підлягає.

8. Щодо розподілу судових витрат

8.1. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотівка Еліт» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2018 у справі №918/329/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати складення повного судового рішення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Суховий В.Г.