Постанова

Іменем України

05 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 487/6529/15ц

провадження № 61-37671св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя - доповідач)

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач 1 - ОСОБА_2,

відповідач 2 - ОСОБА_3,

відповідач 3 - товариство з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест»,

відповідач 4 - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва в складі судді Щербини С. В. від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області в складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Кушнірової Т. Б., Лівінського І. В. від 12 травня 2016 року, касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області в складі судді Крамаренко Т. Б. від 11 червня 2018 року, касаційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області в складі судді Кушнірової Т. Б. від 11 червня 2018 року, касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» в складі судді Кушнірової Т. Б. від 11 червня 2018 року та касаційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5, на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області в складі судді Крамаренко Т. В. від 11 червня 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» (далі - ТОВ «Обарівінвест»), ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 03 лютого 2012 року між публічним акціонерним товариством «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір про надання останньому кредиту з максимальним лімітом у розмірі 7 350 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 23% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 лютого 2014 року. У подальшому до договору були внесені зміни та кінцевим терміном повернення кредиту визначено 02 лютого 2015 року. Одночасно з метою забезпечення виконання кредитного договору були укладені договори поруки від 03 лютого 2012 року між банком та ОСОБА_3 № 024/12/CL/Р-1, між банком та ТОВ «Обаріінвест» № 024/12/CL/Р-2. У лютому 2015 року за вищевказаним кредитним договором та договорами поруки відбулась зміна кредитора. Так, згідно договору про відступлення прав вимоги від 12 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» передало, а товариство з обмеженою відповідальністю «КУА АПФ «Актив плюс» (далі - ТОВ «КУА АПФ «Актив плюс»), що діє за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Будівельні інвестиції» прийняло на себе право вимоги за кредитним договором № 024/12/CL і договорами поруки від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL/Р-1 і № 024/12/CL/Р-2. Крім того, за договором про відступлення права вимоги від 13 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» передало, а ТОВ «КУА АПФ «Актив плюс», що діє за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Будівельні інвестиції» прийняло на себе право вимоги належного виконання ТОВ «Обарівінвест» за договором іпотеки від 03 лютого 2012 року, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Оберівінвест», який забезпечує виконання умов кредитного договору № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року, разом з додатковими угодами та договорами про внесення змін до нього. 12 лютого 2015 року за договором про відступлення права вимоги ТОВ «КУА АПФ «Актив плюс», що діє за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Будівельні інвестиції» передало, а ОСОБА_1 прийняв на себе право вимоги за кредитним договором № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року разом з додатковими угодами до нього, а саме право вимоги повернення ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 862 327 грн 37 коп., заборгованості за основною сумою за кредитним договором від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL та інших обов'язків, встановлених цим кредитним договором, а також за договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором іпотеки від 03 лютого 2012 року та договорами поруки від 03 лютого 2012 року, укладених між банком та ОСОБА_3 та між банком та ТОВ «Оберівінвест». Крім того, 16 лютого 2015 року між новим кредитором ОСОБА_1 і ОСОБА_4 укладено договір поруки, відповідно до умов якого останній зобов'язаний солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань по кредитному договору в межах суми 100 000 грн. Посилаючись на те, що позичальник та поручителі не виконували прийнятих на себе зобов'язань, у зв'язку з чим станом на 01 серпня 2015 року виникла заборгованість, позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 8 738 997 грн 68 коп., з яких 4 234 802 грн 42 коп. заборгованості за кредитом та 1 381 371 грн 87 коп. заборгованості за відсотками та відповідно до частини другої статті 625 ЦК України 3%річних від простроченої суми, яка станом на 01 серпня 2015 року складає 79 294 грн 73 коп., а також сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, у розмірі 1 545 702 грн 88 коп. та таку ж суму просив стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ТОВ «Обарівінвест». Крім того, позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 100 000 грн.

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто в солідарному порядку на його користь по 8 738 997 грн 68 коп. - з ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та з ОСОБА_2 і ТОВ «Оберівінвест». З ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_1 стягнуто 100 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальник не виконував умови кредитного договору щодо своєчасного повернення суми отриманого кредиту та сплати нарахованих за користування кредитними коштами процентів, що є підставою для стягнення з боржника і поручителів заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Обарівінвест» відхилено, а заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_3 та касаційну скаргу ТОВ «Обарівінвест» відхилено, заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року в задоволенні заяви ОСОБА_3 в особі малолітньої ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року за нововиявленими обставинами відмовлено.

Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий суд виходив із того, що підстави для задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відсутні, оскільки вказані заявником обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини 2 статті 423 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року.

Апеляційний суд, постановляючи зазначену ухвалу, виходив із того, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Обарівінвест» на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року

Апеляційний суд, постановляючи зазначену ухвалу, виходив із того, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року заяву ОСОБА_3 про скасування заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року залишено без задоволення.

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року у задоволенні заяви ТОВ «Обарівінвест» про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року у вказаній справі відмовлено.

Постановляючи зазначену ухвалу, місцевий суд виходив із того, що підстави для задоволення заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відсутні, оскільки вказані заявником обставини, не є нововиявленими у розумінні пункту 1 частини 2 статті 423 ЦПК України.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу ТОВ «Обарівінвест» на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ТОВ «Обарівінвест» про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами у вказаній справі повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК.

Апеляційний суд постановляючи зазначену ухвалу виходив із того, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами у вказаній справі повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.

Зазначена ухвала мотивована тим, що заявником подано апеляційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає оскарженню.

У червні 2018 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не взято до уваги ту обставину, що у разі смерті боржника, навіть після ухвалення рішення судом першої інстанції, наступає сингулярне правонаступництво, прийняття рішення судом апеляційної інстанції відносно померлої особи є неправильним, оскільки відсутня цивільно-процесуальна правосуб'єктність боржника (померлої особи). Також обґрунтовувала касаційну скаргу тими обставинами, що дія договору поруки припинила свою дію, оскільки вона поручалась за виконання зобов'язань боржником, який помер. Оскільки основне зобов'язання є припиненим, то в силу частини першої статті 559 ЦК України порука є також припиненою.

У червні 2013 року ТОВ «Обарівінвест» подало касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про повернення апеляційної скарги ТОВ «Обарівінвест» на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ТОВ «Обарівінвест» про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами у вказаній справі, у якій посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просило скасувати зазначену ухвалу та направити справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у відкритті апеляційного провадження через те, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами відсутня у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (стаття 353 ЦПК України).

У липні 2018 року ТОВ «Обарівінвест» подало касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Обарівінвест» на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просило скасувати зазначену ухвалу апеляційного суду та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у відкритті апеляційного провадження через те, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами відсутня у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (стаття 353 ЦПК України).

У липні 2018 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року, у якій посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати зазначену ухвалу та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у відкритті апеляційного провадження через те, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами відсутня у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (стаття 353 ЦПК України).

У липні 2018 року ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 подала касаційну скаргу на ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_7, яка діяла в інтересах малолітньої ОСОБА_5, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами у вказаній справі, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати зазначену ухвалу та передати справу до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у відкритті апеляційного провадження через те, що ухвала про відмову в задоволенні заяви про перегляд ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року за нововиявленими обставинами відсутня у переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду (стаття 353 ЦПК України).

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на вищевказані касаційні скарги, у якому вказує на те, що касаційні скарги ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 та ТОВ «Обарівінвест» необґрунтовані, а тому задоволенню не підлягають. Разом із цим, в касаційній скарзі ОСОБА_3 не вказує які права малолітньої дитини потребують судового захисту. Також зазначає, що апеляційним судом правомірно на підставі статті 353 та пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦК України постановлено ухвали про повернення апеляційних скарг ТОВ «Обарівінвест» і ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2018 року. Заявники помилково вважають, що в даному випадку ними заявлялися також і вимоги про скасування судового рішення. При цьому, оскаржуваним судовим рішенням вони вважають ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року, але ухвала від 17 грудня 2015 року - це не судове рішення по суті спору, оскільки судовим рішенням суду першої інстанції по цій справі є заочне рішення від 06 жовтня 2015 року. Таким чином, судом апеляції правомірно, відповідно до вимог статті 353 та пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України постановлено ухвали від 11 червня 2018 року про повернення апеляційних скарг ТОВ «Обарівінвест» і ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд установив, що 03 лютого 2012 року між ПАТ «Златобанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, за яким позичальник отримав кредит з максимальним лімітом у розмірі 7 350 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 23% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 02 лютого 2014 року. У подальшому до договору були внесені зміни та остаточно визначений кінцевий термін повернення кредитних коштів 02 лютого 2015 року та встановлена сукупна вартість споживчого кредиту та реальна процентна ставка, з урахуванням вартості всіх супутніх послуг.

З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за вищезазначеним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 в той же день було укладено договір поруки № 024/12/CL/Р-1 до якого 09 серпня 2013 року внесені зміни, а також договір поруки № 024/12/CL/Р-2 було укладено між банком та ТОВ «Обарівінвест», до якого також 09 серпня 2013 року було внесено зміни щодо кінцевого терміну повернення кредитних коштів.

Згідно пункту 1.1. вказаних договорів поруки поручителі поручились перед банком та зобов'язалися відповідати за повне і своєчасне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань.

Відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 12 лютого 2015 року ПАТ «Златобанк» передало, а ТОВ «КУА АПФ «Актив плюс», що діє за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Будівельні інвестиції» прийняло на себе право вимоги за кредитним договором № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року разом із додатковими угодами до нього (додаткова угода № 1 від 20 липня 2012 року, додаткова угода № 2 від 09 серпня 2013 року, договір № 3 про внесення змін від 14 серпня 2013 року), а саме право вимоги щодо повернення ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 4 862 327 грн 37 коп. заборгованості за основною сумою згідно кредитного договору № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року та інших обов'язків встановлених цим кредитним договором; договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року, а саме: за договором іпотеки (разом з додатковим договором), посвідченого приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_8 03 лютого 2012 року за реєстровим № 144, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Обарівінвест», договорами поруки від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL/Р-1 і № 024/12/CL/Р-2.

У подальшому, за договором про відступлення прав вимоги від 12 лютого 2015 року ТОВ «КУА АПФ «Актив плюс», що діє за рахунок та в інтересах ПЗНВІФ «Будівельні інвестиції» передало, а ОСОБА_1 прийняв на себе право вимоги: за кредитним договором № 024/12/CL від 03 лютого 2012 року разом з додатковими угодами до нього (додаткова угода № 1 від 20 липня 2012 року, додаткова угода № 2 від 09 серпня 2013 року, договір № 3 про внесення змін від 14 серпня 2013 року), а саме право вимоги повернення ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 4 862 327 грн 37 коп. (яка згідно довідки АТ «Златобанк» станом на 12 лютого 2015 року складається з 4 234 802 грн 42 коп. - прострочена заборгованість за основним боргом та 627 524 грн 95 коп. пені), заборгованості за основною сумою згідно кредитного договору від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL та інших обов'язків, встановлених цим кредитним договором; договорами, що забезпечують виконання зобов'язань за кредитним договором від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL, а саме: за договором іпотеки (разом із додатковими договорами) від 03 лютого 2012 року за реєстровим № 144, укладеного між ПАТ «Златобанк» та ТОВ «Обарівінвест» та договорами поруки від 03 лютого 2012 року № 024/12/CL/Р-1 і № 024/12/CL/Р-2.

Таким чином відповідно до статтей 512, 514 ЦК України до позивача перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні у повному обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Крім того, 16 лютого 2015 року між новим кредитором ОСОБА_9 і ОСОБА_4 укладено договір поруки відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов'язаний солідарно з ОСОБА_2 відповідати перед позивачем за виконання зобов'язань по кредитному договору в межах суми 100 000 грн.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами, що умови кредитного договору позичальником виконувались неналежним чином, у зв'язку з чим, з розрахунку кредитора, станом на 01 серпня 2015 року заборгованість по кредиту становила 4 234 802 грн 42 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом - 1 381 372 грн 87 коп., 3% річних - 79 294 грн 73 коп. та 1 545 792 грн 88 коп. - коригування на індекс інфляції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

У силу статей 525, 526, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з урахуванням положень статтей 514, 526, 527, 553, 554, 611, 625, 1054 ЦК України дійшов висновку про стягнення з відповідачів у солідарному порядку заборгованості по кредиту та процентам за користування кредитними коштами, а також застосував до виниклих правовідносин положення статті 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання.

Як убачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_10 помер, тобто після ухвалення місцевим судом рішення про стягнення кредитної заборгованості з позичальника та поручителів у солідарному порядку.

У даній справі на стадії апеляційного оскарження, ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 лютого 2016 року, у зв'язку із смертю боржника - ОСОБА_2 було зупинено провадження до залучення до участі у справі правонаступника (правонаступників) померлого. Після відновлення провадження у вказаній справі на адресу апеляційного суду Миколаївської області 07 квітня 2016 року від нотаріальної контори надійшли заяви про відмову від спадщини всіх спадкоємців.

Відповідно до частини першої статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною четвертою статті 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою та четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1273 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про прийняття до уваги заяви малолітньої доньки ОСОБА_5 в інтересах якої діяла її матір - ОСОБА_3, оскільки у порушення норм статтей 212-214, 303, 316 ЦПК України у редакції 2004 року не з'ясував мету звернення заявника ОСОБА_3 в інтересах малолітньої ОСОБА_5 за дозволом на відмову від спадщини, рішення комісії не містить підстав надання такого дозволу. ОСОБА_3 відмовившись від спадщини від імені малолітньої дитини, фактично залишила її без житла, а відтак не у повній мірі враховано інтереси малолітньої, зокрема її безумовне право на житло, що призвело до звуження обсягу існуючих майнових прав та інтересів дитини, що є неприпустимим. Так, у подальшому рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року було скасовано розпорядження Рівненського міського голови від 07 квітня 2016 року «Про надання згоди на відмову від спадщини», та в свою чергу, 28 листопада 2017 року було видано свідоцтво про право на спадщину на ім'я ОСОБА_5 після смерті її батька ОСОБА_2

Апеляційний суд не виконав вимоги статті 37 ЦПК України 2004 року, яка визначає, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, зміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Проте, установивши, що ОСОБА_2 після ухвалення судом першої інстанції помер, не здійснив процесуального правонаступництва, а вирішив спір і ухвалив судове рішення щодо померлого, який вже не має цивільної процесуальної правосуб'єктності і не може бути стороною у справі (статті 28-30 ЦПК України 2004 року).

При цьому, в силу положень статті 308 ЦПК України 2004 року апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд не здійснивши процесуального правонаступництва та не залучивши до участі у справі спадкоємця боржника, дійшов передчасного висновку про можливість залишення рішення суду першої інстанції без змін, не звернувши при цьому уваги на те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такий висновок узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки зі спливом строку, на який був наданий кредит, припинилося право позивача нараховувати відсотки за кредитним договором, то після 02 лютого 2015 року позивач не міг нараховувати такі відсотки.

Проте, апеляційний суд визначив розмір процентів станом на 01 серпня 2015 року, тобто включаючи період після спливу визначеного договором строку кредитування, який діяв до 2 лютого 2015 року.

Крім того, відповідно до статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після зміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника, лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксованої в тому числі у договорі поруки.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції на зазначені норми закону уваги не звернув, не надав оцінки тому, що в договорах поруки від 03 лютого 2012 року, які укладені між банком та ОСОБА_3 і ТОВ «Оберевінвест» та від 16 лютого 2015 року, укладеного між новим кредитором ОСОБА_9 і ОСОБА_4 з метою забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_2, відсутня умова про згоду поручителів відповідати за правонаступників боржника, а також не взяв до уваги пояснення ОСОБА_3 про те, що після смерті боржника вона такої згоди банку не надавала.

Таким чином ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом повністю не встановлено, а тому судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу вимог статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Також, апеляційний суд повертаючи апеляційні скарги ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 та ТОВ «Обарівінвест» на вищезазначені ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року, виходив із того, що заявниками подано апеляційні скарги на судові рішення, які не підлягають оскарженню (стаття 353 ЦПК України).

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Судове рішення, ухвалене за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими за нововиявленими або виключними обставинами, може бути переглянуте на загальних підставах.

Місцевий суд, постановляючи судові ухвали від 16 травня 2018 року про відмову в перегляді за нововиявленими обставинами заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року та ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 грудня 2015 року, у розумінні пункту 1 частини третьої статті 429 ЦПК України постановив судові рішення за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, які в силу частини сьомої цієї статті підлягають перегляду на загальних підставах.

Відтак, апеляційний суд повертаючи апеляційні скарги ОСОБА_3, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_5 та ТОВ «Обарівінвест» на вищезазначені ухвали Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року дійшов помилкового висновку про те, що заявниками подано апеляційні скарги на судові рішення, які не підлягають оскарженню (стаття 353 ЦПК України).

Частинами 3, 4 статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційні скарги заявників на судові ухвали від 11 червня 2018 року підлягають задоволенню, а постановлені у справі ухвала суду апеляційної інстанції скасуванню згідно з вимогами статей 406, 409, 411 ЦПК України.

Оскільки колегія суддів скасовує судове рішення апеляційного суду, ухвалене за наслідками розгляду справи за позовом про стягнення кредитного боргу, з направленням справи на новий апеляційний розгляд, а за нововиявленими обставинами переглядаються судові рішення, що набрали законної сили (стаття 423 ЦПК), питання щодо розгляду заяв сторін про перегляд за нововиявленими обставинами на новий розгляд до апеляційної інстанції не передається.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

За таких підстав, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року про відхилення касаційних скарг ОСОБА_3, ТОВ «Обарівінвест», та залишення без змін заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 2015 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_5, та касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Обарівінвест» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 травня 2017 року скасувати.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про повернення апеляційної скарги ТОВ «Обарівінвест» на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ТОВ «Обарівінвест» про перегляд ухвали Заводського районного від 17 травня 2015 року за нововиявленими обставинами у справі на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України особі, яка її подала, ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 11 червня 2018 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_5 на ухвалу Заводського районного суду м. Миколаєва від 16 травня 2018 року за заявою ТОВ «Обарівінвест» про перегляд ухвали Заводського районного від 17 травня 2015 року за нововиявленими обставинами у справі на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України особі, яка її подала - скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані судові рішення апеляційного суду втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Н. О. Антоненко В. І. Журавель В. І. Крат В. П. Курило