Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 639/9081/15-к

Провадження № 51 - 1850 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Марчука О.П., Могильного О.П.,

за участю:

секретаря судового засідання Бражника М.В.,

прокурора Шевченко О.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220500000308 від 10 лютого 2015 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Харкова, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, такого, що на підставі ст. 89 КК України не має судимості,

за ст. 185 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Князєвої О.Є. на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 24 січня 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - до 25 березня 2017 року.

Строк відбуття покарання вказано рахувати з 24 січня 2017 року, зарахувавши на підставі ст. 72 ч. 5 КК України в редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ час перебування під вартою у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 12 000 гривень на відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 гривень моральної шкоди, на користь держави 768 гривень процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 10 лютого 2015 року приблизно о 01 годині за місцем проживання свого знайомого ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1, в стані алкогольного сп'яніння, таємно викрав із барсетки потерпілого гроші в сумі 10 000 гривень та 100 доларів США, чим заподіяв ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 12 484 гривні 05 копійок.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області - Мельника О.В. та прокурора у кримінальному провадженні Іванюх О.О. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить зазначену ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що оскільки ОСОБА_1 вчинив крадіжку майна ОСОБА_3 10 лютого 2015 року, тобто до постановлення попереднього вироку Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року, то остаточне покарання ОСОБА_1 необхідно призначити на підставі ст. 70 ч. 4 КК України. Зазначає, що при цьому не набрання вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року щодо ОСОБА_1 законної сили для застосування ст. 70 ч. 4 КК України значення не має. Указує на те, що, погодившись з призначеним судом першої інстанції покаранням, апеляційний суд не врахував, що ОСОБА_1 не працює, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, на шлях виправлення не став і вчинив новий умисний корисливий злочин. Також важає, що судом апеляційної інстанції не дотримано вимог ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила в її задоволенні відмовити.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 1 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту положень ст. 418 ч. 2, ст. 419 КПК України вбачається, що судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Доводи касаційної скарги прокурора про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_1 ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м'якості є безпідставними.

При призначені покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії злочинів середньої тяжкості, дані про особу засудженого, а саме його вік і стан здоров'я, відсутність утриманців, відсутність даних про постійне місце роботи, майновий стан, розмір заподіяної шкоди, а також позицію потерпілого. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, які обтяжують покарання, судом встановлено не було.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства та призначив йому покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах санкції ст. 185 ч. 1 КК України.

Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 24 січня 2017 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, прокурор у судовому засіданні висловлювала думку про звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням.

Не ґрунтуються на вимогах закону і доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування положень ст. 70 ч. 4 КК України.

Відповідно до ст. 70 ч. 4 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

Конституцією України встановлені права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Зокрема, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62).

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до ч. 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Згідно з вимогами ст. 88 ч. 1 КК України особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Таким чином, до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою. Це, зокрема, означає, що суди не мають права призначати покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч. 4 КК України при наявності попереднього вироку, який не набрав законної сили. Такі висновки відповідають практиці Європейського суду з прав людини у рішенні в справі «Аллене де Рібемон проти Франції».

Як убачається із матеріалів кримінального провадження, вироком Київського районного суду м. Харкова від 01 листопада 2016 року засуджено ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 71 ч. 1 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Зазначений вирок набрав законної сили 09 лютого 2017 року.

Отже, суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_1 покарання дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для призначення покарання на підставі ст. 70 ч. 4 КК України.

Як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій питання про застосування покарання при наявності кількох вироків підлягає вирішенню в порядку, передбаченому ст. 537 ч. 1 п. 11 КПК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурорів на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги, і визнав їх необґрунтованими, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Князєвої О.Є. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний О.П. Марчук О.П. Могильний