ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2259/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І. С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І. І.,

за участю представників сторін:

офісу ГП - Сімаченко А. О.,

позивача-1 - не з'явився,

позивача-2 - не з'явився,

відповідача - Насонова-Осипян Т. В. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 (у складі колегії суддів: Куксов В. В. (головуючий), Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л. )

за позовом першого заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі:

1. Київської обласної державної адміністрації,

2. Обухівської районної державної адміністрації

до Приватного акціонерного товариства "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів"

про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі - Позивач-1, Облдержадміністрація) та Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Позивач-2, Райдержадміністрація) до Приватного акціонерного товариства "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів" (далі - Відповідач, ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів") про розірвання договору оренди земельної ділянки від
25.07.2007, укладеного між Райдержадміністрацією та ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів".

1.2. Як на підставу розірвання вищезазначеного договору, Прокурор посилався на порушення Відповідачем вимог статей 96, 166 Земельного кодексу України, пунктів 1 та 2 частини 1 статті 24 Закону України "Про оренду землі", статті 50 Кодексу України про надра, пп. а), в), г) п. 1) Постанови Ради Міністрів СРСР від 14.07.1976 № 327, пунктів 13,14,25,28 договору оренди та частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду землі".

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі № 911/2259/19 відмовлено у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд виходив із недоведеності факту використання Відповідачем орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням та невиконання обов'язків, передбачених статтею 25 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору оренди земельної ділянки.

Також суд дійшов висновку, що рекультивація земельної ділянки - існуючого глиняного кар'єру, фактично унеможливить її використання для розробки корисних копалин, а відтак використання за цільовим призначенням наданої Відповідачу в оренду земельної ділянки.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 911/2259/19 скасовано вищезазначене рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким позов задоволено у повному обсязі. Розірвано договір оренди земельної ділянки від 25.07.2007, укладений між Обухівською райдерадміністрацією та ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів", посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. І. за № 5714 та зареєстрований в реєстрі земель за № 040733100007 від 29.08.2007. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком місцевого господарського суду та вказав на те, що після анулювання спеціального дозволу на користування надрами, Відповідач не здійснює видобуток корисних копалин, тобто, не використовує земельну ділянку ефективно та за призначенням, як це обумовлено умовами договору та не здійснює дій щодо рекультивації, з метою забезпечення приведення її у стан придатний для використання за призначенням.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

3.2. Скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновків Верховного Суду, викладених у:

- постановах від 17.04.2018 у справі № 916/915/17, від 13.02.2018 у справі № 925/1074/17, від 17.04.2018 у справі № 905/1409/17 та від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц щодо застосування статті 651 ЦК України та положень статей 31, 32 Закону України "Про оренду землі";

- постановах від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 23.10.2018 у справі № 926/03/18, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 18.07.2019 у справі № 26/15794/17 та від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 щодо застосування положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

3.3. Також заявник посилаючись на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, доводить, що невикористання земельної ділянки за призначенням не є тотожним поняттю використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу Прокурор просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

4. Обставини встановлені судами

4.1.25.07.2007 між Райдержадміністрацією (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів" (в подальшому перейменовано на ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів") (орендар) було укладено договір оренди землі, зареєстрований у Обухівському районному відділі КРФ ДП "Центр ДЗК", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.08.2007 за № 040733100007, відповідно до умов якого орендодавець на підставі розпорядження голови Райдержадміністрації № 808 від 18.07.2007 надає, а орендар приймає в строкове платне володіння і користування земельну ділянку (об'єкт оренди) загальною площею 57,243 га, що розміщена на території Підгірцівської сільської ради, Обухівського району Київської області та виділена на місцевості згідно кадастрового плану.

4.2. Відповідно до пункту 3 договору на земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна, належні на праві власності орендарю.

4.3. Договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 7 договору).

4.4. Пунктом 13 договору встановлено, що земельна ділянка, що передається в оренду за даним договором, повинна використовуватись орендарем ефективно і за призначенням, вказаним в п. 14 даного договору, а також з дотриманням екологічної безпеки землекористування та вимог чинного земельного законодавства.

4.5. Відповідно до пункту 14 договору цільове призначення земельної ділянки - для розробки корисних копалин місцевого значення (існуючий глиняний кар'єр).

4.6. Пунктом 15 договору встановлено, що протягом дії даного договору орендар повинен не погіршувати стан об'єкта оренди; дотримуватись вимог чинного законодавства щодо збереження його якості; дотримуватись режиму використання водоохоронних зон, санітарної охорони і територій, що охороняються; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди.

4.7. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.02.2016 у справі № 826/18342/15 припинено право користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами № 506 від 22.04.1996, наданого з метою видобування глини, наглинку та суглинків, придатних для виробництва цегли керамічної та керамзиту, виданого ПАТ "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів".

4.8. Наказом Державної служби геології та надр України № 150 від 04.05.2016 анульовано наданий Відповідачу спеціальний дозвіл на користування надрами № 506 від 22.04.1996.

4.9.16.05.2019 Райдержадміністрацією здійснено обстеження земельної ділянки, за результатами якого складено Акт № 1 обстеження земельної ділянки загальною площею 57,243 га, яка знаходиться на території Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області, в якому зазначено, що видобуток корисних копалин не ведеться, ґрунт пошкоджено, рельєф деградований, північний схил земельної ділянки, який межує з землями СТ "Будівельник 5", особливо піддається ерозійному руйнуванню, існує небезпека зсуву ґрунту зазначеної частини ділянки.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, статтею 2 Закону України "Про оренду землі", законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

5.3. Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про оренду землі", які кореспондуються з положеннями частини 1 статті 93 Земельного кодексу України, орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

5.4. За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

5.5. Згідно з частинами 3 , 4 статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

5.6. Положеннями статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статті 32 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

5.7. Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

5.8. Разом з тим, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

5.9. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Подібна правова позиція сформована, зокрема, але не виключно, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17 та є усталеною практикою.

5.10. Судова колегія враховує, що відповідно до положень статті 1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

5.11. Суд звертає увагу на те, що з прийняттям у 2001 році Земельного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2002, законодавець змінив підхід до співвідношення змісту поняття "невикористання земельної ділянки" та "використання землі не за цільовим призначенням".

5.12. Так, в Земельному кодексі України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13.03.1992 № 2196-XII) в статті 27 було передбачено, що право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених Земельному кодексі України.

5.13. Натомість, Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III в статті 141 передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених Земельним кодексом України;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об'єктом державно-приватного партнерства або об'єктом концесії.

5.14. При цьому, поняття "невикористання земельної ділянки за призначенням" та "використання земельної ділянки не за цільовим призначенням" різні за правовою природою, останнє з яких застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення. Використання не за цільовим призначенням передбачає дію використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування.

5.15. Отже, за змістом приписів статті 141 Земельного кодексу України невикористання земельної ділянки не є самостійною підставою припинення права користування нею, що й знайшло відображення у судовій практиці, зокрема, але не виключно у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 922/324/17, від
25.03.2020 у справі № 715/214/17-ц, від 14.07.2020 у справі № 916/1998/19 та від
12.08.2021 у справі № 904/2166/20 (904/5835/20).

5.16. Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами, передумовою надання Відповідачу в оренду земельної ділянки стала наявність у останнього спеціального дозволу на користування надрами № 506 від 22.04.1996 на розробку Родовища-Креницьке для видобування глини, наглинку та суглинків, придатних для виробництва цегли керамічної та керамзиту.

Однак, на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від
10.02.2016 у справі № 826/18342/15 даний дозвіл анульовано, а іншого дозволу Відповідач не отримував, тобто, з 2016 року останній не користується надрами орендованої земельної ділянки.

5.17. В такий спосіб, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що у даному випадку має місце невикористання земельної ділянки за її цільовим призначенням, що не є тотожним поняттю використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

5.18. При цьому, судами обох інстанцій не встановлено фактичних обставин щодо порушення Відповідачем цільового призначення земельної ділянки, тобто вчинення дій, які б свідчили про використання земельної ділянки за іншим цільовим призначенням.

5.19. Крім того, місцевим господарським судом зауважено, що у матеріалах справи відсутні докази того, що саме по собі невикористання земельної ділянки Відповідачем призвело до погіршення корисних властивостей землі чи унеможливило подальше використання земельної ділянки за цільовим призначенням.

5.20. Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується із висновком місцевого господарського суду, що у даному випадку відсутні підстави для розірвання спірного договору з підстав нецільового використання землі.

5.21. При цьому, поза увагою апеляційної інстанції залишилась та обставина, що на спірній земельній ділянці наявне нерухоме майно, належне Відповідачеві, а отже ураховуючи положення чинного законодавства, дія договору оренди є важливим елементом реалізації останнім своїх прав власника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 910/2566/16 та від 18.06.2019 у справі № 910/8424/18.

5.22. Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

5.23. Статтею 166 Земельного кодексу України визначено, що рекультивація порушених земель - це комплекс організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, екологічному стані ґрунтів і материнських порід та у гідрологічному режимі внаслідок проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, підлягають рекультивації. Для рекультивації порушених земель, відновлення деградованих земельних угідь використовується ґрунт, знятий при проведенні гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, шляхом його нанесення на малопродуктивні ділянки або на ділянки без ґрунтового покриву.

5.24. Господарським судом першої інстанції встановлено, а апеляційною інстанцією не спростовано, що відповідно до пункту 14 договору цільове призначення земельної ділянки - для розробки корисних копалин місцевого значення (існуючий глиняний кар'єр).

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що існуючий стан ґрунту не є наслідком дій Відповідача, оскільки у користування йому передавався вже розроблений глиняний кар'єр.

До того ж, рекультивація земельної ділянки - існуючого глиняного кар'єру фактично унеможливить її використання для розробки корисних копалин, тобто її використання за цільовим призначенням.

5.25. Таким чином, місцевий господарський суд повно і всебічно дослідив подані сторонами докази, правильно застосував норми матеріального права із дотриманням норм процесуального права та, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку, який при цьому відповідає вищенаведеним правовим висновкам Верховного Суду.

5.26. У свою чергу, суд апеляційної інстанції зазначені правові позиції Верховного Суду не врахував та дійшов помилкового висновку щодо обґрунтованості позову.

5.27. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд при вирішенні спору всебічно, повно та об'єктивно встановив істотні обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, і прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволені позову, яке помилково скасував суд апеляційної інстанції.

5.28. Що стосується здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, то, як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції, перевіряючи підстави представництва прокурором інтересів держави, дійшов висновку про наявність таких підстав, допустив його до представництва, позовну заяву не повернув і розглянув справу по суті. Жодних недоліків цієї заяви в частині відсутності обґрунтування прокурором підстави для здійснення представництва інтересів держави суд першої інстанції не виявив і позовну заяву прокурора з цих підстав без руху не залишив.

5.29. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

5.30. Верховний Суд зазначає, що підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

5.31. У цій справі суди попередніх інстанцій позов прокурора після відкриття провадження у справі без розгляду не залишали з огляду на наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

6.2. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (стаття 312 Господарського процесуального кодексу України).

6.3. З огляду на викладене колегія суддів вважає наведені у касаційній скарзі доводи обґрунтованими, що є підставою для скасування оскарженої постанови апеляційного господарського суду із залишенням у силі рішення місцевого господарського суду.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Корчуватський комбінат будівельних матеріалів" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 911/2259/19 скасувати.

3. Рішення Господарського суду Київської області від 29.10.2020 у справі № 911/2259/19 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв Судді І. С. Берднік І. С. Міщенко