ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2021 року

м. Київ

cправа № 910/10233/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т. М. (головуючий), Бакуліної С. В., Бенедисюка І. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Фемос" (далі - ТОВ "Будівельна компанія Фемос", відповідач, скаржник)

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 (головуючий - суддя Бондарчук В. В. ) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 (головуючий - суддя Алданова С. О., судді: Мартюк А. І., Зубець Л. П. )

у справі №910/10233/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОПР" (далі - ТОВ "ОПР", позивач)

до ТОВ "Будівельна компанія Фемос"

про стягнення 315 356,91 грн.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. ТОВ "ОПР" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Будівельна компанія Фемос" з позовом про стягнення 315 356,91 грн попередньої оплати, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором будівельного підряду від 16.05.2018 (далі - договір).

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2020 у справі №910/10233/20, позовні вимоги задоволено.

2.2. Місцевий господарський суд, встановивши наявність обставин порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт та відмови позивача від договору, керуючись статтями 837, 875, 610, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

2.3. Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками та додатково зазначив, що вважає вірним застосування місцевим господарським судом до спірних правовідносин положень частини 2 статті 849 ЦК України у сукупності з приписами статті 1212 ЦК України, оскільки припинення договору за односторонньою відмовою замовника від договору у даному випадку надає йому право на повернення сплачених ним за таким правочином платежів, що не були використані під час виконання підрядних робіт.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ТОВ "Будівельна компанія Фемос", посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
07.12.2020 у справі №910/10233/20, ухвалити нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

4.1. касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки одночасне застосування положень статей 849 та 1212 ЦК України є неможливим;

4.2. суди попередніх інстанцій всупереч наявним висновкам Великої Палати Верховного Суду (постанова від 16.06.2020 у справі №910/22513/17) безпідставно застосували до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України;

4.3. суд апеляційної інстанції застосовував положення частини 2 статті 849 ЦК України (на яку позивач взагалі не посилався як на підставу позовних вимог) та необґрунтовано визнав належним способом захисту у вигляді повернення безпідставно набутого майна на підставі статті 1212 ЦК України, а не через відшкодування збитків, як це визначено положеннями застосованої статті 849 ЦК України;

4.4. суд апеляційної інстанції безпідставно послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, адже правовідносини у даній справі не є подібними до правовідносин у справі №910/10233/20, та на постанову Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, оскільки Касаційний господарський суд мав намір відступити від висновку, викладеного у даній справі, у зв'язку з чим передав справу №910/2051/19 на розгляд об'єднаній палаті Касаційного господарського суду (за результатом розгляду якої справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції).

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "ОПР" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1.16.05.2018 ТОВ "ОПР" (замовник) та ТОВ "Будівельна компанія Фемос" (генеральний підрядник) укладено договір будівельного підряду, відповідно до якого генеральний підрядник зобов'язується здійснити комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов'язаних з поліпшенням існуючих експлуатаційних показників приміщення (далі - роботи) в приміщенні (далі - об'єкт), що розташоване за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 7, на підставі наданої замовником проектно-кошторисної документації. Замовник зобов'язується надати будівельний майданчик (фронт робіт), передати проектно-кошторисну документацію, прийняти закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. договору загальна ціна даного договору визначається проектно-кошторисною документацією, що є невід'ємною частиною договору, і до неї включається ціна матеріалів, обладнання, вартість їх поставки та ціна виконання будівельно-монтажних робіт. Документація передається генеральному підряднику у день підписання цього договору. Договірна ціна по цьому договору складає 521 639,77 грн в т. ч. ПДВ 20%.

Згідно з пунктом 2.5. договору оплата ціни робіт здійснюється на підставі акту приймання виконаних робіт з урахуванням сплаченого авансу. При цьому оплата проводиться замовником по фактичним витратам генерального підрядника на підставі підтверджуючих документів, але не більше обумовленої цим договором ціни робіт.

За умовами пунктів 2.8., 2.9. договору замовник надає генеральному підряднику аванс в розмірі 405 682,71 грн протягом 5 робочих днів з моменту підписання цього договору.

Суми використаного авансу закриваються на підставі актів приймання виконаних робіт і актів приймання обладнання, матеріалів підписаних уповноваженими представниками сторін у порядку, передбаченому пунктами 5.2.-5.3. цього договору.

Згідно з пунктами 4.1., 4.2., 4.3. договору остаточний термін виконання робіт, передбачених пунктом 1.1. цього договору, визначається календарним планом виконання робіт (додаток №2 до договору) і встановлюється до 18.06.2018 (включно). Строки виконання окремих етапів робіт зазначаються у календарному плані. Генеральний підрядник приступає до виконання робіт не пізніше 3-х робочих днів від дати перерахування замовником авансу на рахунок генерального підрядника.

Положеннями пункту 4.4. договору передбачено, що при виникненні обставин, які не залежать від генерального підрядника та які перешкоджають виконанню ним своїх зобов'язань за даним договором у встановлені терміни, строк здавання робіт за письмовим погодженням замовника може бути продовжено на час дії обставин, які не залежать від генерального підрядника, з доданням часу на відновлення генеральним підрядником робочого процесу та можливим перенесенням робіт на сприятливий час, що оформлюється договором про зміни до цього договору.

За змістом пункту 5.1. договору передавання виконаних робіт генеральним підрядником і прийняття робіт замовником оформлюється актом приймання виконаних робіт, підписаним уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до пунктів 7.8., 7.14. договору сторони також погодили, що замовник має право відмовитись від цього договору та вимагати відшкодування збитків, якщо генеральним підрядником не почато роботу в строк, передбачений пунктом 4.3. договору, або якщо виконання робіт проводиться з порушенням строків, передбачених календарним планом (додаток №2) або якщо протягом перших 10 робочих днів генеральний підрядник не виконав обсяг робіт, передбачений календарним планом, або при виявленні відхилень від проектно-кошторисної документації, а також невідповідність виконаних робіт стандартам ДБН.

Замовник має право достроково в односторонньому порядку відмовитися від договору у випадку прострочення виконання зобов'язань генеральним підрядником за даним договором більш як на 30 днів. При настанні такого випадку цей договір вважається розірваним зі спливом 5-ти календарних днів з моменту направлення генеральному підряднику повідомлення замовника про відмову від договору. В цьому випадку генеральний підрядник зобов'язується повернути суму сплаченого авансу протягом 5 робочих днів з моменту направлення письмової вимоги замовником.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і є чинним до 31.07.2018. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від виконання тих зобов'язань, що лишилися невиконаними (пункт 13.1. договору).

6.2. Додатково до договору будівельного підряду б/н від 16.05.2018 сторони підписали проектно-кошторисну документацію, календарний план-графік виконання робіт та форму акту-допуску.

6.3. На виконання умов договору будівельного підряду б/н від 16.05.2018 позивачем перераховано на рахунок відповідача попередню оплату в загальному розмірі 402 682,71 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 22.05.2018 №28324 на суму 202 841,36 грн та від 22.05.2018 №28323 на суму 202 841,35 грн.

6.4.27.06.2019 сторонами складено та підписано акт приймання виконаних будівельних робіт по договору будівельного підряду б/н від 16.05.2018 за червень 2019 року на суму 90 325,80 грн, а також довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за договором будівельного підряду б/н від
16.05.2018, відповідно до якої всього вартість виконаних робіт склала 90 325,80
грн.

6.5.11.10.2019 та 24.06.2020 позивач звертався до відповідача з претензіями, в яких повідомляв про відмову в односторонньому порядку від договору, у зв'язку із порушенням генеральним підрядником строків виконання робіт та просив повернути суму перерахованого, але невикористаного авансу в розмірі 315 356,91 грн.

6.6. Оскільки відповідач не виконав вимогу позивача про повернення невикористаного авансового платежу, ТОВ "ОПР" пред'явлено позов про стягнення з ТОВ "Будівельна компанія Фемос" 315 356,91 грн посилаючись на припинення договірних зобов'язань у зв'язку із односторонньою відмовою замовника та відсутності правових підстав володіння відповідачем вказаними коштами.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 315 356,91 грн попередньої оплати (авансу) за договором будівельного підряду від 16.05.2018.

8.2. Розглянувши доводи скаржника (пункти 4.1,4.3 та 4.4 цієї постанови), колегія суддів виходить з такого.

8.3. Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

8.4. За приписами частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог частиною 1 статті 509 ЦК України, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

8.5. Положеннями статті 615 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.

8.6. Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

8.7. Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього.

За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

8.8. Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами виникли правовідносини у сфері виконання підрядних робіт на підставі укладеного договору будівельного підряду від 16.05.2018.

8.9. Згідно з частинами 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

8.10. Глава 61 ЦК України у параграфах 2-4 регулює окремі різновиди договорів підряду. Тому загальні норми параграфа 1 глави 61 ЦК України можуть застосовуватись до окремих видів договорів підряду, передбачених ЦК України.

Юридичний аналіз зазначених правових положень дозволяє зробити висновок про те, що договір підряду є одним з цивільно-правових договорів, який має власне правове регулювання умов його укладення та визначає особливості захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Підстави для реалізації замовником права на односторонню відмову від договору підряду визначено положеннями частин 2 -4 статті 849, частини 2 статті 852, частини 3 статті 858 ЦК України.

8.11. Як встановлено судами, позивач звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 315 356,91 грн попередньої оплати за договором будівельного підряду від 16.05.2018, визначив положення статей 530, 612, 615, 1212 ЦК України, статті 220 Господарського кодексу України (далі - ГК України), посилаючись на неналежне виконанням підрядником своїх зобов'язань за вказаним договором.

8.12. Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

8.13. Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

8.14. Предметом спору є об'єкт спірних взаємовідносин щодо яких виник спір між позивачем та відповідачем, певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача щодо якої позивач просить прийняти судове рішення. В даному випадку предметом спору є визначена позивачем вимога про стягнення авансового платежу за договором підряду у зв'язку з односторонньою відмовою від цього договору.

8.15. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Такими обставинами є певні юридичні факти, які тягнуть за собою певні юридичні наслідки. Отже, підставу позову складають дві складові: юридична та фактична.

Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача. Правильне встановлення підстави позову дозволяє визначити межі доказування, є гарантією прав відповідача на захист проти позову. В даному випадку підставами позову є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором, а правовою складовою підстав позову є посилання позивача на положення статей 530, 612, 615, 1212 ЦК України та статті 220 ГК України.

8.16. Апеляційним господарським судом з посиланням на положення статей, зокрема 837,849,1212 ЦК України, встановлено припинення зобов'язань сторін за договором будівельного підряду від 16.05.2018 в односторонньому порядку на підставі поданої замовником в порядку частини 2 статті 849 ЦК України претензії, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення попередньої оплати (авансу) за вказаним договором.

Такі висновки узгоджуються з нормами матеріального права з огляду на таке.

8.17. Так, права замовника під час виконання роботи підрядником передбачені статтею 849 ЦК України, відповідно до якої:

- замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника (частина перша статті);

- якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків (частина друга статті);

- якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника (частина третя статті);

- замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору (частина четверта статті).

Правовий аналіз частин 2 -4 статті 849 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.

Отже, в залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.

Відтак, позивач як замовник скористався власним правом, передбаченим частиною 2 статті 849 ЦК України щодо розірвання договору будівельного підряду від
16.05.2018 в односторонньому порядку тому звернувся до суду з позовною вимогою про повернення попередньої оплати (авансу) як безпідставно набутого майна з підстав, передбачених положеннями статті 1212 ЦК України.

8.18. Судами встановлено, що на виконання умов договору будівельного підряду б/н від 16.05.2018 позивачем перераховано на рахунок відповідача попередню оплату на загальну суму 402 682,71 грн. 27.06.2019 сторонами складено та підписано акт приймання виконаних будівельних робіт по договору будівельного підряду б/н від
16.05.2018 за червень 2019 року на суму 90 325,80 грн, а також довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за договором будівельного підряду б/н від 16.05.2018, відповідно до якої всього вартість виконаних робіт склала 90
325,80 грн.

8.19. Положеннями частин 1 , 3 статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставне набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Таким чином, із змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов'язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. До таких підстав відноситься також випадок, коли зобов'язання було припинено на вимогу однієї із сторін, якщо це допускається договором або законом.

Про можливість виникнення позадоговірного грошового зобов'язання на підставі статті 1212 ЦК України зазначала також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17, на яку вірно послався суд апеляційної інстанції у своїй постанові.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова замовника від договору підряду відповідно до положень частини 2 статті 849 ЦК України вказаної статті є підставою для задоволення вимоги про повернення невикористаної частини авансу (виконаного однією стороною у припиненому зобов'язанні) відповідно до вимог частини 2 статті 849 ЦК України.

Близьких за змістом правових висновків щодо застосування положень статті 849 ЦК України та можливість стягнення з підрядника на користь замовника коштів внесеної передоплати після припинення дії договору підряду дійшов Верховний Суд у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17, від 14.06.2018 у справі №912/2709/17, від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, від 25.02.2021 у справі №904/7804/16.

8.20. Отже, здійснивши перегляд судових рішень в межах доводів касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що на підставі встановлених обставин справи, які входять до предмету доказування, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України, дійшовши висновку про стягнення 315 356,91 грн як безпідставно набутих коштів, а суд апеляційної інстанції в свою чергу, встановивши припинення договірних зобов'язань, дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень частини 2 статті 849 ЦК України в сукупності з приписами статті 1212 ЦК України.

8.21. Таким чином Верховний Суд відхиляє як необґрунтовані доводи касаційної скарги про безпідставне посилання судом апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі N 910/10156/17 та постанову Верховного Суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.

8.22. Колегія суддів також зазначає, що ухвалою Верховного Суду від 27.12.2019 було передано справу №910/2051/19 на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку із необхідністю відступлення від висловленого у постановах Верховного Суду від 11.11.2018 у справі № 910/13332/17, від 15.02.2019 у справі № 910/21154/17 правового висновку щодо застосування положень статті 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли з приводу повернення попередньої оплати за договором підряду у зв'язку із відмовою замовника від договору.

Однак, постановою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2020 скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Об'єднана палата у пункті 6.12 постанови зазначила, що не виявила підстав для відступлення від висновку Верховного Суду, наведеного у постановах від 11.11.2018 у справі №910/13332/17 і від 15.02.2019 у справі №910/21154/17, ураховуючи направлення справи на новий розгляд для з'ясування всіх обставин справи з метою правильного вирішення спору у справі №910/2051/19, зважаючи на предмет і підстави позову.

Верховний Суд зазначає, що направляючи справу №910/2051/19 на новий розгляд, об'єднана палата вказала на те, що суди попередніх інстанцій не установили обставин щодо підстав відмови замовника від договору підряду, а саме здійснення її в порядку частини 2 статті 849 ЦК України або частини четвертої зазначеної норми.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що направлення об'єднаною палатою справи на новий розгляд до суду першої інстанції не може свідчити про формування правового висновку щодо застосування положень статті 1212 ЦК України до правовідносин, які виникли з приводу повернення попередньої оплати за договором підряду у зв'язку із відмовою замовника від договору. Ухвалюючи рішення у кожній із зазначених справ, суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів.

8.23. Колегією суддів також не приймаються доводи касаційної скарги, викладені у пункті 4.2. цієї постанови, щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.06.2020 у справі №910/22513/17, з огляду на таке.

Проаналізувавши зміст судових рішень у справі №910/22513/17, на яку посилається скаржник, та у справі №910/10233/20, яка переглядається, з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, Суд дійшов висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер, у тому числі за наявності різних предметів та підстав позову.

Так, у справі №910/22513/17 предметом позову було стягненння з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Відкритого недержавного пенсійного фонду "Причетність" заборгованості з повернення основної суми вкладу за договором, інфляційних втрат, трьох процентів річних, заборгованості з повернення нарахованих процентів. Позивач послався на невиконання відповідачем норм статті 1212 ЦК України щодо неповернення безпідставно утриманого вкладу, чим позивачу було спричинено майнову шкоду, яка виразилась у знеціненні грошових коштів у період розпорядження ними відповідачем, а також у неотриманому доході, який міг отримати позивач від використання цих коштів.

У справі ж №910/10233/20, яка переглядається, предметом позову є стягнення авансового платежу за договором підряду у зв'язку з односторонньою відмовою від цього договору. Позивач зазначає про порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині своєчасного виконання підрядних робіт та відмову позивача від договору, а також посилаючись на положення статті 1212 ЦК України, вказує на безпідставність набутих відповідачем коштів.

Отже, зі змісту перелічених судових рішень вбачається, що наведені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються застосування норм права у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, оскільки матеріально-правові підстави та обставини у таких справах є різними, у зв'язку з чим є різними і висновки, зроблені судами за наслідками перегляду таких справ.

8.24. З огляду на викладене, судом касаційної інстанції відхиляються, як необґрунтовані, доводи скаржника щодо ухвалення судових рішень у цій справі з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Водночас Верховний Суд приймає до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу з урахуванням міркувань, викладених у цій постанові.

8.25. Верховний Суд зазначає, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка впливатиме на вирішення широкої маси спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи в контексті встановлених судами обставин справи, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, не є достатньо переконливими і обґрунтовано аргументованими щодо іншого формування правозастосовчої практики положень статей 849 та 1212 ЦК України, аніж застосовано судами під час розгляду цієї справи, ураховуючи умови конкретних правовідносин, які виникли у ній і фактично-доказової бази.

8.26. Верховний Суд також вважає за необхідне відзначити, що доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов'язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній. Так, у касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про неправильне застосування норм матеріального права, застосовує та оперує понятійними категоріями "обставини справи" і "докази у справі", порушуючи питання, пов'язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів, що не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як "суду права ", а не "суду факту", повноваження якого визначені у статті 300 ГПК України.

Перевірка відповідних доводів (аргументів) перебуває поза визначеними цією статтею межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від
09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Разом з тим Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ( № 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

8.27. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Звертаючись з касаційною скаргою, ТОВ "Будівельна компанія Фемос" не спростувало наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довело неправильного застосування ними норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

9.2. За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ "Будівельна компанія Фемос" залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - без змін як такі, що відповідають вимогам норм матеріального та процесуального права.

10. Судові витрати

10.1. Понесені ТОВ "Будівельна компанія Фемос" у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на ТОВ "Будівельна компанія Фемос", оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія Фемос" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від
21.09.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
07.12.2020 у справі №910/10233/20 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя С. Бакуліна

Суддя І. Бенедисюк