ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21652/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Вронська Г.О., Ткач І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Удалова О.Г.)

від 01.03.2018,

та постанову Київського апеляційного господарського суду

(головуючий - Жук Г.А., судді - Мальченко А.О., Дикунська С.Я.)

від 13.06.2018,

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис",

до публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк",

про стягнення 344 414,54 грн,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року товариство з обмеженою відповідальністю "ПриватОфис" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" 344 414,54 грн

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем договору оренди приміщення від 01.12.2016 за жовтень, листопад 2017 року, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі 340 848, 00 грн, яка підлягає стягненню разом з 686, 37 грн 3 % річних, 2 045,09 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та неустойкою (пенею) у сумі 835, 08 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ комерційного банку "Приватбанк" на користь ТОВ "ПриватОфис" 340 848,00 заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень -листопад 2017 року, 835,08 грн пені, 686,37 грн 3% річних та судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

22.06.2018 акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2018 у справі № 910/21652/17, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права (неправильне тлумачення закону); встановлення судами обставин на підставі недопустимих доказів. Посилається на те, що надсилання відповідачем заяви про припинення зобов'язання зарахуванням є вчиненням ним одностороннього правочину, спрямованого на припинення зобов'язань сторін. На думку відповідача, врахуванню підлягає те, що взаємні зобов'язання сторін у цих правовідносинах є зустрічними, адже, строк виконання зобов'язання відповідача зі сплати орендних платежів та строк виконання зобов'язань позивача з погашення процентів, як плата за користування кредитними коштами, на дату вчинення одностороннього правочину з зарахування зустрічних однорідних вимог настав; взаємні зобов'язання сторін у цих правовідносинах є однорідними, оскільки зараховані вимоги зі сплати орендних платежів та вимоги зі сплати процентів за користування кредитними коштами є однорідними за своїм змістом грошовими вимогами сторін; на дату вчинення зарахування між сторонами були відсутні спори щодо змісту, умов, розміру взаємних зобов'язань зі сплати орендної плати за користування об'єктами оренди та процентів за користування грошовими коштами за кредитним договором, нарахованих саме після настання строку виконання зобов'язання з повернення кредитних коштів і стягнення яких не заявлено відповідачем в межах будь-якого існуючого позовного провадження. Вказує на безпідставність висновків господарських судів щодо спірності грошових вимог відповідача до позивача за кредитним договором № 07/30/К від 17.04.2007

У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає те, що на цей час між сторонами у справі № 904/6511/17 існує спір, крім того, і щодо розміру кредитних зобов'язань. ПАТ КБ "Приватбанк" у вказаній справі (№ 904/6511/17) без висновку експерта не може навіть визначитись з власним розрахунком кредитної заборгованості ТОВ "ПриватОфис". Справа № 904/6511/17 підтверджує наявність спору між сторонами щодо кредитного договором № 07/30/К від 17.04.2007 щодо настання строку для сплати грошових коштів за цим кредитом. Вказує на те, що відповіддю ПАТ КБ "Приватбанк" від 05.01.2018 не тільки не спростував недодержання вимог закону під час направлення заяви про зарахування зустрічних вимог, але і підтвердив, що ніяких документів, що можуть вважатися правочинами з факсимільним відтворенням підпису особи, уповноваженої підписувати такі договори, а також відтворення відбитка печатки технічними друкованими засобами до ТОВ "ПриватОфис" не надсилалось. Вказує на те, що доводи касаційної скарги зводяться до встановлення та доведення нових обставин у справі, додаткової перевірки доказів, що не відноситься до компетенції касаційного господарського суду в силу ч. 2 ст. 300 ГПК України.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 20.08.2018 у зв'язку із відпусткою судді Баранця О.М. для розгляду цієї справи було сформовано склад колегії суддів: Стратієнко Л.В. (доповідач), судді - Вронська Г.О., Ткач І.В.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування прийнятих у справі судових рішень та ухвалення нового рішення відповідно до ст. 311 ГПК України, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.12.2016 між ТОВ "ПриватОфис" (орендодавцем) та ПАТ КБ "Приватбанк" (орендарем) було укладено договір оренди приміщення, за умовами якого орендодавець зобов'язувався передати орендареві, а останній - прийняти у тимчасове користування (оренду) приміщення загальною площею 1 893,60 кв. м, розташоване за адресою: м. Полтава, вул. Шведська, буд. 2.

Приміщення передається орендодавцем і приймається в оренду орендарем на умовах сплати останнім орендодавцю плати за користування приміщенням шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок, зазначений орендодавцем. Орендна плата підлягає сплаті до 20 числа поточного місяця за поточний місяць, із розрахунку 90,00 грн за 1 кв.м, в тому числі ПДВ 15,00 грн, всього 170 424,00 грн (разом з ПДВ) за перший місяць оренди (п.п. 2.1., 2.2. договору).

За п.п. 5.1-5.3 договору передача орендодавцем та прийняття орендарем приміщення у оренду засвідчується актом здачі-приймання приміщення у оренду. Повернення приміщення орендодавцеві здійснюється за актом здачі-приймання. Обов'язок зі складання акта здачі-приймання покладається на сторону, яка передає приміщення іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд приміщення під час підписання акту здачі-приймання. Приміщення та інше майно вважаються фактично переданими орендодавцеві/орендареві з моменту підписання акта здачі-приймання. У момент підписання цього акта орендар/орендодавець передає орендодавцеві/орендареві ключі від приміщення. Оплата оренди та комунальних послуг орендарем здійснюється по день фактичного звільнення приміщення.

У п. 7.1 договору сторони погодили, що його укладено з 01.12.2016 по 31.10.2019. У разі якщо не пізніше 1 місяця до закінчення дії договору жодна із сторін не повідомить про припинення його дії іншу сторону, він вважається продовженим на тих самих умовах на строк, встановлений при укладанні договору.

За актом приймання-передачі від 01.12.2016, позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. Шведська, буд. 2, загальною площею 1 893,60 кв.м (а.с. 16, т. 1).

27.10.2017, 23.11.2017 позивач звертався до відповідача з претензіями № 27/10-1, № 23/11-1, в яких вказував на необхідність відповідачу сплатити заборгованість з орендної плати за договорами (зокрема, і за договором від 01.12.2016 за період з жовтня по листопад 2017 року), а також нараховані йому пеню та 3% річних за прострочення з оплати орендної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічна норма міститься і у ст. 283 ГК України.

Частиною 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар, зокрема, зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Частина 4 цієї статті визначає, що строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з приписами статей 525, 526, 629 ЦК України і статті 193 ГК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Господарські суди встановили, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо сплати орендної плати за період з жовтня по листопад 2017 року належним чином не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 340 848,00 грн (170 424,00 грн + 170 424,00 грн) за спірний період.

На думку відповідача, заявами № 65.0.0.0/3-134182 від 06.11.2017, № 65.0.0.0/3-147662 від 28.11.2017 ПАТ КБ "Приватбанк" повідомив позивача про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (зокрема, за зобов'язаннями ПАТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "ПриватОфис" зі сплати орендних платежів за користування приміщеннями у період з жовтня 2017 по лютий 2018 року (в т.ч. і у спірній сумі 340 848,00 грн за користування приміщенням згідно з договором від 01.12.2016 за період жовтень-листопад 2017 року)) (а.с. 262-263, т. 1).

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Статтями 202, 203 ГК України передбачено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення щодо зарахування зустрічних однорідних вимог містить частина 1 ст. 601 ЦК України.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними, тобто вони повинні бути однорідними у розумінні їх матеріального змісту, тобто мати однорідний предмет; 3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування можливе при наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов'язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов'язанні є боржником в іншому зобов'язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Разом з цим, ще одною важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог - є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Ретельно дослідивши всі наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами ст. 86 ГПК України (зокрема, кредитний договір № 7/30/К від 17.04.2007, лист ПАТ КБ "Приватбанк" № 20.1.0.0.0/7-65612 від 26.05.2017 (відповідач згідно з вимогами ст. ст. 13, 74 ГПК України доказів надіслання його позивачу суду не надав), листи відповідача № 65.0.0.0/3-134182 від 06.11.2017, № 65.0.0.0/3-147662 від 28.11.2017; листи позивача № 17/11-2 від 17.11.2017, № 22/12-2 від 22.12.2017), врахувавши справу № 904/6511/17 Господарського суду Дніпропетровської області за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ТОВ "ПриватОфис" про дострокове виконання грошових зобов'язань, суди встановили, що вимоги відповідача за кредитним договором № 7/30/К від 17.04.2007 не є безспірними, а отже, прийшли до правильного висновку про відсутні підстав для зарахування вказаних вимог в цьому випадку в силу ст. 601 ЦК України, ст. ст. 202, 203 ГК України.

Грошові кошти (заборгованість), що належать до сплати ТОВ "ПриватОфис" з боку ПАТ КБ "Приватбанк", є майном, право на мирне володіння яким гарантується статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (так, в п. 21 рішення у справі "Федоренко проти України" право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності).

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором від 01.12.2016 за період жовтень-листопад 2017 року не виконав, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 526, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України, то господарські суди правомірно стягнули з відповідача на користь позивача 340 848,00 грн заборгованості зі сплати орендної плати.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Господарські суди, врахувавши прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 01.12.2016, період такого прострочення та, здійснивши належний перерахунок 3 % річних, інфляційних втрат, прийшли до правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 686,37 грн 3 % річних за спірний період та відсутності підстав для стягнення з відповідач інфляційних втрат.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити пені, є порушення боржником зобов'язання (ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у випадку заборгованості зі виплати орендної плати орендар сплачує орендодавцеві пеню в розмірі 0,01 відсотків від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Таким чином, рішення господарських судів в частині стягнення з відповідача на користь позивача 835,08 грн пені є обґрунтованим.

Недоречними є посилання відповідача на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права (неправильне тлумачення), оскільки господарськими судами було прийнято рішення при дотриманні норм процесуального права з правильним застосуванням норм матеріального права - ст. ст. 202, 530, 525, 526, 601, 610, 611, 625 ЦК України, ст. ст. 202, 203 ГК України. Незгода відповідач з рішенням господарських судів та бажання винесення нового рішення на його користь у справі не є доказом неправильного застосування чи тлумачення судами норм права.

З урахування вимог ст. 300 ГПК України судом касаційної інстанції не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними чи недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду та постанова апеляційного суду прийняті з додержанням вимог ст. 236 ГПК України і підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір згідно з ст. 129 ГПК України за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13 червня 2018 року у справі за № 910/21652/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді Г. Вронська

І. Ткач