Постанова

Іменем України

23 червня 2021 року

м. Київ

справа № 676/62/17

провадження № 61-7083св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в складі колегії суддів Талалай О. І., Корніюк А. П., П'єнти І.

В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, знесення самочинно споруджених будівель і споруд, відновлення родючого шару ґрунту та повернення земельної ділянки.

Позов мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки загальною площею 0,1707 га з кадастровим номером 6822483200:01:002:0230, яка розташована на території Зіньковецької сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області за адресою АДРЕСА_1. Відповідачі самовільно зайняли частину вказаної земельної ділянки площею 0,0087 га, розмістивши на ній каналізаційну мережу, септик, а також вирощують сільськогосподарські культури.

На вимогу позивачки звільнити займану частину земельної ділянки та усунути перешкоди в користуванні нею власником відповідачі не реагують.

За таких обставин ОСОБА_1 просила зобов'язати відповідачів за їх рахунок привести вказану земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення самочинно споруджених будівель і споруд та відновлення родючого шару ґрунту, а також повернути земельну ділянку без відшкодування будь-яких понесених відповідачами затрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької областівід 27 вересня 2018 року позов задоволено частково:

- зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 привести частину земельної ділянки з кадастровим номером 6822483200:01:002:0230 площею 0,0087 га у придатний для використання стан, включаючи знесення самочинно споруджених будівель і споруд та відновлення родючого шару ґрунту;

- зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не чинити ОСОБА_1 перешкоди в користуванні вказаною земельною ділянкою;

- в задоволенні інших позовних вимог відмовлено;

- здійснено розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із установленого в ході розгляду справи факту зайняття відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 частини належної позивачці земельної ділянки, а також факту будівництва ними на вказаній земельній ділянці системи водовідведення, чим порушуються права ОСОБА_1 як власника.

Відмова в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки мотивована тим, що належним способом захисту є усунення власнику перешкод у користуванні земельною ділянкою в порядку статті 391 ЦК України.

Суд також установив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не мають відношення до зайняття земельної ділянки ОСОБА_1 та будівництва на ній будь-яких споруд. Разом з тим, захистивши права позивачки шляхом зобов'язання всіх відповідачів не чинити їй перешкоди в користуванні земельною ділянкою, суд виходив із того, що всі відповідачі проживають у домоволодінні по АДРЕСА_2, а тому всіх мешканців домоволодіння слід зобов'язати утриматись від порушення права власності позивачки на землю.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено; рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 вересня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: зобов'язано ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за свій рахунок привести належну ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6822483200:002:0230 площею 0,0087 га по АДРЕСА_1 у придатний для використання стан шляхом знесення (демонтажу) облаштованої (збудованої) ними споруди водовідведення, яка складається із таких конструктивів: пластикових труб діаметром 100 мм для водовідведення довжиною (близько) 6 п. м, кам'яно-бетонної споруди розміром в плані 3 м х 3 м, товщина стін близько 250 мм і глибиною залягання близько 2,5 м (вигрібна яма), та відновлення родючого шару ґрунту. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Апеляційний суд із урахуванням неналежного повідомлення відповідачів про час і місце розгляду справи судом першої інстанції встановив наявність передбачених частиною 3 статті 376 ЦПК України обов'язкових підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 використовували належну позивачці земельну ділянку з порушенням її прав як власника, а тому зобов'язані привести її у придатний для використання стан, включаючи знесення споруд та відновлення родючого шару ґрунту за власний рахунок.

Оскільки факт зайняття ОСОБА_5 та ОСОБА_4 належної позивачці земельної ділянки та будівництва вказаними особами будь-яких споруд на такій земельній ділянці позивачка не довела, апеляційний суд відмовив у задоволенні пред'явлених позовних вимог до ОСОБА_5 і ОСОБА_4.

Відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки на підставі статті 212 ЗК України, апеляційний суд виходив із того, що належним способом захисту порушених прав у даному випадку є усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідачів привести земельну ділянку у придатний для використання стан.

Аргументи учасників справи

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просила її скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм процесуального права, закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2, а справу передати до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_6 та вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- розглянув апеляційну скаргу, яка оформлена без дотримання передбачених статтею 356 ЦПК України вимог;

- поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції без наявності відповідного клопотання відповідачки;

- розглянув апеляційну скаргу, яка від імені ОСОБА_2 підписана іншою невстановленою особою;

- скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення в частині пред'явлених позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які рішення місцевого суду в апеляційному порядку не оскаржували;

- зробив висновок про непорушення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 прав ОСОБА_1, незважаючи на визнані сторонами обставини та наявні в матеріалах справи докази про те, що всі відповідачі входять до складу однієї сім'ї, проживають у домоволодінні по АДРЕСА_2 та користуються системою водовідведення, незаконно збудованою на земельній ділянці позивачки;

- безпідставно не допустив до участі в справі сина позивачки як її представника, не врахувавши, що справа є малозначною;

- помилково відмовив у стягненні на користь ОСОБА_1 витрат на оплату судової експертизи, не надавши оцінки акту здачі-приймання висновку експерта від 18 січня 2018 року;

- задовольнивши позов, безпідставно стягнув з позивачки судові витрати.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що постанова апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення земельної ділянки. Постанова апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про приведення земельної ділянки в попередній стан шляхом знесення самовільно збудованих споруд та відновлення родючого шару ґрунту в касаційному порядку не оскаржується, а тому Верховним Судом не переглядається.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2019 року відкрито касаційне провадження в справі та зупинено виконання постанови апеляційного суду до завершення розгляду касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2021 року справу призначено до судового розгляду

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площею 0,1707 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 та площею 0,20 га для особистого селянського господарства по АДРЕСА_3.

Позивачка в установленому законом порядку зареєструвала право власності на земельну ділянку площею 0,1707 га з кадастровим номером undefined за адресою: АДРЕСА_1.

ОСОБА_2 є власником домоволодіння по АДРЕСА_4.

ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зайняли частину належної позивачці земельної ділянки по АДРЕСА_3 площею 0,0087 га та облаштували на ній споруду водовідведення, яка складається із таких конструктивів: пластикових труб діаметром 100 мм для водовідведення довжиною (близько) 6 п. м, кам'яно-бетонної споруди розміром в плані 3 м х 3 м, товщина стін близько 250 мм та глибиною залягання близько 2,5 м (вигрібна яма).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищеЗакону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України № 460-IX від 15 січня 2020 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пунктів е), г) частини 1 статті 91 ЗК України (тут і надалі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники земельних ділянок зобов'язані: не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У справі, що переглядається, позивачка пред'явила позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не пов'язаних із позбавленням права володіння майном, шляхом приведення земельної ділянки в придатний для використання стан, знесення самочинно споруджених будівель і споруд, відновлення родючого шару ґрунту та повернення земельної ділянки.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про повернення земельної ділянки, апеляційний суд виходив із того, що вказана позовна вимога є віндикаційним позовом, який за відсутності порушення права позивачки на володіння земельною ділянкою не може вважатися ефективним способом захисту.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що "серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. [..] Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду. Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина 1 статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини 1 статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння. [..] Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Відповідно до частини 4 статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Тобто, особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього повноваження власника, зокрема набуває і право володіння".

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельної ділянки вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном, зокрема шляхом пред'явлення вимоги про повернення земельної ділянки.

Тобто, пред'являючи позовну вимогу про повернення земельної ділянки, ОСОБА_1 пред'явила саме негаторний позов, спрямований на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Помилково пославшись на віндикаційний характер позову в цій частині, апеляційний суд не здійснив розгляд указаної позовної вимоги по суті та не встановив обставин, якими позивачка обґрунтовувала позовні вимоги в цій частині.

Крім того, апеляційний суд безпідставно відмовив позивачці у стягненні витрат на проведення судової експертизи з посиланням на відсутність письмових доказів на підтвердження факту їх понесення, не надавши оцінку акту прийому-передачі висновку експерта, який містить посилання на здійснення позивачкою попередньої оплати вартості судової експертизи.

В силу положень частини 1 статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд прийняв рішення щодо позовних вимог до осіб, які не оскаржували рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, не заслуговують на увагу, оскільки встановивши обов'язкові підстави для скасування судового рішення, передбачені в пункті 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, а саме неналежне повідомлення учасників справи про час та місце її розгляду, апеляційний суд здійснив перегляд справи по суті в повному обсязі.

Разом з тим, зробивши висновок про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4, апеляційний суд прийняв до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 про те, що зайняття земельної ділянки позивачки та будівництво споруди водовідведення здійснене саме ОСОБА_2 та ОСОБА_3.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що предметом апеляційного розгляду в цій справі була апеляційна скарга, підписана ОСОБА_2 та ОСОБА_5, на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької областівід 27 вересня 2018 року.

В апеляційній скарзі відповідачі клопотали про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1, а також про поновлення ОСОБА_2 строку на апеляційне оскарження. Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку ОСОБА_5 апеляційна скарга не містить.

За вимогами статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині 2 статті 358 ЦПК України.

У частинах 3 та 4 статті 357 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених частинах 3 та 4 статті 357 ЦПК України, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними.

Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенції) (пункт 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України").

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18) зазначено, що "апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження".

У справі, що переглядається, встановивши, що апеляційна скарга подана з пропуском передбаченого статтею 354 ЦПК України процесуального строку, апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_5 строк на апеляційне оскарження без наявності клопотання відповідачки про таке поновлення, у зв'язку з чим помилково відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_4.

Інші аргументи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права колегія суддів не приймає на підставі частини 2 статті 412 ЦПК України як такі, що не вплинули на законність прийнятого судом рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та розподілу судових витрат як така, що прийнята без установлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції на підставі статті 411 ЦПК України.

Оскаржена постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про приведення земельної ділянки в придатний для використання стан шляхом знесення самочинно споруджених будівель і споруд, відновлення родючого шару ґрунту та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та ухвала Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в частині відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 підлягають скасуванню, а справа в цій частині - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та розподілу судових витрат скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про приведення земельної ділянки в придатний для використання стан шляхом знесення самочинно споруджених будівель і споруд, відновлення родючого шару ґрунту та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 26 грудня 2018 року в частині відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

З прийняттям постанови суду касаційної інстанції постанова Хмельницького апеляційного суду від 25 лютого 2019 року в скасованій частинівтрачає законну силу.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук

М. Ю. Тітов