ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/4994/18

Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Баранця О.М., Булгакової І.В., Дроботової Т.Б., Катеринчук Л.Й., Пількова К.М., Селіваненка В.П., Ткача І.В., Ткаченко Н.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - публічного акціонерного товариства Банк «Траст» (далі - Банк) - не з'явився,

відповідача - фізичної особи - підприємця Сергієнко Марини Миколаївни (далі - ФОП Сергієнко М.М.) - Григоришина О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2018 (суддя Мудрий С.М.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 [колегія суддів: Михальська Ю.Б. (головуючий), судді Тищенко А.І., Скрипка І.М.]

зі справи № 910/4994/18

за позовом Банку до ФОП Сергієнко М.М.

про визнання недійсним договору та стягнення 710 400 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Банк звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до ФОП Сергієнко М.М. про визнання недійсним Договору надання послуг у сфері інформатизації від 01.03.2016 № 06-03/16 (далі - Договір) та стягнення 710 400,00 грн.

1.2. Позов обґрунтовано тим, що спірний правочин є фіктивним, оскільки не був спрямований на настання правових наслідків, що обумовлені ним. За твердженнями позивача, укладаючи Договір сторони не мали наміру його виконувати, а підписання актів приймання-передачі наданих послуг та їх оплата відбулися без реального надання послуг у сфері інформатизації відповідачем. Враховуючи незаконність спірного правочину, він також є нікчемним відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки відповідач є пов'язаною особою Банку. Позивач просить суд застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення на його користь з відповідача грошових коштів у розмірі 710 400,00 грн., сплачених за спірним Договором.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням господарського суду міста Києва від 18.06.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Судові рішення мотивовано відсутністю підстав для визнання Договору фіктивним та, як результат, застосування наслідків його недійсності, оскільки обставини виконання Договору сторонами підтверджуються наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг та їх фактичною оплатою. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання Договору нікчемним на підставі пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки за змістом цієї статті сам факт укладення договору з пов'язаною з банком особою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним у силу закону, при цьому умовою для визнання договору нікчемним є встановлення факту невідповідності такого правочину вимогам законодавства України.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Банк, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. За твердженнями скаржника, внаслідок порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій неповно встановлені фактичні обставини справи щодо наявності підстав для визнання Договору недійсним і застосування наслідків його недійсності, які зі свого боку призвели до помилкової відмови в позові. Також скаржник зазначає, що суди мали застосувати до спірних правовідносин положення пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статті 216, 234 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), але через неправильний аналіз фактичних обставин справи та помилково встановлені обставини справи не застосували наведених норм матеріального права.

4.2. Так, на порушення вимог статті 236 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували обставин відсутності в матеріалах справи доказів як реального виконання умов Договору сторонами, так і намірів сторін його виконувати. Суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доводам позивача щодо фіктивності спірного правочину, у тому числі й про те, що:

- відповідач не отримував вихідних даних для проведення консультування (технічне завдання), без отримання яких він не мав можливості надавати визначені Договором послуги;

- відповідач не отримував обладнаного робочого місця у позивача або ж віддаленого доступу до його інформаційно-програмного забезпечення із передачею відповідного пароля-доступу задля забезпечення інформаційної підтримки та обслуговування, як це передбачено Договором;

- відповідач не отримував права адміністратора та не створював облікового запису на сервері позивача, що унеможливлює надання послуг, зазначених в актах приймання-передачі;

- за отриманням технічного завдання, а також робочого місця або віддаленого доступу до інформаційно-програмного забезпечення відповідач до позивача не звертався;

- зазначивши про недоведеність цих тверджень позивача, суди попередніх інстанцій не врахували обставин об'єктивної неможливості надання стороною доказів невчинення іншим учасником правовідносин відповідних дій і на порушення вимог частини другої статті 74 ГПК України не зобов'язали відповідача надати докази звернення до позивача за отриманням технічного завдання, виділення відповідного робочого місця або надання віддаленого доступу до його інформаційно-програмного забезпечення;

- підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг містять лише загальний підсумок витраченого часу на надання різних за змістом послуг (послуги фахівців з налаштування обладнання; підтримка всіх змін обладнання при зміні вимог законодавства; проведення навчання співробітників позивача тощо) та не відображають часу, протягом якого надавалась кожна з цих послуг;

- відповідно до загального підсумку витраченого відповідачем часу на надання послуг (426 годин), останній мав знаходитися на обладнаному робочому місці у приміщенні банку упродовж 53-х робочих днів, однак, згідно з даними служби безпеки позивача відповідач до приміщення банку не приходила, віддаленого доступу до комп'ютерного сервера не отримувала;

- акти приймання-передачі наданих послуг за Договором не погоджені зі службою безпеки позивача, хоча у 2016 році з цією службою погоджувались усі акти приймання-передачі послуг і робіт з контрагентами позивача на суму понад 25 000 грн.

4.3. З'ясовуючи обставини виконання спірного Договору сторонами, суди попередніх інстанцій обмежились лише оцінкою актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати послуг, не врахувавши при цьому доводів позивача щодо фактичної неможливості надання відповідачем послуг за спірним Договором, що свідчить про формальний підхід судів в оцінці доказів зі справи.

5. Доводи інших учасників справи

5.1. ФОП Сергієнко М.М. подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність її доводів та просила оскаржувані судові рішення зі справи залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

6. НАДХОДЖЕННЯ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ НА РОЗГЛЯД ОБ'ЄДНАНОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ У СКЛАДІ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6.1. Ухвалою Верховного Суду від 11.03.2019 відкрито касаційне провадження зі справи № 910/4994/18 за касаційною скаргою Банку на рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018, розгляд скарги призначено на 07.05.2019.

6.2. Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2019 справу № 910/4994/18 передано на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з підстав необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми статті 234 ЦК України, викладеного у раніше ухваленому рішенні зі справи № 910/23722/17.

6.3. Передаючи справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що у справі № 910/4994/18 укладений між сторонами Договір має ознаки фіктивного правочину, тому що встановлені господарськими судами попередніх інстанцій обставини справи вказують на те, що оспорюваний правочин не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, свідчать про умисел обох сторін оспорюваного правочину приховати справжні наміри учасників правочину, оскільки в актах приймання-передачі послуг не деталізовані послуги, які були надані, не зазначено фактичної кількості затраченого відповідачем часу на надання кожної із послуг, перелічених в актах, тобто не останні дають змоги достеменно стверджувати про реальне виконання договору. Крім того, оплата наданих послуг здійснювалась під час запровадженої процедури ліквідації Банку, що, в свою чергу, може вказувати на виведення активів (грошових коштів).

Натомість у постанові Верховного Суду від 14.11.2018 зі справи № 910/23722/17 [колегія суддів: Суховий В.Г. (головуючий), судді Берднік І.С., Пєсков В.Г.] за позовом Банку до товариства з обмеженою відповідальністю «Ізі Софт» про визнання договору недійсним та застосування наслідків недійсності правочину суд за тотожних встановлених обставин справи погодився з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість посилань позивача на фіктивність укладеного договору з огляду на його фактичне виконання сторонами.

7. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7.1. 01.02.2016 Банк (замовник) та ФОП Сергієнко М.М. (виконавець) уклали Договір, за умовами якого виконавець надає замовнику послуги у сфері інформатизації та обслуговування, а саме:

- консультування щодо типу та конфігурації комп'ютерних технічних засобів та використання програмного забезпечення, аналіз інформаційних потреб користувачів та пошук найоптимальніших рішень;

- обслуговування та підтримка робочого стану інформаційних, комп'ютерних систем офісної електронно-обчислювальної, вимірювальної, електронної техніки, комп'ютерного обладнання, принтерів та іншого обладнання, що є на балансі або в орендному користуванні у замовника.

7.2. Відповідно до пункту 1.3 Договору замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх у повному обсязі.

7.3. Згідно з пунктами 2.1, 2.2 Договору послуги, які були надані виконавцем замовникові за цим договором, оплачуються замовником в залежності від обсягів наданих послуг з розрахунку 1 200 грн. за одну годину роботи виконавця шляхом перерахування на банківський рахунок виконавця за реквізитами, вказаними у договорі, на підставі підписаного акта наданих послуг. Оплата за надані згідно з договором послуги здійснюється замовником щомісячно після підписання актів приймання-передачі наданих послуг, відповідно до актів приймання-передачі наданих послуг, що складаються виконавцем у двох примірниках, та не пізніше 5-ти календарних днів, з дня, що настає за звітним місяцем, надаються для погодження замовнику.

7.4. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (пункт 6.1 Договору).

7.5. На виконання умов Договору сторонами підписано акти приймання-передачі наданих послуг до Договору на загальну суму 710 400,00 грн., а саме: від 08.04.2016 на суму 184 800,00 грн., від 26.04.2016 на суму 172 800,00 грн., від 25.05.2016 на суму 172 800,00 грн., від 13.07.2016 на суму 180 000,00 грн.

7.6. Оплата позивачем відповідачу наданих послуг згідно з актами приймання-передачі наданих послуг підтверджується банківськими виписками, наявними в матеріалах справи.

7.7. Рішенням Правління Національного банку України від 29.12.2016 № 559-рш та прийнятим на його виконання рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО) від 30.12.2016 № 3085 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «ТРАСТ» та делегування повноважень ліквідатора банку», вирішено Банк ліквідувати, запроваджено процедуру його ліквідації з 30.12.2016 до 29.12.2018 включно, призначено уповноваженою особою ФГВФО на здійснення ліквідації Банку Кухарева В.В.

7.8. На підставі наказів уповноваженої особи ФГВФО Кухарева В.В. від 07.12.2016, від 27.12.2016, 04.01.2017 та від 06.02.2017 з метою виконання обов'язку зі збереження активів Банку утворено комісію з перевірки договорів на виявлення ознак нікчемності.

7.9. Комісія провела перевірку договорів, укладених Банком, на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016, за результатами якої виявлено ознаки нікчемності Договору, передбачені частиною третьою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Комісія встановила, що Договір не відповідає вимогам, передбаченим частиною п'ятою статті 203 ЦК України, оскільки зазначений правочин вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, тому він містить ознаки фіктивного правочину. Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 комісія рекомендувала визнати Договір нікчемним.

7.10. Наказом уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію Банку Кухарева В.В. від 15.06.2016 № 143-ЛТ Договір було визнано нікчемними, про що на адресу ФОП Сергієнко М.М. 15.06.2017 направлено відповідне повідомлення з вимогою повернути грошові кошти в сумі 710 400 грн., які отримані нею за Договором.

7.11. У повідомленні було також зазначено, що ФОП Сергієнко М.М. та Банк є пов'язаними особами, оскільки протягом 2016 року основними контрагентами ФОП Сергієнко М.М. були товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗІ Софт» (далі - ТОВ «ІЗІ Софт») та товариство з обмеженою відповідальністю «АВК «Конфекшнері» (далі - ТОВ «Конфекшнері»). Зазначені товариства є пов'язаними з Банком особами та містяться в офіційно поданому до Національного банку України переліку осіб, пов'язаних з Банком. Пов'язаність ФОП Сергієнко М.М. та Банку визначена згідно з Положенням «Про визначення пов'язаних із банком осіб», затвердженим постановою Національного банку України від 12.05.2015 № 315, за критерієм економічної залежності (основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання зобов'язань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності).

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8.1. Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

8.1.1. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8.1.2. За приписами частини четвертої статті 300 ГПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

8.2. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.2.1. Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності.

8.2.2. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 38 цього Закону Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з підстав укладення банком правочину з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (пункт 8 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

8.2.3. Водночас відносини між сторонами господарських договорів, у яких однією зі сторін є банк, який виводиться з ринку і від імені якого діє ФГВФО, або його уповноважена особа, є приватноправовими. У цих правовідносинах ФГВФО або його уповноважена особа, діючи від імені банку, не мають владних повноважень щодо іншої сторони цих правочинів. За результатами перевірки, передбаченої статтею 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Наказ (рішення або інший документ) про нікчемність правочинів є внутрішнім розпорядчим документом банку як суб'єкта господарювання, виданим ФГВФО чи уповноваженою ним особою як керівником банку в межах своїх повноважень. Такий наказ (рішення) про нікчемність правочинів не може встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема контрагентів банку. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою ФГВФО (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 зі справи № 910/12294/16).

Суди попередніх інстанцій встановили, що за результатами перевірки договорів, укладених Банком, на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 до 07.12.2016 виявлено ознаки нікчемності спірного Договору з підстав його укладення з пов'язаною особою Банку та фіктивності.

Факт укладення договору з пов'язаною з банком особою сам собою не свідчить про те, що такий договір є нікчемним у силу закону. Необхідною умовою для визнання правочину нікчемним є саме встановлення факту невідповідності такого правочину вимогам законодавства України, у зв'язку з чим судам попередніх інстанцій для правильного вирішення спору зі справи, крім встановлення факту пов'язаності позивача з відповідачем, необхідно було надати оцінку оспорюваному правочину на предмет його фіктивності.

8.2.4. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що спірний Договір не є фіктивним правочином, оскільки обставини його виконання сторонами підтверджуються наявними в матеріалах справи двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг та фактичною оплатою цих послуг Банком.

8.2.5. Однак колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх передчасними з огляду на таке.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За приписами статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

8.2.6. Як правильно зазначено судами попередніх інстанцій, вчинений позивачем та відповідачем правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 903 ЦК України).

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов'язку виконавця з надання певної послуги кореспондується обов'язок замовника з її оплати.

8.2.7. Позивач, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час її перегляду в апеляційному порядку, заперечував надання відповідачем послуг за Договором. Наполягав, зокрема, на тому, що у відповідача відсутні фактичні, технічні та технологічні можливості з надання інформаційних послуг, обумовлених Договором.

Так, за твердженнями позивача, виходячи зі специфіки інформаційних послуг, які є предметом Договору, відповідач у будь-якому разі повинен був мати доступ до комп'ютерних систем банку для їх надання. Однак відповідач не отримував обладнаного робочого місця в приміщенні банку, не мав віддаленого доступу до його інформаційно-програмного забезпечення з передачею відповідного пароля-доступу задля забезпечення інформаційної підтримки та обслуговування. Відповідач не отримував права адміністратора та не створював облікового запису на сервері позивача, що унеможливлює надання послуг, відображених в актах їх приймання-передачі.

Згідно з доводами позивача за отриманням робочого місця або віддаленого доступу до інформаційно-програмного забезпечення комп'ютерних систем банку відповідач до позивача не звертався. Зазначивши про недоведеність цих тверджень позивача, суди попередніх інстанцій не врахували обставин об'єктивної неможливості надання стороною доказів невчинення іншим учасником правовідносин відповідних дій. При цьому з метою з'ясування зазначених обставин суди попередніх інстанцій не були позбавлені можливості зобов'язати відповідача на підставі частини другої статті 74 ГПК України надати суду докази звернення до позивача з питання щодо надання доступу (фізичного або віддаленого) до комп'ютерних систем банку для надання послуг.

З урахуванням наведеного колегія суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що при вирішенні спорів щодо фіктивності правочину предмет доказування у кожній конкретній справі складає певну сукупність фактів, які мають матеріально-правове значення, встановлення яких необхідне для винесення судом законного та обґрунтованого рішення у справі.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

8.2.8. Отже, зважаючи на те, що спірним у цій справі є, зокрема, існування самої можливості у відповідача надавати позивачу послуги за Договором, суд касаційної інстанції вважає передчасними висновки судів попередніх інстанцій про доведеність надання послуг за Договором лише на підставі актів приймання-передачі наданих послуг та доказів оплати цих послуг Банком.

Сам лише факт складання та підписання сторонами таких актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за Договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

8.2.9. Проте суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, зазначеного не врахували, обставин фактичного надання відповідачем позивачу послуг за спірним Договором належним чином не досліджували, у зв'язку з чим дійшли передчасного висновку щодо відмови в позові як за основними, так і за похідними вимогами Банку.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою, другою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 86 ГПК України).

8.2.10. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

9. Щодо питання відступу від попереднього правового висновку

9.1. Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

9.2. За результатами перегляду справи в касаційному порядку об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин справи, які мають значення для правильного вирішення цього спору.

9.3. Водночас об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку щодо застосування статті 234 ЦК України, викладеного у постанові Касаційного господарського суду від 14.11.2018 зі справи № 910/23722/17, оскільки, незважаючи на тотожність предмета та підстав позову у справах № 910/4994/18 та № 910/23722/17, рішення у цих справах прийняті за різних встановлених судами обставин справи, що не може свідчити про різне застосування цієї норми права.

10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

10.1. Доводи Банку про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

10.2. За таких обставин об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне касаційну скаргу Банку задовольнити, оскаржувані рішення суду першої інстанцій та постанову суду апеляційної інстанції зі справи скасувати, а справу - передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

10.3. У новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, дослідити обставини виконання умов спірного Договору сторонами та пов'язані з цими обставинами докази, дати йому належну правову оцінку на предмет фіктивності і, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до закону.

11. Судові витрати

Відповідно до положень статті 129 ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк «Траст» задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 18.06.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 зі справи № 910/4994/18 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Б. Львов

Судді: О. Баранець

І. Булгакова

Т. Дроботова

Л. Катеринчук

К. Пільков

В. Селіваненко

І. Ткач

Н. Ткаченко