Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 15.01.2020 року у справі №911/2711/18 Ухвала КГС ВП від 15.01.2020 року у справі №911/27...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 911/2711/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С. К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О. В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О. І.,

та представників:

позивача: Шаповала Б. А.,

відповідача, третіх осіб: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019

та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019

у справі № 911/2711/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КСК ГРУП"

до Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні

позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євромирторг";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про визнання зобов'язання за кредитним договором повністю припиненим, визнання відсутності прав кредитора за кредитним договором, визнання відсутності прав іпотеки за іпотечним договором, скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, скасування припинення прав власності, скасування державної реєстрації іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "КСК ГРУП" звернулось до господарського суду з позовом, в якому просило:

- визнати повністю припиненими зобов'язання між ТОВ "Євромирторг" та ПАТ "Банк Камбіо" за кредитним договором;

- визнати відсутність у ПАТ "Банк Камбіо" прав кредитора по відношенню до ТОВ "Євромирторг" у зобов'язаннях за кредитним договором;

- визнати відсутність у ПАТ "Банк Камбіо" права іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ТОВ "КСК ГРУП" і ПАТ "Банк Камбіо";

- скасувати записи про державну реєстрацію, вчинені державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості" щодо земельних ділянок, які становлять предмет спірного іпотечного договору; а також скасувати записи про державну реєстрацію, вчинені державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості" щодо земельних ділянок, які є предметом іпотечного договору.

Під час розгляду заявлених позовних вимог суди встановили, що 17.09.2013 між ТОВ "Євромирторг" (позичальником, третьою особою у справі) та ПАТ "Банк Камбіо" (кредитором/банком, відповідачем) укладено кредитний договір №765/01-2013 (надалі - Кредитний договір), за умовами якого: банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 50 000 000 грн, а позичальник зобов'язався повернути кредит у строк до 30.11.2015 та сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 22% річних; порядок повернення кредиту - сума основного боргу - в кінці строку кредитування, відсотки - щомісячно; зобов'язання за договором забезпечується договором іпотеки від 17.09.2013 на суму 90 297 927,00 грн (пункти 1.2-1.8 Кредитного договору).

З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором
17.09.2013 між Банком (іпотекодержателем) та ТОВ "КСК ГРУП" (іпотекодавцем, позивачем) укладено іпотечний договір (зареєстровано в реєстрі за №1512), за умовами якого в іпотеку відповідачу були передані: земельна ділянка, площею 29,2771 га, кадастровий номер: 3222786500:02:008:0019, земельна ділянка, площею 4,4585 га, кадастровий номер: 3222786500:02:007:0019; земельна ділянка, площею 17,8386 га, кадастровий номер: 3222786500:02:003:0002; земельна ділянка, площею 5,1645 га, кадастровий номер: 3222786500:04:009:0022; земельна ділянка, площею 7,5602 га, кадастровий номер: 3222786500:02:003:0001; земельна ділянка, площею 5,7902 га, кадастровий номер: 3222786500:04:009:0023; земельна ділянка, площею 14,1894 га, кадастровий номер: 3222786500:04:009:0021; земельна ділянка, площею 21,1525 га, кадастровий номер: 3222786500:02:010:0011; земельна ділянка, площею 6,5296 га, кадастровий номер: 3222786500:05:012:0011; земельна ділянка, площею 6,3952 га, кадастровий номер: 3222786500:04:020:0003; земельна ділянка, площею 23,9156 га, кадастровий номер: 3222786500:04:002:0005; земельна ділянка, площею 24,1985 га, кадастровий номер: 3222786500:05:009:0001; земельна ділянка, площею 16,0990 га, кадастровий номер: 3222786500:05:006:0024; земельна ділянка, площею 12,3824 га, кадастровий номер: 3222786500:02:006:0011; земельна ділянка, площею 19,2163 га, кадастровий номер: 3222786500:04:023:0032; земельна ділянка, площею 8,4421 га, кадастровий номер: 3222786500:05:010:0009.

Також 18.09.2013 у забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ТОВ "Євромирторг" укладено договір застави майнових прав та відступлення прав вимоги №194/МП/Д-2013, за яким у заставу передано належні ТОВ "Євромирторг" на момент укладення цього договору майнові права - право вимоги грошових коштів по договору банківського вкладу (депозиту) юридичної особи за програмою строкового банківського вкладу №01-804 від 18.09.2013 з Банком.

Судами з'ясовано, що 11.09.2014 ТОВ "Євромирторг" здійснило перерахування грошових коштів в сумі 50 000 000,00 грн з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 в якості погашення заборгованості перед Банком за Кредитним договором.

14.09.2014 за заявою Банку припинено зобов'язання ТОВ "КСК ГРУП" як іпотекодавця за договором іпотеки шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотек.

В подальшому постановою правління Національного банку України від 04.12.2014 №782 в ПАТ "Банк "Камбіо" запроваджено тимчасову адміністрацію, а постановою від
27.02.2015 - розпочато з 02.03.2015 процедуру ліквідації банку.

05.10.2018 на адресу ТОВ "КСК ГРУП" від Банку надійшло повідомлення про нікчемність правочину та застосування наслідків нікчемності за вих. №22/2118 від
05.10.2018, а також повідомлення-вимога вих. №22/2115 від 05.10.2018, в якому вказано, що на виконання п. 8 ч. 1 ст. 48, п. 4 ч. 2 ст. 37, ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" наказом уповноваженої особи Фонду №109 від 18.07.2018 затверджено Акт комісії з перевірки правочинів (договорів) на предмет нікчемності від 18.07.2018, за результатами якої виявлено ознаки нікчемності, передбачені в п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, в таких правочинах:

- правочин щодо відступлення/розірвання/припинення Договору іпотеки від
17.09.2013, посвідчений Клименко С. Ю., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, за реєстровим № 1512;

- операції, проведені 11.09.2014, щодо перерахування ТОВ "Євромирторг" грошових коштів в розмірі 50000000,00 грн з рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_2 наступним призначенням: "погашение кредита согл-но кредитного договора 765/01-2013г. от 17.09.2013г., ход-ва клиента от 20.08.2014г., договора залога имущественных прав".

Банком застосовано наслідки нікчемності правочинів, в т. ч. здійснено зворотні транзакції по рахунку за нікчемним правочином. У повідомлені-вимозі Банк вимагає від позивача та/або боржника у тридцятиденний строк з моменту отримання цієї вимоги виконати порушені зобов'язання за Кредитним договором на загальну суму 93758904,11 грн, в тому числі (прострочена заборгованість по основному боргу - 50000000,00 грн., прострочена заборгованість по відсоткам - 43758904,11 грн. ) та сплатити неустойку.

На підставі наявних серед матеріалів справи інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, суди встановили, що ПАТ "Банк Камбіо" зареєструвало за собою право іпотеки та звернуло стягнення в позасудовому порядку на предмети іпотеки, а саме, на земельні ділянки шляхом визнання за Банком права власності, в тому числі, на земельні ділянки, які були відчужені позивачем третім особам.

Також судами встановлено, що державним реєстратором КП "Реєстрація нерухомості" Скрипкою Лілією Володимирівною прийнято рішення:

1) про державну реєстрацію права власності за ПАТ "Банк Камбіо" на земельні ділянки, які були предметом обтяження за спірним Іпотечним договором;

2) про припинення права власності ТОВ "КСК ГРУП" на земельні ділянки, які були предметом обтяження за спірним Іпотечним договором;

3) про державну реєстрацію іпотеки за ПАТ "Банк Камбіо" на земельні ділянки, які були предметом обтяження за спірним Іпотечним договором;

4) про державну реєстрацію обтяжень (заборона на відчуження нерухомого майна) на користь ПАТ "Банк Камбіо" на земельні ділянки.

Звертаючись з позовом у даній справі, ТОВ "КСК ГРУП" (Іпотекодавець) посилається на те, що ТОВ "Євромирторг" (Боржник) повністю погасило свою заборгованість за Кредитним договором, проте Банк заперечує факт припинення зобов'язань сторін за кредитним договором, та, як наслідок, вважаючи не припиненим договір іпотеки, звернув стягнення в позасудовому порядку на предмети іпотеки, чим порушив права позивача як власника предмета іпотеки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 (суддя Блажівська О. Є.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від
05.12.2019 (судді Коробенко Г. П., Агрикова О. В., Козир Т. П. ), позов задоволено повністю.

За висновками судів, позовна вимога про визнання зобов'язання між ТОВ "Євромирторг" та ПАТ "Банк Камбіо" за кредитним договором припиненими є обґрунтованою, зважаючи на встановлену обставину погашення кредитної заборгованості, та як наслідок, наявні підстави для задоволення решти позовних вимог: про визнання відсутності прав кредитора за кредитним договором, визнання відсутності прав іпотеки за іпотечним договором, скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, скасування припинення прав власності, скасування державної реєстрації іпотеки.

Не погоджуючись з судовими рішеннями у даній справі відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, і у задоволенні позовних вимог відмовити.

За доводами скаржника, судами неправильно застосовано приписи п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не враховано, що здійснений третьою особою платіж здійснений з наданням йому як окремому кредитору переваг (пільг), прямо не встановлених законодавством чи внутрішніми документами банку, що свідчить про нікчемність перерахування коштів; такий платіж здійснено позивачем 11.09.2014 під час дії обмежень, встановлених постановою Правління Національного Банку України від 19.08.2014 № 510/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо"; а також не враховано положення ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за якими проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті; проведення розрахунків здійснено не через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Скаржник вважає, що судами обох інстанцій не надано належної оцінки Договору застави майнових прав та відступлення прав вимоги від 20.08.2014, укладеного між ПАТ "Банк Камбіо" та Боржником, за умовами якого предмет застави складається з права вимоги грошових коштів у розмірі 50 000 000,00 грн та права вимоги нарахованих процентів за вкладом, що виникне у майбутньому відповідно до умов Договору банківського вкладу (депозиту) юридичної особи за програмою строкового банківського вкладу №01-804 від 18.09.2013, а також Додатковій угоді від
20.08.2014 між ПАТ "Банк Камбіо" та Боржником до Кредитного договору.

В касаційній скарзі також містяться посилання на неврахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, у справах №910/10572/17,910/10371/16, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 910/7085/16, від 14.06.2018 у справі № 910/14617/16, від 14.08.2018 у справі № 911/924/16, від 04.04.2018 у справі № 914/1316/16, від 13.06.2018 у справі № 916/1889/17, від 27.11.2018 у справі № 910/4123/16, Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі № 910/10369/16, від 14.03.2017 у справі № 910/10365/16.

Перевіривши в порядку ст. 300 ГПК України (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги) на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як свідчать встановлені судами обставини та зміст касаційної скарги, спірним у даній справі є питання про те, чи відбулось погашення кредитної заборгованості третьою особою перед відповідачем належним чином, та, як наслідок, чи є у такому випадку підстави для визнання припиненим зобов'язання третьої особи за кредитним договором, а також для визнання відсутності у відповідача прав кредитора за кредитним договором, визнання у відповідача відсутності прав іпотеки за іпотечним договором, а також скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, припинення прав власності, державної реєстрації іпотеки.

Вирішуючи вказані питання, суди обох інстанцій визнали помилковими доводи Банку про нікчемність здійсненого перерахування, дійшли висновків, що здійснена третьою особою транзакція не відповідає наведеному в законі визначенню правочину, оскільки за своєю суттю є операцією з переказу коштів з одного рахунку на інший, яка не має всіх складових елементів правочину; водночас судами зауважено, що списання грошових коштів з рахунку боржника в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором відбулось за згодою всіх сторін, що не заперечено сторонами у справі.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, та зазначає, що за змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

У розумінні положень п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов'язку встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних правових наслідків.

Разом з цим перерахування грошових коштів з рахунку на рахунок у одному банку не є правочинами в розумінні ст.ст. 202, 204, 626 Цивільного кодексу України та Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а є банківськими операціями, оскільки здійснюючи операції із перерахування коштів, банк не вчиняє окремих правочинів, а виконує свої зобов'язання з обслуговування клієнтів банку, передбачені Цивільним кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків клієнтів банків та кореспондентських рахунків банку - резидентів і нерезидентів, затвердженою постановою Правління НБУ від 12.11.2003 № 492, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 17.12.2003 за № 1172/8493.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеною в постанові від 05.12.2018 у справі №911/3880/15, та правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 20.06.2018 у справі №755/7957/16-ц.

Матеріалами справи також підтверджується правильність висновків судів про те, що відповідачем не доведено належними доказами наявності підстав для застосування п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до спірної у даній справі операції з переказу коштів на погашення заборгованості, оскільки відповідачем не обґрунтовано, яким чином повернення третьою особою кредитних коштів 11.09.2014 може свідчити про вчинення такої операції з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Також судами обґрунтовано відхилено посилання відповідача на те, що вказана операція є нікчемною в силу Наказу уповноваженої особи Фонду №109 від
18.07.2018.

Колегія суддів погоджується з висновками судів, оскільки вони узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від
11.04.2018 у справі №910/12294/16, від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду.

Щодо доводів скаржника про невідповідність спірної операції постанові Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ, якою заборонено ПАТ "БАНК КАМБІО" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано ПАТ "БАНК КАМБІО" здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий Центр"), у зв'язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "БАНК КАМБІО", відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, то колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18.

У вказаній постанові Верховний Суд зауважив, що Національний Банк України в силу ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

В силу ст. 7 Закону України "Про Національний банк України" у відповідній редакції НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 66 Закону України "Про банки і банківську діяльність" НБУ здійснює державне регулювання діяльності банків в тому числі у формі адміністративного регулювання: 1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків; 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.

Постанова Правління НБУ від 19.08.2014 № 510/БТ, зважаючи на її юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якої спрямовані передусім на особу, якій вона адресована, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретного проблемного банку - ПАТ "БАНК КАМБІО", а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства у розумінні положень статті 4 ЦК України. Аналогічні висновки викладено у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18, до розгляду якої зупинявся розгляд даної справи.

Частиною 4 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, що діяла станом на 10.09.2014 та 11.09.2014) передбачено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Згідно з Інструкцією про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України від
16.08.2006 № 320 та зареєстрованій в Міністерстві юстиції України 6 вересня 2006 за № 1035/12909 консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у територіальному управлінні і на якому об'єднані кошти банку та його філій (або певної кількості філій) у разі роботи банку (філії) у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку (Абзац 16 пункту 1 глави 1 розділу I Інструкції в редакції, чинній станом на 19.08.2014,10 та 11 вересня 2014) Кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів (Абзац 17 пункту 1 глави 1 розділу I Інструкції).

Отже, кореспондентський рахунок та консолідований кореспондентський рахунок є різними видами рахунків. У свою чергу, у постанові Правління Національного банку України від 19.08.2014 № 510/БТ не міститься вимог щодо використання саме консолідованого кореспондентського рахунку. Обмеження у діяльності Банку в частині прийняття погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, виключно в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави) за погодженням із куратором Банку, були запроваджені постановою Правління Національного банку України №603/БТ від 25.09.2014 та не можуть розповсюджувати свою дію на розрахунки, що здійснені до прийняття такої постанови. Відтак, операції щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, не порушують порядок, встановлений прийнятими в подальшому постановами Правління Національного банку України від 19.08.2014 №510/БТ та від
25.09.2014 № 603/БТ.

Вимога щодо проведення розрахунків через кореспондентські рахунки спрямована лише на Банк, оскільки за змістом пункту 1 глави 1 Інструкції "Про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Правління НБУ від 16.08.2006 № 320, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035, у редакції, чинній на час укладення спірного договору, кореспондентський рахунок - рахунок, що відкривається одним банком іншому банку, філії іноземного банку для здійснення міжбанківського переказу коштів; згідно з пп. 7.1.3 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" кореспондентським є рахунок, що відкривається одним банком іншому банку для здійснення міжбанківських переказів.

Колегія суддів також зазначає, що у відповідності до п. 1.9 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 N 22 (у редакції, чинній на момент здійснення погашення заборгованості за Кредитним договором) доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках.

Згідно з п.1.12 вказаної Інструкції банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: "Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку" ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності. Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Однак, жодних повідомлень щодо неможливості виконання договірного списання грошових коштів до третьої особи-1 від Банку не надходило. При цьому, проведення банком відповідних платежів підтвердило наявність на рахунках платників необхідної суми коштів.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції підставно відхилив аргументи Банку щодо порушення приписів постанови Правління НБУ від 19.08.2014 № 510/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Банк Камбіо" в частині проведення розрахунків в інший спосіб, ніж це передбачено її приписами, тобто про наявність ознак нікчемності спірних правочинів, згідно з п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", оскільки зазначена постанова НБУ не доводилася до відома вкладників та позичальників.

Позивач і поручителі не мали загального доступу до даної постанови Банку, тому на час здійснення розрахунків за Кредитним договором ці особи не були обізнані щодо наявності застережень, встановлених постановою. Здійснивши проведення розрахункової операції, Банк своїми діями підтвердив наявність на рахунку платників необхідної суми коштів, про що також свідчить відсутність заборони на проведення розрахункових операцій у відповідний спосіб, зі сторони уповноваженої особи-куратора, на яку, в силу приписів постанови Правління НБУ від 19.08.2014 № 510/БТ, покладено обов'язок щодо здійснення контролю за операціями, які проводяться банком.

Також колегією суддів відхиляються доводи скаржника про те, що погашення кредитної заборгованості відбулось з порушенням Постанови НБУ № 293/БТ, оскільки згідно зі ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, доказів обізнаності третьої особи про встановлені для банку обмеження Банк не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами банку наведених у постанові НБУ приписів про віднесення банку до категорії проблемних саме по собі не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність проведеної ними операції.

Крім того, у постанові НБУ № 293/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів із поточних рахунків юридичних осіб, відкритих у такому банку.

Відтак правильним є висновок судів про те, що відповідачем не доведено як наявності обставин, які доводять, що транзакція з перерахування грошових коштів в якості повернення кредиту передбачає платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, так і того, що ця операція за своєю правовою природою є правочином, у зв'язку з чим правові підстави для визначення її в якості нікчемного правочину відсутні.

Наведеним спростовуються доводи скаржника про наявність підстав для визнання нікчемним спірного перерахування.

Щодо посилання скаржника на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладену, зокрема, у справах № 910/10572/17,910/10371/16, а також у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 911/924/16, від 04.04.2018 у справі № 914/1316/16, від 13.06.2018 у справі № 916/1889/17, від 27.11.2018 у справі № 910/4123/16, Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі № 910/10369/16, від 14.03.2017 у справі № 910/10365/16, колегія суддів зазначає таке.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду викладені у справах № 910/10371/16,910/10572/17. Так, у справі № 910/10371/16 спірні правовідносини стосуються банківської установи, яка на момент виникнення спірних правовідносин була віднесена до категорії неплатоспроможних. У справі № 910/10572/17 правовідносини стосуються банківських установ, які були віднесені до категорії проблемних на час здійснення спірних правочинів. Тоді як спірне у даній справі перерахування здійснено до віднесення ПАТ "БАНК КАМБІО" до категорії проблемних та, відповідно, до віднесення його до категорії неплатоспроможних.

Верховний Суд не бере до уваги посилання на постанови Верховного Суду від
14.08.2018 у справі № 911/924/16, від 27.11.2018 у справі № 910/4123/16, оскільки у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 здійснено відступлення від відповідних висновків судів викладених у зазначених постановах.

Крім того, оскільки колегією суддів враховано правову позицію викладену у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі № 920/653/18 стосовно подібних правовідносин, відсутні підстави брати до уваги висновки Верховного Суду викладені у справах № 914/1316/16, № 916/1889/17, які прийняті до зазначеного висновку Об'єднаної палати.

Також колегією суддів відхиляються посилання скаржника на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 320/8269/15-ц, від 23.10.2018 по справі № 804/6992/15, від 27.11.2018 по справі № 823/5254/15, з огляду на те, що правовідносини у вказаній справі не є подібними до тих, що розглядаються у вказаних справах, і стосуються позовних вимог про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконання; визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду щодо невключення особи до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок коштів ФГВФО; про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду № 11 від 09 вересня 2015 року "Про визнання правочинів (договорів) нікчемними" та зобов'язання Фонду подати до ФГВФО додаткову інформацію щодо вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом;

Посилання скаржника на висновки, вкладені у постановах Вищого господарського суду України від 05.04.2017 у справі № 910/10369/16, від 14.03.2017 у справі № 910/10365/16 колегія суддів не бере до уваги, як такі, що не є джерелами правозастосовної практики у розумінні ч. 4 ст. 236 ГПК України, а також зважаючи на те, що вони прийняті у фактичних обставинах, які є відмінними від даної справи.

Щодо доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки наявним у справі Договорам застави майнових прав та відступлення права вимоги від 18.09.2013 та від 20.08.2014, то вони відхиляються колегією суддів з огляду на те, що під час розгляду справи відповідачем не спростовано факт добровільного виконання Банком операції, проведеній 11.09.2014, щодо перерахування ТОВ "Євромиторг" грошових коштів. Скаржником не заявлено про неможливість виконання доручення третьої особи про списання грошових коштів, при цьому не доведено, яким саме чином погашення кредитної заборгованості вплинуло на платоспроможність Банку, або неможливість часткового чи повного виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами, та відповідачем не наведено причинно-наслідкового зв'язку між укладенням спірних правочинів та ухваленням постанови Правління НБУ про віднесення ПАТ "Банк Камбіо" до категорії неплатоспроможних, що визначено ознаками нікчемності на підставі п. 2 ч. 3 ст. 38 Закону.

Аналогічні висновки стосовно безпідставності подібних заперечень Банку викладено в постановах Верховного Суду від 29.10.2019 у справі № 910/16477/18 та у справі № 910/16152/18, згідно з якими, наслідком невиконання зобов'язання забезпеченого заставою є одержання заставодержателем задоволення за рахунок заставленого майна, (ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про заставу"), внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання за основним правочином (забезпеченим) застоводавець відступає своє право власності застоводержателю. Отже, сторони фактично погодили наслідки невиконання зобов'язання за кредитним договором, що прямо передбачено нормами Закону України "Про заставу" та Цивільного кодексу України, а способом виконання (реалізацією) договору застави, як і договору відступлення права вимоги передбачили списання грошових коштів у рахунок заборгованості за кредитним договором. За таким правочином майно (грошові кошти, що перебували на депозиті) було передано саме банку. Тобто суть правочину полягала в передачі у розпорядження банку коштів, якими повністю погашено зобов'язання боржника за кредитним договором та, відповідно, задоволення вимог банку за таким зобов'язанням. У разі виконання основного зобов'язання забезпеченого заставою у повному обсязі, заставодавець не набуває переваг по відношенню до інших кредиторів, у зв'язку із чим, відсутні підстави стверджувати про нікчемність такого правочину на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Таким чином доводи скаржника про нікчемність договорів відступлення права вимоги та застави, які до того ж він не заявляв в суді першої інстанції, не заслуговують на увагу, та не спростовують факту погашення третьою особою кредитної заборгованості у повному обсязі.

Щодо вимог про визнання відсутності у ПАТ "Банк Камбіо" права іпотеки за іпотечним договором, укладеним між ТОВ "КСК ГРУП" і ПАТ "Банк Камбіо", колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, а майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника за основним зобов'язанням на підставі договору, закону або рішення суду.

Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку нерухомого майна переважно перед іншими кредиторами боржника. На відносини майнової поруки поширюються норми параграфа 6 (статті 572, 573, 574, 575, 576, 577, 578, 579, 580, 581, 582, 583, 584, 585, 586, 587, 588, 589, 590, 591, 592, 593) глави 49 Цивільного кодексу України та спеціальним законом.

п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено підстави припинення іпотеки.

Законом України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Враховуючи, що внаслідок перерахування ТОВ "Євромирторг" грошових коштів
11.09.2014 заборгованість третьої особи-1 перед Банком за кредитним договором була погашена повністю, а відтак відповідні правовідносини за цим договором між вказаними сторонами є припиненими, судами зроблено правильні висновки, що зобов'язання ТОВ "КСК ГРУП", як іпотекодавця за договором іпотеки було припинено за заявою Банку шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14.09.2014 у зв'язку з припиненням основного зобов'язання, що підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотек.

З огляду на викладене, враховуючи встановлену судами обставину припинення зобов'язань за кредитним договором на підставі ст. 599 Цивільного кодексу України, суди дійшли правильних висновків, що іпотека, як забезпечувальне зобов'язання за іпотечним договором від 17.09.2013, є припиненою, а тому позовна вимога про визнання відсутнім у Банку права іпотекодержателя за іпотечним договором, укладеним в забезпечення спірного кредитного договору, підлягає задоволенню.

Колегія суддів також враховує, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що вимога позивача в цій частині є належним і ефективним способом захисту за наявності фактичних обставин - направлення відповідачем позивачу повідомлення-вимоги вих. №22/2115 від 05.10.2018, в якій Банк вимагав погашення заборгованості за Кредитним договором, узгоджується з висновками, викладеними у п. п. 58,59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17 та в п. 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Так, згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. До способів захисту цивільних прав та інтересів належать, в тому числі, визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України (далі ГК України) держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, в тому числі, шляхом: визнання наявності або відсутності прав, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

За положеннями ч. 2 ст. 5 ГПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні таких спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет міжнародного договору за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права для вирішення конкретного спору.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У п. 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 зокрема, міститься висновок про те, що у разі намагання позивача досягти правової визначеності, тобто підтвердження судом припинення прав відповідача, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 20 ГК України належним способом захисту є визнання відсутності права останнього.

За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від
21.11.2012 у справі № 6-134цс12, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність; визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вкотре зазначила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Отже, звертатися з позовом може не будь-яка, а лише заінтересована особа.

Оскільки встановлені судами обставини свідчать, що Банк вважаючи наявним у себе права іпотеки на належне позивачу майно, вчинив дії, які порушують право останнього, позивач очевидно є заінтересованою особою, тому може звертатися з позовом про визнання відсутності у Банка права іпотеки на належне йому (позивачу) майно і такі вимоги є належними.

Згідно з п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла станом на час прийняття оскаржених судових рішень, у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Відтак, правильними є висновки судів про те, що вимоги позивача про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів щодо державної реєстрації права власності за ПАТ "Банк Камбіо", записів щодо припинення права власності ТОВ "КСК ГРУП", записів щодо державної реєстрації іпотеки за ПАТ "Банк Камбіо", записів щодо державної реєстрації обтяжень на користь ПАТ "Банк Камбіо" на земельні ділянки (перелік яких викладено в прохальній частині заяви про зміну предмету позову) також підлягають задоволенню з урахуванням встановленого судом факту відсутності у Банку права іпотекодержателя за іпотечним договором від
17.09.2013.

Відповідно до ст. 309 ГПК України (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи, що за результатом касаційного перегляду колегія суддів визнала правильними та зробленими з додержанням норм матеріального і процесуального права висновки судів в частині задоволення позову про визнання відсутності прав іпотеки за іпотечним договором, скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, скасування припинення прав власності, скасування державної реєстрації іпотеки, оскаржені рішення та постанова у даній справі підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга в частині вимог про їх скасування - залишенню без задоволення.

Що стосується вимог позивача про визнання повністю припиненими зобов'язань між ТОВ "Євромирторг" та ПАТ "Банк Камбіо" за кредитним договором та визнання відсутності у ПАТ "Банк Камбіо" прав кредитора по відношенню до ТОВ "Євромирторг" у зобов'язаннях за кредитним договором, то вони не відповідають раніше викладеним критеріям, оскільки позивач не є стороною кредитних відносин і такі вимоги лише опосередковано направлені на захист його прав.

Так, позивач, вважаючи порушеними свої права іпотекодавця та заявляючи, що банком не визнається факт погашення боргу за кредитним договором, стороною якого позивач не є, може доводити обставини припинення кредитних зобов'язань, за які він поручився своїм майном, однак лише в межах розгляду позову про захист свого порушеного права, і не підлягають задоволенню такі позовні вимоги, які фактично направлені на захист права третьої особи.

Суди попередніх інстанцій наведеного не врахували та приймаючи рішення про задоволення вказаної частини позову залишили поза увагою те, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача в частині вимог про визнання зобов'язань між відповідачем та третьою особою припиненими є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин, що в силу приписів ст. 311 ГПК України є підставою для часткового скасування судових рішень і ухвалення нового рішення у відповідній частині - про відмову в позові про визнання зобов'язання за кредитним договором повністю припиненим та визнання відсутності прав кредитора за кредитним договором.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Камбіо" задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі № 911/2711/18 в частині задоволення позову про визнання зобов'язання за кредитним договором повністю припиненим та визнання відсутності прав кредитора за кредитним договором скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову в позові.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2019 у справі №911/2711/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С. К. Судді:Волковицька Н. О. Случ О. В.
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст