Постанова

Іменем України

30 червня 2021 року

місто Київ

справа № 243/9618/19

провадження № 61-5556св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Біляєвої О. М., Папоян В. В., Тимченко О. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Фонд), в якому просила визнати право на отримання страхових виплат, що входять до складу спадщини, та зобов'язати вчинити певні дії.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_2.

ОСОБА_2 за життя перебував на обліку у Горлівському міському відділенні у Микитівському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, а з 01 вересня 2014 року до 28 травня 2015 року - у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Фонд), яке з 29 травня 2015 року припинило нарахування щомісячних страхових виплат у зв'язку із закінченням строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої входять нараховані, але не виплачені спадкодавцю страхові виплати за період з вересня 2014 року до жовтня 2018 року.

На переконання позивача, за відсутності правових підстав Фонд не здійснював виплату страхових виплат ОСОБА_2 протягом періоду з вересня 2014 року до жовтня 2018 року, що на час звернення до суду з цим позовом перешкоджає реалізації права спадкоємця на отримання усього належного спадкодавцю спадкового майна.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати за нею право на отримання страхових виплат, що входять до складу спадщини, та зобов'язати Фонд нарахувати і виплатити їй щомісячні страхові виплати, що належали спадкодавцю, але не були ним отримані, у період з вересня 2014 року до жовтня 2018 року.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 грудня 2019 року позов задоволений. Визнано за ОСОБА_1 право на отримання суми грошей, які входять до складу спадщини у виді страхових (соціальних) виплат, на одержання яких за життя мав право її чоловік ОСОБА_2. Зобов'язано Фонд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати у порядку спадкування за період з 01 вересня 2014 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Задовольняючи позов, суд керувався тим, що до складу спадщини входить сума страхових виплат, які були нараховані, але не отримані спадкодавцем за життя.

Оскільки право спадкодавця ОСОБА_2 на нарахування та виплату страхових виплат не залежить від його звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній владі України території із заявою про нарахування виплат та від проживання цієї особи на тимчасово окупованій території, спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, які зобов'язаний нарахувати та виплатити на її користь Фонд.

Постановою Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що на підставі рішення адміністративної комісії Виконавчої дирекції Фонду від 11 листопада 2015 року № 71/2015 про призупинення нарахування страхових виплат нарахування ОСОБА_2 страхових виплат припинено. Тобто станом на 29 травня 2015 року ОСОБА_2 отримав нараховані страхові виплати у відділенні Фонду м. Костянтинівка, заборгованість з їх виплати відсутня. Фондом 11 листопада 2015 року прийнята постанова про припинення страхових виплат.

ОСОБА_2 за життя не звертався із заявою про відновлення належних йому страхових виплат; не оскаржував в установленому порядку дії відповідача щодо припинення страхових виплат. Судове рішення про визнання дій Фонду протиправними та зобов'язання його вчинити певні дії не ухвалювалося. Чинним законодавством не передбачено право спадкоємця на звернення до суду зі скаргою про визнання дій, що стосувалися прав та інтересів спадкодавця, протиправними.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1, не погодившись із судовим рішенням, у березні 2020 року подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував належним чином постановлене рішення, не зазначив норму права, на підставі якої дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Суд апеляційної інстанції не врахував, що відсутність довідки про взяття спадкодавця на облік як особи, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, не є підставою для ненарахування йому належних страхових виплат (такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц

(провадження № 14-271цс18)).

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року відкрито касаційне провадження.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10 жовтня 2014 року ОСОБА_2 перемістився з тимчасово окупованої території у м. Костянтинівка, про що видано 28 листопада 2014 року довідку № 142506662 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_1.

Факт перебування померлого і позивача ОСОБА_1 у шлюбі судами встановлено.

Листом Фонду від 27 травня 2019 року № 01-04/15-770 повідомлено про те, що ОСОБА_2 перебував на обліку у Горлівському міському відділенні у Микитівському районі управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області з 01 квітня 2001 року, а у період з 01 вересня 2014 року до 28 травня 2015 року, як внутрішньо переміщена особа, у Костянтинівському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, яким у квітні 2015 року виплачено заборгованість за період з 01 червня до 31 серпня 2014 року. З 29 травня 2015 року відділенням припинено нарахування щомісячних страхових виплат потерпілому у зв'язку із закінченням строку дії довідки внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з повідомленням приватного нотаріуса Бахмутського міського нотаріального округу Донецької області від 15 листопада 2019 року № 716/01-16 за заявою ОСОБА_1 про прийняття спадщини 18 січня 2019 року заведено спадкову справу на майно ОСОБА_2, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Інших заяв про прийняття або про відмову від спадщини особисто або поштою не подано. На цей час свідоцтво про право на спадщину спадкоємцю не видано.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).

Проте, існують такі спадкові права, які можуть переходити у порядку спадкування, але їхній перехід може бути обмежений на підставі прямої статтями 400 401 410 ЦПК України.

Так, відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя (виплати нараховані, але не отримані спадкодавцем), передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Системний аналіз положень статей 1219 та 1227 ЦК України при застосуванні до встановлених у цій справі обставин дає підстави для висновку, що потрібно розрізняти право на відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом, як об'єкт цивільних прав, яке (право) нерозривно пов'язане із особою і яке, відповідно не входить до складу спадщини та припиняється зі смертю особи, яка мала таке право, та право на суми відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом, нараховані за життя спадкодавцю, тобто належали йому, але не отримані ним за життя, які передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).

Отже, право на відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом не входить до складу спадщини. Право на нараховані за життя суми відшкодування у зв'язку з трудовим каліцтвом, але не отримані спадкодавцем входять до складу спадщини за умови, що на час відкриття спадщини відсутні члені сім'ї спадкодавця.

При вирішенні спорів про право на спадщину на належні спадкодавцю за життя суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, визначальним є те, чи були такі виплати нараховані спадкодавцеві за життя, оскільки лише за умови, що такі суми були нараховані за життя, проте не отримані спадкодавцем, вони можуть увійти до складу спадщини.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що ненадання за життя спадкодавцем довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для ненарахування чи невиплати страхових виплат. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18).

Проте, припинення нарахування Фондом страхових виплат потерпілому ОСОБА_2 здійснено з 29 травня 2015 року, тобто за життя ОСОБА_2, але він у встановленому законом порядку не оскаржив дії відповідача, тобто за життя не виявив інтересу та волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, а отже, указані суми йому за життя не нараховувались, а тому вони не можуть входити до складу спадщини після його смерті.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову спадкоємиці ОСОБА_2 - ОСОБА_1, оскільки ці виплати не увійшли до складу спадщини, право на яку має ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що відповідно до вимог цивільного законодавства до складу спадкового майна входить лише призначена сума страхового відшкодування, а право на її призначення та виплату згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить.

Подібний за змістом висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19), від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/16-ц (провадження № 61-17311св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто майже через три роки від дати прийняття Фондом рішення про припинення виплати щомісячної грошової суми у разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, а отже, ОСОБА_1 як спадкоємець не має права на те, що за життя спадкодавця йому не нараховано, і спадкодавець дій відповідача щодо ненарахування спірних страхових виплат не оскаржував.

Оскільки право на призначення та виплату щомісячної страхової суми у випадку трудового каліцтва згідно із статтею 1219 ЦК України до складу спадщини не входить, тому вимоги спадкоємця ОСОБА_1 про визнання права та зобов'язання нарахувати страхові виплати є безпідставними.

Узагальнюючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 за життя не здійснено нарахування страхових виплат, починаючи з 29 травня 2015 року і до дня його смерті, а отже, ОСОБА_1 не набула право на отримання ненарахованих, та невиплачених страхових виплат.

Крім того, Верховним Судом враховано, що на момент розгляду справи позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_2, втім відповідне свідоцтво про право на спадщину не отримала.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Інші доводи, наведені на обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на власному тлумаченні заявником норм матеріального права і зводяться до незгоди з встановленими судами обставинами та переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400 401 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко