Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 р.

м. Київ

справа № 130/130/8/2015

провадження № 51-1824км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Ємця О. П.,

суддів: Кравченка С. І., Білик Н. В.,

секретаря судового засідання Гапона В. О.,

за участю:

прокурора Дехтярук О. К.,

представника потерпілого КадочніковаА. О.,

захисника РоздорожногоМ. І.,

особи, щодо якої застосовано примусовий

захід виховного характеру ОСОБА_3,

законного представника неповнолітнього ОСОБА_4

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 та його законного представника ОСОБА_6 на ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020130000410, за обвинуваченням ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, у вчиненні суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 листопада 2015 року до неповнолітнього ОСОБА_3 застосовано примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд батькам, а саме: батькові ОСОБА_7 та матері ОСОБА_4строком на 1 (один) рік, шляхом обмеження перебування поза місцем проживання, заборонивши вихід із квартири АДРЕСА_1, щоденно з 21 год. до 7 год. ранку, строком на 1 (один) рік.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року ухвалу місцевого суду змінено. Застосовано ст. ст. 49, 106 КК України та звільнено ОСОБА_3від відбування примусових заходів виховного характеру у зв'язку із закінченням строків давності.

Згідно ухвали суду першої інстанції, неповнолітній ОСОБА_3 29 травня 2014 року, в період часу з 09.00 год. по 10.00 год. у приміщенні класу Жмеринської ЗНВК № 6, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, умисно завдав тілесні ушкодження своєму однокласнику неповнолітньому ОСОБА_5 у вигляді одного удару правою рукою в область лівого ока та одного удару коліном в область тулуба, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5 та його законний представник ОСОБА_6 ставлять питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_3узв'язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважають, що судовий розгляд проведено однобічно й неповно, з порушенням вимог кримінального та кримінального процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Окрім того, зазначають, що ухвала суду першої інстанції постановлена незаконним складом суду, оскільки в матеріалах провадження відсутній протокол автоматизованого розподілу щодо участі судді Камінського В.П., а також матеріали не містять відомостей про те, що цей суддя мав право на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх. Стверджують, що в матеріалах провадження відсутній технічний носій інформації та журнал судового засідання за 10 жовтня 2014 року, а технічні носії інформації за 04 листопада 2015 року та 18 жовтня 2017 року не прослуховуються, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Позиції інших учасників судового провадження

Представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_5 - адвокат Кадочніков А. О. підтримав подану скаргу.

Захисник Роздорожний М. І., неповнолітній ОСОБА_3 і його законний представник ОСОБА_4 заперечували щодо задоволення поданої касаційної скарги.

Прокурор Дехтярук О.К. вважала, що касаційна скарга є необґрунтованою та просила її залишити без задоволення.

У запереченні на касаційну скаргу заступник прокурора Вінницької області та ОСОБА_3 і його законний представник ОСОБА_4 просять касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 та його законного представника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Тобто під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

Висновки суду про вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та застосування примусового заходу виховного характеру, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 105 КК України, ґрунтуються на належним чином оцінених та перевірених у судовому засіданні доказах, і є правильними.

Твердження в касаційній скарзі про безпідставність застосування до ОСОБА_3 примусового заходу виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд батькам, є безпідставними.

Факт вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджується наявними в судовому рішенні доказами.

Якщо під час судового розгляду доведено вчинення неповнолітнім, зазначеним у ст. 498 КПК України суспільно небезпечного діяння, суд виносить ухвалу відповідно до вимог ст. 501 КПК України про застосування до неповнолітнього примусового заходу виховного характеру.

При цьому статтею 501 КПК України визначено перелік питань, які суд з'ясовує під час постановлення ухвали в кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру.

Так суд, приймаючи рішення щодо застосування примусових заходів виховного характеру відносно ОСОБА_3, здотриманням вимог ст. 94 КПК України перевірив та оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку і дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності в діях ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та застосував примусовий захід виховного характеру, який входить до переліку, визначеного ч.2 ст. 105 КК України.

Місцевим судом при застосуванні до ОСОБА_3 примусового заходу виховного характеру, належно враховані всі конкретні обставини справи, те що останній на час вчинення суспільно небезпечного діяння був неповнолітнім, який досягнув 13 років, він не був суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за яке кримінальна відповідальність настає згідно ч.1 ст. 22 КК України з 16 років та враховуючи його особу застосував до нього примусовий захід виховного характеру у вигляді передачі його під нагляд батькам терміном на 1 рік, а також застосував до неповнолітнього обмеження дозвілля і встановив особливі вимоги до його поведінки, шляхом обмеження перебування поза місцем проживання, заборонивши вихід з квартири, щоденно з 21.00 години до 07.00 години ранку, строком на 1 рік.

За наведених обставин, рішення місцевого суду про необхідність застосування щодо ОСОБА_3примусового заходу виховного характеру, відповідає вимогам закону.

Щодо посилання в касаційній скарзі потерпілого та його законного представникана відсутність в матеріалах провадження протоколу автоматизованого розподілу для участі судді Камінського В.П. у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3, а також відомостей про те, що суддя Камінський В.П. мав право на здійснення кримінального провадження щодо неповнолітніх, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до висновку дисциплінарної комісії Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 05 грудня 2018 року щодо факту автоматизованого розподілу кримінального провадження стосовно неповнолітнього ОСОБА_3, а також наявності повноважень судді Камінського В.П. для розгляду кримінальних проваджень відносно неповнолітніх, яку було призначено ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 вересня 2018 року, під час проведення службового розслідування не встановлено будь-яких порушень у здійсненні автоматизованого розподілу справи № 130/2981/14к щодо неповнолітнього ОСОБА_3 Суддя Камінський В.П. відповідно до протоколу загальних зборів суддів Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01.11.2012 року № 18 обраний уповноваженим на здійснення кримінальних проваджень щодо неповнолітніх та здійснював правосуддя на час розподілу даної справи станом на жовтень 2014 року.

Що стосується доводів касаційної скарги потерпілого та його законного представника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є необґрунтованими.

Так, у своїй касаційній скарзі потерпілий та його законний представник, як на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, вказують на те, що відтворення звукозапису технічних носіїв інформацій, як в суді першої так і апеляційної інстанцій під час їх виступів у судових дебатах є неналежної якості, оскільки не чути їх слів.

Однак, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд вважає такі доводи неспроможними з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 107 КПК України, під час судового провадження щодо ОСОБА_3 здійснювалось обов'язкове фіксування кримінального провадження за допомогою технічних засобів. Аудіо диски наявні в матеріалах провадження та містять запис судового процесу. Посилання ж на неналежну якість технічного запису судових засідань не може визнаватись істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, з огляду на вимоги статті 412 КПК України.

Крім того, у касаційній скарзі скаржники не зазначають у чому ж полягає істотність такого порушення, як саме воно перешкодило або могло перешкодити суду повно та всебічно з'ясувати обставини кримінального провадження, забезпечити права і законні інтереси учасників кримінального провадження й ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Також відсутність в матеріалах провадження технічного носія інформації та журналу судового засідання за 10 жовтня 2014 року (про призначення судового розгляду), на думку колегії суддів, хоча і є порушенням вимог кримінального процесуального закону, проте його слід вважати таким, що не може потягти за собою наслідки, які визначені в п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України, оскільки інформація на ньому та її значимість не слугує інформаційною основою для ухвалення судового рішення.

Окрім того, в матеріалах провадження є довідка секретаря судового засідання щодо причини відсутності фіксування вказаного судового засідання.

Порушення кримінального процесуального закону, що не вплинули і не могли вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, не визнаються істотними і не тягнуть за собою зміни або скасування ухвал суду.

Суд апеляційної інстанції ретельно перевірив доводи потерпілого та його законного представника, аналогічні тим, що наведені у касаційній скарзі. Викладені в ухвалі апеляційного суду мотиви визнання цих доводів безпідставними і такими, що не відповідають кримінальному провадженню, є обґрунтованими. Свої висновки з цього питання, із якими погоджується колегія суддів, суд 2-ї інстанції належним чином умотивував. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах справи під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що підстави для задоволення касаційної скарги потерпілого та його законного представника відсутні.

Керуючись ст. ст. 434, 436 441 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 04 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 та його законного представника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

О. П. Ємець С. І. Кравченко Н. В. Білик