Головна Сервіси для юристів ... База рішень" Протокол " Ухвала КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №910/21645/17 Ухвала КГС ВП від 18.08.2019 року у справі №910/21...
print
Друк
search Пошук
comment
КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":



ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/21645/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Случа О. В., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" - Дорошенка С. О.,

Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" - Опанасика В. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 (у складі колегії суддів: Мартюк А. І. (головуючий), Зубець Л. П., Калатай Н. Ф.,)

та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 (суддя Гумега О. В. )

у справі № 910/21645/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - ТОВ "Приватофис") звернулося до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" (далі - АТ КБ "Приватбанк") про стягнення заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від 01.12.2016 у сумі 212 007,04 грн, у тому числі, 209 736,00 грн - основний борг, 1 258,42 грн - інфляційні втрати, 555,80 грн - пеня, 456,82 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням АТ КБ "Приватбанк" своїх зобов'язань за договором оренди приміщення від 01.12.2016 у частині своєчасної сплати орендних платежів, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість за жовтень-листопад 2017 року у зазначеному розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості зі сплати орендної плати за жовтень та листопад 2017 року в розмірі 209 736,00 грн закрито з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 позов ТОВ "Приватофис" задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Приватофис" пеню в сумі 555,80 грн, інфляційні втрати в сумі 943,81грн, 3 % річних у сумі 456,82 грн, витрати зі сплати судового збору в сумі 3 176,28 грн. У решті позову відмовлено.

ТОВ "Приватофис", не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції про закриття провадження у справі, звернулося до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 залишено без змін.

Судові рішення про закриття провадження у справі мотивовано тим, що грошове зобов'язання АТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "Приватофис" у частині суми основної заборгованості за договором оренди приміщення від 01.12.2016 є припиненим шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою відповідача від
17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, а відтак предмет спору в цій частині відсутній.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у липні 2019 року ТОВ "Приватофис" подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від
19.06.2019, справу № 910/21645/17 направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу ТОВ "Приватофис" обґрунтовує, зокрема, тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення статті 601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), оскільки заява АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 №
20.1.0.0.0/7 693007/01 про припинення зобов'язання зарахуванням не відповідає необхідним вимогам безспірності зарахованих вимог через відсутність передбачених наведеною нормою умов для зарахування у зв'язку з наявністю спору між сторонами у справі щодо змісту, умов виконання та розміру зустрічних зобов'язань; судами не взято до уваги, що зарахування вимог згідно з заявою АТ КБ "Приватбанк" від
17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 не мають здійснюватися, оскільки такі вимоги вже зараховано ТОВ "Приватофис" згідно з заявами про зарахування зустрічних однорідних вимог від 16.10.2018 та 14.11.2018 і таким заявам судами не було надано оцінки; із наведеної заяви відповідача неможливо встановити, які саме зобов'язання за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К було зараховано щодо кожного зобов'язання за відповідними договорами оренди, виходячи із загальної кількості цих договорів (247 шт. ); судами не досліджено первинну документацію, яку мав надати АТ КБ "Приватбанк", що підтверджує наявність заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором на момент зарахування зустрічних вимог; судами не встановлено, в рахунок яких саме зобов'язань за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К було здійснено припинення зобов'язань зі сплати орендних платежів у справі № 910/21645/17; у порушення вимог статей 13, 76, 77, 78 ГПК відповідачем не доведено факт припинення його зобов'язань за договором оренди від 01.12.2016 щодо сплати орендних плати за жовтень-листопад 2017 року шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

АТ КБ "Приватбанк" у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що постановлені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права, тому просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційну скаргу ТОВ "Приватофис" без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога ТОВ "Приватофис" про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" заборгованості з орендної плати за договором оренди приміщення від
01.12.2016 у сумі 212 007,04 грн, у тому числі, 209 736,00 грн - основний борг, 1 258,42 грн - інфляційні втрати, 555,80 грн - пеня, 456,82 грн - 3 % річних, заявлена позивачем внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за цим договором у період з жовтня по листопад 2017 року.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 209 736,00 грн, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що це грошове зобов'язання припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01, відповідно до якої відповідачем було повідомлено позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог у загальному розмірі 76 008 124,78 грн, а саме: вимог позивача до відповідача зі сплати орендної плати за період з жовтня 2017 року по листопад 2018 року за договорами оренди приміщень від 01.12.2016 у кількості 247 шт. (у тому числі за договором оренди від 01.12.2016 за період з жовтня по листопад 2017 року) та частково вимог відповідача до позивача за кредитним договором від
17.12.2008 № 08/104/К, за яким останній має заборгованість у сумі 173 440 631,81
грн.


Водночас суди дійшли висновку, що таке зарахування як спосіб припинення зобов'язання здійснено відповідачем за наявності умов зустрічності та однорідності вимог, настання строків виконання зобов'язання, а також відсутності спору відносно характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з'ясування і оцінки обставин справи та з порушенням вимог чинного законодавства.

Умови припинення господарських зобов'язань визначено статтею 202 Господарського кодексу України (далі - ГК), за змістом якої господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 ЦК, яка кореспондується з положеннями статті 203 ГК, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: - бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); - бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); - строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов'язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.

Разом із тим слід зауважити, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме, відсутність спору щодо змісту, умови виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої з названих вище умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від
22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від
11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від
11.09.2019 у справі № 910/21566/17.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що
29.01.2018 АТ КБ "Приватбанк" подало до суду першої інстанції клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору з огляду на те, що 06.11.2017 та 28.11.2017 відповідачем було направлено на адресу ТОВ "Приватофис" заяви № Е.65.0.0.0/3-134182 і № Е.65.0.0/3-147662, у яких повідомлено позивача про припинення зобов'язань відповідача за договором оренди приміщення від 01.12.2016 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог зі сплати позивачем заборгованості за кредитним договором від 17.04.2007 № 07/30/К.

У подальшому АТ КБ "Приватбанк" у заяві від 17.12.2018 №№ 20.1.0.0.0/7 693006/01 повідомило ТОВ "Приватофис" про відмову від зарахування зустрічних однорідних вимог, проведеного за заявами банку, зокрема, від 06.11.2017 № Е.65.0.0.0/3-134182 та від 28.11.2017 № Е.65.0.0/3-147662.

Водночас АТ КБ "Приватбанк" направило на адресу ТОВ "Приватофис" заяву від
17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 про припинення зобов'язання зарахуванням.

АТ КБ "Приватбанк", обґрунтовуючи звернення із заявою від 17.12.2018 №
20.1.0.0.0/7 693007/01 у порядку статті 601 ЦК, послалося на те, що за позивачем рахується заборгованість перед банком за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, укладеним між сторонами у справі.

У відповідь на цю заяву позивач у листі від 28.12.2018 № 28/12-4 повідомив відповідача про те, що не визнає припинення зобов'язань зарахуванням через відсутність передбачених статтею 601 ЦК умов для такого зарахування у зв'язку з наявністю спору між ТОВ "Приватофис" і АТ КБ "Приватбанк" щодо заборгованості за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К.

Разом із тим ТОВ "Приватофис" протягом розгляду справи як у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції неодноразово наголошувало на тому, що ним вже здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, відповідно до заяв останнього від
16.10.2018 та 14.11.2018 у рахунок погашення заборгованості АТ КБ "Приватбанк" перед ТОВ "Приватофис" за іншими договорами оренди приміщень. Заяви ТОВ "Приватофис" від 16.10.2018 та від 14.11.2018 є предметом судового розгляду у справах № 904/5712/18 та № 904/5710/18 за позовом АТ КБ "Приватбанк", який оспорює таке зарахування.

ТОВ "Приватофис" звертало увагу судів на те, що в межах зазначених справ ( № 904/5712/18 та № 904/5710/18) розглядається незгода АТ КБ "Приватбанк" із зарахуванням зустрічних однорідних вимог за заявами ТОВ "Приватофис", при цьому в зазначені зарахування входили і зобов'язання позивача перед відповідачем за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, отже, подвійне зарахування одного й того зобов'язання є неможливим і суперечить чинному законодавству.

Так, наведеними положеннями чинного законодавства визначено, що заяви однієї із сторін достатньо для проведення зарахування, однак для здійснення зарахування необхідна сукупність умов, за наявності яких можливе припинення зобов'язання зарахуванням, у тому числі такої умови, як прозорість (ясність) вимог, тобто коли між сторонами немає спору стосовно характеру зобов'язання, його змісту, терміну, розміру, умов виконання тощо.

Вирішуючи питання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з АТ КБ "Приватбанк" основного боргу за договором оренди приміщення від 01.12.2016, як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, обмежившись посиланням на відсутність доказів наявності між сторонами спору щодо заборгованості за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, а також правомірності заяви АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01 про припинення зобов'язання зарахуванням, залишили позва увагою зазначені положення законодавства, не врахували наведену вище правову позицію Верховного Суду стосовно необхідності дослідження наявності всіх умов для здійснення зарахування на підставі статті 601 ЦК, не надали належної правової оцінки доводам ТОВ "Приватофис" відносно того, що на момент направлення заяви АТ КБ "Приватбанк" від 17.12.2018 позивачем вже здійснено зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, а АТ КБ "Приватбанк" вжито заходів щодо оскарження такого зарахування у судовому порядку, що виключає безспірність та прозорість вимог АТ КБ "Приватбанк" за заявою від 17.12.2018 № 20.1.0.0.0/7 693007/01.

Водночас судами попередніх інстанцій у контексті безспірності заявлених АТ КБ "Приватбанк" до зарахування зустрічних вимог та відповідності такого зарахування вимогам закону не надано оцінки тим обставинам, що відповідачем у межах розгляду цієї справи фактично одночасно було заявлено до зарахування вимоги банку до позивача як за кредитним договором від 17.04.2007 № 07/30/К, так і за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, правомірність яких є предметом судового розгляду у справах № 904/6511/17, № 904/5712/18 та № 904/5710/18, що також не дає підстав для висновку про безспірність та прозорість вимог АТ КБ "Приватбанк" за заявою від 17.12.2018.

Крім того, для встановлення статусу сторони у спірному кредитному зобов'язанні як боржника визначальним є саме факт настання обов'язку клієнта банку сплатити борг згідно з умовами укладеного кредитного договору, що водночас кореспондується з такою обов'язковою умовою проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, як настання строку виконання вимог.

Проте, судами попередніх інстанцій при оцінці правомірності здійснення заліку зустрічних вимог, у тому числі за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К, не встановлено, коли саме настав строк виконання позивачем вимог за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К та в якому обсязі, які саме обставини, передбачені договором чи законом, зумовили його настання.

При цьому висновки апеляційного суду стосовно доведеності факту наявності заборгованості позивача перед відповідачем за кредитним договором від 17.12.2008 № 08/104/К з огляду на зміст договору про внесення змін від 28.03.2016 № 14 до зазначеного кредитного договору, за яким заборгованість за тілом кредиту становить 121 433 924,75 грн, а за процентами - 21 876 976,38 грн, не можна визнати обґрунтованими, оскільки розмір заборгованості за цим кредитним договором станом на 17.12.2018 ані місцевим, ані апеляційним господарськими судами не встановлений, а відповідачем відповідно до положень статей 13, 74, 76, 77, 78 ГПК такі обставини не підтверджено належними і допустимими доказами.

Відповідна обставина також входила до предмета доказування при оцінці судами правомірності здійснення заліку та мала бути всебічно та повно досліджена судами на підставі наданих АТ КБ "Приватбанк" доказів.

Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржених судових рішень помилково послалися на відсутність предмета спору у цій справі в частині основної заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди приміщень від 01.12.2016 за жовтень та листопад 2017 року, оскільки при вирішенні питання щодо припинення зобов'язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог дійшли передчасного висновку про безспірність заявлених до зарахування вимог та настання строку виконання зобов'язання.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій не дотрималися вимог процесуального закону щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов'язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, тому висновки цих судів про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК є передчасними.

Порушення попередніми судовими інстанціями норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Зважаючи на викладене, а також відповідно до положень частини 6 статті 310 ГПК постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. При розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, перевірити зазначені в цій постанові доводи сторін та подані ними докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого вирішити спір відповідно до закону. За результатами розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" задовольнити.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 у справі № 910/21645/17 скасувати.

3. Справу № 910/21645/17 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: О. В. Случ

В. Г. Суховий
logo

Юридичні застереження

Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

Повний текст